Aнгіни у дітей

Ангіна – це запальне захворювання лімфаденоїдного кільця глотки. Вона може бути окремою нозологічною формою або одним із симптомів захворювання. Ангіна (гострий тонзиліт) є синдромом ряду інфекційних захворювань (скарлатина, дифтерія, інфекційний мононуклеоз, деякі ГРВІ та ін.), а також деяких інших неінфекційних захворювань (агранулоцитоз, лейкози та ін.).

Класифікація ангін

За локалізацією розрізняють ангіну піднебінних і носоглоткового мигдаликів (аденоїдит), язичного мигдалика, бічних валиків, гортанну ангіну, абсцес надгортанника (епіглотит), ангіну Людвіга. Враховуючи те, що у більшості випадків основним вогнищем ураження є піднебінні мигдалики, у широкій медичній практиці під назвою «ангіна» мають на увазі ангіну піднебінних мигдаликів.

За морфологічною картиною ангіни поділяють на катаральну, фолікулярну, лакунарну, фібринозну, флегмонозну, виразково-некротичну та змішані форми.

Найбільш частими збудниками ангін у дітей є S. pyogenes, S. pneumoniae, S. aureus, H. influenzaе.

Катаральна ангіна

Це найбільш часта й легка форма. Запальний процес носить поверхневий характер і локалізується у слизовій оболонці мигдаликів. Захворювання супроводжується нормальною або субфебрильною температурою тіла. Скарги дітей на нерізкі болі в горлі без виражених порушень загального стану. Лише в деяких хворих відзначається нездужання. У дітей першого року життя у разі катаральної ангіни загальні явища більш виражені: спостерігається підвищення температури тіла до 38 °С, порушення сну й апетиту, блювання, невелика реакція з боку регіонарних лімфатичних вузлів. Фарингоскопічне дослідження у цьому випадку виявляє локалізовану гіперемію слизової оболонки у межах поверхні піднебінних мигдаликів і дужок, набряк лімфоїдної тканини, за рахунок чого відбувається помірне збільшення мигдаликів у розмірах. Тривалість захворювання – 3-5 днів. Катаральна ангіна може бути викликана різними збудниками (бактерії, віруси).

Фолікулярна і лакунарна ангіни (паренхіматозна)

Розподіл ангін на ці форми (з фолікулів – фолікулярна, з лакун мигдаликів – лакунарна) практичного значення не має, тим більше, що в деяких хворих чітко розмежувати їх не можливо. Іноді на одному мигдалику спостерігається картина лакунарної, а на іншому – фолікулярної ангіни. Клінічний перебіг фолікулярної й лакунарної ангіни майже однаковий. Він характеризується вираженою загальною й місцевою реакцією. Хвороба починається гостро з виражених загальних явищ: лихоманки (температура досягає 39-40 °С), що супроводжується почуттям загальної розбитості та нездужання, зниженням апетиту. Регіонарні лімфатичні вузли збільшені в розмірах, болючі під час пальпації, голос іноді набуває носового відтінка. Картина крові: лейкоцитоз (до 18-20ґ109/л, нейтрофільний зсув уліво), збільшена ШОЕ (до 40-50 мм/год), поява С-реактивного білка. У сечі часто визначаються сліди білка.

Під час фарингоскопії виявляються збільшені в розмірах піднебінні мигдалики, розлита гіперемія й інфільтрація тканин глотки. При фолікулярній ангіні на слизовій оболонці запаленої мигдалини видно нечітко оформлені або округлої форми жовтувато-білі крапки або пухирці, які являють собою просвітчасті крізь слизову оболонку мигдаликів фолікули, що нагноїлися. При лакунарній ангіні зазвичай спостерігаються жовтувато-білі нальоти, що покривають мигдалину повністю або у вигляді острівців.

Тривалість захворювання – 4-7 днів. У мазку з мигдаликів під час бактеріологічного обстеження виділяють кокову флору.

