Липразид — клинико-фармакологическая активность (укр)

Значна поширеність серцево-судинної патології вимагає розробки схем ефективного лікування артеріальної гіпертензії (АГ), ішемічної хвороби серця (ІХС), аритмій, атеросклерозу, гострої та хронічної серцевої недостатності [2, 4].

За останні роки для лікування серцево-судинних захворювань у медичну практику впроваджено нові ефективні антигіпертензивні, антистенокардитичні, протиаритмічні, протисклеротичні засоби. Але монотерапія захворювань серця та судин не завжди приводить до вираженого фармакотерапевтичного ефекту. Це зумовлено тим, що в розвитку цієї патології приймають участь різні етіопатогенетичні фактори з ураженням різних органів і систем організму [4, 6, 7, 10, 12].

За сучасним уявленням у розвитку гіпертонічної хвороби мають значення посилення функції ренін-ангіотензинової системи, зокрема збільшення синтезу реніну, та підвищення обміну електролітів: кальцію, магнію, натрію, калію. Має значення підвищення активності симпатичної системи (гіперадреналінемія, збільшення чутливості судин до катехоламінів) та зміна функції внутрішньоклітинних медіаторів (простагландинів, брадикініну та інші), порушення обміну речовин в організмі (енергетичного, білкового, ліпідного), дисфункція ендотелію судин, погіршення мікроциркуляції, посилення перекисного окислення ліпідів, гіпоксія тканин.

Згідно з рекомендаціями Українського товариства кардіологів прийнято схему «крок за кроком» лікування АГ. При м’якій та помірній АГ лікування розпочинають з монотерапії одним з медикаментів першого ряду, а при тяжкій формі АГ — з комбінованого застосування двох чи трьох препаратів. Хворому призначають гіпотензивний засіб з першого ряду в середній дозі. Якщо досягнуто гіпотензивного ефекту, то лікування продовжують. У разі недостатньої гіпотензивної дії, якщо протягом 4 тижнів монотерапії гіпотензивним препаратом лікувального ефекту не досягнуто, то переходять на комбіновану фармакотерапію. У цих рекомендаціях відомі кардіологи України констатують, що комбіноване лікування необхідне 50-70 % хворих на артеріальну гіпертензію. У випадку неефективності монотерапії дозу не слід збільшувати до максимальної, оскільки це підвищує вірогідність побічних ефектів. Краще застосовувати комбінацію двох, а за необхідності — трьох препаратів [6].

Раціональне лікування помірної і тяжкої АГ переважно потребує одночасного застосування двох і більше препаратів, причому одним із компонентів комбінованої терапії повинен бути діуретик у малих дозах [3].

Багатофакторні етіопатогенетичні механізми зумовлюють і розвиток гострої або хронічної серцевої недостатності. За етіологією: коронарогенні фактори (ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, післяінфарктний стан), некоронарогенні фактори (артеріальна гіпертензія, аритмії, вади серця, міокардити, ендокардити, перикардити, кардіоміопатії, тиреотоксикоз, інфекційні захворювання). При хронічній серцевій недостатності має місце пригнічення систолічної та порушення діастолічної функції серця, зменшення швидкості кровообігу, порушення функції інших органів (печінки, нирок, шлунково-кишкового тракту), зміни в обміні речовин [8].

Відомий український фармаколог О. І. Черкес ще в 1949 році акцентував увагу лікарів: «При серцевій недостатності порушується трофіка міокарда й тим самим діяльність серця та стан гемодинаміки, а також практично всі види обміну речовин в організмі» [9].

У методичних рекомендаціях «Лікування хворих з серцевою недостатністю. Інструкція для лікаря-практика», розроблених провідними кардіологами України, для лікування серцевої недостатності рекомендується застосовувати діуретики, інші гіпотензивні засоби, серцеві глікозиди, неглікозидні кардіотоніки, антикоагулянти, протиаритмічні, метаболічні препарати та інші, а також комбіновану фармакотерапію [1].

Комбінована терапія може проводитися як двома і більше препаратами, так і у вигляді фіксованої комбінації. Остання має важливі переваги, зокрема, хворий приймає препарат у вигляді таблетки чи драже з точним науково обґрунтованим дозуванням. Така комбінація добре вивчена клініко-фармакологічно, спричинює менше побічних ефектів [4, 6, 7, 11].

Відомим комбінованим гіпотензивним препаратом є Адельфан, до складу якого входить 0,1 мг резерпіну, 10 мг дигідралазину, 10 мг дигідрохлортіазиду і 600 мг калію хлориду. Значна кількість побічних ефектів (пригнічення функції нервової системи, пронос, ульцерогенний вплив резерпіну на слизову оболонку шлунка, підвищення ризику розвитку злоякісних пухлин молочної залози у жінок внаслідок застосування резерпіну, необхідність вживати 2-3 рази на день) зменшують цінність цього лікарського засобу. Тріампур композітум (25 мг триамтерену і 12,5 мг гідрохлортіазиду) також необхідно вживати 2 рази на день, та й ефективність його не дуже висока.

