I Всеукраїнський конгрес з медичного права та соціальної політики – крок до формування системи медичного права в нашій державі

14-15 квітня проходила довгоочікувана для медичної та юридичної громадськості подія – I Всеукраїнський конгрес з медичного права і соціальної політики. У цьому заході взяли участь понад 300 делегатів з усіх регіонів України – лікарі, юристи, організатори охорони здоров’я, представники страхового і фармацевтичного бізнесу, захисники прав пацієнтів, науковці. Ініціатором проведення конгресу була Українська медико-правова асоціація, яка організувала його за активної участі Всеукраїнського лікарського товариства (ВУЛТ), Академії адвокатури України та Медичного центру «Ліра». У зв’язку з важливістю заходу для вирішення правових проблем галузі охорони здоров’я організаторам надали підтримку державні органи, установи та громадські організації – Міністерство охорони здоров’я України, Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, Національна рада з питань охорони здоров’я при Президентові України, Постійна комісія Київської міської ради з питань охорони здоров’я і соціальної політики, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Національна академія державного управління при Президентові України, Спілка адвокатів України, Професійна спілка працівників охорони здоров’я України, Всеукраїнська асоціація захисту прав пацієнтів «Здоров’я нації». Інформаційним спонсором виступила «Медична газета «Здоров’я України».

Відкрила форум президент Української медико-правової асоціації, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального і адміністративного права Академії адвокатури України Радмила Гревцова. Вона зазначила, що кожен присутній у залі має нагоду долучитися до справи, яка давно вже на часі – до становлення медичного права в Україні. Представники широкої медичної і юридичної громадськості з усієї країни зібралися на спільний форум вперше в історії незалежної України. Вона висловила надію, що форум досягне своєї мети – окреслить коло гострих правових проблем вітчизняної галузі охорони здоров’я і шляхи їх вирішення.
Учасників конгресу привітав член ради директорів Всесвітньої асоціації медичного права, президент Національної асоціації медичного права Російської Федерації, академік РАМН, доктор медичних наук, професор Юрій Сергеєв. Приїзд до Києва цієї визначної особистості, знаного в усьому світі фахівця з медичного права, став великою подією для українських медиків і юристів. Виступаючи на конгресі, Ю. Сергеєв наголосив на величезній ролі, яку відіграє медичне право у вирішенні проблем охорони здоров’я в розвинених зарубіжних країнах, і висловив задоволення з приводу того, що процес формування цієї галузі права активно розпочався і в Україні.
Щирий відгук в учасників конгресу знайшли слова президента ВУЛТ, завідувача кафедри нефрології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, академіка АМН України, члена-кореспондента НАН України, доктора медичних наук, професора Любомира Пирога, який підкреслив, що діяльність медика, яка не грунтується на дотриманні правових та етичних засад, перетворюється із мистецтва лікування на банальне ремісництво.
На необхідності встановлення тісного зв’язку медицини, біоетики і юриспруденції з метою дотримання прав людини, серед яких одним із основних є право на здоров’я, наголосив у своєму зверненні Почесний президент Української медико-правової асоціації, директор Інституту медицини праці АМН України, академік НАН та АМН України, доктор медичних наук, професор Юрій Кундієв. А ректор Академії адвокатури України, президент Спілки адвокатів, член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Тетяна Варфоломєєва підкреслила важливість об’єднання зусиль медиків і юристів для становлення і розвитку медичного права в Україні.
Про те, що медичне право є необхідною передумовою удосконалення соціальної політики у сфері охорони здоров’я, говорила голова Постійної комісії Київської ради з питань охорони здоров’я та соціальної політики, доктор медичних наук Ольга Богомолець.
Першого дня у колонній залі Київської міської ради відбулося пленарне засідання, на якому заслухали 27 доповідей, що торкалися усіх основних напрямів роботи форуму. Вів пленарне засідання конгресу віце-президент Української медико-правової асоціації, віце-президент Світової федерації українських лікарських товариств, голова Громадської ради при МОЗ України Олег Мусій.