Фібринозна ангіна

Нальоти при цій ангіні можуть бути масивними, суцільними, вкривати всю поверхню піднебінних мигдалин, дуже нагадуючи наліт при дифтерії. Однак вони відрізняються тим, що не поширюються за межі мигдаликів і у разі їх зняття (іноді з труднощами) поверхня останніх не кровоточить. Хворі з такими формами ангіни нерідко госпіталізуються в інфекційні відділення з підозрою на дифтерію. Основним збудником, як правило, є стафілокок, часто в асоціації з вірусною інфекцією.

При фібринозній ангіні спостерігаються більш виражені загальні явища. Початок захворювання гострий: з’являються озноб, болі в суглобах, м’язах кінцівок, ділянці серця, слабкість, головні болі, порушення сну. Біль під час ковтання в більшості хворих інтенсивний з іррадіацією у вухо, спостерігається підвищена салівація. Температура в межах 40-41 °С. У маленьких дітей можливі явища менінгізму, часто спостерігається диспепсія.

У периферичній крові характерні: лейкоцитоз до 20ґ109/л і більше, паличкоядерний зсув уліво, збільшена ШОЕ (до 40-50 мм/год).

Гострий аденоїдит (ангіна носоглоткового мигдалика)

Носоглотковий мигдалик (аденоїдні розростання) з численними борознами й щілинами являє собою зручне вмістилище для мікроорганізмів, що проникають з носової й ротової порожнини. Інфікованість аденоїдних розростань не залежить від їхніх розмірів, вони можуть залишатися невеликими й не викликати помітного порушення дихання через ніс. Запалення в аденоїдних розростаннях може бути локалізованим або бути частиною розлитого запалення лімфаденоїдного кільця глотки. В останньому випадку враження носоглоткового мигдалика може залишатися непоміченим, тому що в період гострого запалення носоглотку не завжди вдається дослідити.

Гострий аденоїдит, як правило, викликають віруси, зокрема аденовіруси. Діагностувати ізольований аденоїдит у дітей старшого віку не важко, тому що задня риноскопія дає повне уявлення про характер захворювання. Навпаки, у маленьких дітей установити правильний діагноз дуже складно у зв’язку з тим, що риноскопію зробити не можливо, особливо в період гострого запалення.

Ангіна носоглоткового мигдалика зазвичай починається гостро, з високої температури (до 38-40 °С), закладеності носа й незначних слизовокров’янистих виділень з носа. Виражений підщелепний і шийний лімфаденіт. Під час фарингоскопії відзначається гіперемія слизової оболонки задньої стінки глотки з типовою картиною гіперплазії елементів лімфаденоїдної тканини, розташованих у товщі слизової оболонки бічних валиків й у вигляді гранул середнього відділу глотки. У центрі цих утворень в окремих хворих можна бачити фолікули, що нагноїлися. З носоглотки в більшості випадків спускаються слизовогнійні або гнійні виділення. Як правило, є більш-менш виражена гіперемія слизової оболонки піднебінних мигдаликів.

При задній риноскопії носоглотковий мигдалик набряклий, гіперемійований, значно збільшений в розмірах. У борознах і щілинах видно скупчення гнійного або слизовогнійного секрету.

При передній риноскопії визначаються гіперемія й набряклість слизової оболонки носа, скупчення слизовогнійного секрету переважно в задніх відділах носа. Дихання через ніс різко утруднене.

У маленьких дітей аденоїдит може протікати дуже важко – відзначаються диспепсичні явища, кількаразове блювання, діарея, у деяких – явища менінгізму. Лише через 1-2 дні за подальшою динамікою диференціюється гострий аденоїдит – з’являється гнійний нежить, припухлість регіонарних лімфовузлів. Гнійний секрет, що стікає з носоглотки в трахею, може бути причиною кашлю й інфікування нижче розташованих відділів дихальних шляхів (трахеїт, бронхіт, пневмонія). Через кілька днів від початку захворювання можливий розвиток ангіни піднебінних мигдаликів, середнього отиту, синуситу.

