0 %

Хто захищає медика в той час, коли він рятує життя пацієнтів?

20.04.2017
сисоэнко І. В. Сисоєнко

Проголошуючи клятву Гіппократа та присягу лікаря України, випускник медичного навчального закладу навряд чи замислюється над тим, що під час надання медичної допомоги йому можуть бути заподіяні тілесні ушкодження чи навіть виникне загроза життю.

Протягом 2016 року трапилося 102 напади на медичних працівників (і це лише офіційно зафіксований показник!). Проте, як засвідчує практика, у більшості випадків у разі заподіяння легких тілесних ушкоджень медичні працівники не звертаються до правоохоронних органів, аргументуючи таке рішення відсутністю часу, коштів на отримання належної правової допомоги для захисту своїх прав тощо.
Звичайно, не виключено, що агресивна поведінка пацієнта може бути наслідком загострення хвороби або патологічних станів, що супроводжуються вираженим больовим синдромом. У такій ситуації медичний ­працівник має докласти максимум зусиль, використати усі знання та навички, аби заспокоїти хворого та його родичів. Досягненню вказаної мети значною мірою сприяють уважність та чуйність з боку медичного працівника.

Але що робити, коли пацієнт або інші особи свідомо намагаються завдати шкоди здоров’ю та життю фахівця під час надання медичної допомоги? Як право на захист власного життя гармонізується з професійними обов’язками, якими, зокрема, передбачається, що медичний працівник повинен скеровувати свої знання, сили та вміння на лікування та надавати медичну допомогу всім, хто її потребує? Як держава пропонує забезпечити захист здоров’я та життя фахівців під час надання медичної допомоги?

На жаль, Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 № 2801-XII, базовий для сфери охорони здоров’я, лише передбачає серед інших прав медичних працівників право на обов’язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров’я в разі заподіяння шкоди їхньому життю і здоров’ю у зв’язку з виконанням професійних обов’язків у випадках, передбачених законодавством.

Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 № 1489-III зобов’язує представників поліції надавати допомогу медичним працівникам (у разі їх звернення) під час надання ними психіатричної допомоги в примусовому порядку та забезпечувати безпечні умови для доступу до особи та її психіатричного огляду; запобігати діям з боку особи, якій надається психіатрична допомога в примусовому порядку, що загрожують життю і здоров’ю оточуючих та інших осіб.

Стаття 11 Закону України «Про екстрену медичну допомогу» від 05.07.2012 № 5081-VI передбачає, що працівник системи екстреної медичної допомоги, який входить до складу бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, під час виконання службових обов’язків має право на захист від протиправного посягання на своє життя та здоров’я, що забезпечується відповідно до законодавства.

Така вибіркова суб’єктність є порушенням права на здійснення професійних обов’язків інших медичних працівників (зокрема, сімейних лікарів, фахівців із паліативної медицини тощо).

На сьогодні медична спільнота вимагає від держави гарантування права на надання медичної допомоги в безпечних умовах при дотриманні прав і законних інтересів пацієнта, а у випадку загибелі медичного працівника – права на грошову допомогу від держави, яка буде соціальною гарантією.

Наголошую: вищезазначені права повинні розповсюджуватися й на працівників системи екстреної медичної допомоги, які входять до складу бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, оскільки відповідно до Типового положення про бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 № 1114) вони можуть включати і немедичних працівників, а обов’язок щодо надання екстреної медичної допомоги покладається на всю бригаду.

Проектом Закону «Про внесення змін до Закону України «Про екстрену медичну допомогу» щодо захисту працівників бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги від протиправних посягань» від 18.06.2013 № 2324а передбачалося право застосовувати спеціальні засоби та силу. Проте особисто я не можу погодитися з ідеєю покладати обов’язок щодо забезпечення власного захисту на медичних працівників. Фахівці повинні в першу чергу надавати допомогу пацієнту, а не думати, чи достатні­ми є підстави для застосування спеціальних засобів з метою уникнення загрози власному життю та здоров’ю і зважувати користь / можливі ризики (зокрема, чи вдасться уникнути відповідальності за такий крок).

Часто лікарі, особливо працівники екстреної медичної служби, скаржаться на те, що поліція ігнорує виклики та відмовляє їм у проханні забезпечити супровід. Подеколи фахівці на власний ризик приймають рішення щодо надання медичної допомоги, незважаючи на агресивний стан пацієнта або його родичів, оскільки поліція прибуває на подібні виклики в загальному порядку, що потребує доволі тривалого очікування.

Наразі мною ініційовано підготовку відповідного законопроекту, і я боротимуся в парламенті за його прий­няття. Не викликає сумнівів доцільність внесення до переліку обов’язків Національної поліції України здійснення супроводу медичного працівника (у разі звернення) для забезпечення безпечних умов надання медичної допомоги пацієнту, а також застосування заходів, що спрямовані на усунення загрози для життя та здоров’я фахівців під час надання ними медичної допомоги. Подібні дії, наприклад, передбачено під час примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) з метою вжиття заходів, необхідних для усунення загроз життю та здоров’ю державних виконавців, ­приватних виконавців та інших осіб, які беруть участь у вчиненні виконавчих дій (стаття 23 ­Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-ІІІ).

Прийняття такої норми стане базисом для розробки спільного порядку взаємодії між Міністерством охорони здоров’я України та Міністерством внутрішніх справ України, покликаним забезпечити баланс між обов’язком надання медичної допомоги та уникненням загроз життю та здоров’ю медичного працівника.

