Чи вдасться реанімувати систему екстреної медичної допомоги в Україні?

28 лютого за ініціативи заступника голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я (далі – Комітету), народного депутата Ірини Володимирівни Сисоєнко відбулося засідання круглого столу «Робота системи екстреної медичної допомоги України: проблеми та шляхи вирішення», активну участь у якому взяли народні депутати, співробітники Міністерства охорони здоров’я (МОЗ), представники служби екстреної медичної допомоги (ЕМД).

Вектори руху

Наразі діяльність служби регламентується Законом України «Про екстрену медичну допомогу», що набув чинності 1 січня 2013 р. Та чи виконуються його засадничі положення? На що розраховувати службі ЕМД у розрізі реформування медицини? Як вплине на здоров’я пацієнтів анонсована «економічно доцільна» заміна кваліфікованих медиків у бригадах ЕМД парамедиками, завдання яких – якомога швидше доставити постраждалого до лікарні? Про це – далі.

«Саме від оперативності та якості ЕМД часто залежить життя людини, – наголосила І.В. Сисоєнко, розпочинаючи засідання круглого столу. – На сьогодні пріоритет № 1 – підвищення рівня заробітної плати працівникам ЕМД. Наявний фонд заробітної плати не дає можливості забезпечити виплати надбавок за особливий характер праці, за особливі умови праці, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших фінансових заохочень у повному обсязі відповідно до чинного законодавства. Так, у Київській області фонд заробітної плати на 2017 р. для працівників ЕМД становить 131 млн грн при реальній потребі 275 млн грн. Уже понад рік я наголошую на необхідності розгляду в другому читанні законопроекту № 1164 «Про внесення зміни до ст. 11 Закону України «Про ЕМД» (щодо забезпечення справедливої оплати праці працівників бригад ЕМД), який передбачає посадові оклади, надбавки за особливий характер праці, за особливі умови праці, за почесні звання, а також за вислугу років залежно від стажу роботи в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, інші надбавки і доплати, премії і винагороди; матеріальну допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки в розмірі одного посадового окладу та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного посадового окладу; соціальні пільги та гарантії, передбачені законодавством про аварійно-рятувальні служби; обов’язкове страхування; безоплатне забезпечення робочим одягом єдиного зразка.

Пріоритет № 2 – створення оперативно-диспетчерської служби (ОДС), єдиних диспетчерських служб в областях, надання відповідного програмного забезпечення, що дозволить скоординувати виїзди бригад за викликами та максимально скоротити час їх приїзду до хворого. При формуванні проекту бюджету-2017 взагалі не було передбачено коштів на розвиток ЕМД. Я намагалася виправити ситуацію, наполягаючи на поправці щодо виділення 392 млн грн на розвиток ЕМД, створення єдиних диспетчерських в областях. На жаль, її підтримали лише 220 депутатів (не вистачило 6 голосів).

Пріоритет № 3 – оновлення автотранспорту. На даний час на території України експлуатується спеціалізований медичний транспорт різноманітного модельного ряду та марок (починаючи з 1992 року випуску), який не відповідає національним стандартам ні за зовнішніми параметрами, ні за комплектацією салону. Приблизно 60-70% складу автопарку є застарілим, фізично зношеним та потребує заміни. Загальна потреба всіх регіонів України на 2017 р. у спеціалізованому медичному автотранспорті типів В та С – 1943 одиниці (тип В – 1451 одиниця, тип С – 492) на загальну суму 3,977 млн грн.

Пріоритет № 4 – створення відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги. При визначенні вимог до лікарень інтенсивного лікування (ЛІЛ) у рамках формування госпітальних округів (ГО) важливо передбачити створення відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги, які працюватимуть у режимі 24/7, будуть розраховані на надання допомоги ≥50 постраждалим щоденно, забезпечуватимуться сучасним діагностичним обладнанням, кваліфікованими кадрами (травматологи, нейрохірурги тощо), постійно перебуватимуть на зв’язку з ОДС та бригадами ЕМД.

Пріоритет № 5 – захист працівників служби ЕМД від протиправних посягань шляхом розробки та прийняття необхідних нормативно-правих актів».