Програмна частина пленарного засідання розпочалася доповіддю Радмили Гревцової. Вона грунтовно розкрила причини, що зумовили необхідність становлення і розвитку медичного права в Україні. Серед основних чинників доповідач відзначила потребу в належному юридичному вирішенні проблем, пов’язаних із відповідальністю за лікарські помилки (відмежування помилок від неналежного виконання лікарем своїх професійних обов’язків унаслідок недбалого ставлення до них, проблема обгрунтованого ризику в медичній практиці, цивільно-правової відповідальності за шкоду, спричинену здоров’ю, без вини особи, що завдала шкоди); необхідність належного визначення правового статусу суб’єктів медичного права (передусім лікарів та пацієнтів); розробки та удосконалення законодавства щодо надання медичної допомоги та організації охорони здоров’я в Україні на основі досягнень юридичної науки; розвиток нових біомедичних технологій, використання яких вимагає правового регулювання.
Радмила Гревцова порушила дискусійне питання щодо визначення поняття медичного права. На її думку, медичне право – це комплексне утворення, яке регулює відносини з охорони здоров’я (їх «серцевину» становлять відносини щодо надання медичної допомоги (послуг) з використанням норм різних галузей права – конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного тощо). У багатьох країнах медичне право нині визнано самостійною галуззю права, що підвищує рівень науково-теоретичного опрацювання відповідної проблематики (в т. ч. нагальних питань практичного характеру).
Доповідач окреслила актуальні правові проблеми галузі охорони здоров’я. Це, передусім, недосконалість чинного законодавства, а також відсутність достатніх законодавчих передумов для оптимізації структури медичної допомоги та раціонального використання ресурсів у системі охорони здоров’я; декларативний характер норм, що визначають правовий статус медичних працівників і пацієнтів, недостатнє нормативно-правове забезпечення контролю якості медичної допомоги (послуг); наявність підстав для суперечок навколо юридичної сили медичних стандартів (нормативів), недосконалість правового регулювання медичної експертизи; недостатня обізнаність суб’єктів медичного права зі своїми правами та обов’язками, невміння захищати свої права, відсутність традиції вжиття заходів юридичного характеру щодо запобігання порушення своїх прав; відсутність належного узагальнення судової та слідчої практики «медичних» справ; недостатність фахівців, здатних надавати кваліфіковану правову допомогу з питань медичного права; нерозвиненість просвіти та освіти з питань медичного права, участь медичної та юридичної громадськості у розв’язанні правових проблем галузі охорони здоров’я.
Значну цікавість викликали запропоновані президентом Української медико-правової асоціації шляхи вирішення цих проблем. Серед них особливу увагу привертає чітка ідентифікація проблем у галузі охорони здоров’я, що потребують правового врегулювання; внесення системних (а не фрагментарних, як раніше) змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я (наприклад щодо прав та обов’язків медичних працівників і пацієнтів, медичної експертизи тощо); розробка прийнятної концепції медичного права; впровадження спецкурсу «Медичне право» у програму навчання спеціалістів/магістрів медичних і юридичних вищих навчальних закладів; правова просвіта медиків та обмін досвідом між юристами, що спеціалізуються в галузі медичного права; розробка практичних рекомендацій для суб’єктів медичного права (наприклад, щодо укладання договорів про надання медичних послуг, інформованої згоди на медичне втручання тощо).
Увагу учасників конгресу привернула доповідь голови Національної ради з питань охорони здоров’я при Президентові України, доктора медичних наук, професора Миколи Поліщука. Він зазначив, що основною проблемою сучасної медицини є недотримання права людини на здоров’я. За останні 5 років населення України скоротилось більш ніж на 5 млн. За цей час народжуваність зменшилась на 40, а смертність зросла на 30%, в основному за рахунок смерті осіб працездатного віку. За наведеними ним даними, 80% населення України мають порушення здоров’я, внаслідок чого 65% юнаків не призиваються до лав Збройних Сил України. З часом це призведе до того, що переважна частина населення молодшого віку буде фізично чи психічно неповноцінною. На думку доповідача, це пов’язано з неефективністю функціонування системи охорони здоров’я, діяльність якої спрямована на виявлення та лікування хвороб, а не на їх попередження.
