COVID-19 і психоемоційні розлади: роль нейротрансмітерів, можливості профілактики та лікування

Стаття у форматі PDF

Одночасно з поширенням пандемії коронавірусної хвороби (COVID‑19) зростає кількість осіб, які відчули на собі тягар довготривалих наслідків для здоров’я після одужання. Не всі реконвалесценти з негативним тестом на SARS-CoV‑2 повністю позбулися симптомів. У багатьох відзначаються залишкові явища, зокрема виснаження, біль у кістках і суглобах, серцебиття, головний біль, запаморочення та безсоння. Страх перед ускладненнями хвороби, вимушена соціальна ізоляція й невпевненість у майбутньому роблять свій внесок, спричиняючи тривожні та стресові розлади. Крім психосоціального стресу, пов’язаного з пандемією, науковці вивчають прямі ефекти вірусу SARS-CoV‑2 на центральну нервову систему (ЦНС) [1, 2].

Досить поширеним наслідком COVID‑19 є зниження когнітивних функцій, яке відзначають навіть ті, хто переніс інфекцію в легкій формі. Британські науковці [3] проаналізували результати когнітивних тестів 84 285 учасників програми Great British Intelligence Test, які мали підозрювану чи підтверджену COVID‑19. Серед людей, які одужали, включно з тими, хто більше не відзначав симптомів захворювання, тестування виявило суттєвий дефіцит у когнітивній сфері.

У ранню фазу епідемії в Китаї було проведене анкетування медичних працівників для вивчення гострих психологічних наслідків коронавірусної інфекції [4]. Депресія, тривога та посттравматичний стресовий розлад були виявлені з частотою 15,0; 27,1 та 9,8% відповідно. Серед чинників тривоги й депресії медики відзначали роботу безпосередньо з інфікованими хворими та невпевненість в ефективності засобів захисту.

У період із 18 березня по 18 квітня 2020 р., в ранню фазу поширення інфекції та зростання смертності, в Сполучених Штатах Америки досліджували гострий стрес і симптоми депресії в репрезентативній національній вибірці (загалом 6514 респондентів) [5]. Встановлено, що рівні стресу та депресії серед населення корелювали з частотою повідом­лень засобів масової інформації про кількість померлих від COVID‑19, а також посилювалися розбіжностями даних із різних джерел.

Один із механізмів когнітивних і психо­емоційних порушень при COVID‑19 пов’язують із дисфункцією шлунково-кишкового тракту. Біль у животі, діарея, втрата апетиту є частими клінічними проявами інфекції, що можуть спричиняти порушення засвоєння прекурсорів нейротрансмітерів [7, 8]. За моноаміновою теорією, знижені рівні дофаміну, норадреналіну та серотоніну є найважливішим чинником розвитку ­депресії. ­Амінокислотні нутрієнти – глутамін, глутамат, триптофан і тирозин – є попередниками синтезу нейротрансмітерів, зокрема γ-аміно­масляної кислоти (ГАМК), норадреналіну, адреналіну, дофаміну, серотоніну та мелатоніну. Різке припинення надходження цих амінокислот супроводжується падінням рівня відповідних нейротрансмітерів, що пов’язано з появою психіатричних симптомів у пацієнтів із COVID‑19 [9].

Цікаво, що стрес від соціальної ізоляції також супроводжується зниженням рівнів нейротранс­мітерів і чутливості рецепторів у різних ділянках ЦНС. Попередні дослідження показали, що ізоляція людини на понад 10 днів призводить до пригнічення вивільнення дофаміну, серотоніну, адреналіну, ГАМК і глутамату [11]. Отже, як і сам перебіг захворювання, спричиненого вірусом ­SARS-CoV-2, так і пов’язана з пандемією ­COVID-19 необхідність у тривалій самоізоляції здатні зумовити значні розлади в роботі нейромедіаторних систем. Що можна запропонувати для корекції цих порушень? Раніше терапія амінокислотними прекурсорами виявилася досить ефективною при лікуванні деяких видів болю та психосоматичних розладів [9, 12]. Нещодавно Rozga та співавт. [13] проаналізували доказову базу нутритивної терапії при лікуванні пацієнтів із COVID‑19 і дійшли висновку, що призначення деяких амінокислот може полегшувати наслідки інфекції.

