РАЦІОНАЛЬНЕ ЛІКУВАННЯ РЕСПІРАТОРНИХ ІНФЕКЦІЙ У ДІТЕЙ (методичний посібник для лікарів)

Вступ
Сьогодні захворювання органів дихання, зокрема верхніх дихальних шляхів, посідають одне з провідних місць у структурі дитячої патології та становлять близько 65%, серед них 85% приходиться на гострі респіраторні захворювання (ГРЗ).
Основні епідеміологічні аспекти гострих респіраторних захворювань:
– ГРЗ становлять до 90% усієї інфекційної патології в дітей;
– захворюваність становить від 60 тис. до 101 тис. випадків на 100 тис. дитячого населення на рік (максимум у дітей до 3 років);
– захворюваність вища в містах (особливо в разі високого рівня промислового забруднення);
– збиток держави на 1 випадок ГРЗ = 100-150 дол. США. Для хворого – 15-100 дол. США.
Враховуючи вищезазначене, лікування та профілактика цих захворювань залишаються в центрі уваги педіатрів. Без своєчасного й адекватного лікування ці захворювання можуть мати ускладнений перебіг, супроводжуватися хронізацією або сприяти загостренню наявної хронічної патології.
Предметом інтенсивних дискусій в останні роки залишається обґрунтованість призначення антибактеріальних препаратів під час гострих респіраторних захворювань. Велика значущість вірусів в етіології захворювань, переваги легких форм, самовиліковний характер захворювання ставлять питання про доцільність використання антибіотиків у терапії цих захворювань. І питання це широко обговорюється. За даними В.К. Таточенко та співавт. [1], у разі гострих респіраторно-вірусних інфекцій у дітей антибактеріальна терапія потрібна лише в 6-8% випадків, які супроводжуються бактеріальними ускладненнями. При цьому, на жаль, частота призначення антибіотиків у дітей суттєво перевищує цю цифру, досягаючи у поліклініках 65-85%, у стаціонарах – 98%, причому антибактеріальні препарати у поліклінічних умовах парентерально вводять більш ніж в 40%, а в стаціонарах – в 90% випадків.
Згідно з опитуванням лікарів, причинами призначення антибіотиків у таких випадках є:
– підозра на бактеріальну або змішану вірусно-бактеріальну етіологію захворювання;
– бажання запобігти розвитку бактеріальних ускладнень;
– батьки хворих дітей в 90% випадків очікують від лікаря призначення антибіотика, й часто лікарі, не бажаючи ризикувати репутацією й витрачати години на пояснення пацієнтові недоцільності такого призначення, ідуть на поступки батькам. При цьому має місце як переоцінка ефекту антибіотика під час позалікарняних респіраторних інфекцій, так і недооцінка небажаних наслідків їх застосування. Згідно з даними багатьох досліджень системні антибактеріальні препарати не прискорюють одужання за вірусної інфекції, не знижують ризику розвитку вторинної бактеріальної інфекції та показані не більш ніж в 10% випадків.
Останнім часом нераціональне та не завжди виправдане застосування системних антибіотиків під час лікування захворювань дихальних шляхів сприяє формуванню стійких штамів та збільшує ризик розвитку побічних ефектів [2]. Безперечним фактом є те, що так зване профілактичне застосування антибіотиків не має позитивного впливу на процес одужання й навіть шкідливе (негативний вплив на імунітет деяких антибіотиків, алергія, дисбактеріоз, шлунково-кишкові розлади та ін.).
Показаннями до призначення системних антибіотиків за респіраторних захворювань у педіатрії є наявність виражених симптомів інтоксикації та тривалої фебрильної температури тіла (більше 3 діб), які вказують на бактеріальне походження запального процесу, особливо у групі дітей раннього віку, а також у дітей усіх вікових груп з несприятливим преморбідним фоном, здатним створити реальну загрозу розвитку пневмонічного процесу [3]. В усіх інших випадках призначення антибактеріальної терапії нераціональне.
Негативні ефекти чинять і сульфаніламідні препарати, які нерідко застосовуються в амбулаторній практиці під час терапії гострих респіраторних захворювань у дитячому віці.

