Вплив препарату Спірива на клінічні симптоми та частоту загострень хронічного обструктивного захворювання легень

На сучасному етапі хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) – це надзвичайно поширена патологія, показники смертності від якої продовжують невпинно зростати.

Згідно з наявними даними, на сьогодні поширеність ХОЗЛ серед дорослого населення становить 5-9%. Патологія є частою причиною звернень до лікаря, госпіталізації до стаціонару та відділення інтенсивної терапії. Смертність від ХОЗЛ займає 4-е місце серед усіх причин смерті в загальній популяції.
Останніми роками розроблено міжнародні рекомендації з діагностики, лікування та профілактики цього захворювання (GOLD). ХОЗЛ – захворювання, яке характеризується не повністю зворотною бронхіальною обструкцією і потребує лікування. Обмеження повітряного потоку за ХОЗЛ, як правило, прогресує і пов’язане з характерною для цієї патології запальною відповіддю дихальних шляхів на шкідливі частинки і гази, які частіше утворюються під час куріння.
Порушення бронхіальної прохідності за ХОЗЛ складається зі зворотного і незворотного компонентів. Зворотний компонент формується зі спазму непосмугованих м’язів, запального набряку слизової оболонки бронхів і гіперсекреції слизу, що виникають під дією підвищеного тонусу блукаючого нерва і недостатньої b-адренорецепції бронхіальної стінки. Клінічно це проявляється кашлем, відходженням мокротиння і задишкою, не пов’язаними із пошкодженням інших органів і систем.
Основу сучасної терапії ХОЗЛ становлять бронхолітики (холінолітики, b2-агоністи і метилксантини), ефективність яких у терапії ХОЗЛ доведено результатами багатоцентрових подвійних сліпих плацебо контрольованих досліджень. Однак застосування бронхолітиків може призводити до виникнення небажаних ефектів з боку серцево-судинної системи: ці препарати мають аритмогенну і позитивну хронотропну дію, можуть погіршувати кровопостачання міокарда, провокуючи ішемію. Зазначені ефекти частіше розвиваються у відповідь на терапію метилксантинами і b2-агоністами. Холінолітики за впливом на серцево-судинну систему більш безпечні. Одним із найефективніших із тих, що використовують для тривалого лікування хворих на ХОЗЛ, є тіотропію бромід (Спірива). Цей препарат блокує переважно М1- і М3-холінорецептори і є першим холінолітиком тривалої дії, призначеним для тривалого лікування ХОЗЛ стабільного перебігу.
Тіотропію бромід характеризується такими ефектами:
– бронходилатацією – зниженням тонусу непосмугованих м’язів дихальних шляхів, що супроводжується підвищенням об’єму форсованого видиху за 1 секунду;
– підвищенням витривалості до фізичного навантаження;
– підвищенням мукоциліарного кліренсу;
– зменшенням запалення внаслідок пригнічення хемотаксичної активності клітин запалення.
Вважаємо за необхідне поділитися досвідом застосування тіотропію броміду (Спіриви) протягом 3 років під час комплексної терапії хворого на ХОЗЛ ІІІ ступеня тяжкості.
Хворого Д. 1941 р. н. було госпіталізовано до пульмонологічного відділення Львівського регіонального фтизіопульмонологічного центру в лютому 2005 р. зі скаргами на виражену задишку, яка посилювалася за незначних фізичних зусиль (під час одягання і роздягання, пересування), малопродуктивний кашель, що не полегшував дихання протягом дня, свист у грудній клітці, серцебиття, швидку втому, втрату ваги.

Анамнез захворювання. Вважав себе хворим протягом 10 років, коли з’явилась задишка під час інтенсивних фізичних навантажень після перенесеного гострого респіраторного захворювання. В останні 4 роки з’явилась задишка під час швидкої ходи і підйому сходами. Почастішали загострення ХОЗЛ – до 2-3 разів на рік. Явища задишки прогресували, турбували хворого щодня, ставали більш інтенсивними. З 2003 р. пацієнт щоденно застосовував препарат Беротек (до 6-8 разів на добу), відкашлювальні засоби. Незважаючи на терапію, що проводилась, загальний стан хворого погіршувався. У 2004 р. було три загострення хвороби, що потребували стаціонарного лікування. До лікування було додано Теопек 0,3 г двічі на добу, Беродуал 2 дози 3-4 рази на добу, однак загальний стан хворого продовжував погіршуватись.

Анамнез життя. Курив із 18-річного віку по 20 сигарет на добу (46 пачко-років). Працював 28 років на шкідливому виробництві (цементному заводі). В анамнезі – апендектомія, вірусний гепатит В.

Об’єктивний огляд. У хворого спостерігаються явища акроціанозу. Свист у грудях, який чути на відстані. ЧД – 22/хв. Грудна клітка бочкоподібна, в акті дихання беруть участь міжреберні м’язи. Перкуторний звук над легеневими полями з коробковим відтінком. На тлі ослабленого везикулярного дихання вислуховуються сухі свистячі хрипи, більше над нижніми частками. Тони серця ритмічні, ослаблені, акценти ІІ тону над легеневою артерією. ЧСС – 86 уд/хв. АТ – 150/90 мм рт. ст.

Рентгенографічні дані: легеневі поля підвищеної прозорості. Легеневий рисунок деформований унаслідок перибронхіальних змін. Корені тяжисті, не структурні. Діафрагма сплощена, на рівні VІІІ ребер.

ЕхоКГ: початкова дилатація правого шлуночка. Атеросклероз аорти. Помірні дегенеративні зміни аортального клапана. Легенева гіпертензія. Сегментарна скоротливість не порушена.

Спірометрія: різкі порушення прохідності дихальних шляхів, проба з сальбутамолом негативна. Сатурація крові киснем 91%.

Діагноз: ХОЗЛ, ІІІ стадія. ДН ІІ ступеня.

Лікування: тіотропію бромід 18 мкг 1 раз на добу, Беродуал 2 дози 2-3 рази на добу, беклометазон 1000 мкг/добу. Ефективність терапії оцінювали за вираженістю клінічних симптомів. Кашель, який до початку лікування турбував хворого зранку і протягом дня, через 6 міс спостерігався переважно зранку, іноді вдень, через 1 рік – лише зранку. Мокротиння до початку лікування мало слизовий характер, відкашлювалось до 50 мл зранку, через рік – до 30 мл, переважно слизового характеру. Задишка до початку лікування турбувала хворого під час ходьби рівною місцевістю на 100 м. Після року лікування препаратом Спірива хворий міг проходити відстань більше 100 м без задишки. Було зменшено застосування Беродуалу: з 4-8 разів на добу на початку лікування до 3-4 – через рік лікування Спіривою; протягом наступних двох років дозу Беродуалу не збільшували.
Весь період лікування хворий перебував під наглядом дільничного терапевта і пульмонолога. Відзначено по одному загостренню на рік, що потребували госпіталізації до стаціонару. У період загострення хворому додатково призначали антибіотики, проводили небулайзерну терапію Вентоліном і Фліксотидом. Хворий виконував просту роботу вдома, через рік лікування міг виконувати неважку роботу в саду, на подвір’ї власного будинку. Лікування не призводило до розвитку небажаних ефектів.
Отже, наведений приклад 3-річного клінічного спостереження показав, що у хворого на ХОЗЛ ІІІ ст. після тривалого застосування тіотропію броміду (Спіриви) зменшились задишка, кашель, кількість мокротиння, потреба у використанні інгаляторів швидкої дії.