Важливою проблемою, за його словами, є недостатнє врахування негативного впливу на здоров’я способу та умов життя людини. Серед факторів, що негативно позначаються на здоров’ї людини, значне місце посідають куріння (25%), незбалансоване харчування (25%), гіподинамія (22%), надмірне вживання алкоголю (10%), необгрунтоване застосування ліків (6-8%), травматизм та інше (6-7%), соціальні інфекційні захворювання (2-3%). Соціальна політика держави у сфері охорони здоров’я повинна переслідувати основну мету – створення умов для формування здорової нації. А це можливо через підтримання здоров’я кожної окремої людини шляхом боротьби зі шкідливими звичками, нормалізації режиму та збалансованості харчування, підвищення фізичної активності, подолання соціальних інфекційних захворювань тощо.
Також зрозуміло, що переорієнтація системи охорони здоров’я на профілактику захворювань вимагає належного правового регулювання.
Значну увагу учасники форуму приділяли необхідності правового регулювання змін у фінансуванні охорони здоров’я. На думку члена Національної Ради з питань охорони здоров’я при Президентові України, кандидата наук з державного управління Володимира Рудого, для забезпечення належного фінансування системи охорони здоров’я необхідно усунути дублювання витрат у відомчих системах охорони здоров’я; здійснити перехід від фінансування постачальників медичних послуг на основі постатейного кошторису до інших методів фінансування, що орієнтовані на оцінку результатів діяльності, створити умови для формування у постачальників послуг відповідної мотивації.
Ключовими етапами на шляху вдосконалення законодавчого забезпечення реформи фінансування охорони здоров’я є розробка та прийняття закону про організацію медичного обслуговування та заклади охорони здоров’я, що має детально врегулювати порядок надання медичної допомоги різних рівнів (первинна, вторинна, третинна); провадження господарської діяльності постачальниками медичних послуг – фізичними та юридичними особами та використання ефективних методів оплати діяльності постачальників різних типів медичних послуг у межах системи державних закупівель таких послуг; внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я з метою створення правових можливостей щодо використання в трудових відносинах з медичними працівниками контрактної форми трудового договору; внесення відповідних змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», котрі б чітко врегулювали питання про віднесення некомерційних підприємств, основною діяльністю яких є безоплатне надання медичних послуг в рамках договору про державну закупівлю таких послуг, до неприбуткових та надання їм відповідних пільг з оподаткування; законодавче закріплення за такими медичними некомерційними підприємствами як бюджетними установами податкових пільг та відповідних субсидій; розробка, затвердження та запровадження в практику примірних договорів про державну закупівлю послуг з первинної, стаціонарної, спеціалізованої амбулаторної та швидкої медичної допомоги.
У виступі начальника відділу правового забезпечення юридичного управління МОЗ України Миколи Бєлотєлова звучало непідробне хвилювання. Відзначивши досягнення останнього часу, доповідач розповів і про скорочення штатних посад юрисконсультів в управліннях охорони здоров’я на місцях, відсутність достатньої кількості посад юрисконсультів у штатних розкладах закладів охорони здоров’я. Така ситуація значно ускладнює правове забезпечення галузі. Потрібні реформи, в першу чергу – створення юридичних служб, введення посад юрисконсультів, забезпечення юридичним службам належних умов праці, постійне підвищення кваліфікації працівників.
Віце-президент Світової федерації українських лікарських товариств, віце-президент Української медико-правової асоціації, голова Громадської ради при МОЗ України Олег Мусій та голова ВУЛТ Станіслав Нечаїв звернули увагу на необхідність запровадження в Україні лікарського самоврядування. Так, Олег Мусій зазначив: багатолітній світовий досвід функціонування суспільно-адміністративної моделі управління в охороні здоров’я підтвердив значну роль професійного лікарського самоврядування в ефективному керуванні нею.
