Тарас Никула: «Наступним етапом розвитку нефрології має стати прийняття консенсусу»

Нещодавно завідувача кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 2 Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, академіка Академії наук вищої школи України та Української академії наук національного прогресу, почесного академіка Української медичної стоматологічної академії, дійсного члена європейських асоціацій нефрології, діалізу і трансплантації, члена правління Української асоціації нефрологів, доктора медичних наук, професора Тараса Денисовича Никулу колеги та друзі щиро вітали ще з одним визнанням — обранням у дійсні члени Нью-Йоркської академії наук. Учений вважає, що попри різнобічність інтересів у медичній галузі, саме за здобутки у нефрології провідні міжнародні біографічні центри віднесли його до «2000 видатних людей ХХ століття», «2000 видатних інтелектуалів ХХІ  століття», а Міжнародний інститут «Marquis Who’sWho» (США) опублікував творчу біографію Т. Д. Никули у найпрестижнішому біографічному виданні 2002 року «Who’sWho in the World» («Хто є хто у світі»).

— Тарасе Денисовичу, ви зробили значний внесок у створення та функціонування Київського міського нефрологічного центру, безпосередньо за вашої участі були сформовані пріоритетні напрями у його роботі.

— Фактично Київський міський нефрологічний центр було створено дванадцять років тому, але офіційно зареєстровано лише у 2000 році. За цей час ми, як кажуть, від нуля прийшли до сучасного, досить оснащеного клінічного підрозділу. Створено відділення хронічного гемодіалізу, яке щороку поповнюється новою апаратурою. Кількість хворих, що в ньому лікуються, постійно зростає. Сьогодні цей провідний вид замісної терапії призначено близько 100 хворим. Для них гемодіаліз фактично є єдиною можливістю подовжити життя на 10, 20, а іноді й на 30 років. Єдиною, окрім пересадки нирки. Але ви самі знаєте про ті численні проблеми, що склалися останнім часом у трансплантології в Україні. Відтак, саме наше відділення хронічного гемодіалізу є основою лікування хворих з хронічною нирковою недостатністю.

До речі, у цьому році на базі Київського нефрологічного центру почав працювати новостворений Інститут нефрології АМН України, який відокремився від колишнього Інституту урології і нефрології АМН України. Упродовж кількох місяців ми співпрацюємо із цим закладом. Відбулася реорганізація і нефрологічної служби міста Києва, тепер головним нефрологом Головного управління охорони здоров’я столиці України став директор Інституту нефрології АМН України, доктор медичних наук, професор М. О. Колесник.

— Нефрологія є однією з наймолодших галузей сучасної медицини. Якими здобутками, на ваш погляд, вона має сьогодні пишатися?

— Дійсно, нефрологія свого розвитку набула лише з 60-х років минулого століття, коли вченими було запроваджено такі методи лікування, як хронічний гемодіаліз і трансплантація нирки. Щодо здобутків, то, на мою думку, нефрологія зробила за останні роки великий ривок уперед.

Завдяки вивченню функцій різних відділів нефрона, досягненням у трансплантології, мікробіології, імунології нарешті вдалося створити такі методи лікування, які дозволяють значно подовжити життя хворим у дуже тяжкому стані. Жінки, які страждають на хронічну ниркову недостатність, після певного часу перебування на активних методах лікування тепер навіть можуть вагітніти, деякі — по 2-3 рази, причому народжувати цілком здорових дітей. Це фактично можна вважати революцією у лікуванні таких тяжких хворих. Так що нам, нефрологам, дійсно, є чим пишатися.

— Чи є напрями, які сьогодні потребують більш швидкого розвитку та певних зусиль з боку науковців і організаторів медицини?

— Поки що, на жаль, ми не можемо сказати, що досягли рівня європейських країн, а тим більше рівня Сполучених Штатів Америки, Японії тощо. У колишньому Радянському Союзі нефрологія була у цілковитому занепаді. Тоді нас питали, чому ми допускаємо вмирання наших хворих. А це тому, що не було коштів. Їх не було колись, їх не вистачає і зараз. Хоча, слід зазначити, що за роки незалежності України, незважаючи на недостатнє фінансування галузі, зроблено дуже багато.

Створено нефрологічні центри в усіх регіонах України. Колись такий центр був лише в Києві. До речі, серед перших пацієнтів, яких тут почали лікувати хронічним гемодіалізом ще в 60-х роках ХХ століття, були хворі моєї палати, а перші пацієнти після пересадки нирки лікувалися у нефрологічному відділенні, в якому я працював. Тож з власного досвіду можу сказати, що відтоді прогрес, безумовно, відбувся відчутний. Але, на жаль, поки що зберігається значний дефіцит діалізних місць. На сьогодні ми можемо задовольнити лише п’яту частину хворих, які потребують лікування. Ця проблема потребує негайного вирішення, оскільки ми досить швидко втрачаємо тих хворих, яким було відмовлено у госпіталізації через нестачу місць у нефрологічному центрі. Про пересадку нирки й казати нічого, тут ми дуже відстаємо від багатьох країн світу.

