Порівняльний аналіз ефективності застосування Вальтрексу та ацикловіру в лікуванні генітального герпесу

Генітальний герпес (ГГ) — це довічна інфекція, яка призводить до виникнення болючих і рецидивуючих уражень геніталій, системних ускладнень, значних психоемоційних проблем і серйозної патології новонароджених, у першу чергу до неврологічних порушень у немовлят. Етіологічним агентом ГГ частіше за все є ВПГ ІІ, хоча в останній час зростає доля первинних епізодів захворювання, викликаного ВПГ І. Передача ВПГ ІІ статевим шляхом, зазвичай, пов’язана із безсимптомним виділенням вірусу особами, які не підозрюють про свою інфікованість. Захворювання часто протікає безсимптомно або з слабо вираженими симптомами.

Роботами В.Н. Гребенюка (1975, 1983) показано, що найбільш високі позитивні результати терапії генітального герпесу приносить комплексне лікування: противірусні хімічні засоби, препарати, які підвищують неспецифічні фактори захисту та специфічну імунологічну відповідь на герпесвірусні інфекції. Вірус для відтворення нового покоління вірусів повинен синтезувати ДНК, використовуючи для цього нуклеозиди інфікованої клітини. Якщо в цей період зробити підміну, тобто організм хворого наситити псевдонуклеозидами, то останні будуть використані для побудови ДНК-вмістного вірусу. У такому випадку віріони будуть нежиттєздатні, пройде пригнічення реплікації вірусу і нові вірусні частинки не будуть формуватись. Такий механізм дії характерний для нуклеозидних препаратів за умов інфікування герпесвірусною інфекцією І та ІІ типів (В.І. Козлова, А.Ф. Пухнер, 2000).

Першим лікувальним синтетичним нуклоезидом був ацикловір. Відомо, що клінічна ефективність противірусної хіміотерапії залежить від біодоступності препарату, правильності добової дози, тривалості курсу лікування та розвитку побічної дії. На даний час у клінічній практиці стали ширше використовувати ациклічні нуклеозиди, які в порівняні з ацикловіром мають хорошу біодоступність і добре всмоктуються при пероральному введені, мають меншу побічну дію, що особливо важливо для хворих на генітальний герпес, які часто мають супутні хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту. Валцикловір являє собою препарат — наступник ацикловіру, який був розроблений з метою покращення біодоступності ацикловіру. Відомо, що після перорального введення біодоступність валцикловіру становить 57%, ацикловіру — 12-20% (C.M. Perrey et al.,1996).

Метою нашої роботи була оцінка клінічної, лабораторно-імунологічної ефективності та побічної дії препаратів ацикловір та валцикловір у комплексній терапії загострення простого герпесу ІІ типу у хворих з часторецидивуючим перебігом цієї інфекції та супутньою хронічною патологією шлунково-кишкового тракту в анамнезі.

Матеріали та методи дослідження

Під спостереженням у лікарів-імунологів знаходилось 50 хворих (20 чоловіків, 30 жінок) з діагнозом хронічної персистенції герпесвірусної інфекції (HSV ІІ) у стадії реактивації, з часторецидивуючим перебігом. Супутньою патологією у всіх хворих були хронічні хвороби шлунково-кишкового тракту: хронічний гастрит, гастродуоденіт, виразкова хвороба шлунка, хронічний холецистит, хронічний панкреатит у стадії ремісії. Віковий розподіл хворих: 22-46 років (середній вік 34 роки). Тривалість захворювання на генітальний герпесвірус — від одного до п’яти років (середня тривалість — три роки). Частота рецидивів становила від двох до шести разів на рік (у середньому — чотири рази), прояви рецидиву тривали 8-20 днів (у середньому — 14 днів). Тривалість хронічних захворювань на шлунково-кишковий тракт — від 2 до 10 років (середня тривалість — шість років). На момент звернення супутні хвороби шлунково-кишкового тракту були в стадії ремісії.

