Современное лечение острой диареи — это... пероральная регитратация (укр)

Діарея є симптомом багатьох захворювань як інфекційної, так і неінфекційної природи. Вона спричиняє порушення процесів засвоєння поживних речовин в організмі людини. Від діареї протягом року в усьому світі помирає близько 1 млн. людей. У країнах, що розвиваються, вона є однією з основних причин дитячої смертності. Майже кожна дитина до 3 років тричі на рік страждає на діарею. Смерть при діареї настає з багатьох причин, однією з яких є дегідратація, коли організм втрачає велику кількість води і електролітів (натрій, хлориди, калій і бікарбонати). Добовий об’єм втраченої рідини може становити від 5 до 200 мл/кг і більше. Вода і електроліти втрачаються також з потом, сечею, при диханні і блюванні. Дегідратація настає у випадку, якщо ці втрати неадекватно поповнюються і розвивається водно-електролітний дефіцит (табл. 1).

У нормі в кишечнику постійно (кожні 24 год) відбувається процес обміну води. Секретується і реабсорбується приблизно однакова її кількість. Вода і електроліти всмоктуються і видаляються ентероцитами і колоноцитами. Епітелій ворсинок забезпечує всмоктування іонів натрію, води і хлору.

У разі діареї цей баланс порушується і виділяється значно більший об’єм води аніж всмоктується, що призводить до втрати організмом води до кількох літрів на добу. Окрім води організм втрачає і натрій. Натрій міститься здебільшого поза клітинами, на відміну від калію, 98% якого є інтрацелюлярними. Усмоктування натрію в кишечнику відбувається шляхом активного транспорту проти градієнту концентрації. Усмоктування води є пасивним вторинним процесом, пов’язаним з транспортом іонів, насамперед натрію. У товстому кишечнику відбувається кінцева затримка натрію і води. Натрій, що активно абсорбується з просвіту товстого кишечнику в парацелюлярні водні канали, підвищує в них осмотичний тиск і, відповідно, гідростатичний. Підвищення гідростатичного тиску обумовлює всмоктування води через низькопроникну мембрану капілярів у плазму крові. Отже, вода всмоктується пасивно слідом за натрієм. Товстий кишечник може всмоктувати до 5 л води на добу. Якщо до нього надходить більше рідини, то розвивається діарея, яка може бути наслідком розладів травлення, всмоктування, секреції і моторики кишечнику.

Для нормального функціонування людського організму концентрація іонів натрію в позаклітинному просторі повинна утримуватись у визначених межах (135-150 ммоль). Тривала діарея спричинює різке зниження кількості води і рівня натрію, що вважається «станом дегідратації».

Пероральне приймання звичайного сольового розчину не сприяє поповненню рідини в організмі. Але, якщо додати до нього глюкозу (декстрозу), з’являється новий механізм дії обох компонентів розчину. Молекули глюкози абсорбуються в кишечнику і, сполучені з натрієм, транспортуються через мембрану слизової оболонки кишечнику. Молекули глюкози всмоктуються в співвідношенні 1:1 з іонами натрію. Здатність спільно транспортуватися з натрієм мають ще й амінокислоти, дипептиди і трипептиди.

Відкриття механізму спільного транспортування натрію і глюкози провідний британський медичний журнал «Lancet» назвав «...найбільш важливим медичним досягненням цього сторіччя» (The Lancet British Scientific Journal, August, 1978). Практичним втіленням цього відкриття стало створення пероральних регідратаційних розчинів (ПРР) для лікування гострої діареї, основні функції яких:

• попередження дегідратації, якщо симптоми її відсутні;
• лікування дегідратації;
• запобігання процесу порушення засвоєння поживних речовин під час та після діареї.

Пероральна регідратаційна терапія майже 30 років тому була визнана Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) як основа лікування станів дегідратації, що значно знизила рівень смертності від гострої діареї більше ніж у 100 країнах світу.

Метод регідратаційної терапії добре відомий у країнах, що розвиваються, де, завдяки тривалій роботі ВООЗ, пероральні регідратаційні розчини застосовують протягом багатьох років. У розвинених країнах цей підхід не був настільки популярним, лише за останні 15 років з’явилися дані про використання цих розчинів у США та країнах Європи.

Були розроблені рекомендації щодо складу і використання пероральних регідратаційних розчинів Європейським товариством дитячої гастроентерології і харчування (ESPGAN) на семінарі в Копенгагені в 1988 році і опубліковані в 1989 році. Дані рекомендації грунтуються на сучасних уявленнях про методи лікування діареї і стосуються здебільшого немовлят і маленьких дітей.

