Сучасні аспекти діагностики ревматоїдного артриту

Ревматоїдний артрит (РА) є найбільш розповсюдженим запальним аутоімунним захворюванням з рівнями поширеності серед дорослого населення від 0,5% до 1% і приблизною захворюваністю 30 на 100 тис. населення (Emery P., 2003; Ereger E. et al., 2009). Пік захворюваності припадає на вік близько 50 років, вражаючи у 3-4 рази частіше осіб жіночої статі. У світі на РА страждає близько 63 млн людей, у більшості хвороба характеризується різними темпами прогресування, з періодами неповної ремісії і частими загостреннями, які вже протягом перших шести років призводять до втрати працездатності та інвалідності (Коваленко В.М., Шуба Н.М., 2003). За міжнародними даними, виживаність пацієнтів з РА, що неадекватно лікуються, можна порівняти з виживаністю при таких тяжких захворюваннях, як цукровий діабет, гостре порушення мозкового кровообігу, ішемічна хвороба серця з трисудинним ураженням коронарних артерій. Саме через значну поширеність, тенденцію до неухильного прогресування, розвиток непрацездатності осіб середнього віку РА має високу соціальну значимість (Коваленко В.М., Корнацький В.М., 2009).

Останні досягнення у розумінні патофізіології РА призвели до деяких ключових змін у підходах до діагностики і лікування (Коваленко В.Н. и соавт., 2001). Встановлено, що саме перші роки з моменту розвитку РА є вирішальними з точки зору прогресування патологічного процесу (Борткевич О.П., 2003; Борткевич О.П., Білявська Ю.В., 2009). Це обґрунтовує необхідність відображення гетерогенності та стадійності перебігу РА (Dixon W., Symmons D., 2005). У першу чергу це стосується виділення раннього РА – періоду, коли патологічний процес знаходиться у первинній ексудативній фазі і його зворотність є суттєво вищою через неостаточно сформовані аутоімунні механізми та відсутність паннуса – морфологічної основи суглобової деструкції (Еmery P. et al., 2002). Детальне вивчення раннього РА продемонструвало, що ерозивні зміни у суглобах виникають вже на дуже ранніх стадіях процесу, а згідно з даними біопсії синовіальної оболонки суглобів ознаки хронічного синовіту часто розвиваються навіть у клінічно неуражених суглобах (Emery P., Suarez-Almazor M., 2003).

Полная версия статьи в формате .pdf »