Сформовано дві групи хворих, які отримували наступну етіотропну противірусну терапію: І група (25 хворих) — ацикловір, ІІ група (25 хворих) — Вальтрекс (валцикловір). Етіотропна терапія препаратом ацикловір в І групі проводилась усім хворим тривалістю до 21 дня по 200 мг п’ять разів на день. Пацієнти ІІ групи отримували Вальтрекс по 500 мг два рази на день тривалістю теж до 21 дня. Поряд із етіотропною терапією хворим обох груп призначались гепатопротектори. У 76% хворих на підставі імунологічних досліджень був діагностований набутий імунодефіцит, інфекційна форма, лімфоцитарний тип, підгострий або хронічний перебіг, імунна недостатність І-ІІ, функціональний клас І-ІІ. Таким хворим проводилась імунотропна терапія із застосуванням наступних препаратів: віферон, циклоферон, поліоксидоній, манакс, залежно від типу імунодефіциту за відповідними схемами.

Усі хворі пройшли повністю клініко-імунологічні обстеження в Львівському регіональному медичному центрі клінічної імунології та алергології, а урологічні та гінекологічні — у лікарів відповідного фаху до лікування та в динаміці запропонованої клінічними імунологами терапії. Усім хворим проведені загально — лабораторні, спеціальні імунологічні та молекулярні дослідження, які включали: імуноферментний аналіз з використанням спектрофотометра («STAT FAX 303 PLUS», США) та специфічних для IgM та IgG до НSV ІІ тест-систем (UBI, США), полімеразноланцюговий аналіз (ПЛА) специфічної ДНК з використанням ампліфікатора («Percen Elmer 2700») та тест-систем («Ampli Sens», Росія).

Клінічне обстеження проводилось до лікування, на 14-й день, 21-й день прийому препаратів і включало: скарги хворого та об’єктивний загальний його огляд, імунологічні обстеження з оцінкою рівня специфічного IgM та IgG до HSV ІІ та відповідного ДНК у зскрібках з уретри та вагіни проводились до початку та по закінченні курсу лікування.

Результати досліджень

Розподіл основних скарг хворих на хронічну генітальну герпесвірусну інфекцію при звертанні до клінічного імунолога був наступний: у 35 (70%) хворих були періодичні міхурцеві висипання на статевих органах, сідницях, стегнах, животі, серед них 18 (36%) — мали виразки, 32 (64%) — скаржились на свербіж, 12 (24%) — на болі в м’язах та 10 (20%) — на болі в суглобах, у 16 (32%) хворих були виділення з уретри, у 16 (32%) — дизуричні явища, у чотирьох (8%) — попереково-крижовий радикуліт, у двох (4%) — невралгія сідничного нерва, у 22 (44%) хворих — збільшення пахових лімфовузлів.

При лабораторному обстеженні методом ІФА у 47 (94%) хворих встановлено високий рівень специфічного IgG до HSV ІІ, у 41 (82%) — виявлено високий рівень специфічного IgM до HSV ІІ. У 62,5% хворих встановлено позитивний результат ПЛА на наявність ДНК HSV ІІ.

На 14-й день етіотропної терапії у хворих І групи спостерігалась наступна динаміка клінічних проявів: у 6 (24%) хворих спостерігалось зникнення міхурцевих висипань і в 4 (16%) — епітелізація виразок, у 7 (28%) хворих значне покращення — зменшення висипів, у 3 (12%) неповна епітелізація виразок, у 5 (20%) зник свербіж. У 6 (24%) хворих зменшились болі в м’язах і в 4 (16%) — в суглобах, у 5 (20%) хворих зменшились виділення з уретри, у 4 (16%) хворих — дизуричні явища, у 4 (16%) хворих утримувались невралгічні болі, але інтенсивність їх дещо зменшилась, у 4 (16%) хворих зменшились пахові лімфатичні вузли.