Місцева антибактеріальна та протизапальна терапія
Як компроміс між двома крайніми точками зору (обмежене або масове застосування антибіотиків) можна розглядати рекомендації з використання під час респіраторних захворювань препаратів для місцевого застосування [4]. По-перше, за такого методу лікарський препарат попадає безпосередньо на слизову оболонку респіраторного тракту, де безпосередньо впливає на вогнище інфекції, створюючи оптимальну концентрацію лікарського засобу, впливає на інфекційний агент у менших дозах та більш швидко. По-друге, найбільшою перевагою такого підходу є менша частота побічних реакцій, пов’язаних із системним застосуванням антибактеріальних засобів (ускладнень з боку шлунково-кишкового тракту та ін.). Крім того, найбільш важливим моментом є зниження ризику селекції резистентних штамів нормальної мікрофлори.
У цьому аспекті більшого значення набуває місцеве антибактеріальне лікування, що допомагає уникнути потрапляння ліків у кров, а також забезпечує доставку оптимальної дози активного інгредієнта безпосередньо на слизову оболонку дихальних шляхів.
У зв’язку з вищевказаним велику зацікавленість представляє інгаляційний антибактеріальний препарат «Біопарокс», активною речовиною якого є фузафунгин – антибіотик грибкового походження, який отримують з грибка-міксоміцету Fusarium lateritium (специфічний штам 437, відомий незміненою ідентичністю) [5]. Препарат діє місцево, не всмоктується та не потрапляє до кровообігу.
Спектр антибактеріальної активності фузафунгину охоплює переважну більшість патогенних мікроорганізмів, що викликають інфекції дихальних шляхів (рис. 1). Численні бактеріологічні дослідження [5, 6] показали, що фузафунгин впливає на більшість патогенних мікроорганізмів: стафілококи, стрептококи та пневмококи, моракселу та атипові мікроорганізми (мікоплазми, легіонели). Необхідно відзначити, що роль легіонели останнім часом зростає у зв’язку зі збільшенням міграційних процесів серед населення, а за даними різних авторів, до 35% дітей та підлітків є носіями мікоплазми, що може призвести до розвитку рецидивуючих запальних захворювань. Доведено, що фузафунгин діє бактеріостатично.
Незважаючи на відсутність прямої антибактеріальної активності проти гемофільної палички, виявлена здатність фузафунгину in vitro запобігати адгезії даного збудника на клітинах епітелію.
Крім того, фузафунгин має антибактеріальну активність відносно бактеріальних штамів, у яких сформувалася резистентність до системних антибіотиків, зокрема метицилінорезистентних стафілококів [7].
У зв’язку з появою та розповсюдженням бактеріальної стійкості стабільність антибіотика сьогодні є особливо цінною. Поки що немає відомостей про випадки прямої або перехресної стійкості до фузафунгину. Це робить можливим лікування препаратом тривалий час або повторними курсами без ризику вироблення мультирезистентних штамів.
Крім того, фузафунгин має також протигрибкову активність, особливо відносно дріжджового грибка Candida albicans, і на відміну від інших антибіотиків знижує ризик розвитку вторинного кандидозу.
Окрім антибактеріальної активності, фузафунгин також має протизапальні властивості, що дозволяє препарату чинити вплив за двома напрямами: впливати безпосередньо на збудника інфекції та зменшувати прояви запалення. Він значно знижує продукцію вільних радикалів та вивільнення протизапальних медіаторів шляхом активації макрофагів без впливу на фагоцитоз. Установлено, що фузафунгин протидіє виділенню молекул міжклітинної адгезії (ICAM 1), знижує активацію Т-лімфоцитів, запобігає вивільненню факторів запалення (цитокінів), впливає на активність макрофагів [8-10].
Також протизапальний ефект зумовлений підвищенням активності природних клітин-кілерів, стимуляцією продукції інтерлейкіна-2 у лімфоцитах й інгібіцією таких протизапальних цитокінів, як інтерлейкін-1, фактор некрозу пухлини альфа, та інгібіторною регуляцією молекул міжклітинної адгезії. Очевидно, саме завдяки такій протизапальній активності Біопарокс забезпечує досить швидке зменшення симптомів ГРЗ.
