Кардіотрансплантація та сучасні методи лікування тяжкої хронічної серцевої недостатності

25.05.2016

Трансплантація (пересадка) органів та/або тканин людини є засобом порятунку життя і відновлення здоров’я багатьох поколінь.
Трансплантологія – молода і перспективна наука. Зародившись у ХІХ ст. на базі хірургії, вона пройшла довгий шлях від пересадки тканин і частин тіла (рогівки ока, зубів, кісток і шкіри, суглобів) до трансплантації органів (яєчників, нирок, печінки). Апогеєм розвитку стала пересадка серця.
Трансплантація серця проводиться порівняно часто і посідає друге місце після пересадки нирок. Удосконалення методів консервації органів, пригнічення реакції відторгнення за допомогою сучасних препаратів, техніки штучного кровообігу та інтенсивної терапії дало змогу ширше застосовувати пересадку серця у клінічній практиці [11].
Щороку у світі виконується 2,7-4,5 тис. трансплантацій серця. Лідером серед держав за кількістю проведених трансплантацій є США: американські лікарі виконують 2300-2500 тис. операцій на рік, тоді як у Європі – всього 700-750 тис. операцій на рік. У Республіці Білорусь за період з 2009 року і до сьогодні виконано близько 180 трансплантацій серця, у Росії з 2010 року – 100 (щороку проводиться 4-5 трансплантацій серця). Згідно зі світовими показниками виживаність пацієнтів після трансплантації за 1-й рік становить 85-87%, за 10 років – 55%.
Але… Незважаючи на ці цифри, кількість пацієнтів, які потребують трансплантації серця (близько 40-70 тис. на рік), значно перевищує кількість донорських сердець, тобто забезпеченість становить 1 на 24 пацієнтів. Тому найбільша проблема – дефіцит донорських органів. Важливою проблемою, втім, є також і те, що трансплантологія – дуже коштовна галузь у медицині. Проте ця галузь серцевої хірургії безперервно розвивається, оскільки гідної альтернативи пересадці серця пацієнтам з термінальною стадією серцевої недостатності (СН) на сьогодні немає.
Трансплантація серця – одна з найскладніших і найбільш затребуваних операцій на сьогодні. Зазначене оперативне втручання дає змогу вилікувати одне з найпоширеніших захворювань у світі – хронічну СН (ХСН), яка не піддається повному вилікуванню.
За визначенням Робочої групи з СН Української асоціації кардіологів (2012), ХСН – це клінічний синдром, типовими ознаками якого є зниження толерантності до фізичних навантажень, затримка в організмі рідини, прогресуючий характер та зменшення тривалості життя. За різними підрахунками, кількість пацієнтів з ХСН на сьогодні становить 15-23 млн. За даними національних реєстрів різних країн, середній (без урахування віку) показник поширеності ХСН у популяції коливається в межах 1-5%. Зазначені коливання можуть бути пов’язані, зокрема, з відсутністю уніфікованих міжнародних епідеміологічних критеріїв СН. За останні 30 років, незважаючи на зниження смертності внаслідок серцево-судинних причин, спостерігається постійне підвищення поширеності ХСН. Таким чином, упродовж наступних 20 років вона зросте приблизно на 30-40%, що пов’язано з тенденцією до збільшення питомої ваги населення старших вікових груп [4, 5].
Прогноз у пацієнтів з клінічними проявами ХСН несприятливий, що відображає таку її фундаментальну ознаку, як прогресуючий перебіг. За даними закордонних авторів, середня тривалість життя з моменту встановлення діагнозу ХСН становила 1,7 року для чоловіків та 3,2 року для жінок, а показник 5-річної виживаності – 25 і 38% відповідно. Клінічний прогноз при ХСН більш несприятливий, коли ступінь її клінічної тяжкості вищий. Таким чином, показник смертності протягом 1 року у хворих з ХСН I-II функціонального класу (ФК) за NYHA становить 6-10%, підвищуючись до 25-40% у пацієнтів з тяжкою (IV ФК за NYHA) ХСН [5].
Під час вибору методу лікування лікар має впевнитись у тому, що пересадка серця є єдиним способом збільшити тривалість життя хворого і що всі можливості інших методів лікування тяжкого серцевого захворювання вичерпані.
Основним показанням до пересадки є відсутність ефекту або протипоказання до медикаментозного лікування або інших хірургічних методів терапії. Однак реципієнт має потенціал до подальшої здорової активності, що з’ясовується за результатами оцінки медичних досліджень.
Якщо говорити про медичні аспекти, то вперше у 1967 році в Кейптаунському госпіталі Гроті Схур (Південна Африка) хірургом Крістіаном Барнардом було виконано першу вдалу пересадку 54-річному чоловіку серця молодої жінки. Через 18 днів після операції пацієнт помер від пневмонії. Однак наступний пацієнт прожив з пересадженим серцем більше 19 міс. До кінця 1968 року у світі було проведено вже близько 100 пересадок серця. У 1970-х роках подібних операцій виконувалося не так багато, оскільки виявилося, що трансплантоване серце відторгається імунною системою організму. Але на початку 1980-х років, з відкриттям імунодепресантів, кількість таких операцій різко підвищилася [10].
Найпоширенішою технологією проведення операції пересадки серця є метод, розроблений ще у 1960-х роках Лоуером та Шамвейєм. Однак з огляду на низку післяопераційних ускладнень у Гейдельберзі в 1993 році був вперше застосований метод повної анатомічної трансплантації серця. Незважаючи на складніше хірургічне виконання, операція дає чудові результати. Як показав досвід, для пацієнтів зазначений метод має тільки переваги (рис. 1).

