Щодо доцільності впровадження толперизону (Мідокалму) у комплексне лікування хворих на нейросенсорну приглухуватість

Важливою проблемою сучасної отіатрії є лікування хворих на нейросенсорну приглухуватість. Поширеність захворювання, відсутність чітких даних про патогенез нейросенсорної приглухуватості, недостатня ефективність її лікування є тими факторами, які визначають актуальність проблеми пошуку нових лікарських препаратів, методик для лікування хворих з цією патологією.

Метою цієї роботи є вивчення ефективності Мідокалму в комплексному лікуванні хворих на ураження звукосприймаючого апарату.

Мідокалм (толперизон) відноситься до похідних b-амінокетонів і є міорелаксантом центральної дії. Головним місцем дії Мідокалму є структури центральної нервової системи, а також ретикулярна формація, зокрема хвостова частина, яка відіграє визначальну роль у регуляції м’язового тонусу. Препарат має достовірно підтверджені мембраностабілізуючу та місцеву анестезуючу дії, вибірково гальмує провідність імпульсів у первинних аферентних та рухових нейронах, що, у свою чергу, призводить до блокування спинномозкових моно- та мультисинаптичних рефлексів, покращує мозкову гемодинаміку. Крім того, Мідокалм має власну пряму судинорозширюючу властивість, завдяки чому покращує периферійний кровообіг.

Мідокалм пройшов експериментальні та клінічні випробування, широко застосовується при лікуванні неврологічних хвороб, спастичних скорочень м’язів. Завдяки судинорозширюючій дії, здатності покращувати мозкову гемодинаміку препарат був рекомендований для лікування ототоксикозів, нейросенсорної приглухуватості. Враховуючи лідокаїноподібну хімічну формулу толперизону та наявність у розчині Мідокалму для ін’єкцій мінімальної дози самого лідокаїну (2,5 мл в одній ампулі), завушне парамеатальне введення сприймається найбільш перспективним, оскільки сприяє блокаді гілок барабанного сплетіння і розриває патологічну нервову імпульсацію.

Методика лікування

Під спостереженням знаходилися 45 хворих, які лікувались амбулаторно і стаціонарно, у віці від 18 до 55 років. 25 хворих були чоловічої статі, 20 – жіночої.

Причинами захворювання в 5 пацієнтів була акустична травма, у 8 – вірусна інфекція, у 17 – шийний остеохондроз, у 12 – артеріальна гіпертензія, у 3 – ототоксична дія аміноглікозидів.

Хворі були детально клінічно обстежені терапевтом, неврологом, окулістом. Функціональні обстеження включали тональну аудіометрію, РЕГ, електроенцефалографію, рентгенографію шийного відділу хребта.

За ступенями приглухуватості хворі розділилися: 1-й – 10 хворих, 2-й – 25 хворих, 3-й – 6 хворих і 4-й – 4 хворих.

Окрім скарг на зниження слуху 70% хворих відмічали шум у вухах, який переносився важче, ніж приглухуватість.

У хворих, які перенесли акустичну травму, спостерігалося зниження слуху на частоті 4000 Гц. Високочастотний шум спостерігався у хворих з післяінфекційним кохлеїтом та в осіб з патологією серцево-судинної системи.

Залежно від метода комплексного лікування хворі були розділені на 2 групи, що статистично не відрізнялися за такими показниками, як вік, стать, діагноз та перебіг захворювання:

• перша (20 чоловік) – отримували препарати, що дозволяли вплинути на гемодинаміку (Кавінтон, Трентал); вітаміни груп В і С, нікотинову кислоту; препарати, які покращують проведення нервових імпульсів, обмін речовин у нервовій тканині (Нівалін, АТФ, кокарбоксилазу); симптоматичне лікування (серцеві глікозиди, гіпотензивні препарати, антибактеріальну терапію);

• друга (25 чоловік) – додатково до вказаної терапії проводилося парамеатальне введення Мідокалму за наступною методикою: препарат вводили парамеатально, починаючи з 0,2 мл, щоденно збільшуючи дозу на 0,2 мл, доводячи до 1,0 мл, і з наступним кратним зменшенням дози. Усього на курс лікування використовували 10 ампул при однобічному введенні.

При оцінці ефективності лікування задовільний результат вважався при зниженні порогів сприйняття тонів не менше ніж на 15-20 Дб, а також при зменшенні суб’єктивного шуму.

Результати та висновки

Аналіз отриманих даних дозволив зробити висновок про те, що як у першій, так і в другій групах хворих найкращий ефект був досягнутий в осіб з невеликою давністю захворювання. Причому, результати виявилися кращими у групі пацієнтів, які отримували Мідокалм. Покращення слуху було досягнуто у 82% хворих другої групи, у 65% – першої.

Таким чином, Мідокалм може з успіхом використовуватися при парамеатальному його введенні за наведеною методикою в комплексному лікуванні нейросенсорної приглухуватості, насамперед, у пацієнтів з невеликим терміном захворювання.

Література

1. Анічин В.Ф., Піскунов А.Т. //Журнал вушних, носових та горлових хвороб. – 1980. – № 5-6. – с. 5-9.

2. Базаров В.Г., Міщанчук Н.С. //Журнал вушних, носових та горлових хвороб. – 1978. – № 6. – с. 21-26.

3. Вінніков Я.А., Тітова Л.К. Кортієв орган. – М.; Л., 1961.

4. Ланцов А.А. //Вісник оториноларингології. – 1971. – № 6. – с. 61-65.

5. Ханамірян Р.М. // Журнал вушних, носових та горлових хвороб. – 1984. – № 2. – с. 8-12.

6. Ханамірян Р.М. Патогенез та профілактика медикаментозного ототоксикозу. Автореф. дис. д-ра мед. наук. – Л., 1985.

7. Гукович В.А. // Журнал вушних, носових та горлових хвороб. – 1983. – № 6. – с. 19-23.

8. Farkas S., Kocsis P., Bielik N., Gemesi L., Trafikant G.: Analysis of the mechanism of action, relationship between pharmacodynamics and pharmacokinetics of silperisone, a new centrally acting muscle relaxant, 19th European Winterconference on Brain Research, (1999) 98.

9. Emre, M.: New developments in the medical treatment of spasticity, In: Thilmann, A. F. (ed): Spasticity: Mechanisms and Management. Springer-Verlag, Berlin – Heidelberg 1993. pp. 372-390.