Якщо за вірусних і бактеріальних інфекцій верхніх дихальних шляхів має місце інтенсивне розмноження збудника, то за хронічних або рецидивуючих процесів головним фактором стає запальна дія, що виникає внаслідок персистуючої бактеріальної колонізації. Тому настільки актуальна для попередження хронізації процесу інфекції респіраторного тракту надійна ерадикаційна й протизапальна терапія, яку забезпечує фузафунгин. Він дозволяє локалізувати запальний процес на початковій стадії, перешкоджає приєднанню вторинної інфекції й попереджає поширення запальних явищ на нижні відділи респіраторного тракту, спричиняючи тим самим можливість його використання на початкових стадіях розвитку респіраторної вірусної інфекції.
Також була доведена здатність фузафунгину підтримувати гуморальну клітинну відповідь через зміну місцевої продукції імуномедіаторів, тобто його місцева імуномодулююча дія.
Саме протизапальною дією за одночасної підтримки фагоцитарної функції макрофагів можна пояснити хорошу ефективність препарату за вірусної природи запалення незважаючи на те, що прямої дії на різні віруси препарат не чинить.
Фузафунгин попереджує та зменшує активність запального процесу у бронхах. У разі запалення він запобігає застою, набряку та деепіталізації, сприяє підтримці функції війкового епітелію.
Біопарокс – єдиний аерозоль, середній діаметр часток якого не перевищує 1 мікрона. Аерозольна форма забезпечує доставку препарату у недоступні таблеткам для розсмоктування, пастилкам, розчинам і спреям відділи дихальних шляхів (порожнина носа, носоглотка, гортань, трахея). Крім того, вона дозволяє однаково ефективно використовувати препарат для ліквідації як фарингеальних, так і назальних симптомів респіраторної інфекції порівняно зі спреями.
Частки фузафунгину проникають у всі рівні дихальних шляхів. Препарат є монодисперсним мікронним аерозолем, ефективним під час лікування як синуситів, так і бронхітів. Розмір часток не збільшується під час інгаляції у зв’язку з їх негігроскопічністю, що є ще однією позитивною ознакою препарату порівняно з іншими інгаляційними формами, у яких розмір часток лікарських речовин збільшується внаслідок присутності водяних парів у дихальних шляхах.
Також важливою перевагою препарату перед назальними деконгестантами, антисептиками й антибіотиками для місцевого застосування є те, що він не проникає в системний кровообіг і тому позбавлений будь-яких системних ефектів. Це забезпечує високу безпеку застосування Біопароксу, зокрема в дітей, вагітних жінок, які годують груддю, і пацієнтів із супутньою патологією.
Важливою особливістю препарату є те, що він не містить вазоконстрикторів і кортикостероїдів.
Варто підкреслити можливість використання фузафунгину в комплексі із системною антибіотикотерапією, якщо в цьому виникає потреба.
Численні дослідження, проведені за рубежем і в нашій країні, показали, що Біопарокс має виражений терапевтичний ефект під час лікування захворювань дихальних шляхів як у дорослих, так і дітей [12, 13].
Так, в 2004 р. були опубліковані результати плацебо контрольованого дослідження ефективності фузафунгину в лікуванні ринофарингіту. На великій кількості пацієнтів було показано, що Біопарокс забезпечує більш швидке порівняно із плацебо завершення симптомів ринофарингіту. При цьому особливо виражений ефект був відзначений у групі пацієнтів, яким препарат призначався на ранніх термінах захворювання (протягом першої доби після появи симптомів).
Отримані результати російського багатоцентрового дослідження ефективності й переносимості препарату в лікуванні 2609 дітей, які часто хворіють гострими респіраторними інфекціями, дозволили рекомендувати Біопарокс як обов’язкову терапію гострої респіраторної інфекції у зазначеного контингенту хворих. Клінічна ефективність і доцільність використання препарату підтверджувалася необхідністю значно меншої кількості лікарських засобів, використовуваних у лікуванні захворювань (системні антибіотики, муколітики, інтраназальні вазоконстриктори). Також було доведено, що за повторного застосування фузафунгину під час лікування ГРЗ досягається такий же ступінь ефективності, як і за первинного.
