Гостре запаморочення у практиці сімейного лікаря
Рекомендації Німецького товариства загальної практики та сімейної медицини (DEGAM, 2018)
Визначення, епідеміологія
Запаморочення (вертиго) – це синдром, який характеризується відчуттям руху свого тіла чи навколишніх об’єктів за реальної відсутності такого руху. Запаморочення часто супроводжується нудотою, блюванням, пітливістю, порушенням рівноваги та відчуттям непритомності, що наближається.
У загальній медичній практиці приблизно в 60% випадків не вдається встановити причинно-наслідковий зв’язок між запамороченням і певним захворюванням. Головний чином це психогенне запаморочення та запаморочення внаслідок порушення адаптації (зокрема в пацієнтів похилого віку). Серед 40% випадків зі встановленою етіологією одна половина припадає на доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення (ДППЗ), друга – на цервікогенне й вестибулярне запаморочення (крім ДППЗ), ортостатичну гіпотензію, аритмії, полінейропатії, побічні ефекти ліків, порушення мозкового кровообігу, мігрень, хворобу Меньєра й обструктивні хвороби серця.
Діагностика
Під час кожної консультації з приводу запаморочення необхідно зібрати повний деталізований анамнез хвороби, при цьому особливу увагу слід приділяти змінам симптомів. Класифікація запаморочення, заснована на даних анамнезу (табл.), дає змогу швидко встановити діагноз і виключити рідкісні патологічні стани, які потребують спеціалізованих методів діагностики та/або консультації оториноларинголога, невролога чи кардіолога.
Слід пам’ятати, що запаморочення може бути єдиним симптомом гострої церебральної ішемії. Запамороченням також можуть проявлятися злоякісні серцеві аритмії, стеноз аорти й обструктивна кардіоміопатія.
Пацієнтів з уперше діагностованою хворобою Меньєра, гострим ротаційним запамороченням, вушним герпесом, незрозумілими змінами барабанної перетинки, поєднаними порушеннями слуху та рівноваги чи рефрактерним запамороченням слід направити до спеціаліста.
Небезпечним може бути запаморочення, пов’язане з неврологічними розладами, погіршенням зору, непритомністю, шлуночковими аритміями та брадіаритміями, структурними серцевими захворюваннями (стеноз аортального клапана, великий інфаркт міокарда в анамнезі, обструктивна кардіоміопатія). Залежно від тяжкості стану пацієнта ці «червоні прапорці» можуть бути показанням до невідкладної госпіталізації.
Лікування
При тривалому, постійному запамороченні пацієнт має бути поінформований про механізми ауторегуляції (компенсацію, звикання й адаптацію) та можливі шляхи поліпшення здоров’я. Гостре запаморочення часто минає самостійно, тому в разі виключення небезпечних захворювань як потенційної причини запаморочення можна застосовувати тактику уважного спостереження.
Препаратами з доведеною ефективністю при запамороченні є дименгідринат у монотерапії, фіксована комбінація дименгідринату та цинаризину (Арлеверт®) і бетагістин. Метааналіз п’яти рандомізованих контрольованих досліджень за участю 715 пацієнтів із запамороченням продемонстрував значну перевагу Арлеверту порівняно з дименгідринатом, бетагістином і плацебо (рис. 1). У рандомізованому подвійному сліпому дослідженні в пацієнтів із запамороченням унаслідок вестибулярного невриту Арлеверт® значно швидше й ефективніше усував симптоми, ніж бетагістин (рис. 2), за однаково доброї переносимості.
Варто зазначити, що Арлеверт® може застосовуватися при запамороченні різного генезу. Натомість бетагістин схвалений тільки для лікування хвороби Меньєра (застосування при інших станах, що супроводжується запамороченням, вважаться призначенням поза показаннями – off-label).
Гомеопатичні препарати при запамороченні не досліджувались у плацебо-контрольованих дослідженнях. Метоклопрамід, прометазин і бензодіазепіни не показані. Ефективність мануальної терапії не доведена.
Пацієнтам із ДППЗ рекомендовано застосовувати позиційні маневри (наприклад, маневр Еплі) за наявності відповідного досвіду.
При цервікогенному запамороченні може бути корисною фізіотерапія. Вправи для тренування рівноваги можна застосовувати при різних типах запаморочення, особливо при запамороченні, пов’язаному з віком.
За матеріалами: DEGAM-S3-Leitlinie: Akuter Schwindel in der Hausarztpraxis. 2018.DEGAM Leitlinie 2018.
Переклав із нім. Олексій Терещенко
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 3 (448), лютий 2019 р.
СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Неврологія
Як відомо, біль у спині ускладнює рух і чинить негативний вплив на якість життя та психічне благополуччя людини. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), від болю в нижній частині спини страждають близько 619 млн людей у всьому світі, і за прогнозом, до 2050 року переважно через збільшення чисельності населення та його старіння кількість таких випадків може зрости до 843 млн (WHO, 2020). Попри проведення численних досліджень причини дорсалгій досі лишаються суперечливими, а результат лікування – здебільшого незадовільним....
Полінейропатії – це захворювання всього організму з реалізацією патологічного процесу на рівні периферичної нервової системи як множинного ураження периферичних нервів із порушенням їх функції. Більшість полінейропатій є хронічними станами, що значно порушують якість життя пацієнтів. Це зумовлює актуальність пошуку ефективних підходів до лікування цих захворювань....
Головний біль (ГБ) як один із найчастіших неврологічних розладів є причиною стану, що характеризується порушенням повсякденної життєдіяльності людини. Поширеність цефалгій і значний їх вплив на якість життя свідчать про важливість проблеми діагностування та лікування ГБ. За даними Глобального дослідження тяжкості хвороб, оновленими 2019 р., ГБ посідає третє місце (після інсульту та деменції) серед неврологічних причин за загальним тягарем захворювань (виміряним роками життя з поправкою на інвалідність [DALY]) (WHO, 2014). При цьому лише незначна кількість осіб із ГБ у всьому світі проходять відповідну діагностику та отримують адекватне лікування....
Біль є однією з найчастіших причин звернення по медичну допомогу. На хронічний біль, який чинить негативний вплив на загальний стан здоров’я, страждають щонайменше четверо з п’яти хворих із хронічною патологією спинного мозку. Основними типами болю, на який скаржаться такі пацієнти, є ноцицептивний і нейропатичний (у 49 і 56% випадків відповідно) (Felix et al., 2021). Пропонуємо до вашої уваги огляд доповіді директорки Інституту медичних та фармацевтичних наук Міжрегіональної академії управління персоналом, д.мед.н., професорки Наталії Костянтинівни Свиридової, присвяченої особливостям ведення хворих із ноцицептивним і нейропатичним болем у практиці сімейного лікаря, яку вона представила у лютому цього року під час Науково-практичної конференції «Дискусійний клуб сімейного лікаря»....