Віскалдикс (одна таблетка містить 100 мг атенололу і 5 мг клопаміду) призначають по 1-2 таблетки на день. Тенорик (у таблетці міститься 100 мг атенололу і 25 мг хлорталидону) призначають по одній таблетці 2 рази на день.

За останні роки в медичній практиці для лікування ГХ частіше застосовують інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту та діуретики. Багатьма дослідженнями доведено, що застосування діуретичних засобів, зокрема, гідрохлортіазиду, при ГХ дозволяє значно зменшити кількість ускладнень і смертність від них. Метааналіз результатів 14 великих досліджень показав, що зниження артеріального тиску диуретиками на 5-6 мм рт. ст. протягом 3-5 років зменшує частоту інсультів на 42 % та інфарктів на 14 %. Крім цього діуретики забезпечують тривалу антигіпертензивну дію (їх можна призначати 1 раз на добу).

Незважаючи на ці переваги, діуретики мають деякі фармакологічні властивості, що обмежують їх застосування. У хворих ГХ ці медикаменти спричинюють збільшення активності реніну (один з основних судинозвужувальних факторів) плазми крові. Поряд з цим підвищується активність симпатоадреналової системи. Ще один фактор — негативний вплив на метаболізм: гіпокаліємія, збільшення рівня холестерину і тригліцеридів, порушення обміну глюкози та збільшення вмісту сечової кислоти в крові. Найсуттєвішим недоліком діуретиків є те, що ці засоби ефективні тільки в 40-50 % хворих ГХ.

Високоефективними препаратами, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, є інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ). У кардіологічній практиці частіше застосовують: каптоприл, еналаприл, лізиноприл, периндоприл, фозиноприл.

До комбінованих препаратів, які містять ІАПФ, належать Каптопрес-Дарниця (капозид), що містить 50 мг капотену і 25 мг гідрохлортіазиду, Енафрил, що містить 10 мг еналаприлу і 12,5 мг гідрохлортіазиду, а також Ліпразид, що містить 10 або 20 мг лізіноприлу і 12,5 мг гідрохлор-тіазиду.

Діуретичні засоби і ІАПФ протилежно діють на основні показники метаболізму: ІАПФ, на відміну від діуретичних препаратів, збільшують кількість калію в крові.

Синергізм гідрохлортіазиду та ІАПФ зумовлений їх впливом на різні патогенетичні механізми, що призводять до ГХ. Зниження АТ та кількості циркулюючої крові під впливом діуретика — це два потужних стимулятора синтезу реніну з подальшим підвищенням рівня ангіотензину ІІ, що стимулює синтез наднирковими залозами альдостерону. Це зумовлює затримку натрію в організмі, значне виділення калію з сечею з відповідним ослабленням гіпотензивної дії діуретичного засобу. Лізиноприл нівелює ці ефекти діуретику.

Спільна дія діуретичного засобу та лізиноприлу потенціює позитивний вплив антигіпертензивної терапії на серцевий м’яз у хворих на ГХ. Лізиноприл має властивість запобігати ремоделюванню міокарда після інфаркту та зменшувати прояви гіпертрофії лівого шлуночка у хворих на ГХ. Ця дія у лізиноприлу виражена більше, ніж у антагоністів кальцію, b-адреноблокаторів та діуретиків. Більш помітнішу кардіопротекторну дію має Ліпразид. Для нього характерний ренопротекторний вплив.

Комбінація лізиноприлу й гідрохлортіазиду найефективніша порівняно з іншими гіпотензивними засобами щодо запобігання інфаркту міокарда.

Ліпразид суттєво знижує як систолічний, так і діастолічний АТ, не порушуючи при цьому його добового (циркадного) ритму. Одночасно зі зниженням абсолютних значень систолічного і діастолічного тиску Ліпразид зменшує величину і швидкість ранкового наповнення АТ, його варіабельність, нормалізує порушений у хворого при ГХ циркадний ритм [5]. Нормальний циркадний ритм АТ характеризується хвильоподібними змінами: знижується вночі і дещо підвищується ранком та вдень. Хворі з неускладненою ГХ здебільшого (близько 80 %) мають нормальний циркадний ритм АТ, хоча абсолютні величини тиску у них підвищені. Оптимальний варіант лікування — тривале зниження кров’яного тиску при збереженні нормального циркадного ритму. Ліпразид відповідає цим вимогам [5].