Доведена ефективність Біопароксу в лікуванні загострень хронічного аденоїдиту в дітей. У дослідження були включені 108 пацієнтів 3-6 років з високим рівнем захворюваності гострою патологією органів дихання на тлі хронічної носоглоткової інфекції (хронічний аденоїдит, гіперплазія глоткової мигдалини II ступеня), яким проводилося лікування фузафунгином з урахуванням етіології хронічного аденоїдиту й характеру патологічного процесу. Запропоноване авторами консервативне лікування дітей, які страждають на хронічний аденоїдит, із застосуванням топічної антибактеріальної терапії сприяло вираженому зниженню запального процесу в тканині носоглоткової мигдалини, нормалізації функції носового дихання, показників клітинного імунітету й мікробіоценозу носоглотки, що дозволяє його рекомендувати для ефективного зняття загострення аденоїдиту.
За сучасними даними, застосування Біопароксу, що поєднує властивості місцевого антибіотика й протизапальний ефект, – перспективний напрям лікування загострень синуситів й алергічних ринітів. Застосування препарату за гострого запалення й загострення хронічних запальних процесів придаткових пазух носа базується на даних про бактеріальну етіологію названих патологічних станів й на даних про роль запального набряку у патогенезі гострих і хронічних синуситів як фактора, що порушує природну санацію придаткових пазух носа. Використання препарату для лікування алергічного риніту ґрунтується на сучасних даних про роль бактеріальної інфекції як фактора, що ініціює загострення захворювання, і на існуючих даних про значні порушення місцевих факторів неспецифічної резистентності у хворих алергічним ринітом, що створює умови для розвитку бактеріальної інфекції на тлі загострення захворювання. Сьогодні вважається доцільним призначати Біопарокс з першого дня гострого синуситу, загострення хронічного запального процесу у придаткових пазухах носа або алергічного риніту на 7-10 днів у звичайних дозуваннях.
Існують дані, що свідчать про високу ефективність фузафунгину у передопераційній підготовці та патогенетичній терапії післяопераційних змін під час хірургічних втручань на ЛОР-органах, що проявлялося зменшенням запальних процесів після операції тонзилектомії в дітей та запобіганням таких можливих післяопераційних ускладнень, як гугнявість, гіперсалівація, біль у горлі під час ковтання тощо.
Також фузафунгин широко застосовувався після хірургічних втручань на верхніх дихальних шляхах. Можна рекомендувати його застосування після будь-яких операцій у порожнині носа й на навколоносових пазухах, тому що під час травми слизової оболонки умовно-патогенна й навіть сапрофітна флора може викликати інфікування. В умовах клініки препарат призначали також після різних хірургічних втручань на гортані. Використання препарату з раннього післяопераційного періоду перешкоджало появі виражених реактивних явищ в ділянці втручання й розвитку загальних інфекційних ускладнень. Відпадала необхідність у додаткових методах лікування (медикаментозних, фізіотерапевтичних), які нерідко доводиться проводити у післяопераційний період за звичайних методів ведення хворого.
Таким чином, численні дослідження підтвердили безсумнівну доцільність використання інгаляційного антибіотика фузафунгину у лікуванні дітей із запальними захворюваннями верхніх дихальних шляхів і після різних хірургічних втручань у порожнині носа, навколоносових пазухах, глотці, гортані з метою оптимізації перебігу відбудовного періоду, зменшення ризику місцевих і загальних післяопераційних ускладнень. Препарат чинить ефективну дію, яку можна порівняти із системною терапією.
Було доведено, що місцева антибактеріальна терапія особливо ефективна в дітей групи високого ризику розвитку бактеріальних ускладнень за ГРВІ, які часто й довго хворіють гострими респіраторними захворюваннями, дітей з хронічними захворюваннями носоглотки, з хронічною соматичною патологією (бронхіальна астма, гломерулонефрит і т.д.). Місцева антибактеріальна терапія – невід’ємна частина раціональної стратегії лікування інфекцій верхніх дихальних шляхів з огляду на локалізований характер інфекційного процесу, а також можливий ризик розвитку ускладнень і системних побічних ефектів.