ЕМД: потреби військового часу

Оксана Анатоліївна Корчинська, перший заступник голови Комітету, зазначила, що з огляду на нову Воєнну доктрину і Стратегічний оборонний бюлетень, затверджені відповідно президентом (2015 р.) і Кабінетом Міністрів України – КМУ (2016 р.), для Збройних сил України, Військово-цивільного координаційного штабу медичного захисту принципово важливим є впровадження нових спеціальностей – «інструктор з надання домедичної допомоги», «парамедик», «екстрений медичний технік».

«Як кажуть, «хочеш миру – готуйся до війни». Зараз спільно з МОЗ розробляється єдиний план щодо евакуації мирного населення і військових у разі повномасштабного конфлікту. На жаль, військова медицина не може розраховувати тільки на лікарів і медиків, які працюють за контрактом. Слід налагодити підготовку парамедиків та інструкторів з надання домедичної допомоги. Планується, що кілька навчальних центрів підготовки інструкторів з тактичної медицини функціонуватимуть у Львівській області. На мій погляд, іншого виходу, окрім як рухатися в цьому напрямі, у нас немає», – підкреслила доповідач.

Найкраще – ворог хорошого

Думки стосовно доцільності запланованих МОЗ нововведень, які прозвучали під час засідання, варіювали від схвальних до критичних. Наприклад, Ігор Михайлович Шурма, член Комітету, охарактеризував засідання як «оголення проблем у галузі ЕМД» і запевнив, що виконання Закону «Про ЕМД» – найпростіший спосіб розв’язати левову частку суперечливих питань.

«Я був одним з тих, хто впроваджував закон у Харківській області, де на сьогодні система ЕМД функціонує практично ідеально. У 98% викликів у Харкові, що є мегаполісом, час прибуття бригади ≤10 хв; показник доїзду бездоріжжям до 20 хв – 97%, заробітна плата лікаря невідкладних станів – близько 7500 грн, середнього медичного персоналу – 5500 грн, – повідомив І. М. Шурма. – У мене складається враження, що нинішній склад МОЗ не ознайомлений із Законом «Про ЕМД», що прописує і підготовку парамедиків, і зобов’язання рятувальників аварійних служб, пожежних, поліції та ін. надавати допомогу. Щоб імплементувати щось нове, не ламайте існуючу систему, а забезпечте її повноцінне функціонування та рухайтеся паралельним курсом. Я переконаний: за відсутності політичної волі в регіонах впровадити Закон «Про ЕМД» не вдасться. Уже три роки поспіль на його реалізацію з бюджету не виділяється жодної копійки. Необхідно раціонально розподіляти кошти – на будівництво приміщень для ОДС не потрібні мільйони, її можна розмістити в одній кімнаті, найважливіше – технічне обладнання. Яскравий приклад – Запоріжжя, де 13 млн позабюджетних коштів, наданих «Запоріжсталлю», витратили на побудову помешкання, яке згодом через відсутність устаткування простоювало. Добре, що все ж спромоглися оснастити його і запустити в тестовому режимі. МОЗ слід усвідомлювати й той факт, що далеко не всі представники «старої» системи виявлять бажання працювати в новій, яка передбачає постійний моніторинг. Протягом першого року після реформи ЕМД у Харківській області та впровадження контролю економія пробігу становила 1 млн (!) км. Досвід перехідного періоду реформування ЕМД у регіоні розписано як по нотах – переймайте і втілюйте в життя».

І. В. Сисоєнко назвала діяльність служби ЕМД у Харківській області, з якою нещодавно ознайомилася делегація фахівців Київщини, взірцевим прикладом та висловила надію на його впровадження на всій території держави.

ЕМД: реалії сьогодення та майбутні перспективи

Тетяна Василівна Тімошенко, начальник управління екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ, зосередила увагу аудиторії на досягненнях та прорахунках у діяльності служби ЕМД, а також порівняла дані щодо її забезпеченості кадрами, автомобілями, оснащенням у динаміці.

Кількість бригад

Станом на 1 січня 2017 р. ЕМД в Україні надають 2945 бригад (у 2015 р. – 2920), з них:

• лікарських загальнопрофільних – 997 (34%);
• фельдшерських – 1812 (61%);
• спеціалізованих – 136 (5%).

Забезпеченість автомобілями – 3118, із них:

• типу В – 2895 (80% від нормативу);
• типу С – 223 (28,4% від нормативу).

Тривалість експлуатації автомобілів:

• до 5 років – 56%;
• 5-10 років – 19%;
• понад 10 років – 23%;
• потребують капітального ремонту – 10%;
• підлягають списанню – 11%.