Рекомендації щодо складу пероральних регідратаційних розчинів для дітей Європи

Вуглеводи — глюкоза в мономерній чи полімерній формах є адекватною для ідеального ПРР для дітей Європи. Глюкоза в концентрації 74-111 ммоль/л є безпечною та ефективною, якщо використовуються мономери глюкози, концентрація в нижній частині цього спектра буде мати гіпотонізуючий ефект.

Амінокислоти — не існує достатніх доказів щодо включення до складу ПРР амінокислот. Це підвищує вартість і ускладнює приготування ПРР.

Натрій — рекомендованою дозою натрію є 60 ммоль/л. Це пов’язано з тим, що в 70-х роках спостерігався високий рівень смертності від гіпернатріємії внаслідок застосування регідратаційного розчину з надто високою концентрацією натрію (90 ммоль/л).

Калій — незважаючи на різну концентрацію калію у випорожненнях дітей з гострою діареєю, концентрація в 20 ммоль/л є ефективною для запобігання гіпокаліємії.

Основа — рекомендованою концентрацією цитрату натрію є 10 ммоль/л. Цитрат натрію протягом декількох хвилин перетворюється в організмі людини на бікарбонат. Інтенсивність його запаху і стабільність дещо перевищують ті самі якості бікарбонату.

Осмолярність — є важливим фактором ПРР. Низька осмолярність ПРР (200-250 мосм/кг) забезпечує оптимальну абсорбцію води, чим і забезпечується адекватне поповнення втрат натрію, калію і основ.

Відповідно до цих рекомендацій було розроблено препарат Гастроліт^®, виробництва АТ Кутнівський фармацевтичний завод «Польфа» (табл. 2). Крім того, до складу препарату Гастроліт^® входить незначна кількість екстракту ромашки лікарської, яка позитивно впливає на всмоктування води та електролітів у кишечнику, справляє протизапальну, спазмолітичну та вітрогонну дію, а також покращує смакові якості препарату. Згідно з наведеними в таблиці даними, єдиною виправданою тактикою поповнення дефіциту рідини при дегідратації є призначення ПРР.

Деякі лікарі рекомендують різні напої для лікування діареї замість використання ПРР. Ці рідини можуть спричинити осмотичну діарею, електролітний дисбаланс, оскільки містять неадекватну кількість цукру, соди або солі (табл. 3).

Препарат Гастроліт^® пройшов клінічні дослідження у відділенні інтенсивної терапії Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України. За їх результатами зроблено висновки, що препарат може бути рекомендований для використання в дітей з різними формами дегідратації як для самостійного приймання, так і в комплексному лікуванні гострих кишкових захворювань, а також для регуляції водно-електролітного балансу і кислотно-основного стану при хронічній діареї і синдромі короткої кишки.

Гастроліт^® застосовується для оральної регідратації при легкому та середньоважкому ступенях зневоднення (до 10% втрати рідини). При важкій регідратації (>10% втрати рідини) використання препарату є також цілком виправданим. Призначення Гастроліту^® разом з інфузійною терапією дозволяє скоротити об’єм рідини, що вводиться внутрішньовенно, на 70% від фізіологічних потреб. Тривалість інфузії в комплексі з пероральною регідратацією препаратом Гастроліт^® становить 1-2 доби (табл. 4).

Важливим також є те, що склад препарату робить можливим використання препарату для лікування ацетонемічного синдрому (усуває блювання та компенсує втрати рідини та солей).

Крім того, завдяки адекватному вмісту натрію (60 ммоль/л) Гастроліт^® є ефективним та безпечним для використання у новонароджених.

Препарат простий та економічний у використанні, оскільки дає можливість приготувати лише необхідну для усунення зневоднення кількість розчину.

Література

1. Антипкін Ю.Г., Чумакова Л.Ф. Клінічне використання препарату Гастроліт в умовах інтенсивної терапії у дітей // Здоров’я України, 2001.
2. Тургунбаев О.Т., Златковська Н.М., Пеннер Я.Д. Гострі шлунково-кишкові захворювання змішаної бактеріальної етіології у дітей першого року життя. Л., Медицина, 1986.
3. Янушевич Павел. Терапевтическая процедура при острых диареях у детей. Варшава, 1997.
4. Szajewska H. Ostra biegunka — diagnostyka I leczenie, Stanardy Medycni, Warszawa, 2000.