Кожна інгаляція препарату забезпечує введення більше 350 млн часток фузафунгину безпосередньо у вогнище інфекції. Кожний інгалятор містить 400 мірних доз та випускається з двома насадками: одна для лікування інфекцій порожнини носа та придаткових пазух, друга – для захворювань глотки, гортані, трахеї й бронхіального дерева. Жорсткий контейнер містить портативний генератор мікронних часток, а дозуючий клапан забезпечує надходження точної та постійної дози препарату, у результаті чого частки фузафунгину легко проникають на всі рівні дихальних шляхів й оптимально розподіляються на слизовій оболонці. Терапевтична концентрація активного інгредієнта за разового використання (4 інгаляції через рот або в кожну половину порожнини носа) становить 60 мкг/л у слизовій оболонці порожнини носа, 40 мкг/л – у гортані й трахеї. Препарат застосовується 4 рази на день.

Показаннями до застосування Біопароксу є:
– інфекційно-запальні захворювання носоглотки;
– ларингіт, фарингіт, трахеїт;
– аденоїдит;
– перед- та післяопераційні періоди під час хірургічних лікувань ЛОР-органів;
– бронхіт простий чи загострення рецидивуючого бронхіту;
– респіраторна інфекція в дітей з бронхіальною астмою з метою попередження розвитку її загострення.

Протипоказання до застосування Біопароксу:
– підвищена чутливість до фузафунгину;
– діти віком до 2,5 року через можливість розвитку ларингоспазму.

Режим дозування: 4 інгаляції через ротову порожнину та/або 4 інгаляції в кожний носовий хід 4 рази на день. Тривалість лікування
5-10 днів залежно від зникнення клінічної симптоматики захворювання.
Препарат може використовуватися як монотерапія або в поєднанні із системними антибіотиками в тих випадках, коли необхідне їх призначення.
Таким чином, Біопарокс є найбільш вивченим топічним препаратом для лікування інфекцій верхніх дихальних шляхів. Використання препарату у педіатричній практиці дозволяє досягти значної економії матеріальних ресурсів за рахунок скорочення терміну лікування, потреби у призначенні системних антибіотиків й ефективної профілактики загострень хронічних захворювань. Поєднання антибактеріальної й протизапальної дії, ефективність і безпека, які доведені у численних дослідженях, дозволяють розглядати застосування Біпароксу як раціональну стратегію лікування цієї широко розповсюдженої групи захворювань у дітей.

Протизапальна терапія захворювань дихальних шляхів
Оскільки ГРІ – інфекційно-запальні захворювання різних відділів дихальних шляхів, то вони завжди супроводжуються запальною реакцією слизової оболонки тих або інших відділів респіраторного тракту.
Запальний процес надзвичайно складний і на першому етапі виникає як захисна реакція організму, що спрямована на елімінацію патогенного або іншого причинного агента. У випадку надмірної активації запальних клітин або неконтрольованої продукції протизапальних цитокінів механізми запалення із захисних здатні легко перетворюватися у патологічні. У вогнищі запалення розвивається комплекс складних процесів взаємодії клітин запалення та біологічно активних речовин (медіаторів запалення), що виділяються ними, які підсилюють або послабляють інтенсивність запальних змін (рис. 2) [14].
Найбільш відомими протизапальними препаратами, які застосовуються дотепер, є кортикостероїди (КС) і нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). КС довели свою високу ефективність проти будь-якого типу запалення, однак, незважаючи на значний і універсальний протизапальний ефект, їх застосування обмежене, особливо в дитячій практиці, через їх системну дію: дестабілізація гормонального профілю, вплив на обмінні процеси, здатність активізувати патогенну мікрофлору, ульцерогенна дія на слизову оболонку кишково-шлункового тракту тощо. Тому за гострих захворювань респіраторного тракту їх майже не застосовують.