Перспективним вважається також застосування ГАМК, яка є основним гальмівним нейротранс­мітером у корі головного мозку людини, але серед науковців тривають дискусії щодо її біо­доступності й ефективності [14]. Наявна доказова база, отримана переважно в дослідах на тваринах, не дає підстав рекомендувати застосування натуральної ГАМК із метою отримання клінічно значущих ефектів на психо­емоційний стан людини. Натомість анксіолітичний ефект можна отримати від застосування вдосконаленої молекули ГАМК, відомої як фенібут.

Фенібут: вплив на нейротрансмітери та клінічні ефекти

Фенібут (β-феніл-γ-аміномасляна кислота) є похідним ГАМК і фенілетиламіну. Фенільне кільце в молекулі покращує її проникність крізь гематоенцефалічний бар’єр. Фенібут має переважну спорідненість до ГАМК-рецепторів типу В та певною мірою до рецепторів типу А. Крім того, фенібут стимулює дофамінові рецептори та є антагоністом β-фенетиламіну (РЕА) – потужного ендогенного медіатора тривоги [15]. ­Пізніше була виявлена спорідненість фенібуту до α2δ-суб­одиниці потенціало­залежних кальцієвих каналів, що забезпечує антиноцицептивний і нейропротекторний ефекти препарату [16].

Як було встановлено в численних експериментах на тваринах і клінічних ­дослідженнях, фенібут чинить анксіолітичну та ноотропну дії (підсилює когнітивні функції). Плацебо-­контрольовані дослідження з подвійним засліпленням проводилися за участю пацієнтів із невротичними та психотичними розладами. Фенібут призначали в дозах від 0,25 до 0,5 г тричі на день упродовж 1-2 тиж. Терапія сприяла активації інтелектуальних здібностей, підвищувала фізичну витривалість, мотивацію, зменшувала прояви астенії [15, 16].

Найбільший обсяг інформації стосується клінічного використання фенібуту при нев­розах, психічних розладах, які характеризуються тривогою. Зокрема, при лікуванні геріатричних пацієнтів фенібут перевершив транквілізатори та нейролептики. Подібно до баклофену, фенібут зменшує спастичність, успішно застосовується в лікуванні пост­травматичного стресового розладу, «астенічно-­депресивного» синдрому, лого­спазму та вестибулярних розладів [15].

Важливою властивістю фенібуту є його висока безпека, про що свідчать дані нещодавнього систематичного огляду латвійських науковців (11 клінічних досліджень за участю 583 пацієнтів).

У клінічних дослідженнях фенібуту частота всіх побічних ефектів становила лише 5,66%, із них найчастішим була сонливість (1,89%). Автори дійшли висновку, що в терапевтичних дозах 0,25-2 г/день фенібут безпечний і добре переноситься [16].

Висновки 

1. Когнітивні та психоемоційні порушення при COVID‑19 спричинені як прямим впливом вірусу на функціонування нейронів і метаболізм нейротрансмітерів, так і соціальними наслідками пандемії, зокрема соціальною ізоляцією, панікою та невпевненістю в майбутньому.
2. Особливої уваги потребують люди похилого віку із супутніми серцево-­судинними захворюваннями та факторами ризику, котрі одночасно підвищують схильність до тяжкого перебігу коронавірусної інфекції та до розвитку когнітивних/психічних розладів.
3. Заходи, спрямовані на нормалізацію функціонального стану нейромедіаторних систем, є ефективним методом корекції психоемоційних розладів різного генезу.
4. Фенібут як удосконалене та безпечне джерело ГАМК чинить анксіолітичну й ноотропну дії, при своєчасному профілактичному застосуванні допомагає зберегти когнітивне здоров’я та запобігти довгостроковим ускладненням.

Список літератури знаходиться в редакції.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 3 (496), 2021 р.