Леонид Георгиевич Розенфельд. Титанический научный путь
Леонид Георгиевич родился в 1930 году в нынешней Луганской области. Династия Розенфельдов сыграла весомую роль в становлении отечественной рентгенологии. Дед современного корифея в области лучевой диагностики и терапии, Израиль Розенфельд, образованнейшая фигура своего времени, один из первых российских врачей-рентгенологов, организовал в начале ХХ века в Ростове-на-Дону авангардный рентгенологический кабинет в цивилизованных губерниях европейской части империи. Отец ученого, Георгий Розенфельд, один из фундаторов развития медицинской науки в УССР, продолжительное время являлся доцентом кафедры рентгенологии Киевского института усовершенствования врачей. Отличаясь выраженным диагностическим талантом и научной одаренностью, свою любовь к новейшей научной дисциплине передал сыну.
Леонид Розенфельд окончил лечебный факультет Киевского медицинского института имени А. А. Богомольца в 1954 году. На старших курсах прошел на кафедре рентгенологии КИУВ, руководимой профессором Рибашевой, специализацию по избранной дисциплине и первый в выпуске получил право, без окончания субординатуры, самостоятельной работы по данному профилю. В течение нескольких лет трудился врачом-рентгенологом в лечебных учреждениях Прикарпатья и Крыма, а затем был зачислен заведующим рентген-кабинетом в больницу № 24 города Киева, где базировалась кафедра хирургии санитарно-гигиенического факультета КМИ, возглавляемая Н. М. Амосовым. Именно в этих стенах в Украине стартовала кардиохирургия. Вскоре Н. М. Амосов высоко оценил уровень молодого коллеги, и продолжительное время Л. Розенфельд являлся одним из ведущих рентгенологов в его клинике.
В начале 60-х годов под руководством Б. В. Петровского Л. Розенфельд подготовил и успешно защитил новаторскую диссертацию по выявлению и систематизации рентгенологических признаков патологии оперированного и искусственного пищевода. Авторитет Л. Розенфельда как высококвалифицированного врача-рентгенолога побудил лауреата Ленинской премии А. И. Коломийченко к приглашению Леонида Георгиевича в качестве руководителя рентгенотделением в недавно созданный этим реформатором отоларингологии профильный научно-исследовательский институт по ЛОР-дисциплинам.
В этом институте, помимо направлений лучевой диагностики и терапии, Леонид Георгиевич был заместителем директора по научной деятельности около пяти десятилетий. Как раз здесь он разработал основы рентгенологической диагностики заболеваний ЛОР-органов, головы и шеи, а также стал основоположником принципиально нового метода неионизирующего исследования – дистанционной термографии, разработал ее теоретические и практические аспекты, издал первую в мире монографию на эту тему. При его непосредственном участии были созданы первый в стране центр клинической термодиагностики и служба термографии. Ученый-новатор Л. Розенфельд заложил и усовершенствовал инновационное направление в клинической онкологии – технологию интегративной радиомодифицированной терапии злокачественных опухолей головы и шеи и неионизирующей диагностики этих видов патологии – двойного электронно-ядерного резонанса. Уникальная эрудиция ученого в сфере рентгенологии и радиологии возрастала в соответствии с мировыми тенденциями этих направлений, что привело под руководством Л. Г. Розенфельда к расширению возможностей магнитно-резонансной томографии и спиральной томографии в диагностике нейрохирургических и онкологических заболеваний.
Совершенно новый научный виток одаренного исследователя – постановка и изучение проблем деминерализации костной ткани человека при космических полетах. Работы признаны не только существенным вкладом в космическую медицину, но и стали основой внедрения новых видов резорбционных имплантов в ортопедию, травматологию и стоматологию.
Л. Г. Розенфельд, ученый с большим научно-организационным потенциалом, внес значительный вклад в становление медицинской науки в рамках отраслевых институтов МЗ УССР, а затем и Украины, в составе которых возглавлял ученый совет продолжительные сроки. Плодотворно сотрудничал с крупными организаторами здравоохранения и медицинской науки – академиками Ю. П. Спиженко и А. Ф. Возиановым. Принимал непосредственное участие в становлении и развитии НАМН Украины, являясь в течение 2007-2011 гг. ее вице-президентом, а в 1994-2007 гг. начальником научно-координационного направления этой академии. Возглавлял совет АМН Украины по клинической медицине.
Доктор медицинских наук с 1973 года, профессор с 1988-го, он создал выдающуюся научную школу, подготовил 10 докторов и 22 кандидата медицинских наук. Его перу и изысканиям принадлежит 440 печатных трудов, в том числе 21 монография, 25 авторских свидетельств.