Гострий фарингіт

Може бути ізольованим патологічним станом, але частіше виникає як вторинне захворювання в результаті поширення запального процесу з порожнини носа, носоглотки, з ділянки гортані та кореня язика.

Характерним є відчуття дертя у горлі, сухий кашель, які турбують дітей зазвичай у ранковий час. Після прийому їжі ці явища стихають. Температура частіше нормальна або субфебрильна, загальний стан не страждає. Гострий фарингіт у дітей молодшого віку може протікати важко, з високою температурою й вираженими загальними явищами (відсутність апетиту, адинамія, порушення сну). Фарингіт спостерігається, як правило, при гострих вірусних респіраторних захворюваннях. Характерною ознакою є гіперемія, що захоплює піднебінні мигдалини й м’яке піднебіння. Іноді на слизовій оболонці задньої стінки глотки з’являються червоні крапки або пухирці.

Під час фарингоскопії видно яскраву гіперемію й дифузійну набряклість слизової оболонки задньої стінки глотки, її сухість, місцями гіперплазія лімфаденоїдної тканини у вигляді гранул, на поверхні – слизовогнійний секрет.

Ангіна бічних валиків

Це гостре запалення лімфоїдної тканини ділянки бічної стінки глотки, що прилягає до задніх дужок піднебінних мигдаликів. Така форма ангіни самостійним захворюванням буває переважно в дітей, яким раніше була зроблена тонзилектомія. У зв’язку з видаленням у них піднебінних мигдаликів наступає компенсаторна гіперплазія лімфоїдної тканини в ділянці бічних валиків. У разі запалення у них розвивається патологічний процес, аналогічний до того, що має місце у піднебінних мигдаликах.

Гостре запалення в ділянці бічних валиків може виникнути також одночасно з ангіною піднебінних і носоглоткового мигдаликів.

Початок захворювання гострий, як і в разі ангіни піднебінних мигдаликів. Відзначається підвищення температури, іноді до 38-39 °С, озноб, різкі болі в горлі з іррадіацією у вуха. Можливі загальні явища у вигляді порушення сну, апетиту, біль в суглобах, нездужання. Хвороба триває 3-4 дні.

Об’єктивно: на тлі гіперемійованої слизової оболонки задньої стінки глотки відзначається різкий набряк бічних валиків, фолікули, що нагноїлися, тобто картина фолікулярної ангіни.

Ангіна язикового мигдалика

Частіше виникає разом з ураженням інших відділів лімфоїдного кільця глотки, рідше буває самостійним захворюванням. Як правило, спостерігається у хворих, яким раніше була зроблена тонзилектомія. За відсутності піднебінних мигдаликів запалення поширюється на лімфаденоїдну тканину кореня язика й гортані. Причиною виникнення ангіни язикового мигдалика може бути травма під час вживання їжі або оперативного втручання в сусідніх ділянках, одонтогенне інфікування.

Захворювання зазвичай протікає важко. Характерними є різкі болі під час ковтання, висовування язика й доторкання до кореня язика, порушення мови, висока температура. Відзначається підщелепний лімфаденіт, можливий тризм.

Фарингоскопічне дослідження визначає гіперемію слизової оболонки глотки, зокрема піднебінних мигдаликів, а в разі їх відсутності – слизової оболонки ніш мигдаликів і задньої стінки глотки. Невідповідність між скаргами (висока температура, різкі болі під час ковтання, слинотеча, що свідчить про важкість стану дитини), й об’єктивними ознаками робить необхідним, крім фарингоскопії, робити огляд кореня язика за допомогою гортанного дзеркала. Під час дзеркальної ларингоскопії визначаються гіперемія слизової оболонки й набряк лімфоїдної тканини кореня язика, іноді картина фолікулярної або лакунарної ангіни.