ris-1-sh
Трансплантація серця є останньою можливістю лікування ХСН, яка не піддається іншому методу терапії. На сьогодні ХСН є найпоширенішим захворюванням у світі, яке призводить до летальних наслідків, причому кількість захворювань щороку збільшується. Існує безліч серцево-судинних хвороб, які є причиною «хронічної слабкості серцевого м’яза». Найпоширенішою причиною є ішемічна хвороба серця (ІХС) на тлі захворювання коронарних судин, за нею – дилатаційна кардіоміопатія (ДКМП) і захворювання клапанів серця. Значно рідше до ХСН призводять вроджені вади серця і захворювання обміну речовин (м’язова дистрофія та амілоїдоз) [8].
На сьогодні в Україні склалася катастрофічна ситуація з особами, яким встановлено діагноз ХСН. Відсутність нормативної і законодавчої бази в галузі трансплантології призвела до того, що офіційний реєстр пацієнтів, яким необхідна така допомога, почав існувати тільки з 2015 року.
За період 2001-2015 рр. в Україні було виконано 5 трансплантацій серця, хоча потреба становить близько 200 операцій щороку.
За відсутності відповідної програми щодо трансплантації серця в Україні ми намагаємося допомогти нашим пацієнтам з тяжкою ХСН, застосовуючи додаткові методи лікування та їх поєднання: медикаментозну терапію, аферентні методи, системи допоміжного кровообігу (LVAD, RVAD, BVAD), імплантацію ресинхронізаційних штучних водіїв ритму, хірургічну корекцію [1, 3, 7].
Таким чином, багатьом пацієнтам з ХСН сьогодні в нашому інституті пропонуються органозберігаючі методи лікування, що дають змогу уникнути трансплантації серця або подовжити життя у якості мосту до неї.
Результати масштабних багатоцентрових плацебо-контрольованих клінічних досліджень свідчать про те, що комбіноване застосування нейрогуморальних антагоністів (інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту або антагоністи рецепторів ангіотензину II, блокатори β-адренорецепторів, антагоністи альдостерону) дають можливість суттєво знизити смертність хворих з клінічно маніфестованою ХСН – до 6-10% на рік. Однак було встановлено, що медикаментозна терапія ефективна до певної межі, після якої настає стан декомпенсації СН, який характеризується резистентністю до терапевтичного ефекту лікарських засобів.
Протягом останнього часу актуальним стає розвиток альтернативних методів лікування пацієнтів з ДКМП вірусного генезу. Одним з таких методів є каскадна плазмофільтрація (КПФ).
З’являється дедалі більше доказів того, що значна частина випадків зазначеної патології асоціюється з порушеннями клітинного та гуморального імунітету. Різні аутоімунні процеси, так само, як і вірусна інфекція, інтоксикації та генетичні дефекти, є основними факторами розвитку швидко прогресуючої ХСН. Значну роль у формуванні цього захворювання відіграють міокардити, деякі види яких зумовлені спотворенням імунної відповіді, в результаті чого у крові більшості пацієнтів утворюються специфічні антиміокардіальні аутоантитіла, які іноді виявляються ще до розвитку перших клінічних проявів.
У порушенні серцевої діяльності у пацієнтів з тяжкою ХСН істотне значення відводять аутоантитілам, які належать до імуноглобулінів підкласу G-3, з видаленням яких з циркуляції пов’язують поліпшення гемодинамічних показників у пацієнтів з тяжкою СН. Різноманітні кардіоспецифічні антитіла, які відіграють певну роль у прогресуванні СН, можуть використовуватися і як біомаркери для ідентифікації пацієнтів із спадковою формою ДКМП [7].
Таким чином, наявність низки аутоантитіл проти внутрішньо- і позаклітинних кардіальних мішеней є важливим доказом ролі аутоімунних процесів при тяжкій ХСН. Ці аутоантитіла здатні порушувати нормальну фізіологічну діяльність кардіоміоцитів, а також виступати в якості медіаторів в імуномодуляції і брати участь в ураженні тканин унаслідок активації системи комплементу й утворенні циркулюючих імунних комплексів.
Враховуючи всі ці фактори, на базі НІССХ ім. М.М. Амосова НАМН України за період з 2012 р. і до сьогодні певним пацієнтам з підтвердженим діагнозом ДКМП вірусно-токсичного генезу проводять процедури КПФ: 3 курси по 2 сеанси (з часовим інтервалом між ними 3 та 6 міс відповідно).
У процесі відбору хворих для проведення КПФ нами розроблено діагностичні критерії:
1) зниження фракції викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) <45%, діагностоване за результатами ехокардіографії (ЕхоКГ) або ангіографії;
2) кінцево-діастолічний об’єм ЛШ >117% прогнозованого значення з поправкою на вік і площу поверхні тіла;
3) високі титри антитіл до цитомегаловірусу, вірусу Епштейна-Барр, токсоплазми, ступінь їх авідності;
4) рівень натрійуретичного пептиду.
Пацієнтам з тяжкою ХСН вірусно-токсичного генезу, окрім стандартної схеми лікування СН, проводять по 2 процедури КПФ з інтервалом між ними 2-7 діб (у середньому 3,2 доби). Використовується периферичний венозний, у деяких випадках артеріальний, доступ. За одну процедуру обробляється один об’єм циркулюючої плазми.
Суть процедури така: плазма пацієнта, отримана за допомогою плазмосепаратора, надходить у фракціонатор плазми, який являє собою фільтр, що складається з корпусу і поздовжніх капілярних мембран з порами певного розміру. Плазма всередині фільтра тече по капілярах, при цьому високомолекулярні компоненти плазми, у тому числі віруси, залишаються всередині капілярів, а альбумін і більш дрібні молекули (електроліти, середні молекули) проходять через пори і повертаються у кров. Високомолекулярні сполуки і віруси видаляються. Сеанси проводилися на апараті Spectra Optia з використанням плазмофільтрів Evaflux2A (рис. 2).