Укомплектованість бригад ЕМД обладнанням:

• електрокардіографи – 100%;
• дефібрилятори – 81,7%;
• комплекти дихальної апаратури – 82,4%;
• відсмоктувачі – 79,2%;
• інтубаційні набори – 48,5%;
• комплекти вакуумних шин – 88,4%.

Укомплектованість працівниками системи ЕМД – 88,8% (2016 р.):

• лікарі – 77%;
• молодші спеціалісти з медичною освітою – 92%;
• молодший медичний персонал – 89%;
• інший персонал – 91%.

Осіб пенсійного віку – 7016 (16,6%), у т.  ч. лікарів – 29%.

Звернення та виїзди

• Загальна кількість звернень до служби ЕМД у 2016 р. – 10 091 801, з яких 5,5% – відмовлених необґрунтованих викликів.
• Загальна кількість виїздів служби ЕМД – 8 000 983 (із них на непрофільні виклики – 3%).
• Кількість виїздів бригад ЕМД, що закінчилися летально, – 136 192 (1,5%), з яких до приїзду бригади – 94%, у присутності бригади – 6%.
• Час прибуття бригади до 10 хвилин з моменту звернення – 91,6%; до 20 хвилин – 88,8%.

ОДС

• ОДС уже працюють у Вінницькій (місто, район), Дніпропетровській, Закарпатській, Полтавській (місто, район), Сумській (місто, район), Харківській, Херсонській, Запорізькій (місто) областях та в Києві.
• У 2017 р. планується відкриття (за регіональні кошти) ОДС у Волинській, Донецькій, Київській, Миколаївській, Тернопільській областях.

За інформацією доповідача, реформування системи ЕМД передбачає:

• розвиток ОДС;
• забезпечення матеріально-технічними та лікарськими засобами, підвищення ефективності використання ресурсів ЕМД;
• покращення доступності (прибуття бригади за 8 хв) та якості ЕМД;
• підготовку працівників поліції та Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) щодо надання першої допомоги на місці події (програма First Responder);
• розробку навчальних програм для фахівців з надання ЕМД на догоспітальному етапі – парамедиків та водіїв швидкої (екстрених медичних техніків);
• створення в лікарнях відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги (emergency department) на госпітальному етапі.

«Зараз ресурси – і кадрові, і технічні – використовуються неефективно. Майже півмільйона викликів є необґрунтованими. Я особисто була свідком, коли до служби ЕМД зателефонувала бабуся і запитала: «А котра зараз година?». Слід працювати над зменшенням кількості безпідставних звернень, а також над вдосконаленням професійної майстерності. Нещодавно ми повернулися з Тернопільської області, з міжнародних змагань за участю бригад ЕМД. І я хочу зауважити, що допущено безліч неточностей і критичних помилок! Добре, що «хворим» був манекен, – людина би померла. Це наслідок відсутності в Україні достатньої кількості хороших симуляційних центрів (їх лише кілька), низького рівня практичних навичок, недосконалості системи післядипломної освіти. Врешті-решт, деяким дівчатам-фельдшерам просто фізично важко транспортувати постраждалого. А найгірше те, що в Україні, на жаль, неприпустимо низький імідж лікарів та фельдшерів з медицини невідкладних станів, – констатувала Т. В. Тімошенко. – Нам варто дивитися в майбутнє. Слово «парамедик» усіх лякає, але за тривалістю і обсягом навчання парамедик і фельдшер медицини невідкладних станів – практично зіставні поняття. Парамедик навчатиметься в медичному коледжі протягом 3 років за програмами, орієнтованими на надання невідкладної допомоги. До того ж лікарі не будуть виключатися з бригад ЕМД, допоки система не запрацює якісно та ефективно! Бачення МОЗ полягає в тому, що першу допомогу повинні надавати рятувальники, пожежні, поліція; медичну допомогу на догоспітальному етапі – парамедики; в emergency department – лікарі з медицини невідкладних станів. Ми подали пропозицію в Міністерство соціальної політики стосовно змін до Класифікатора професій, доповнивши його такими спеціальностями, як парамедик, екстрений медичний технік та інструктор з надання домедичної допомоги».

Під час заходу Тетяні Тімошенко було вручено диплом за активну роботу в рамках програми НАТО «Наука заради миру та безпеки» щодо створення тренінгового центру для парамедиків. У ньому здійснюватиметься підготовка поліцейських, пожежних, водіїв тощо.