У деяких хворих захворювання нерідко набуває затяжного перебігу, тобто в них періодично з’являються болі в горлі, підвищується температура (37,3-37,8 °С), відзначаються загальна слабкість і нездужання. Такі явища легко й швидко виникають після прийому охолодженої їжі або в період холодних кліматичних умов. Після звичайного протизапального лікування вони так само швидко проходять. В окремих хворих можуть спостерігатися виражені зміни у периферичній крові (лейкоцитоз, помірно підвищена ШОЕ). Незважаючи на застосування різних лікувальних, а також фізіотерапевтичних заходів, такий стан може тривати довго (від декількох місяців до декількох років), переважно в осінньо-зимову пору року.

Ускладнення ангіни язикового мигдалика іноді небезпечні для життя дитини. Зокрема, можливий розвиток колатерального набряку гортані, що може призвести до утруднення дихання, а в окремих випадках – до асфіксії. Можуть спостерігатися запалення язика або утворення абсцесу кореня язика, а також флегмона дна порожнини рота.

Гортанна ангіна

Це гостре запалення лімфоїдної тканини, розташованої в ділянці язикової поверхні надгортанника, на дні грушоподібного синуса, у товщі слизової оболонки черпаконадгортанних складок і шлуночків гортані.

Клінічні прояви захворювання такі: раптовий початок, підвищення температури до 39-40 °С, важкий загальний стан, слабкість, різкі болі під час ковтання, утруднене вживання будь-якої їжі. Через сильні спонтанні болі діти приймають вимушене положення тіла, голова при цьому нахилена вперед, що зменшує скорочення зовнішніх м’язів гортані й болючі відчуття.

Під час фарингоскопії зміни часто відсутні, тому за таких скарг необхідний огляд гортані. Дзеркальна ларингоскопія (у маленьких дітей – пряма ларингоскопія) дозволяє виявити гіперемію й набряклість слизової оболонки в ділянці черпаковидного хряща, грушоподібного синуса, надгортанника. Іноді видно фолікули, що нагноїлися. У цих випадках картина нагадує фолікулярну ангіну. Часто визначається колатеральний набряк. Голосові складки також набряклі, гіперемовані, їх рухливість обмежена. Голосова щілина звужена, завдяки чому дихання утруднене. Ці зміни зазвичай бувають одно-, рідко двосторонніми.

Епіглотит

Це різновид гортанної ангіни у дітей. Ця форма захворювання часто спостерігається у дітей перших років життя й заслуговує на серйозну увагу через складність діагностики й високу летальність (до 20-22%). Викликається переважно H. influenza.

Початок раптовий. Серед повного благополуччя з’являється різке утруднення ковтання й дихання, що набуває гучного, свистячого характеру. Одночасно змінюється голос, він стає глухим (але не хриплим). Температура підвищується до 39-40 °С. Через болюче ковтання з’являється рясна слинотеча, різко порушується загальний стан дитини. Перебіг захворювання може бути блискавичним. За відсутності необхідних термінових заходів можливий летальний наслідок.

У крові спостерігається лейкоцитоз до 25-40ґ109/л, паличкоядерний зсув уліво. У сечі – білок (приблизно в 1/3 хворих).

Під час ларингоскопії визначають різко збільшений за розмірами, набряклий, яскраво-червоного кольору надгортанник, що закриває вхід у гортань. Лише в деяких дітей можна бачити вузьку голосову щілину. Запалений надгортанник іноді виявляється під час фарингоскопії у момент різкого стиснення кореня язика.

Ангіна Людвіга

Це флегмона дна порожнини рота, яку за своєю суттю вважати ангіною не можна, тому що лімфаденоїдний апарат глотки рідко бере участь у запальному процесі. Однак клінічні прояви, особливо у початковій стадії захворювання, подібні до ангіни. У підборідній ділянці з’являється інфільтрат, що поширюється на передню, іноді бічну поверхню шиї. Шкіра над інфільтратом гіперемована. Відкривання рота різко утруднене, язик піднятий, з’являється неприємний гнильний запах з рота, ковтання майже не можливе.

