Громадська організація «Всеукраїнське об’єднання захисту медичних працівників»

На запитання читачів відповідає юрист громадської організації «Всеукраїнське об’єднання захисту медичних працівників» (ГО «ВОЗМП») Лілія Секелик.

? Працюю у фармацевтичній компанії на 1 ставку та сумісником на 0,5 ставки в лікарні (комунальному закладі) на посаді лікаря. Чи зараховується зовнішнє сумісництво в загальний лікарський стаж і чи можу я претендувати на підвищення категорії, спираючись на цей стаж? Чи можуть мене звільнити за бажанням роботодавця, якщо я маю дитину віком до 3 років?

Статтею 74 Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.10.1992 № 2801-XII визначається, що медичною діяльністю можуть займатись особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються Міністерством охорони здоров’я України (МОЗ). 

Відповідно до п. 1 Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого наказом МОЗ «Про подальше удосконалення атестації лікарів» від 19.12.1997 № 359 (далі – Порядок), атестація лікарів спрямована на вдосконалення діяльності закладів охорони здоров’я всіх форм власності для подальшого покращення надання медичної допомоги населенню.

Порядком передбачені такі види атестації лікарів: 

• на визначення знань і практичних навичок з присвоєнням (підтвердженням) звання «лікар-спеціаліст»;
• на присвоєння кваліфікаційної категорії;
• на підтвердження кваліфікаційної категорії.

Відповідно до п. 7 розділу ІІІ Порядку кваліфікація лікарів-спеціалістів визначається атестаційною комісією за трьома кваліфікаційними категоріями: друга, перша, вища.

Для  присвоєння відповідної категорії необхідно мати стаж за певною спеціальністю.

Проаналізувавши Порядок, можна дійти висновку, що робота лікарем за сумісництвом зараховується в загальний лікарський стаж для проходження атестації з метою отримання кваліфікаційної категорії. 

Крім того, п. 14 Порядку передбачено право проводити атестацію лікарів за спеціальностями як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.

Ст. 12 Закону України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 № 4312-VI передбачено категорії працівників, які звільняються від атестації, а саме: 

• особи, які обіймали відповідну посаду менше одного року;
• одинокі матері або одинокі батьки, які мають дітей віком до 14 років;
• вагітні й особи, що перебувають у відпустці з догляду за дитиною або дитиною-інвалідом, інвалідом дитинства. 

Термін їх атестації переноситься на відповідний період відпустки.

Відповідно до ст. 122 Кодексу законів про працю України при направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і здійснюються виплати, передбачені законодавством.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 11.05.2011 № 524 за медичними та фармацевтичними працівниками державних і комунальних закладів (установ), які направляються до закладів післядипломної освіти для підвищення кваліфікації, підготовки і перепідготовки, зберігається середня заробітна плата за кожним місцем роботи згідно із законодавством, тобто за основним місцем роботи та за сумісництвом.

При цьому збереження середньої заробітної плати за основним місцем роботи та на роботі за сумісництвом здійснюється тільки у випадку, якщо працівник на цих робочих місцях здійснює медичну або фармацевтичну діяльність і, відповідно, займає посаду медичного або фармацевтичного працівника.

Якщо ж на одному з цих робочих місць працівник займає посаду, яка не відноситься до посад медичних або фармацевтичних працівників, то середня заробітна плата за час підвищення кваліфікації, підготовки і перепідготовки зберігається лише за тим робочим місцем, на якому працівник займає посаду медичного або фармацевтичного працівника (лист Міністерства соціальної політики України від 31.08.2017 № 2288/0/101-17).

На жаль, із запитання не можна визначити, якої ви статі. Варто зауважити, що ст. 184 Кодексу законів про працю України надає певні гарантії жінкам. Так, заборонено звільняти жінку, яка має дитину віком до 3 років, за ініціативою власника, крім випадків повної ліквідації підприємства (це передбачає обов’язкове працевлаштування такої жінки).

Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їхнього звільнення після закінчення строкового трудового договору. 

На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 4 (425), лютий 2018 р.