Правові аспекти роботи лікаря

Сучасний стан галузі охорони здоров’я, яка перебуває у процесі реформування, породжує безліч запитань у межах правового поля. На найбільш актуальні запитання лікарів спробуємо дати відповіді в цій статті.

Доступність онкологічної допомоги в рамках реформи охорони здоров’я
У 2016 р. Кабінетом Міністрів України (КМУ) ухвалено Концепцію реформи фінансування системи охорони здоров’я, за якою планується затвердити Державний гарантований пакет медичної допомоги, що включатиме досить широкий спектр амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги.

У рамках цієї реформи у Верховній Раді України перебуває на розгляді законопроект «Про державні фінансові ­гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», який уже пройшов перше читання.

Цей законопроект визначає державні фінансові гарантії надання необхідних пацієнтам послуг з медичного обслуговування та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету України за програмою медичних гарантій, зокрема, безоплатних лікарських засобів, призначених для лікування онкологічних захворювань.

У минулому році закінчилася «Загальнодержавна програма боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року», яка діяла в Україні 10 років, однак це не позначилося на фінансуванні закупівель препаратів для онкологічних хворих. Так, якщо у 2016 р. на цю мету було виділено 397 млн грн, то у 2017 р. сума збільшилася до 445 млн грн.
Майбутня реформа системи охорони здоров’я не повинна погіршити доступність лікування для онкологічних хворих.

Чи має пацієнт право забрати хіміопрепарат в онкологічному диспансері для введення його в приватній клініці?
Відповідно до постанови КМУ від 17 серпня 1998 р. № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску ­лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань», право на безоплатний або пільговий відпуск ­лікарських засобів у разі амбулаторного лікування надається особам з онкологічними захворюваннями.

Отримати їх можна в аптеках за рецептами, виписаними лікарями лікувально-­профілактичних закладів за місцем проживання пацієнта.
Тобто хворий може взяти в лікаря рецепт на препарат і одержати його у відповідній аптеці. Проте це не стосується діагностичних та терапевтичних радіофармацевтичних препаратів, рецепти на які заборонено виписувати за наказом Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України від 19 липня 2005 р. № 360.

Повний перелік лікарських засобів (за міжнародними непатентованими назвами), на які не дозволяється виписувати рецепти, наведено в додатку 6 до Правил виписування рецептів на лікарські засоби і вироби медичного призначення, затверджених зазначеним наказом МОЗ України.

Чи може лікар відмовлятися від прийому пацієнтів поза своїм робочим часом?
Відповідно до ст. 50 Кодексу законів про працю України (КЗпП), законодавством може встановлюватись скорочена тривалість робочого часу для лікарів.

Указ МОЗ України від 25 травня 2006 р. № 319 «Про ­затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров’я» встановлює 33 години робочого часу на тиждень для лікарів, зайнятих виключно амбулаторним прийомом хворих.
Згідно зі ст. 57 КЗпП, час початку й закінчення щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього ­трудового розпорядку і графіками змінності відповідно до чинного законодавства.

Із цього випливає, що кінцем робочого дня є час закінчення зміни лікаря, тож лікар може на законних підставах відмовляти у прийомі пацієнтам поза своїм робочим часом. Винятком є випадки, коли медичні працівники зобов’язані невідкладно надавати необхідну медичну допомогу в разі виникнення невідкладного стану людини (ст. 37 Закону України – ЗУ – «Основи законодавства України про охорону здоров’я»). Слід зазначити, що ненадання медичним працівником допомоги, якщо завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, карається за ст. 139 Кримінального кодексу України (ККУ).

Чи має пацієнт право не платити благодійний внесок лікарні?
Судова практика знає багато випадків вимагання грошей від пацієнтів. Більше того, іноді справа доходить навіть до погроз з боку медичного персоналу. Так на чиєму боці закон і чи зобов’язані пацієнти сплачувати благодійні внески?

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про благодійну діяльність та благодійні організації», благодійна діяльність – це добровільна особиста та/або майнова допомога для досягнення визначених цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара. 

Із самого визначення видно, що якщо цей внесок має назву «благодійний», то в пацієнта є право обирати, сплачувати його чи ні. Якщо ж права вибору немає, то такий ­внесок не може називатися благодійним.

У ст. 49 Конституції України зазначено, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-­санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Виходячи з наведеної вище статті, кожен має право на безоплатну медичну допомогу в державних медичних закладах, а будь-яке примушування до сплати «благодійних» внесків проти волі пацієнта є злочином, відповідальність за який передбачена ст. 184 ККУ. До того ж у разі погрози насильства над особою, обмеження прав, свобод або законних інтересів такі дії кваліфікуються як вимагання і є злочином, відповідальність за який передбачена ст. 189 ККУ.