Під час огляду відзначаються помірна гіперемія й набряклість слизової оболонки порожнини рота й піднебінних мигдаликів, зазвичай з однієї сторони. Під час пальпації м’яких тканин дна порожнини рота визначається їх ущільнення. Язик зміщений. Загальний стан дітей дуже важкий.

У разі виникнення флегмони дна порожнини рота найчастіше має значення одонтогенне інфікування. Джерелом інфекції можуть бути травми слизової оболонки порожнини рота й паратонзилярні абсцеси. При ангіні Людвіга найчастіше виявляється стрептокок (гемолітичний і негемолітичний) і стафілокок.

Виразково-плівчаста ангіна

Симановського-Венсана

Викликається веретеноподібною паличкою й спірохетою порожнини рота. Характерним є однобічне враження, незначні болі під час ковтання, неприємний запах з рота, регіонарний шийний лімфаденіт, субфебрильна температура.

Під час огляду на піднебінному мигдалику визначаються пухкі плівчасті нальоти, виразки. Нальоти можуть поширюватися на піднебінні дужки й задню стінку глотки. Складаються вони з обмертвілих частин слизової оболонки. Після відторгнення нальотів залишається сірувато-жовтого кольору виразка з чіткими краями. Захворювання триває 7-12 днів, але можливий перебіг до декількох тижнів.

У крові відзначається нейтрофільний лейкоцитоз до 15ґ109/л, нерізко виражена анемія.

Ангіни під час деяких інфекційних захворювань у дітей

Скарлатина

У разі скарлатини відзначають катаральну, паренхіматозну й некротичну форми ангіни.

Захворювання починається гостро. Гострий період триває 5-6 днів. Слизова оболонка піднебінних мигдаликів, м’якого піднебіння, язичка яскраво-червоного кольору (палаючий зів). Ці зміни чітко відмежовуються від здорових тканин твердого піднебіння напівкруговими лініями по обидва боки, що є характерним для скарлатини. Гіперемія й набряклість поширюються на задню стінку глотки. Піднебінні мигдалики збільшені. Язик на початку захворювання густо обкладений білим нальотом. З 2-3-го дня язик поступово очищається, починаючи з кінчика й боків, а до кінця тижня він стає яскраво-червоного кольору, видно гіпертрофовані сосочки язика (малиновий). Регіонарні лімфатичні вузли збільшені й болючі.

Типова форма скарлатини характеризується наявністю екзантеми. Висип дрібнокрапковий на гіперемійованому тлі шкіри, з’являється на 1-2-й день хвороби й зберігається 5-7 днів. Розташування висипки переважно на бічних поверхнях тулуба, унизу живота, на згинальних поверхнях кінцівок зі згущенням у ділянці природних складок шкіри. Характерним є симптом Філатова – блідість носогубного трикутника на тлі яскравої гіперемії щік. Після зникнення висипки починається лущення шкіри.

У крові: лейкоцитоз, нейтрофільоз, підвищена ШОЕ.

Дифтерія

У наш час ураження ротоглотки є найчастішою формою дифтерії (80-90% випадків захворювання) і спостерігається як у нещеплених, так і в активно імунізованих дітей.

Для дифтерії у нещеплених дітей характерні прояви важкої форми захворювання. Це гострий початок, швидка динаміка й паралелізм між інтенсивністю симптомів загальної інтоксикації з поширеністю набряку слизової оболонки глотки та м’яких тканин шиї й масивністю нальотів на мигдаликах. Характерними є сильні болі в горлі, підвищення температури до високих цифр, ранні прояви впливу токсину на серце, нирки, нервову систему. Під час фарингоскопії визначаються помірна гіперемія слизової оболонки глотки, виражений набряк піднебінних дужок, м’якого й твердого піднебіння. Мигдалики значно збільшені за розмірами, покриті суцільним нальотом фібринозного характеру, що у більшості випадків поширюється за межі дужок. Регіонарні лімфатичні вузли збільшені, безболісні. Визначається набряк тканин шиї й обличчя, під час пальпації набряклі тканини щільні, безболісні.