Із ІІ групи у 16 (64%) хворих зникли міхурцеві висипання, у 8 (32%) — виразки епітелізувались, у 12 (48%) зник свербіж. Припинились виділення з уретри у 7 (28%) хворих. Невралгічні болі утримувались у 2 (8%) хворих, але інтенсивність їх значно зменшилась. У 9 (36%) хворих значно зменшились болі в м’язах і у 4 (16%) — в суглобах, дизуричні явища утримувались у 2 (8%) хворих. У 9 (36%) хворих зменшились лімфатичні вузли.

На 21-й день прийому етіотропної терапії клінічні прояви мали позитивну динаміку: у 17 (77,3%) хворих І групи та 24 (96%) — ІІ групи. У той же час у 5 (22,7%) хворих І групи і 1 (4%) — ІІ групи утримувались клінічні прояви. У 2 (9,1%) хворих І групи утримувались болі в м’язах і у 1 (4,5%) — болі в суглобах, у 2 (9,1%) хворих — виділення з уретри і дизуричні явища. У 1 (4%) хворого ІІ групи утримувались болі у м’язах і невралгія сідничного нерва, незначне збільшення пахових лімфовузлів.

На 21-й день результат специфічного ПЛА у хворих І і ІІ груп був від’ємний при вихідному позитивному у всіх хворих. Рівень специфічного IgM до ВПГ ІІ був у межах норми у 19 (90,5%) хворих ІІ групи і дещо підвищений у 6 (31,6%) — І групи. Рівень специфічного IgG до ВПГ ІІ у хворих обох груп під час лікування суттєво не змінювався.

Клінічна ефективність препарату ацикловір та Вальтрекс, визначена хворими і лікарями, відображена в таблиці 1.

Нами була проведена оцінка побічної дії препаратів у двох групах хворих. На 14-й день прийому ацикловіру в 3 (12%) хворих І групи з’явились постійні болі в шлунку, нудота, болі в правому підребер’ї, у зв’язку з чим їм було відмінено прийом ацикловіру. У хворих ІІ групи на 14-й день скарг зі сторони шлунково-кишкового тракту не спостерігалось.

У 3 (13,6%) хворих І групи на 21-й день спостерігалось загострення хронічного гастриту, у 1 (4,5%) — хронічного гастродуоденіту і у 1 (4,5%) — хронічного холециститу, що підтвердилось консультаціями лікарів-гастроентерологів, а також інструментальними дослідженнями. У хворих ІІ групи на 21-й день прийому змін зі сторони шлунково-кишкового тракту не виявлено.

Переносимість препаратів ацикловір та Вальтрекс, визначена хворими і лікарями, відображена в таблиці 2.

Як видно з наведених даних, 36% хворих І групи оцінили переносимість ацикловіру, як погану. Серед хворих другої групи на погану переносимість Вальтрексу вказало 12% хворих. У той же час лікарі оцінили погану переносимість ацикловіру в 24% хворих І групи та не відмічали поганої переносимості Вальтрексу серед хворих ІІ групи.

Висновки

1. Аналіз проведених досліджень показав на більшу клінічну ефективність препарату Вальтрекс в порівнянні з ацикловіром. Хороша і висока ефективність Вальтрексу оцінена хворими в 96% випадків, лікарями в 100%, у порівнянні з ацикловіром: хворими — в 68,6%, лікарями — 77,3%.
2. Ефективність дії на підставі результатів ПЛА становила 100% при лікуванні Вальтрексом та ацикловіром, а за даними ІФА (нормалізації підвищеного рівня специфічного IgM) — 90,5% — Вальтрексом, 68,4% — ацикловіром.
3. Загострення хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту при застосуванні ацикловіру спостерігались у 32% хворих після (до) 21 дня, у той час, як при застосуванні Вальтрексу загострень зі сторони шлунково-кишкового тракту не було встановлено.

Список літератури знаходиться в редакції.

Ссылки по теме

• Герпес — серьезный противник
• Проблемы диагностики и лечения генитального герпеса