ris-2-sh
Усього за період 2012-2015 рр. проведено 102 сеанси КПФ. Нижче наводимо наочний клінічний приклад – пацієнт В., 55 років, з відповідним діагнозом за результатами вектор-ЕхоКГ до та після курсу лікування (рис. 3, 4).

ris-3-sh ris-4-sh
Проблема дефіциту донорських сердець стимулювала фахівців з усього світу до розробки та впровадження в практику нових методів хірургічного лікування СН, спрямованих на зменшення об’ємів шлуночків та усунення функціональної регургітації на атріовентрикулярних клапанах, які б дали можливість покращити якість та продовжити тривалість життя хворих з ХСН.
На сьогодні в нашій країні найбільш ефективним є комплексне використання електрофізіологічних методів, які спрямовані на корекцію асинхронності скорочень правих і лівих відділів серця, та оперативне лікування шляхом реконструкції мітрального та тристулкового клапанів опорними кільцями.
Впровадження у клінічну практику систем ресинхронізуючої електрокардіостимуляції можна вважати наступним етапом у розвитку методів лікування пацієнтів з ХСН. Поєднане використання фармакологічних засобів для лікування систоло-діастолічної дисфункції ЛШ і кардіоресинхронізуючих пристроїв достовірно покращує клінічний стан і віддалений прогноз у цієї категорії хворих [2, 6].
Внутрішньошлуночкова асинхронність зумовлена дистальними блокадами проведення збудження в міокарді, такими як блокада лівої ніжки пучка Гіса, поєднана блокада лівої та правої ніжок пучка Гіса, які призводять до зміни послідовності скорочення різних ділянок ЛШ, що, у свою чергу, спричиняє міжшлуночкову асинхронність скорочення. При цьому виявляється збільшення тривалості механічної систоли шлуночка, підвищення КДІ та КСІ, зниження ФВ і розвиток функціональної мітральної регургітації (рис. 5).

ris-5-sh
Зважаючи на те, що десинхронізація роботи правих та лівих відділів серця є обтяжуючим фактором перебігу ХСН, проведення одночасної право- та лівошлуночкової електрокардіостимуляції (бівентрикулярна або ресинхронізуюча електрокардіостимуляція) усуває порушену координацію у роботі шлуночків і покращує систолічну функцію серця.
Двошлуночкова чи трикамерна електрокардіостимуляція дає змогу ресинхронізувати роботу стінок ЛШ у пацієнтів з ДКМП з дистальними блокадами, що призводить до покращення систолічної функції ЛШ та зменшення ступеня мітральної регургітації. Ефективність кардіоресинхронізуючих пристроїв є досить високою, але група пацієнтів з асинхронністю становить лише близько 35% від усіх хворих з ХСН.
Сучасні апарати мають численні програмовані параметри (наприклад, величина атріовентрикулярної та інтервентрикулярної затримки), які дають можливість забезпечити оптимальний режим бівентрикулярної електрокардіостимуляції, зважаючи на конкретну клінічну ситуацію (рис. 6).

ris-6-sh
Досвід нашого інституту щодо імплантації ресинхронізуючих штучних водіїв ритму становить 224 пацієнти з ХСН за період 2002-2015 рр.