— Останнім часом ви виступаєте із пропозицією дійти консенсусу з питань класифікації, діагностики та лікування основних захворювань нирок.

— Щойно ви запитували відносно актуальності завдань, які нині постають перед нефрологами. Так от, найбільш актуальним на сьогодні, безперечно, є дійти такого консенсусу, оскільки нефрологи різних регіонів керуються різними підходами щодо класифікації, діагностики та лікування найважливіших хвороб. На відміну від кардіологів, пульмонологів, гастроентерологів, нефрологи України, хоча й об’єднані в Асоціацію, поки що не можуть дійти єдиної думки щодо цих важливих питань, а це, погодьтеся, гальмує прогрес усієї галузі.

До речі, консенсусу з нефрології немає не лише в Україні, але й у Європі та в усьому світі. З початку 2000 року я, дійсно, багато виступаю в засобах масової інформації, на нефрологічних форумах різного рівня з науково обґрунтованими пропозиціями, які можуть посприяти вирішенню цієї проблеми. Ще торік на пленумі правління Української асоціації нефрологів та на І Національному з’їзді нефрологів України мною було запропоновано створити робочу узгоджувальну групу і на основі оприлюднених проектів прийняти єдину класифікацію Української асоціації нефрологів. Упевнений, що дійти нефрологічного консенсусу з питань класифікації, діагностики та лікування — найбільш актуальне завдання нефрологів України. Сподіваюся, що реалізації зазначеної пропозиції допоможе новостворений Інститут нефрології АМН України.

— Тож ми будемо першими з нефрологічною класифікацією?

— Якщо вдасться домовитися провідним нефрологам України, то так. А для цього потрібно небагато: уважніше прислухатися до думки опонентів і проаналізовувати кожну опубліковану пропозицію. Зручніше для всіх учасників дискусії і набагато ефективніше, переконаний, було б обмінюватися думками в єдиному на сьогодні періодичному нефрологічному виданні — «Актуальні проблеми нефрології», де з 2000 року відкрито відповідні рубрики: «Матеріали для підготовки Всеукраїнського нефрологічного консенсусу» та «Дискусія». Необхідно чітко визначити всі таксономічні поняття (я це зробив у нефрологічній монографії ще в 2000 році, але досі чекаю на відповідний резонанс колег), відібрати все спільне в різних пропозиціях для проекту єдиної класифікації (початок покладено в 2001 році на вищезгаданому пленумі), встановити наявні розходження і колективно подолати їх на засіданнях узгоджувальної робочої групи, виходячи з провідних критеріїв — об’єктивності та корисності для практичної охорони здоров’я. А щоб усунути негативний вплив амбіцій і емоцій (вважаю їх головною перешкодою на шляху до єдності), я і запропонував у 2001 році створити відповідні «класифікації Української асоціації нефрологів», а не іменні. М’яч, як кажуть, на полі опонентів. Після створення загальноприйнятих класифікацій значно легше піде опрацювання рекомендацій щодо покращення діагностики та лікування основних нефрологічних видів патології.

— Розкажіть, будь ласка, про свої найважливіші досягнення в нефрології.

— Найважливішим етапом мого становлення я вважаю вступ до клінічної ординатури Київського медичного інституту на кафедру терапії стоматологічного факультету, якою завідував професор А. П. Пелещук. До речі, саме на базі цієї кафедри у середині 60-х  років було засновано відділ терапевтичної нефрології Науково-дослідного інституту захворювань нирок і сечовивідних шляхів МОЗ  України і відбувся ренесанс української нефрології, започаткованої в нашій країні ще академіком Ф. Г. Яновським.

Упродовж 37 років зроблено чимало і в науковому, і в практичному аспектах. Найбільше зусиль я доклав до вивчення гломерулонефриту і хронічної ниркової недостатності. За допомогою створеного методу біометричної візуалізації та сучасних кібернетичних програм відкрив природні етапи їх еволюції, опрацював алгоритми неапаратної та комп’ютерної діагностики, розробив неемпіричні класифікації, патогенетично обґрунтував методи лікування та вторинної профілактики. Отримав десятки патентів і авторських свідоцтв на винаходи. Зокрема, вперше у світі розробив метод програмної дієтотерапії для кожної клінічної групи хворих із використанням нових оригінальних варіантів малобілкових дієт і модифікованих національних страв. Створив школу нефрологів. Більшість викладачів нашої кафедри — мої учні, вони працюють у США, Канаді, Німеччині та інших країнах. Видав три тлумачні словники чотирма мовами для впорядкування медичної термінології. Видаю перший і єдиний поки що в Україні нефрологічний щорічник, на сторінках якого публікуються не тільки вітчизняні, але й зарубіжні автори.