Професійне самоврядування – визнана законом система управлінських взаємовідносин між усіма представниками певної професії, покликана консолідувати їх зусилля щодо співпраці з органами державної влади, суспільством та між собою, якій законом надаються певні управлінські повноваження для успішного функціонування певної професійної групи на користь усього суспільства. Самоврядування реалізується власною, визначеною законом представницькою організацією, створеною на засадах децентралізації, яка перебуває під наглядом органів державної влади. Органи професійного самоврядування не входять до системи органів державної влади та місцевого самоврядування, але вони включені до складу адміністративного апарату.
Діяльність світових організацій з лікарського самоврядування регламентується принципами організації охорони здоров’я для будь-якої національної системи охорони здоров’я: відповідно до першого принципу умови лікарської діяльності в будь-якій системі охорони здоров’я повинні визначатися за участі представників організації лікарів. Сьомий принцип проголошує необхідність гарантії моральної, економічної та професійної незалежності лікаря; восьмий – що адекватна винагорода лікарю повинна забезпечуватися владою. Згідно з дев’ятим принципом розмір винагороди не повинен залежати лише від фінансових можливостей влади, яка її забезпечує, а також не може визначатися одностороннім рішенням уряду та повинен узгоджуватися з організацією медиків та Декларацією незалежності і професійної свободи лікаря (1986), в якій указано, що, надаючи лікарям незалежність і професійну свободу в провадженні медичної діяльності, суспільство забезпечує найкращу з можливих систем охорони здоров’я для своїх громадян, а це в свою чергу робить вагомий внесок у створення сильної та безпечної держави.
Проект Закону України «Про лікарське самоврядування» був зареєстрований у Верховній Раді 17 березня 2006 року за № 9250, а у вересні був підтриманий головою Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України (№ 2053 від 07.09.2006). Організацією, що планується на роль інституції професійного самоврядування в Україні, є ВУЛТ. На думку Олега Мусія, держава могла б делегувати ВУЛТ такі основні функції: ведення реєстру лікарів; своєчасне забезпечення фахівців необхідною медичною інформацією; участь у розробці медичних стандартів; атестацію та сертифікацію медичних працівників, ліцензування лікарської діяльності; захист прав та інтересів лікарів; обрання головних фахівців із медичних спеціальностей; здійснення контролю за використанням лікарських засобів і медичною рекламою; участь в акредитації медичних практик; організація підвищення кваліфікації медичного персоналу; прийняття Етичного кодексу українського лікаря; ухвалення правил Належної медичної практики.
Наслідком правової регламентації діяльності лікарського самоврядування в Україні стане децентралізація функцій існуючої адміністративно-командної системи управління охороною здоров’я України і перехід до суспільно-адміністративної моделі. Створяться умови для контролю з боку держави за діяльністю національної лікарської організації, а ВУЛТ зі свого боку здійснюватиме контроль за рішеннями, що приймаються органами управління охороною здоров’я та реально братиме участь у їх ухваленні. Значно зросте та реально реалізуватиметься правовий, соціальний, фінансовий і моральний захист лікаря та лікарської професії, а також зросте захищеність пацієнтів.
Окрім питань удосконалення законодавства у галузі охорони здоров’я, учасники конгресу розглянули і теоретичні питання, які мають велике практичне значення.
Завідувач кафедри конституційного, адміністративного і міжнародного права юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету, кандидат юридичних наук Зиновій Гладун та науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук Сергій Антонов у своїх доповідях висвітлили місце медичного права в системі права та законодавства. Доповідачі навели низку аргументів на користь необхідності виділення медичного права у самостійну галузь. На думку Зіновія Гладуна, правові норми, які регулюють правовідносини у сфері охорони здоров’я, діють у визначеній сфері суспільного буття, науки і практики, яка чітко відокремлена від інших життєвих сфер і має свою яскраво виражену специфіку.