У післяопераційний період у більшості випадків спостерігали поступове суттєве зменшення клінічних проявів СН. Результати оцінювання клінічного стану пацієнтів за класифікацією NYHA до і після виконаної процедури продемонстрували покращення функціонального стану у 95,1% пацієнтів. Сповільнення прогресування СН супроводжувалося покращенням якості життя пацієнтів та підвищенням толерантності до фізичних навантажень: максимальне зростання показників зафіксовано у шестимісячний термін після операції з їх подальшою стабілізацією. Під час проведених операцій летальних випадків не зареєстровано. Виживаність пацієнтів з імплантованими двошлуночковими штучними водіями ритму серця (ШВРС) протягом 35,5±24,7 міс залишалася високою і становила 90,4% [6].
Наявність мітральної та тристулкової недостатності (МН і ТН) негативно впливає на виживаність хворих з ХСН. Поясненням негативного прогностичного значення МН може бути патологічний ланцюг прогресування ХСН: ступінь ремоделювання ЛШ визначає тяжкість МН, а тяжка МН, у свою чергу, призводить до більшого навантаження ЛШ об’ємом, подальшої дилатації ЛШ і зміни його геометрії (набування сферичної форми). Внаслідок дисфункції ЛШ, поєднаної із МН, значно підвищується тиск у лівому передсерді та легеневому руслі, що призводить до вторинної легеневої гіпертензії.
Замикальну функцію стулок МК визначає геометричне положення стулок МК і підклапанного апарату щодо камери ЛШ. Власне баланс між силами, які замикають МК (генерованими лівим шлуночком), та підтягуючими силами папілярних м’язів зумовлює проміжне положення стулок МК. Ключовою ланкою патогенезу, що безпосередньо призводить до недостатності атріовентрикулярних клапанів, є натягнення стулок, яке відбувається внаслідок дії трьох головних механізмів: дилатації фіброзного кільця, апікального та латерального зміщення папілярних м’язів.
Для успішного хірургічного лікування недостатності атріовентрикулярних клапанів у пацієнтів з ХСН необхідна адекватна корекція геометричних змін мітрального та тристулкового комплексів. Розбалансовані сили натягу можна зрівноважити за допомогою методу репозиції папілярних м’язів. Саме розуміння механізмів деформації мітрального та тристулкового комплексів відкриває можливості для хірургічної корекції, спрямованої на конкретні геометричні цілі [12]. Нами накопичено досвід ведення 54 пацієнтів з тяжкою ХСН та вираженою функціональною недостатністю на мітральному та тристулковому клапанах, які потребували хірургічної корекції за період 2007-2015 рр.
На базі НІССХ ім. М.М. Амосова НАМН України з метою усунення латерального зміщення папілярних м’язів запропоновано методику реконструкції мітрального та тристулкового клапанів опорними кільцями, доповнену зведенням папілярних м’язів лівого і правого шлуночків. Фіксація основ зведених папілярних м’язів до опорного кільця PTFE нитками дала змогу створити демпферний каркас по поздовжній осі шлуночків та усунути апікальне зміщення папілярних м’язів. Беручи до уваги патогенетичні механізми розвитку тяжкої ХСН, з 2010 року (11 випадків) ми доповнили анулопластику МК та ТК модифікованою методикою зведення папілярних м’язів з формування опорного каркасу ЛШ і ПШ (рис. 7).