У НПЗП також часто зустрічаються побічні ефекти. Велика кількість педіатрів продовжують невиправдано широко застосовувати ацетилсаліцилову кислоту (аспірин) та метамізол (анальгін). Це суперечить сучасним даним про високий ризик важких ускладнень унаслідок застосування зазначених препаратів, а також загальносвітової тенденції до обмеження використання ацетилсаліцилової кислоти (АСК) й метамізолу в дітей. АСК може викликати розвиток синдрому Рея, летальність за якого перевищує 50%, метамізол – анафілактичний шок й агранулоцитоз з фатальним результатом. Крім того, у разі застосування НПЗП унаслідок переорієнтації шляхів метаболізму арахідонової кислоти збільшується синтез лейкотриєнів, що може проявлятися бронхоспазмом, розвитком алергічних реакцій та роздратуванням слизової оболонки шлункa. Тому їх не рекомендується призначати хворим з бронхіальною астмою, обструктивним бронхітом. Парацетамолу також притаманні побічні ефекти. У випадку його застосування можуть виникати нудота, біль в епігастрії, алергічні реакції, рідше – анемія, тромбоцитопенія та інше. Також НПЗП проявляють гепатотоксичну дію.
В останні роки особливе місце серед препаратів, що чинять протизапальну дію, займає фенспірида гідрохлорид (Ереспал). Унікальність цього препарату полягає в тому, що він не відноситься до відомих груп нестероїдних та стероїдних препаратів. При цьому фенспірид чинить стероїдоподібну дію, пригнічуючи активність фосфоліпази А2 [15]. Однак на активність фосфоліпази він діє не підсиленням синтезу білка – інгібітора фермента фосфоліпази А2, а гальмуванням її активності за допомогою блокади транспорту іонів Са++ у клітину. Нестача іонів кальцію знижує активність фосфоліпази А2, викликаючи уповільнення каскаду трансформації арахідонової кислоти, що веде до зниження утворення простагландинів, лейкотриєнів та тромбоксанів. Крім цього, фенспірид знижує синтез гістаміну та рівень експресії β₁-адренорецепторів. Протизапальна та спазмолітична активність фенспіриду зумовлена його здатністю пригнічувати дію гістаміну, зменшувати лейкоцитарну інфільтрацію, проникність судин та ексудацію. При цьому найвища фармакологічна ефективність препарату виявляється на рівні верхніх та нижніх дихальних шляхів. Все це в сукупності веде до зменшення міграції клітин запалення і тим самим спричинює зниження активності запального процесу.
Дослідження активності фенспіриду на різних етапах процесу запалення показали ефективність його в різні фази [16]. Так, у першу судинну фазу він перешкоджає підвищенню судинної проникності, яка провокує розвиток набряку та формування запального ексудату. Його властивості пояснюються антагонізмом відносно різних медіаторів, що утворюються в судинну фазу, й особливо до гістаміну, серотоніну й брадикініну. Внаслідок цього він є молекулою, що володіє спазмолітичним ефектом, у противагу чисельним медіаторам, що викликають скорочення гладкої мускулатури дихальних шляхів. Фенспірид також сповільнює дозазалежним чином міграцію та мобілізацію клітин запалення у вогнище на всіх етапах запальної реакції, що дозволяє уникнути її посилення, перешкоджаючи вивільненню запальних медіаторів із цих клітин.
Також установлена інгібуюча дія фенспірiду на синтез та секрецію цитокінів, особливо на вивільнення фактору некрозу пухлини, який здатний чинити деструктивні та інші патологічні ефекти. У випадку респіраторної патології він виступає одним із ключових медіаторів запалення.
Проведені фармакологічні дослідження показали, що препарат має тропізм до дихальної системи. Так, інгібуюча активність фосфоліпази А2 зменшує утворення простагландинів і лейкотрієнів; будучи антагоністом Н₁-гістамінових рецепторів, зменшує гіперреактивність бронхів; впливає на рівень цитокінів і гістаміну. Доведена здатність фенспіриду знижувати хемотаксис; інгібувати β₁-адренорецептори, через які стимулюється секреція в’язкого слизу. Таким чином, препарат має патогенетичну дію на ключові ланки запального процесу.
Механізм дії фенспіриду:
– зменшення опору дихальних шляхів та збільшення легеневого комплаєнсу;
– зменшення ексудативної фази за гострого та хронічного запалення;
– зняття бронхоспазму, індукованого гістаміном, ацетилхоліном, серотоніном та брадикініном;
Переконливі дані застосування Ереспалу отримані у багатоцентровому рандомізованому порівняльному дослідженні, проведеному в 10 регіонах Росії у хворих на гострі респіраторні захворювання з ураженням верхніх і нижніх дихальних шляхів, у тому числі з проявами ларинготрахеїту, бронхіту й вираженим кашлем [15].