Чи має пацієнт право затребувати в лікарні свою первинну документацію?
Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я (ст. 39 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я»). 

Інформація про пацієнтів є персональними даними. Зрештою, відповідно до ст. 8 ЗУ «Про захист персональних даних», суб’єкт персональних даних має право отримувати не пізніш як за 30 календарних днів з дня надходження ­запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також зміст цих персональних даних.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про захист персональних ­даних», пацієнт або уповноважені ним треті особи мають право подати запит щодо доступу до персональних даних. Строк вивчення такого запиту на предмет його задоволення не може перевищувати 10 робочих днів із дня його надходження. Протягом цього строку лікарня доводить до ­відома особи, яка подає запит, що запит буде задоволено або відповідні персональні дані не підлягають наданню, із зазначенням підстави, визначеної у відповідному нормативно-правовому акті.

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що кожен пацієнт має право ознайомлюватися з первинною документа­цією та знімати з неї копії шляхом подання запиту, який повинен бути задоволений протягом 30 календарних днів з дня його надходження.

Чи може пацієнт змінити лікаря?
Відповідно до ст. 38 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я», кожний пацієнт, який досяг 14 років і звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Ст. 34 цього Закону наголошує, що пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.

Отже, якщо пацієнт бажає змінити лікуючого лікаря, він може звернутися з відповідною письмовою заявою на ім’я головного лікаря закладу охорони здоров’я. Керівник, у свою чергу, зобов’язаний відреагувати на таке звернення у строк, передбачений ст. 20 ЗУ «Про звернення громадян» (30 календарних днів).

Скарга на лікаря
Скарги на лікаря краще писати одразу в декілька інстанцій:

• головному лікарю медичної установи, лікар якої ­порушив права пацієнта;
• Міністерству охорони здоров’я;
• директору департаменту здоров’я. 

На сайті МОЗ (www.moz.gov.ua/ua/portal/ms_refcitizens) розміщено форму звернення, через яку заявник може подати скаргу.
Такі звернення повинні містити найменування органу, якому адресовано скаргу, прізвище, ім’я та по батькові заявника, його контактні дані, відомості про наявність чи ­відсутність пільг, соціальний статус та предмет скарги.

Відповідно до ЗУ «Про звернення громадян», відповідь на таку скаргу має бути надана протягом 30 календарних днів. У разі неотримання відповіді у зазначений строк заявник може сміливо звертатися до прокуратури.

Чи може лікар відмовитися від пацієнта?
Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил ­внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого та здоров’ю населення. Окрім цього, лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму (ст. 34 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я»).

У разі порушення медичних приписів лікар повинен скласти лист непрацездатності, у якому зазначити вид порушення, наприклад: несвоєчасна явка на прийом до лікаря; алкогольне, наркотичне, токсичне сп’яніння під час лікування; вихід на роботу без дозволу лікаря; самовільне залишення закладу охорони здоров’я та інше. Якщо такий лист відсутній, то довести порушення медичних приписів пацієнтом буде вкрай складно. 

Законодавчі джерела

1.    КонституціяУкраїни.
2.    ЗУ «Основи законодавстваУкраїни про охорону здоров’я».
3.    Кодекс законів про працю України.
4.    ЗУ «Про благодійну діяльність та благодійні організації».
5.    ЗУ «Про захист персональних даних».
6.    Наказ МОЗ «Про систему онкологічної допомоги населенню України».
7.    Постанова КМУ «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань».
8.    Наказ МОЗ «Про затвердження Правил виписування рецептів на лікарські засоби і вироби медичного призначення, Порядку відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення з аптек та їх структурних підрозділів, Інструкції про порядок зберігання, обліку та знищення рецептурних бланків».
9.    Порядок відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення з аптек та їх структурних підрозділів.
10.    Постанова КМУ «Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення».
11.    Положення про кабінет амбулаторної хіміотерапії онкологічного закладу охорони здоров’я.
12.    Положення про онкохіміотерапевтичне відділення онкологічного закладу охорони здоров’я.
13.    Наказ МОЗ «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я, які надають амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу населенню, незалежно від підпорядкування та форми власності».
14.    Наказ МОЗ «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров’я».
15.    Розпорядження КМУ «Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я».

Спеціальний випуск тематичного номеру газети «Здоров’я України» «Онкологія, гематологія, хіміотерапія» 2017 р.