Всматриваясь сегодня в научную и общественную биографию Леонида Георгиевича, видишь контуры целой научной планеты. Примечательно, что в состав НАН Украины он был избран в 2000 году по специальности «рентгенология», утвердив этим ее особую значимость. Просвещенная масштабная личность, он был видным знатоком живописи, литературы, искусства, оставаясь лидером в спектре научных магистралей, включая радиофармакологию. Интеллект его не тускнел, лишь неумолимая болезнь привела к печальному исходу. Следует подчеркнуть, что семья Леонида Георгиевича достойно продолжает его приверженность к высотам науки и ее идеалам.
Украинская звезда в области рентгенологии и радиологии, академик Л. Розенфельд являлся экспертом ВОЗ по указанной проблематике, был избран членом Европейской ассоциации радиологов. Был награжден орденами «За заслуги» ІІІ и ІІ степеней, отмечен медалями НАН Украины «За научные достижения», «За подготовку научной смены». Есть нестареющее выражение – «Ars longa, vita brevis». Оно в полной мере относится к Леониду Розенфельду, ставшим одним из первопроходцев в новейших медицинских технологиях ХХ и ХХІ столетий.
Подготовил Юрий Виленский
СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ
Кількість людей, які страждають і помирають від вірусного гепатиту В (ВГВ), можна порівняти з кількістю хворих на коронавірусну хворобу 2019 року (COVID‑19), яка наразі викликає велике занепокоєння в усьому світі. Тому вкрай важливим залишається питання передачі вірусу, у тому числі через статеві клітини. Попередніми дослідженнями встановлено, що гени ВГВ, інтегровані в людські сперматозоїди, здатні до реплікації та експресії після передачі ембріонам. Однак досі це явище не було підтверджено клінічними дослідженнями у пацієнтів. Автори вивчали особливості інтеграції ВГВ у геном сперматозоїдів пацієнтів та аналізували можливі клінічні наслідки для потомства ...
За визначенням робочої групи Міжнародного товариства з проблем утримання сечі (ICS), у чоловіків термін «урологічний синдром хронічного тазового болю (СХТБ)» включає хронічний простатит (ХП) або СХТБ (ХП/СХТБ). Серед пацієнтів, які перебувають під амбулаторним спостереженням із приводу простатиту, понад 90% осіб мають діагноз ХП/СХТБ, що свідчить про високу поширеність цього урологічного захворювання в загальній структурі (Yang C.C. et al., 2018). Саме з наявністю ХП пов’язують підвищений ризик розвитку нетримання сечі, доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ), запальних процесів сечостатевої системи, утворення каменів, кіст у ПЗ та виникнення раку ПЗ (РПЗ). Адже відомо, що в генезі останнього відіграють роль різні фактори, зокрема ампліфікація та мутація генів, що кодують гени-супресори пухлини, онкогени, а також фактори росту та цитокіни [1, 2]. Учені довели, що інгібування запалення, у тому числі за допомогою нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), може зменшувати прогресування ХП та опосередковано впливати на зменшення ризику виникнення РПЗ. Водночас потужні анальгетичні властивості НПЗП дозволяють ефективно усувати хронічний тазовий біль та асоційовані з ним симптоми...
Хвороба Пейроні (ХП) — це захворювання сполучної тканини, що вражає білкову оболонку статевого члена, може спричиняти біль і пенільну деформацію; при цьому відомо, що поширеність патології зростає з віком. Хоча хірургічне втручання є золотим стандартом лікування хронічної фази ХП, існує низка методів консервативної терапії, однак оптимальний менеджмент пацієнтів із гострою фазою захворювання залишається предметом дискусії. У статті узагальнено дані останніх досліджень, що стосуються тенденцій нехірургічного лікування ХП ...
Симптоми з боку нижніх сечових шляхів (СНСШ), викликані доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ), суттєво впливають на якість життя чоловіків. Динамічне спостереження та медикаментозне лікування з використанням широкого спектра препаратів можуть давати терапевтичний ефект. Проте хірургічне втручання залишається одним із найбільш ефективних рішень у пацієнтів із тяжкими формами цього захворювання. Трансуретральна резекція простати (ТУРП) є золотим стандартом хірургічного лікування. Утім з’являються й альтернативні методи, зокрема лазерна абляція простати за допомогою гольмієвого й тулієвого лазера (HoLEP і ThuLEP), а також роботизована водоструминна терапія (акваабляція), спрямовані на зниження післяопераційної захворюваності. Мінімально інвазивні хірургічні процедури (МІХП), що проводяться амбулаторно під місцевою анестезією або седацією, мають усе ширше застосування, особливо у хворих із високим хірургічним ризиком через супутню патологію. ...