Результати ефективності застосування препарату достовірні порівняно з комбінованою терапією, що включає антисептики, відхаркувальні, антигістамінні засоби й парацетамол, продемонстровані в 1183 пацієнтів з ГРЗ.
За даними бальної оцінки монотерапія фенспіридом виявилася більш ефективною, що виражалося у більш швидкому зникненні клінічних проявів захворювання, у тому числі й кашлю.
Результати програми ЕСКУЛАП (679 пацієнтів) свідчать про вірогідно високу клінічну ефективність препарату порівняно з традиційною терапією у хворих з різними нозологічними формами ГРЗ. Ефективність фенспіриду оцінена лікарями як відмінна й гарна в 91% випадків порівняно з 58,7% у групі контролю.
Висока ефективність Ереспалу була доведена під час проведення клінічного контрольованого дослідження, метою якого була оцінка ефективності та безпеки протизапальної терапії препаратом у вигляді сиропу у дітей з гострими респіраторними захворюваннями. У дослідженні брали участь 1230 лікарів та 8600 дітей з 35 міст Росії.
Застосування Ереспалу показане для всіх пацієнтів з гострим та хронічним запаленням дихальних шляхів у разі:
· риніту;
· ринофарингіту;
· отиту;
· ларингіту;
· ринотрахеобронхіту;
· гострого бронхіту (простий та обструктивний);
· рецидивуючого бронхіту (простий та обструктивний), фаза загострення;
· комплексної терапії негоспітальної пневмонії;
· гострої респіраторної інфекції у хворих на бронхіальну астму або загострення бронхіальної астми.
Протипоказання до застосування Ереспалу:
– індивідуальна непереносимість будь-якого зі складових препарату (до сансету жовтого, метил- та пропілпарагідроксибензоату, медового та апельсинового аромату).
Режим дозування препарату. Призначається дітям з розрахунку по 2 мл/кг маси тіла/день у вигляді сиропу або 4 мг/кг маси тіла/ день у таблетках:
– діти до 2 років (маса тіла до 10 кг) отримують 2-4 чайні ложки (або 10-20 мл) сиропу на добу в 4 прийоми за 15-20 хв до їди щоденно;
– діти віком більше 2 років (маса тіла більша 10 кг) отримують 2-4 столові ложки сиропу (або 30-60 мл) на добу в 4 прийоми за 15-20 хв до їди щоденно;
– діти віком за 14 років – 2-3 таблетки на добу у 3 прийоми. Тривалість курсу становить 7-14 днів.
Запропонований метод лікування дозволяє досягти високої ефективності лікування в 92,2% хворих. У процесі лікування відмічається значна регресія клінічних симптомів і помітно скорочується термін захворювання, підвищується якість життя хворого. Моніторинг клініко-лабораторних показників під час застосування препарату довів його добру переносимість в 96,9% хворих.
Додаткові переваги фенспіриду порівняно з поєднанням симптоматичних препаратів:
– більш високий комплаєнс пацієнтів;
– зменшення потреби у призначенні інших лікарських засобів;
– знижує ризик розвитку наслідків поліпрагмазії;
– зменшує вартість лікування хворих.
Застосування Ереспалу дає змогу в 2,5-3 рази зменшити кількість препаратів інших груп, що використовуються під час лікування захворювань респіраторного тракту. Препарат може успішно поєднуватися з іншими засобами лікування запалення, включаючи антибіотики, а також у комплексній терапії замінити протиалергічні, протизапальні та відхаркуючі засоби. Крім того, терапевтична цінність фенспіриду відзначена в умовах монотерапії під час лікування дітей з гострою патологією дихальних шляхів. Фенспірид не чинить побічної дії, властивої класичним НПЗП та кортикостероїдам. Вікові обмеження до призначення препарату відсутні.
Спостереження за хворими, які отримували лікування Біопароксом у поєднанні з Ереспалом, свідчить про високу ефективність такої комбінованої терапії. У хворих спостерігалася швидка зворотна динаміка основних симптомів захворювання та показників активності запального процесу, відбувалося скорочення тривалості захворювання, не виникало потреби у призначенні інших симптоматичних препаратів.