ris-7-sh
Оцінюючи групу пацієнтів, яким додатково проводилося зведення папілярних м’язів і формування демпферного каркасу, можна зазначити повну відсутність резидуальних потоків на коригованих клапанах і більш значущі зміни КДІ, КСІ та ФВ і достовірне зменшення систолічного кута задньої стулки (табл.).

tabl-sh
В Україні існує низка зареєстрованих систем допоміжного кровообігу, завдяки яким пацієнти з діагнозом ХСН мають шанс дочекатися пересадки серця (лівошлуночкові – LVAD, правошлуночкові – RVAD та двошлуночкові пристрої – BVAD).
Системи допоміжного кровообігу є альтернативою трансплантації серця у пацієнтів з рефрактерною і кінцевою стадією ХСН. З огляду на те, що в Україні на сьогодні трансплантація серця не проводиться, цей метод лікування є єдиним способом ведення пацієнтів з кінцевими стадіями ХСН (рис. 8).

ris-8-sh
Впровадження систем допоміжного кровообігу в практику дає змогу вирішити такі завдання.
1. Підвищення тривалості і якості життя пацієнтів з кінцевими стадіями ХСН.
2. Можливість зворотного розвитку клінічної симптоматики на тлі механічного розвантаження ураженого органа.
3. Міст до трансплантації серця – можливість дочекатися донорського органа або альтернатива, коли трансплантація протипоказана, – імплантація штучного ЛШ серця.
4. Розробка алгоритмів післяопераційного ведення пацієнтів.
5. Створення технічної бази для широкого впровадження методів штучного кровообігу в практику.
Оскільки донорських органів, на жаль, постійно не вистачає, доводиться обмежувати категорію можливих претендентів на пересадку серця пацієнтами з найкращим прогнозом успіху операції.
При цьому, якщо взяти досвід Республіки Білорусь (лідер у країнах СНД), то за 6 років було виконано понад 180 трансплантацій серця. Сьогодні єдиним порятунком для наших пацієнтів з діагнозом тяжкої ХСН є проведення операції в Мінську. МОЗ України виділяє чималі кошти для проведення операцій за кордоном, трансплантація серця для українця в Республіці Білорусь коштуватиме від 100 тис. у.о. За 6 років існування програми трансплантації серця в Республіці Білорусь було виконано 16 трансплантацій серця громадянам України на комерційній основі. Більшість пацієнтів (95%) не доживають до трансплантації серця. В умовах існування зазначеної програми в нашій країні ми могли б виконувати не менше кардіотрансплантацій, ніж білоруські кардіохірурги, та за невеликі кошти.
Таким чином, лікування хворих з тяжкою ХСН потребує комплексного підходу з використанням терапевтичних, електрофізіологічних та хірургічних методів.
Трансплантація серця – це шанс для пацієнтів з термінальною стадією СН, ІХС, аритміями, кардіоміопатіями або вродженими захворюваннями серця, які мають високий ризик смерті і настільки серйозні симптоми, які виключають оптимальне використання препаратів і медичної апаратури.