У щеплених дітей частіше зустрічається легка форма дифтерії мигдалин. Початок менш гострий, температура 38-39 °С тримається протягом 1-2 днів. Під час фарингоскопії визначаються помірна гіперемія слизової оболонки з ціанотичним відтінком, невеликий набряк дужок і мигдаликів. Нальоти на мигдаликах можуть бути відсутні або розташовуватися у вигляді острівців.

Оскільки у щеплених дітей дифтерія часто має атиповий перебіг, необхідно при будь-яких ангінах робити бактеріологічне дослідження мазка з носа й ротоглотки на наявність дифтерійних паличок.

Герпетична ангіна

Викликається вірусами Коксакі А, рідше Коксакі В та ECHO. Захворювання набуває іноді характеру епідемії, переважно в літню й осінню пору року. Вражає головним чином дітей перших років життя.

Початок захворювання гострий, характеризується вираженим головним болем, підвищенням температури до 39-40 °С, можлива блювота. На піднебінних мигдалинах і дужках спостерігаються висипання пухирців – від 2-3 до декількох десятків. Незабаром ці пухирці лопаються й утворюється поверхнева виразка, покрита тонким фібринозним нальотом. Підщелепні лімфатичні вузли помірно збільшені й мало болючі. Тривалість захворювання – 6-7 днів. Скарги хворих на болючість під час ковтання, слинотечу, болі в животі, диспепсію. У крові відзначається помірна лейкопенія або незначний лейкоцитоз.

Діагноз ставлять переважно на підставі характерної клінічної картини захворювання, особливо в разі поєднання герпангіни з іншими синдромами ентеровірусної інфекції (міалгія, діарея, серозний менінгіт та ін.). Лабораторно можна підтвердити діагноз виділенням вірусу з носоглотки, калу, а також у серологічних реакціях з наростання титру антитіл у 4 рази й вище у парних сироватках крові. Швидким методом лабораторної діагностики є ПЛР, а також ІФА.

Аденовірусна інфекція

Найбільше значення мають аденовіруси 1-5, 7 типів. Характерним є катаральне запалення слизової оболонки носа, глотки й мигдалин з вираженим ексудативним компонентом.

Основними клінічними формами аденовірусної інфекції є ринофарингокон’юнктивальна гарячка, катар верхніх дихальних шляхів (ринофарингіт), нерідко розвивається пневмонія. Рідше спостерігається ізольоване враження глотки, тонзилофарингіт.

Фарингокон’юнктивальна гарячка має гострий початок, температура підвищується до 37-39 °С. Загальна інтоксикація виражена помірно. У дітей раннього віку може бути блювання, діарея. Захворювання супроводжується нежитєм з рясними серозними, слизовосерозними виділеннями, гранульозним фарингітом, кон’юнктивітом (катаральним, фолікулярним або плівчастим).

При тонзилофарингіті відзначається гіперемія слизової оболонки мигдаликів, піднебінних дужок, задньої стінки глотки, мигдалики збільшені, іноді видні фолікули, що нагноїлись, або нальоти в лакунах.

Гарячка має неправильний характер – тримається від 5 до 10 днів. У частини дітей може бути її дво- або трихвильовий характер з інтервалом у кілька днів. Частим симптомом аденовірусної інфекції є шийний і підщелепний лімфаденіт. Іноді має місце збільшення печінки й селезінки.

З боку крові спостерігається невеликий лейкоцитоз, рідше лейкопенія, нормальна або збільшена ШОЕ.

Діагностичним доказом можуть бути вірусологічні й серологічні дослідження.