У Кримінальному кодексі України моїм законопроектом посилена відповідальність за вчинення злочинів проти працівників правоохоронних органів, державних виконавців, журналістів.

Статтею 139 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність медичного працівника за ненадання допомоги хворому.

Скоїти злочини, які пов’язані з нанесенням шкоди здоров’ю або життю медичного працівника, здатні не тільки особи, що є неосудними, а й умисно пацієнти та їхні родичі, на думку яких медична допомога була надана неякісно або не в повній мірі.

Тому справедливим є включення щодо медичного працівника статей, аналогічних тим, що застосовуються до працівників правоохоронних органів (теж зобов’язані надавати допомогу та не можуть відмовити в цьому) щодо встановлення кримінальної відповідальності фізичних осіб за протиправні дії (погрози, нанесення тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, посягання на життя, захоплення в заручники) проти медичного працівника під час надання медичної допомоги.

Відповідні зміни щодо забезпечення захисту прав медичних працівників містяться в підготовленому мною законопроекті, який, я сподіваюся, отримає потужну підтримку в парламенті.

Неможливо не погодитися з тезою, що обрання професії лікаря має відбуватися за покликом душі. Але ми живемо в реальному світі, де потрібно сплачувати податки, купувати їжу, виховувати дітей.

І якщо держава не здатна забезпечити належний рівень оплати праці медичних працівників, вона, принаймні, має гарантувати повагу до їхньої роботи та захист життя профільних спеціалістів шляхом створення безпечних умов виконання ними професійного обов’язку.


Законопроект про автономізацію буде розглянуто в парламенті

3 квітня під час погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України (ВРУ) Ольга Вадимівна Богомолець, голова Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я, звернулася до спікера парламенту А. В. Парубія з проханням включити до порядку денного пленарних засідань як пріоритетний законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я» (№ 2309а-д). Профільний комітет підготував його до розгляду в другому читанні. За словами спікера, цей законопроект винесено першим на порядок денний парламентського засідання 6 квітня.

Нагадаємо, що 16 березня уряд розглянув та підтримав низку законопроектів, а саме: «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», «Про внесення змін до статей 3, 8 та 35-1 Основ законодавства України про охорону здоров’я», «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо видатків на первинну медичну допомогу» та «Про додаткові державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів особам, які захищають незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в антитерористичній операції та забезпечують її проведення».

29 березня оголошено повторний відкритий відбір на заміщення вакантної посади головного лікаря НДСЛ «Охматдит» МОЗ України

Підсумки попереднього конкурсу, який розпочався наприкінці січня, було підбито 20 березня. Під час співбесід комісія заслухала стратегії розвитку лікарні, представлені Дмитром Вернигорою, Олегом Анатолійовичем Залатою (у минулому – головний лікар Центру профілактики та боротьби зі СНІДом АР Крим, на сьогодні – пенсіонер), Тетяною Павлівною Івановою (заступник головного лікаря НДСЛ «Охматдит» з медичної частини) та Раїсою Василівною Мостовенко (завідувач інфекційного діагностичного боксованого відділення НДСЛ «Охматдит», колишній заступник міністра охорони здоров’я 2010-2011 рр.). ­Жодного з претендентів не визнали переможцем у відкритому відборі.

Кваліфікаційні вимоги до кандидатів на посаду головного лікаря НДСЛ «Охматдит» МОЗ України:

  • повна вища освіта в галузі знань «Охорона здоров’я», крім спеціальності «Фармація, промислова фармація»;
  • стаж роботи на керівних посадах – не менше 5 років;
  • вільне володіння українською мовою;
  • володіння англійською мовою (бажано).

«Подавайтеся! Ви не мусите бути з Києва, можете бути з будь-якого міста. Ми шукаємо людину, яка хоче змінити цю лікарню. Тут ніхто не купуватиме посаду. Це прозоро, відкрито. Ми чекаємо на вас», – зазначила в коментарі «Українській правді» в. о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун.

З повним переліком необхідних документів, термін подачі яких завершується 27 квітня, можна ознайомитися на офіційному сайті МОЗ.

Підготувала Ольга Радучич

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Терапія та сімейна медицина

20.10.2017 Терапія та сімейна медицина Сучасний стан стоматологічної допомоги в Україні

...

20.10.2017 Терапія та сімейна медицина Лікарські товариства у формуванні української наукової стоматологічної школи: історіографічні нариси

Стоматологія як наука формувалася тривалий період часу та у своєму розвитку пройшла декілька етапів – від цілительства та народної медицини, що сягає корінням палеоліту і набуває характерних рис за часів Трипільської культури та документально зафіксована в Київській Русі, до класичних обґрунтованих знань....

20.10.2017 Терапія та сімейна медицина Борис Тихонович Глухенький – немеркнущая звезда украинской дерматовенерологии

«Душа в заветной лире» – эти пушкинские слова о долговременности состоявшегося таланта целиком относятся и к эффекту научных светил, не гаснущему в кругу воспитанников и коллег видного ученого....

20.10.2017 Терапія та сімейна медицина Сифилис: история возникновения и влияние на мировую популяцию

В первой половине XVI века на жителей Европы, едва успевших прийти в себя после ужасающих последствий пандемии «Черной смерти», обрушилась новая напасть: эпидемия т. н. галльской (или французской) болезни....