Оптимізація діяльності ЕМД: раціоналізаторські пропозиції

Віталій Валентинович Багнюк, заступник голови постійної комісії з питань охорони здоров’я, материнства, дитинства, соціального захисту населення та пенсіонерів Київської обласної ради, зосередив увагу на пропозиції об’єднання екстреної та невідкладної медичної допомоги області та створення єдиної диспетчерської (планується її розміщення в Білій Церкві), що дозволить покращити координацію викликів та полегшить визначення профілю останніх. Озвучена ідея отримала підтримку керівників місцевих громад, найближчим часом її буде заслухано на засіданні Київської обласної ради.

Як повідомив Олександр Васильович Курмишев, в.  о. головного лікаря Центру ЕМД та медицини катастроф Київської області, наразі дефіцит коштів на оплату праці працівників ЕМД області перевищує 115 млн грн, що унеможливлює виплати і надбавки відповідно до постанови КМУ № 199 і порушує ст. 11 Закону України «Про ЕМД». Така ситуація склалася через те, що нарахування відбувалися не за принципом штатного розпису (3640 осіб), а на основі фактично обійманих посад (2400). «Слід здійснювати оплату праці згідно зі штатним розписом у повному обсязі з урахуванням усіх доплат і надбавок або за кількістю закріпленого населення. Приміром, у Київській області мешкає 1,7 млн осіб, що передбачає потребу в 170 бригадах», – уточнив О. В. Курмишев.

Володимир Дмитрович Юрченко, голова ГО «Екстрена медицина України», повідомив, що станом на початок 2017 р. в Україні працювало 4 різні програми розвитку ЕМД, що конкурують між собою: «Вчасна допомога» (з 2012 р.), у м. Києві (з 2011 р.), у м. Харкові (з 2009 р.), у м. Дніпро (з 2015 р.), що свідчить про відсутність єдиної державної політики щодо створення ОДС ЕМД. «У деяких країнах (США, Ізраїлі, Фінляндії, Азербайджані та ін.) і містах (Лондон, Гамбург) існують протоколи для диспетчерів ЕМД. Відповідні документи розроблено й в Україні (32 протоколи), однак понад 2 роки їх не затверджує МОЗ через відсутність погодження з юристами. На сьогодні бригади ЕМД здійснюють виїзди радіусом до 20-30 км, після формування ГО відстань зросте до 60 км. Необхідними є зміни до постанови КМУ № 932 стосовно визначення критеріїв створення відділень ЕМД (добового навантаження, кількості ліжок і т. ін.), позаяк проектувати щось без ключових показників неможливо», – резюмував В. Д. Юрченко.

Травматизм як причина смерті № 1

Статистику щодо рівня травматизму оприлюднив Роман Володимирович Деркач, заступник головного лікаря ДУ «Інститут травматології і ортопедії НАМН України». За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, травми призводять до 5,8 млн смертей щороку. 97% загиблих – мешканці країн з низьким та середнім рівнями доходу (2/3 – жителі Африки на південь від Сахари та Південно-Східної Азії). У віковій категорії від 1 до 34 років травма – № 1 у структурі причин смерті. 35% від усіх травм – пошкодження при дорожньо-транспортних пригодах (ДТП).

Доповідач сфокусував увагу на необхідності:

• підвищення об’єктивності вітчизняної статистики щодо травм (наразі в одній графі вказують смертність від травм, отруєнь і нещасних випадків, також в офіційних звітах відсутнє поняття «політравма», результати лікування якої суттєво відрізняються);
• розробки єдиного алгоритму етапного ведення постраждалих із травмами, створення спеціальних лікувально-транспортних бригад, затвердження протоколів їхньої роботи;
• відкриття центрів травми;
• оптимізації системи навчання спеціалістів.

«У більшості обласних лікарень функціонують тільки ортопедичні відділення, де немає досвіду лікування травм. Варто розглянути можливість поетапної підготовки молодих хірургів та ортопедів-травматологів, а також викладачів відповідних кафедр за кордоном протягом 3 міс, аби в подальшому вони передавали набуті знання колегам. Робота на базі травматологічного центру протягом 3-5 років повинна стати одним із критеріїв отримання спеціалізації ортопеда чи хірурга вузького профілю», – висловив точку зору Р. В. Деркач.