Інфекційний мононуклеоз

Гостре інфекційне захворювання, що характеризується високою температурою тіла (до 39-40 °С), системним збільшенням лімфатичних вузлів, наявністю гострозапальних явищ у глотці й появою в крові великої кількості мононуклеарів. Температурна крива має іноді хвилеподібний характер (з 2-3 підйомами, розділеними декількома днями субфебрильної температури). Хвороба вражає переважно дітей, особливо раннього віку.

Інфекційний мононуклеоз проявляється у вигляді двох форм: «залозистої лихоманки», за якої домінує збільшення лімфатичних вузлів і селезінки, та «мононуклеарної ангіни», головним симптомом якої є ангіна. У розвитку ангіни беруть участь не тільки віруси (Епштейна-Барр, цитомегаловірус та ін.), а й бактерії, які були присутні в ротоглотці.

Початок хвороби гострий, гарячковий період тривалий. Лімфатичні вузли – шийні, потиличні, підщелепні, а також пахвові й пахвинні – збільшені, болючі під час пальпації. Ангіна при інфекційному мононуклеозі може бути катаральною, лакунарною та виразково-некротичною. Під час фарингоскопії відзначається гіперемія слизової оболонки піднебінних мигдаликів і задньої стінки глотки. Піднебінні мигдалики збільшені (II-III ступінь), поверхня їх вкрита нальотами, які за характером і поширеністю бувають різними – у вигляді острівців, смужок, іноді суцільні, жовтувато-білого або сірого кольору. Нальоти на піднебінних мигдалинах зазвичай з’являються на 2-3-й день хвороби й зникають до 10-15-го дня. Однак гіперемія й інфільтрація тканин мигдаликів залишаються. Можлива повторна поява нальотів, що супроводжується підвищенням температури й погіршенням загального стану дитини. Слизова оболонка задньої стінки глотки також гіперемована й набрякла, її поверхня вкрита гнійним нальотом, нерідко визначається картина гранульозного фарингіту.

Характерною рисою інфекційного мононуклеозу є враження носоглоткового мигдалика. Спостерігається її гіперплазія, з’являються гіперемія слизової оболонки й масивні нальоти сірувато-білого кольору. Під час задньої риноскопії, іноді й фарингоскопії видно збільшений та вкритий нальотами носоглотковий мигдалик.

При інфекційному мононуклеозі нерідко відзначається збільшення печінки й селезінки. У 10-15% спостерігається розеольозна або папульозна висипка, схожа на висипку у випадку кору й краснухи.

Картина крові типова й характеризується помірним лейкоцитозом (до 10-20ґ109/л) з перевагою одноядерних клітин й атипових мононуклеарів (віроцитів). Підтверджується захворювання виявленням ДНК вірусу в слині методом ПЛР, а також специфічних антитіл класу Ig M до капсидного антигену EBV у крові методом ІФА.

Грибкова ангіна

Виникнення її часто пов’язують із проведенням антибіотикотерапії, яка зумовлена Candida albicans.

Клінічно гостра грибкова ангіна проявляється у вигляді катаральної, плівчастої або плівчасто-виразкової форми. Плівки мають вигляд білих рихлих нашарувань, які легко знімаються без ураження прилеглої тканини. Температура буває нормальною, субфебрильною, іноді термічною. Перебіг сприятливий, можливе спонтанне видужання через 2-3 тижні від початку захворювання. За важкої форми спостерігається підвищення температури, підщелепний лімфаденіт, значно порушений загальний стан. Хронічна форма грибкової ангіни характеризується наявністю жовтуватих нальотів на дужках, язичку, мигдаликах, задній стінці глотки, що зберігаються протягом тривалого часу (кілька місяців і навіть років). Загальний стан не страждає.

Діагноз грибкової ангіни встановлюється після клінічного спостереження, а також мікроскопічного й культурального виділення грибів Candida у мазках з ротоглотки. Відміна антибіотиків і відповідне антимікотичне лікування призводять до повного регресу ангіни майже у всіх хворих протягом 5-10 днів.