Література

1. Барбухатти К.О., Белаш С.А., Якуба И.И., Ким Г.И., Скопец А.А., Думаньян Е.С., Рвачев В.Е., Порханов В.А. Трансплантация сердца после длительной ЭКМО по поводу фульминантного миокардита // Вестник трансплантологии и искусственных органов. – Том XV, № 2-2013. – С. 118-122.
2. Механізм розвитку функціональної мітральної регургітації у хворих із систолічною серцевою недостатністю та роль двошлуночкової електрокардіостимуляції в її корекції / Г.В. Книшов, Б.Б. Кравчук, В.П. Залевський, О.В. Распутняк, В.М. Бешляга, О.М. Трембовецька, В.В. Шаповалова, О.В. Пунщикова // Серцево-судинна хірургія: щорічник наук. праць Асоціації серцево-судинних хірургів України. – К., 2009. – Вип. 17. – С. 200-208.
3. Ресинхронізаційна терапія серцевої недостатності / Б.Б. Кравчук, В.В. Лазоришинець, О.В. Распутняк, К.В. Руденко, В.М. Бешляга, М.М. Дирда, В.В. Шаповалова, О.О. Пунщикова // Український кардіологічний журнал. – 2011. – Дод. 1 : Матеріали XIІ Національного конгресу кардіологів України (Київ, 21-23 вересня 2011 р.). – С. 146-147.
4. Рябенко Д.В. Выживаемость и оценка риска смерти у больных с различными вариантами дилатационной кардиомиопатии по данным 10-летнего проспективного наблюдения // Український ревматологiчний журнал. – 2002. – № 4. – С. 48-51.
5. Хронічна серцева недостатність. Механізми, стандарти діагностики та лікування [Текст] : монографія / Л.Г. Воронков, В.Н. Коваленко, Д.В. Рябенко. – К.: Моріон, 1999. – 127 с. з іл.
6. Электрофизиологические механизмы развития и эффективность кардио-ресинхронизационной терапии при застойной сердечной недостаточности / Г.В. Кнышов, В.П. Захарова, В.П. Залевский, О.В. Распутняк, Е.А. Настенко, Б.Б. Кравчук, В.М. Бешляга, Л.С. Дзахоева, М.Н. Дырда, Е.А. Чижевская, Е.В. Аксенов // Серцево-судинна хірургія: щорічник наук. праць Асоціації серцево-судинних хірургів України. – К., 2006. – Вип. 14. – С. 101-105.
7. Guidelines on the Use of Therapeutic Apheresis in Clinical Practice – Evidence-Based Approach from the Writing Committee of the American Society for Apheresis: The Sixth Special Issue. Joseph Schwartz, Jeffrey L. Winters, Anand Padmanabhan, Rasheed A. Balogun, Meghan Delaney, Michael L. Linenberger, Zbigniew M. Szczepiorkowski, Mark E. Williams, Yanyun Wu and Beth H. Shaz. Journal of Clinical Apheresis 28: 145-284 (2013).
8. Maron B.J. Contemporary Definitions and Classification of the Cardiomyopathies: An American Heart Association Scientific Statement From the Council on Clinical Cardiology, Heart Failure and Transplantation Committee; Quality of Care and Outcomes Research and Functional Genomics and Translational Biology Interdisciplinary Working Groups; and Council on Epidemiology and Prevention / B.J. Maron, J. A. Towbin, G. Thiene, C. Antzelevitch et al.// Circulation. – 2006. – № 113. – Р. 1807-1816.
9. Radovanovic N.D., Petrovic L.V., Mihajlovic B.B., Kovac M.A., Potic Z.R., Zorc M.R. Surgical treatment of heart failure in patients with primary and ischemic dilated cardiomyopathy // Heart Surg. Forum. – 2003. – № 6 (5). – Р. 320-7.
10. Reitz B: Heart and heart-lung transplantation, in E Braunwald (ed.). Heart Disease, 5th ed., Philadelphia, Saunders, 1997, p. 515.
11. Tanio J.W., Eisen H.J: Medical aspects of cardiac transplantation. Hosp Pract 28: 61, 1993.
12. Vahanian A., Baumgartner H., Bax J. et al. Task Force on the Management of Valvular Hearth Disease of the European Society of Cardiology; ESC Committee for Practice Guidelines. Guidelines on the management of valvular heart disease: The Task Force on the Management of Valvular Heart Disease of the European Society of Cardiology // Eur. Heart J. – 2007. – Vol. 28. – P. 230-268.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Кардіологія