Притрасові лікарні: шанс на порятунок

В Україні щороку відбувається понад 200 тис. ДТП, у яких гине близько 5 тис. осіб, травмується – 30 тис. Якщо в США в 100 ДТП реєструється 2-3 летальних випадки, в Європі – 3-4, то в Україні – 12-15. За даними О. С. Гур’єва (2016), 76% від загальної кількості загиблих внаслідок ДТП помирають на догоспітальному і ранньому госпітальному етапах. Максимальні показники аварійності реєструються на трасах Чоп – Київ, Київ – Харків та Київ – Одеса.

Сергій Семенович Страфун, головний позаштатний спеціаліст МОЗ за спеціальністю «Ортопедія і травматологія», заступник директора ДУ «Інститут травматології і ортопедії НАМН України», вказав на необхідність створення притрасових лікарень з метою забезпечення своєчасного надання ортопедо-травматологічної допомоги постраждалим у ДТП: «У нашому інституті було проаналізовано 5000 актів судово-медичної експертизи і стільки ж історій хвороби померлих у ДТП. Виявилося, що в 77,3% випадків до моменту прибуття бригади ЕМД не надано жодної допомоги (ані водіями, ані перехожими, ані працівниками поліції). У 50% у складі бригад були відсутні лікарі, невідкладні заходи виконували медсестра або фельдшер. У 5% випадків взагалі не забезпечена іммобілізація, майже у 48% вона здійснена неправильно (не відповідала характеру перелому). Протягом 1-ї години госпіталізовано 53% постраждалих, чотирьох – 85%.

Як відомо, найкращі показники виживаності фіксуються в разі доставки хворого протягом 60 хв від моменту отримання травми (т. зв. золота година). Оскільки ми не можемо впливати на тяжкість травм, слід докласти зусиль, аби скоротити час транспортування. На жаль, у найближчій перспективі державі навряд чи вдасться створити потужну санітарну авіацію на кшталт такої у Німеччині (понад 50 площадок і 45 гелікоптерів), тож варто сконцентруватися на забезпеченні роботи розгалуженої мережі притрасових лікарень».

Довідка «ЗУ»

На сьогодні в розпорядженні ДСНС України є спеціально обладнані повітряні судна – літак Ан-26 у медичному варіанті та 2 медичні гелікоптери ЄС-145 «Єврокоптер» для виконання завдань з аеромедичної евакуації постраждалих. Літак здатний здійснювати перевезення на відстань до 2200 км (як у межах України, так і міжнародними повітряними лініями) у будь-яких метеорологічних умовах вдень та вночі; гелікоптер – у будь-яких метеорологічних умовах вдень та вночі в оперативному радіусі дії, що становить 200 км на висотах до 5500 м, максимальна дальність польоту – 575 км.

Але для повноцінного їх використання в ДСНС відсутній спеціалізований медичний персонал (анестезіологи та реаніматологи, здатні працювати на борту повітряних суден).

ДСНС неодноразово зверталася до МОЗ із проханням унормувати механізм залучення працівників системи ЕМД та медицини катастроф до здійснення аеромедичної евакуації, але відповідне рішення досі не прийнято.

Актуальність проблеми є надзвичайно високою, особливо з огляду на проведення конкурсу «Євробачення-2017».

На думку доповідача, на даному етапі роль притрасових лікарень здатні виконувати близько 170 лікувально-профілактичних закладів, що відповідають таким вимогам:

• знаходяться на перетині доріг державного значення;
• містять у своєму складі травматологічне відділення як окрему штатну одиницю (не менше 30 ліжок);
• мають відділення реанімації та анестезіології (не менше 6 ліжок);
• розташовані в адміністративно-територіальному районі, де наявна служба ЕМД, а час прибуття бригади з будь-якої точки – до 40 хв.

Обов’язковими вимогами для приймальних відділень притрасових лікарень є наявність протишокової палати, ургентної операційної, лабораторного комплексу; забезпечення сучасним обладнанням.