На пленарному засіданні учасники також ділилися досвідом вирішення багатьох практичних питань. Генеральний директор ТОВ «Ісіда-IVF» Валерій Кідонь, як і попередні доповідачі, наголосив на необхідності реформування системи охорони здоров’я з метою якнайповнішого задоволення потреб населення в якісній медичній допомозі. Основним шляхом вирішення цього питання доповідач вважає розвиток недержавної (приватної) медицини. За наведеними ним даними, на сьогодні в Україні функціонує близько 1500 приватних закладів (стоматологічні – 75%, приватні діагностичні кабінети – 15%, клініки, що базуються в державних лікувально-профілактичних закладах – 9%, приватні клініки – менше 1%). Саме розвиток недержавної медицини надає альтернативу для пацієнтів, сприяє підвищенню якості послуг, швидшому впровадженню нових медичних технологій, зростанню професійного рівня медичного персоналу та забезпечує розвиток цивілізованих фінансових і правових відносин. Валерій Кідонь зазначив, що на відміну від державних медичних закладів, приватні обмежені у використанні наркотичних засобів, видачі лікарняних листків, наданні послуг у сфері «швидкої допомоги», а це ускладнює їх роботу. Однак, незважаючи на деякі труднощі, в Україні на даний момент існують всі передумови для розвитку приватної медицини.
Зацікавив учасників конгресу і виступ першого віце-президента Української медико-правової асоціації, доктора медичних наук Алли Степаненко, присвячений правовим аспектам професійної відповідальності медичних працівників. Медична практика є діяльністю, що характеризується частою непередбачуваністю результату, високим ризиком завдання шкоди пацієнту. Тобто випадкове нанесення шкоди здоров’ю чи життю пацієнта є небажаною, але характерною особливістю медичної діяльності. Щоб несприятливий кінцевий результат лікування не призвів до судового розгляду, лікарі останнім часом почали уникати ризику у своїй професійній діяльності. Це явище отримало назву «захисна медицина». Крім того, у медичній практиці спостерігається ще одна тенденція – перепрофілювання медичних працівників на спеціальності, які передбачають менший ризик відповідальності. Алла Степаненко наголосила на тому, що за кордоном способом вирішення проблем, які виникають у медпрацівника в разі ненавмисного, випадкового спричинення шкоди пацієнту, є обов’язкове страхування професійної відповідальності лікаря. Це відповідає як інтересам медика, так і хворого, та дозволяє регулювати питання професійної відповідальності лікаря перед пацієнтом.
На питання значення соціальної політики у сфері охорони здоров’я, її проблеми та шляхи покращання ситуації звернув увагу у своїй доповіді завідувач відділу правової роботи, головний правовий інспектор центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я Борис Дегтярьов. Він підкреслив необхідність захисту трудових та соціальних прав працівників охорони здоров’я.
У рамках роботи конгресу значну увагу приділяли також питанням захисту прав пацієнтів, контролю з безпеки лікарських засобів, захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та фармації, правових засад біоетики, підготовки юристів для системи охорони здоров’я та правової освіти лікарів.
Усі учасники конгресу мали змогу взяти участь у дискусії, що відбувалася під час секційних засідань, що проходили наступного дня у приміщенні Академії адвокатури України. Працювали 4 секції за темами: правові засади організації охорони здоров’я; актуальні проблеми правового забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я; правові питання медичного та фармацевтичного бізнесу; правові аспекти взаємовідносин медичних працівників і пацієнтів; проблеми розвитку медичного права у контексті взаємодії зі спорідненими галузями діяльності (біоетика, психологія); питання освіти та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників та юристів, які працюють у сфері медичного права. На засіданнях кожен з присутніх міг не лише отримати кваліфіковану відповідь на свої запитання, а й висловити власну думку з приводу обговорюваної тематики. Усього на секційних засіданнях було заслухано й обговорено близько 50 доповідей.
Серед питань, що викликали найбільшу зацікавленість присутніх, – перспективи розвитку медичного страхування в Україні, регулювання відносин лікарів з пацієнтами, правова освіта медичних працівників тощо. Не можна не відзначити високу активність учасників з різних регіонів України, медиків і юристів-практиків.
Підсумком роботи конгресу стало прийняття резолюції, в якій знайшли своє відображення пропозиції щодо вирішення найбільш актуальних та болючих проблем правового регулювання системи охорони здоров’я України.