24.03.2024 Кардіологія Терапія та сімейна медицина Розувастатин і розувастатин/езетиміб у лікуванні гіперхолестеринемії

Дисліпідемія та атеросклеротичні серцево-судинні захворювання (АСССЗ) є провідною причиною передчасної смерті в усьому світі (Bianconi V. et al., 2021). Гіперхолестеринемія – ​третій за поширеністю (після артеріальної гіпертензії та дієтологічних порушень) фактор кардіоваскулярного ризику в світі (Roth G.A. et al., 2020), а в низці європейських країн і, зокрема, в Польщі вона посідає перше місце. Актуальні дані свідчать, що 70% дорослого населення Польщі страждають на гіперхолестеринемію (Banach M. et al., 2023). Загалом дані Польщі як сусідньої східноєвропейської країни можна екстраполювати і на Україну....

21.03.2024 Кардіологія Терапія та сімейна медицина Ехокардіографія (частина 2)

Інколи саме з цього перерізу вдається візуалізувати тромбоемболи в основних гілках легеневої артерії або вегетації на стулках легеневого клапана (що трап­ляється надзвичайно рідко). Нахиливши датчик до самої верхівки серця, ­можна отри­мати її переріз по короткій осі, на якому, знову ж таки, порожнина ­лівого шлуночка має круглясту форму, а ­правого шлуночка – ​близьку до трикутника із вираз­ною трабекулярністю (рис. 22.9). Розглядаючи зображення, також звертають увагу на те, що в нормі всі сегменти ЛШ скорочуються синхронно, не випереджаючи інші і не відстаючи. ...

21.03.2024 Кардіологія Неврологія Терапія та сімейна медицина Комбінована терапія дисліпідемії розувастатином помірної інтенсивності та езетимібом порівняно з монотерапією розувастатином високої інтенсивності в пацієнтів, які нещодавно перенесли ішемічний інсульт

Застосування статинів середньої інтенсивності в комбінації з езетимібом порівняно зі статинами високої інтенсивності окремо може забезпечити більше зниження рівня холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ) у пацієнтів із нещодавнім ішемічним інсультом. Пропонуємо до вашої уваги огляд статті Keun-Sik Hong et al. «Moderate-Intensity Rosuvastatin Plus Ezetimibe Versus High-Intensity Rosuvastatin for Target Low-Density Lipoprotein Cholesterol Goal Achievement in Patients With Recent Ischemic Stroke: A Randomized Controlled Trial», опублікованої у виданні Journal of Stroke (2023; 25(2): 242‑250). ...

21.03.2024 Кардіологія Терапія та сімейна медицина Раміприл: фармакологічні особливості, ефективність та безпека у лікуванні серцево-судинних захворювань

Артеріальна гіпертензія (АГ) сьогодні є одним із найпоширеніших серцево-судинних захворювань (ССЗ), що асоціюється з високим кардіоваскулярним ризиком, особливо в коморбідних пацієнтів. Навіть помірне підвищення артеріального тиску (АТ) пов’язане зі зменшенням очікуваної тривалості життя. До 40% хворих на АГ не підозрюють у себе недугу, бо це захворювання на початку може мати безсимптомний перебіг. Оптимальний контроль АТ є вагомим чинником профілактики фатальних серцево-судинних подій (ССП) для забезпечення якісного та повноцінного життя таких хворих. ...