Резюме
Запропонований методичний посібник присвячений актуальній проблемі педіатрії – лікуванню респіраторних захворювань органів дихання. Враховуючи сучасні наукові розробки багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідників, наведено сучасні підходи до лікування гострих респіраторних інфекцій у дітей, суть яких полягає у призначенні протизапального та/або місцевого антибактеріального препарату. Зазначені препарати є ефективними під час лікування гострих інфекційно-запальних респіраторних захворювань у дітей та раціональною стратегією у педіатрії, що дозволить підвищити ефективність лікування зазначеної категорії хворих за зменшення економічних витрат. Запропоновані схеми лікування рекомендуються для широкого використання в умовах стаціонару та в амбулаторній практиці під час лікування інфекцій верхніх та нижніх дихальних шляхів у дітей.

Література
1. Таточенко В.К., Федоров А.М., Зубович А.И. О тактике антибактериальной терапии острых респираторных заболеваний у детей на поликлиническом участке // Медицинский научный и учебно-методический журнал. – 2005. – № 25 [Апрель]. – С. 276- 289.
2. Майданник В.Г., Поскрипко Ю.А. Две стороны одной медали? Нерациональная антибиотикотерапия и антибиотикорезистентность // Medicus Amicus. – 2005. – № 3. – С. 26 – 30.
3. Сучасні підходи до діагностики, профілактики рецидивуючих і хронічних бронхітів у дітей / Ю.Г. Антипкін, Л.П. Арабська, О.А. Смірнова та співавт. – Київ, 2003. – 122 с.
4. Овчинников Ю.М., Левин А.М., Фитилев С.Б. Местная антибактериальная терапия в лечении острых респираторных заболеваний // Лечащий врач. – 2004. – № 6. – С. 28-34.
5. German-Fattal M. Fusafungine: an antimicrobial agent for the local treatment of respiratory tract infections // Clin Drug Invest. – 1996. – № 12. – р. 306-317.
6. Жерман-Фатталь М. Современные представления об антибактериальном спектре фузафунгина // Клиническая антибиотикотерапия. – 2001. – № 5-6 (13-14). – С. 40-42.
7. Жерман-Фатталь М. Антибактериальная устойчивость: Новое в клинической практике. – Москва, 2000. – С. 18-19.
8. German-Fattal M., Lecert F., Berrih-Aknin S. Expression of intercellular adhesion molecule 1 (ICAM-1) on human alveolar macrophages // Ann. Pharm. Fr. – 1995. – № 53. – Р. 97-110.
9. Fusafungine inhibits the production of anion superoxyde and cytokines by human alveolar macrophages / Cosset A.,B. Wallaret, O. Grambes et all.// Eur. Respir. J. – 1996. – № 9, Suppl. 23. – Р. 2860.
10. Otori N., Paydas G., Stierna P. The anti-inflammatory effect of fusafungine during experimentally induced rhinosinusitis in the rabbit // Eur. Arch. Otorhinolaryngol. – 1998. – № 225. – Р. 195-201.
11. Яблонева В.Н. Топическая антибактериальная терапия острых риносинуситов у детей препаратом Биопарокс // Вопросы современной педиатрии. – 2003. – Т. 2. – № 2. – С. 88-90.
12. Коровина Н.А., Овсянникова Е.М. Возможности местной антибактериальной терапии при респираторной инфекции у детей // Вопросы современной педиатрии . – 2002. – Т. 1. – С. 22-26.
13. Козлов В.С., Шиленкова В.В., Чистякова О.Д. Роль воспаления в патогенезе респираторных заболеваний // Consilium medicum. – 2003. – Т. 5. – № 10. – С. 24-30.
14. Свистушкин В.М., Никифорова Г.Н. (15.11.2002) Эреспал в клинической практике [www.document]. URL htpp://www:media/provisor/01 06/ 16. shtml, 17-Feb-2002.
15. Evard Y., Kato G. et al. Fenspiride and inflammation in experimental pharmacology // Eur. Resp. Rev. – 1991. – № 1. – p. 93-100.