Артеріальна гіпертензія

Уніфікований клінічний протокол первинної та вторинної медичної допомоги (Наказ МОЗ України від 24.05.2012 № 384)

Розділ А.3.4 (скорочено)

Гіпертензивний криз (ГК) – ​це раптове значне підвищення артеріального тиску (АТ) від базового рівня – ​нормального або підвищеного, яке майже завжди супроводжується появою чи посиленням розладів з боку органів-мішеней або вегетативної нервової системи. ГК, як ускладнені, так і неускладнені, потребують надання невідкладної медичної допомоги для обмеження ураження органів-мішеней або запобігання таким ураженням.

Розділ А.3.4.1. Алгоритм дії лікаря загальної практики під час надання медичної допомоги пацієнтові з неускладненим ГК

1. Основне завдання – ​запобігти розвитку ускладнень.
2. Забезпечити моніторинг АТ.
3. Заспокоїти хворого й пояснити тактику лікування (за необхідності призначити седативні препарати).
4. Провести оцінку клінічного стану, зокрема ризику виникнення ускладнень, які загрожують життю, визначити причину підвищення АТ (уточнити, коли востаннє пацієнт приймав планові антигіпертензивні препарати).
5. Надати антигіпертензивні засоби (сублінгвально/перорально).

Лікар обирає препарат (або комбінацію), орієнтуючись на стан хворого (вік, рівень АТ, частота серцевих скорочень [ЧСС], наявність вегетативних розладів та супутню патологію), свій досвід і досвід пацієнта щодо використання антигіпертензивних засобів. Зниження АТ при неускладненому ГК проводиться впродовж годин/доби. Потрібно досягти відносно безпечного рівня АТ. ​Асоціація кардіологів України рекомендує знижувати АТ до 160/100 мм рт. ст., швидкість зниження середнього АТ має становити не більш ніж 25% упродовж першої години. Для того щоб уникнути надмірного падіння АТ, рекомендовано починати лікування з низьких доз антигіпертензивних препаратів, у разі потреби повторити їхній прийом через 1-2 год. Особливо обережно потрібно підходити до зниження АТ у пацієнтів з ознаками виразного атеросклерозу, зокрема осіб старечого віку. У цієї категорії хворих призначення блокатора кальцієвих каналів короткої дії ніфедипіну може призвести до розвитку нападу стенокардії внаслідок швидкої та виразної гіпотензивної дії препарату й синдрому обкрадання. У разі необхідності отримання ніфедипіну доцільно призначати третину від стандартної дози у комбінації з пропранололом (за відсутності протипоказань).

Важливо узгодити з пацієнтом дозу та час наступного прийому планових антигіпертензивних препаратів, щоб запобігти підвищенню АТ. У разі необхідності провести корекцію планової терапії.

За потреби виконати необхідні інструментальні/лабораторні дослідження – ​електрокардіографію, офтальмоскопію очного дна тощо – ​для виявлення потенційно небезпечного ураження органів-мішеней і можливої причини кризового перебігу артеріальної гіпертензії.

У разі неможливості забезпечення моніторингу АТ і клінічних симптомів пацієнт із ГК підлягає госпіталізації.

Найчастіші помилки під час надання медичної допомоги пацієнтові з ГК: пізня діагностика, неналежна оцінка симптомів, невчасне – ​занадто пізнє – ​призначення терапії, що не дало змоги уникнути ураження органів-мішеней, неправильний вибір препарату, неналежний моніторинг АТ та інших клінічних симптомів, занадто швидке зниження АТ, що призвело до порушення перфузії внутрішніх органів.

Розділ А.3.4.3. Диференційований підхід до терапії хворих з ускладненими ГК

Рекомендації розроблені робочими групами з невідкладної кардіології та артеріальної гіпертензії Асоціації кардіологів України у співпраці з Науково-практичним товариством неврологів, психіатрів і наркологів України (Артериальная гипертензия, 2011; № 3: С. 64-95).

Спецвипуск «Клінічні випадки та сценарії у невідкладній кардіології», вересень 2019 р