З резолюції I Всеукраїнського конгресу з медичного права і соціальної політики
Констатуючи необхідність реформування системи охорони здоров’я України та становлення і розвитку медичного права в Україні, учасники конгресу вирішили таке.
1. Рекомендувати Українській медико-правовій асоціації відповідно до її статутних завдань:
а) активізувати роботу щодо сприяння дослідженням у сфері медичного права шляхом створення робочої групи з опрацювання концепції медичного права України із залученням зацікавлених учасників конгресу;
б) створити робочу групу стосовно розробки проекту змін до законодавства України про охорону здоров’я, передусім до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» щодо визначення понять «медична допомога» та «медична послуга», правового статусу медичних працівників і пацієнтів, реформування Інституту медичної експертизи тощо;
в) активізувати роботу з неофіційного узагальнення судової практики з «медичних» справ.
2. Запропонувати Академії адвокатури України спільно з Українською медико-правовою асоціацією створити за участю учасників конгресу, які викладають у вищих навчальних закладах медичне право, робочу групу з розробки методики та програми викладання медичного права з урахуванням досвіду всіх викладачів медичного права з метою подальшого її подання для затвердження до Міністерства освіти і науки України та Міністерства охорони здоров’я України.
3. Запропонувати учасникам конгресу, які викладають медичне право, надати тексти своїх програм для журналу «Адвокат», який висловив свою ініціативу щодо їх публікації.
4. Звернути увагу комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України на неприйнятність перебування судово-медичної та судово-психіатричної експертизи під організаційним керівництвом Міністерства охорони здоров’я України.
5. Звернутися до Кабінету Міністрів України з пропозицією розробити на виконання вимог ст. 73 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» порядок та умови проведення альтернативної медичної експертизи.
6. Рекомендувати Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерству охорони здоров’я України, Міністерству фінансів України вжити заходів щодо усунення невиправданих обмежень прав приватних закладів охорони здоров’я порівняно з правами державних і комунальних закладів охорони здоров’я (право на видачу листків тимчасової непрацездатності тощо).
7. Рекомендувати Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України якнайшвидше розглянути проект Закону України «Про лікарське самоврядування», а Всеукраїнському лікарському товариству як його розробнику – розробити зміни до проекту закону відповідно до рекомендацій конгресу та зауважень профільного комітету Верховної Ради.
8. Звернути увагу Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров’я України на:
– необхідність унесення змін до Наказу МОЗ України «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» №33 від 23.02.2000 року з метою оптимізації кадрової політики;
– неприпустимість скорочення штатних посад юрисконсультів в управліннях охорони здоров’я на місцях;
– необхідність введення до штатних розкладів закладів охорони здоров’я посад юрисконсультів та забезпечення їх кваліфікованими фахівцями.
9. Підтримати проведення у травні 2007 року у м. Вінниці круглого столу щодо захисту прав пацієнтів Всеукраїнською асоціацією захисту прав пацієнтів «Здоров’я нації» та IX з’їзду Всеукраїнського лікарського товариства за участі Української медико-правової асоціації.
10. Підтримати III Національний конгрес з біоетики у жовтні 2007 року і запропонувати Українській медико-правовій асоціації, члени якої входять до оргкомітету конгресу, активізувати зусилля щодо підготовки секції конгресу «Біоетика і право».
11. Підтримати діяльність Української медико-правової асоціації щодо налагодження тісного співробітництва зі Всесвітньою асоціацією медичного права.
12. Висловити подяку організаторам конгресу – Українській медико-правовій асоціації, Всеукраїнському лікарському товариству, Академії адвокатури України, Медичному центру «Ліра» за проведення форуму на належному науковому та організаційному рівні.

Підводячи підсумки, слід зазначити, що I Всеукраїнський конгрес з медичного права і соціальної політики є першим кроком на шляху реформування існуючої системи охорони здоров’я та становлення медичного права в Україні. І ще багато зусиль необхідно докласти для реалізації всіх завдань, що знайшли відображення в резолюції конгресу. А вся медична та юридична громадськість з нетерпінням чекатиме нової зустрічі на наступному форумі.

Підготувала Наталія Овсієнко