Для лікування артеріальної гіпертензії та хронічної серцевої недостатності початкова доза 1/2 або 1 таблетка Ліпразиду-10 1 раз на добу незалежно від прийому їжі. Якщо у хворих з вираженою ГХ препарат недостатньо ефективний, призначають Ліпразид-20 1 раз на добу. Лікування Ліпразидом може проводитися тривало без значної побічної дії.

Ліпразид добре переноситься хворими, інколи виникають побічні явища, які харатерні й для лізиноприлу, але зустрічаються рідше. Протипоказаннями до застосування Ліпразиду є значні порушення функції нирок (кліренс креатинину менше ніж 60 мл/хв), двобічний стеноз ниркових артерій, гломерулонефрит, гіпокаліємія, гіпонатріємія, вагітність, підвищена чутливість (ідіосинкразія) до Ліпразиду та гідрохлортіазиду, подагра.

Взаємодія з іншими препаратами

Гіпотензивна дія Ліпразиду посилюється при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними препаратами, снодійними, курареподібними засобами, антидепресантами. Ослаблення гіпотензивної дії спостерігається в разі вживання Ліпразиду з нестероїдними протизапальними (ацетилсаліцилова кислота, індометацин), пероральними протидіабетичними препаратами, а також з натрію хлоридом. Не рекомендується призначати Ліпразид з літію карбонатом (посилюється токсична дія літію карбонату на серце та нервову систему), препаратами калію і калійзберігаючими (спіронолактон, триамптерен) діуретиками (токсична дія калію на серцево-судинну систему), медикаментами, що зменшують рівень калію в плазмі крові (глюкокортикоїди, послаблюючі, амфотерицин), цитостатиками, імунодепресантами, алопуринолом (збільшується негативний вплив на систему крові).

Узагальнюючи, можна констатувати, що для комбінованого препарату Ліпразиду характерні такі позитивні клініко-фармакологічні властивості.

1. Основний діючий компонент Ліпразиду — лізиноприл — не метаболізується в організмі, що дозволяє більш точно контролювати його рівень в крові та гіпотензивну дію. Другий гіпотензивний компонент — гідрохлортіазид — не тільки потенціює гіпотензивний ефект лізиноприлу, але зменшує побічні ефекти. Тому гіпотензивний ефект тривалий.
2. Ліпразид впливає на головні патогенетичні механізми розвитку АТ, виявляє виражений пролонгований (до 24 год у разі вживання однієї таблетки на добу) гіпотензивний ефект при різних формах ГХ, у тому числі при резистентних до інших препаратів, практично без порушення циркадного ритму АТ.
3. Ліпразид рекомендується для лікування хронічної серцевої недостатності.
4. Наявність ліпразиду в 2 лікарських формах (Ліпразид-10 і Ліпразид-20) дозволяє диференційовано застосовувати препарат для лікування ГХ та серцевої недостатності.
5. Ліпразид добре переноситься, рідко виникають побічні ефекти.
6. Ліпразид можна застосовувати не тільки в стаціонарі, але й в умовах поліклініки.

Література

1. Амосова К.М., Воронков Л.Г., Дзяк Г.В. та інші. Лікування хворих з серцевою недостатністю. Інструкція для лікаря практика//Doctor, 2001, №4, с. 52-55.
2. Доклад Комитета єкспертов ВООЗ. Борьба с артериальной гипертензией. Москва, 1997, 139 с.
3. Бобров В.О. Артеріальна гіпертонія: сучасні діагностичні та лікувальні підходи. 3-тє видання, доповнене і перероблене, Львів, «Медицина світу», 1998, 96 с.
4. Метелица В.И. Справочник по клинической фармакологии сердечно-сосудистых лекарственных средств. 2-е изд. Перераб. и доп.М.: Издательство БИНОМ-СПб: Невский Диалект, 2002, 926 с.
5. Свищенко Е.П. Безродная Л.В. Л. Липразид — новый отечественный антигипертензивный препарат, оценка клинической эффективности. Отчет о клинической апробации.
6. Свищенко Е.П., Коваленко В.Н. Артериальная гипертензия. Практическое руководство. / Под ред. В.Н.Коваленко. К.: Морион, 2001, 528 с.
7. Тринус Ф.П. Фармакотерапевтический справочник. Киев: Здоров’я. 1998, 879с.
8. Чекман И.С. Биохимическая фармакодинамика. Киев: Здоров’я, 1991, 200 с.
9. Черкес А.И. О трофическом действии сердечных гликозидов. Врачебное дело, 1949, №3, с. 3-6.
10. Brody T., Larner J., Minneman K. Human Pharmacology. Molecular to Clinic.- Mosby, 1998.- 1001 p.
11. Epstein M., Bakris G. // Newer approaches to antihypertensive therapy: use of fixed dose combination therapy. — Arch. Intern. Med.- 1996.- 156.- Р. 1169-1178.
12. Salerno E. Pharmacology for Health professionals.- Mosby.- 1999.- 827 p.