«Проблеми, що існують в областях, універсальні й типові: незадовільне матеріально-технічне забезпечення; недостатня підготовка персоналу травматологічних відділень; відсутність протоколів з надання допомоги постраждалим з політравмою; проблеми взаємодії із суміжними службами (хірургічною, нейрохірургічною). На мій погляд, покращити ситуацію допоможуть створення єдиного керівного органу у сфері безпеки дорожнього руху; запровадження навчання в організованих групах населення (водії, пожежні, військовослужбовці, школярі, студенти) основам першої медичної допомоги та обов’язкового заліку перед екзаменом на отримання посвідчення водія; формування мережі притрасових травматологічних центрів з наявністю протишокових палат; розробка єдиного алгоритму етапного ведення постраждалих у ДТП. Хорошим прикладом моделі притрасових лікарень є Харківська область, де функціонують Чугуївська, Ізюмська, Красноградська та Валківська центральні районні лікарні. Уже виконано відповідні розрахунки щодо Київської області. Першочерговим завданням є налагодження роботи на 3 найнебезпечніших трасах», – прокоментував С. С. Стафун.

Керівництво до дії: погляд зсередини

Сергій Володимирович Бараннік, лікар КУ «Запорізька станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» Запорізької обласної ради, виступив з надзвичайно цікавою та змістовною доповіддю, присвяченою питанням розвитку ЕМД. «Усе, чого не вистачає для приведення системи ЕМД у відповідність до вимог Закону «Про ЕМД», міститься в одному слові – НЕДОФІНАНСУВАННЯ», – переконаний С. В. Бараннік.

Він озвучив численні пропозиції щодо удосконалення роботи служби:

• підготовка фахівців системи ЕМД: збільшити кількість годин підготовки за профілем (з медицини невідкладних станів) в учбових програмах для фельдшерів (наразі це лише 324 з 2850 годин); впровадити практичне навчання тривалістю щонайменше рік, після якого фельдшер/парамедик міг би одразу приступити до роботи; на базі центрів ЕМД відкрити симуляційні класи з набором манекенів-симуляторів; включити в учбовий курс питання тактичної медицини;
• страхування майна та життя людей: для відшкодування збитків та максимально швидкого повернення санітарного автомобіля на лінію після ДТП запровадити страхування КАСКО для всього рухомого складу ЕМД. Також слід страхувати здоров’я працівників ЕМД на випадок травмування, що призвело до інвалідизації або смерті, не лише в разі ДТП, а й від дій третіх осіб;
• закупівля товарів та послуг: дозволити закупівлю палива та ліків за спрощеною тендерною процедурою через систему ProZorro, КМУ – встановити на товари, життєво необхідні ЕМД, референтні ціни. У разі відміни або зриву тендеру тимчасово дозволити придбання палива та ліків за референтними цінами, встановленими КМУ, до проведення нового тендеру;
• ефективне адміністрування та логістика: для оперативного ремонту та переміщення санітарного транспорту, що вийшов з ладу на лінії, створити в центрах ЕМД та медицини катастроф мобільні ремонтні бригади, оснащені евакуатором, із цілодобовим режимом роботи; для подолання кадрового дефіциту водіїв дозволити лікарям і фельдшерам, які мають посвідчення водія категорій «В» і «С», керувати санітарним транспортом без залучення водія і із забезпеченням відповідної доплати;
• мотивація та соціальні гарантії: підвищити посадові оклади працівників ЕМД (лікарів, фельдшерів, водіїв) щонайменше на 2 тарифні розряди, надати соціальні пільги та державні гарантії (подібно до таких у поліції та рятувальників на випадок важкого травмування або смерті під час виконання службових обов’язків);
• атестація та підвищення кваліфікації: створити Асоціацію працівників ЕМД, до функцій якої входило би у т.  ч. проведення атестації працівників; внести зміни до Закону України щодо створення та надання відповідного статусу регіональним громадським організаціям «Асоціація працівників ЕМД»;
• навчання населення основам надання домедичної допомоги: запровадити в загальноосвітніх школах (із початкових класів), коледжах та ВНЗ вивчення предмету «Базова підтримка життя» або «Домедична допомога», який викладали би працівники ЕМД;
• оснащення громадських місць зовнішніми автоматичними дефібриляторами (зупинок громадського транспорту, театрів, вокзалів, спортзалів, навчальних закладів і т.  п.);
• розвиток санітарної авіації (орієнтуючись на радіус охоплення 300-400 км).

«За результатами соціологічного опитування фельдшерів з різних регіонів України, виконаного фахівцями Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, виявлено, що найчастіше працівники ЕМД стикаються з такими труднощами, як робота в умовах, загрозливих для життя (94%), та дефіцит забезпечення діагностичною/лікувальною апаратурою (46-48%). «Критичним» віком роботи в ЕМД фахівці галузі вважають 48±3 роки. На питання, якою повинна бути заробітна плата фельдшера/парамедика ЕМД (з урахуванням особливостей цієї діяльності), аби працювати лише за фахом, відповідь опитаних – приблизно 22 тис. грн, – процитував дані анкетування С. В. Бараннік. – Що ж до ініціативи МОЗ замінити фельдшерів парамедиками, пропоную обмежитися перейменуванням посади і внесенням до диплома кваліфікації «парамедик»; кваліфікацію й спеціальність тих фельдшерів, які вже закінчили коледж та працюють в ЕМД, не змінювати».

За буквою закону

На нюансах законодавчого врегулювання захисту працівників ЕМД під час виконання ними службових обов’язків зупинилася Лілія Володимирівна Секелик, партнер юридичної компанії LEGON. Вона зазначила, що випадки агресії щодо працівників служби ЕМД є непоодинокими (у 2013 р. від нападу психічнохворого загинула вагітна жінка-фельдшер у Запоріжжі, у 2016 р. пошкоджень було завдано лікарю та фельдшеру служби ЕМД в Ірпені і т.  д.).

«Необхідно розглянути можливість внесення змін у Кримінальний кодекс щодо підвищення відповідальності за нанесення шкоди представникам служби ЕМД, що вже імплементовано стосовно правоохоронців, журналістів, співробітників виконавчої служби. Доцільним є надання працівникам ЕМД права на застосування фізичних заходів і спеціальних засобів (електрошокерів і т. ін.) у разі загрози життю та здоров’ю; впровадження курсів самооборони; обладнання службового транспорту т. зв. тривожними кнопками; розробка алгоритму співпраці працівників ЕМД та правоохоронних органів; створення реєстру агресивних пацієнтів. У деяких містах Німеччині існує подібна практика: на виклик до таких хворих бригада медиків виїжджає у супроводі поліції», – резюмувала Л. В. Секелик.

За результатами засідання круглого столу, що тривало понад 3 години, модератор заходу І. В. Сисоєнко визначила подальші кроки:

1. Внести зміни до бюджету-2017, що передбачають виділення:

• з бюджетної програми 2311410 «Медична субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам» окремою бюджетною програмою фінансування оплати праці працівників ЕМД;
• додатково 392 млн грн на розвиток ЕМД;
• коштів для закупівлі автомобілів швидкої допомоги, поліпшення технічного, технологічного і кадрового забезпечення ЕМД.

2. Прийняти законопроект України «Про внесення змін до Закону України «Про екстрену медичну допомогу» (р. № 1164) щодо встановлення справедливої оплати праці працівникам бригад ЕМД, які не є медиками.

3. Розширити мережу підстанцій ЕМД.

4. Створити відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги на базі ЛІЛ (внести це до переліку критеріїв).

5. Розробити законопроект про захист працівників ЕМД під час виконання ними службових обов’язків.

Неможливо спрогнозувати, кому і коли знадобиться допомога «швидкої»: бізнес-леді, яка поспішає на мініатюрному червоному авто на ділову зустріч; лижнику-початківцю, який зазнав поразки в поєдинку з підступним гірським схилом; бабусі з тиском 200/130 чи спортсмену після інтенсивного «кардіо». І зовсім боляче усвідомлювати, що здоров’я і порятунок життя наших близьких подеколи залежать від банальних речей.

Приміром, у ситуації, коли має значення кожна секунда, виявляється, що бригада заблукала в лабіринтах доріг, бо місцева адміністрація «забула» встановити табличку з номером будівлі; через недбалість «зверху» раптово закінчилося пальне; не відремонтовано ліфт у 9-поверховому будинку чи за викликом прибув автомобіль, абсолютно не пристосований для транспортування постраждалого…

Щоденна робота працівників ЕМД, без перебільшення, межує з героїзмом. Та виконують її звичайні люди, які заслуговують гідної заробітної плати і так само, як і кожен з нас, потребують захисту власного життя та здоров’я. «Першочергове завдання держави – збільшити фонд заробітної плати працівників служби екстреної допомоги, забезпечити дотримання їхніх прав, посилити юридичну підтримку. За ці ініціативи варто боротися! Адже лише так вдасться зберегти шанс на порятунок і кваліфіковану допомогу для мільйонів українців», – закликала присутніх Ірина Володимирівна Сисоєнко.

Підготувала Ольга Радучич

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 5 (402), березень 2017 р.