Епідеміологія, номенклатура та механізми розвитку гіпоталамічного синдрому у дітей та підлітків

Останнім часом в Україні поширеність гіпоталамічного синдрому пубертатного періоду (ГСПП) зросла вдвічі. Щороку реєструється 18-20 тисяч нових випадків ожиріння серед дітей до 14 років. В умовах промислових міст частота ГСПП ще вища – 99,3 на 1000 підлітків [1, 4, 9].

Проблема медичної й соціальної значущості гіпоталамічного синдрому (ГС) визначається молодим віком пацієнтів, швидко прогресуючим перебігом захворювання, вираженими нейроендокринними порушеннями, що доволі часто супроводжуються зниженою або повною втратою працездатності. ГС викликає серйозні порушення репродуктивного здоров’я дівчаток, що стає причиною розвитку ендокринного безпліддя, полікістозу яєчників, акушерських і перинатальних ускладнень у майбутньому.

Гіпоталамо-гіпофізарний нейросекреторний комплекс (ГГНСК) є вищим нейроендокринним трансмітером організму, що координує ендокринну регуляцію обміну речовин із роботою вегетативної нервової системи та інтегральними емоційно-поведінковими реакціями лімбічної системи. Порушення взаємодії окремих відділів ГГНСК призводять до розвитку ГС у дітей та підлітків [7, 20, 24], а дизрегуляція ГГНСК із активацією глюкокортикоїдної функції кори наднирників супроводжується порушеннями жирового і вуглеводного обмінів [7, 22, 11].

До гіпоталамо-гіпофізарного комплексу входять:

• гіпоталамус – відділ проміжного мозку та центральний ланцюг лімбічної системи;
• нейрогіпофіз – складається з двох частин; перед­ня частина – серединне узвишшя, задня – власне задня частка гіпофіза;
• аденогіпофіз – передня частка гіпофіза.

Симптомокомплекси, що виникають за патології гіпоталамічної ділянки, характеризуються вегетативними, ендокринними, обмінними та трофічними розладами і певною мірою залежать від переважної локалізації ураження саме гіпоталамуса (у задньому або передньому відділі), а також від особливостей нейрогормональних порушень під час гіпоталамо-гіпофізарної взаємодії.

Гіпоталамічний відділ (гіпоталамус) є частиною головного мозку, де відбувається інтеграція нервових та гуморальних функцій, що забезпечує незмінність, стабільність внутрішнього середовища – гомеостаз. Гіпоталамус виконує роль вищого вегетативного центру, що регулює обмін речовин, терморегуляцію, діяльність кровоносних судин і внутрішніх органів, харчову і статеву поведінку, психологічні функції. Крім того, гіпоталамус керує фізіологічними реакціями, тому його патологія може порушувати певну функцію та проявлятися пароксизмом (кризом) вегетативного характеру.

Гіпоталамічний синдром пубертатного періоду – нейроендокринний синдром вікової перебудови організму з дисфункцією гіпоталамуса, гіпофіза та інших ендокринних залоз. Синоніми: ожиріння із рожевими стриями; хвороба Сімпсона – Пейджа; пубертатний базофілізм; базофілізм статевого дозрівання; юнацький гіперкортицизм; пубертатний гіперкортизолізм; юнацький кушингоїд; функціональний кушингоїд; пубертатно-юнацький диспітуїтаризм; транзиторний ювенільний діенцефальний синдром; юнацький гіпоталамічний синдром пубертатного періоду; гіпоталамічний синдром періоду статевого дозрівання; діенцефальна гіперандрогенія (шифр за МКХ-10 – Е.33.0) [16, 17, 23].

Це найбільш поширена ендокринно-обмінна патологія підлітків, частота якої останніми роками значно збільшується. ГСПП частіше розпочинається в пре- або ранньому пубертатному періоді на фоні статевого дозрівання у віці 10-18 років (середній вік – 16-17 років). Загальноприйнято, що хлопчики хворіють частіше, ніж дівчата.

Гіпоталамічний синдром пубертатного періоду – нейроендокринний синдром, який виникає в пубертатному або постпубертатному періоді внаслідок функціональних ендокринних порушень. Здебільшого складно з’ясувати його головну причину, оскільки маніфестація часто настає через роки після дії причинного фактора.

ГСПП – захворювання, при якому, як правило, формується вторинне, тобто, не пов’язане з недостатністю лептину, ожиріння. Однак ГСПП може розвиватися первинно (у підлітків із нормальною масою тіла) і вторинно (у підлітків з первинним лептинзалежним ожирінням). Фактори ризику виникнення первинного ГСПП [2, 3, 6, 26]:

• патологічний перебіг вагітності у матері хворого (фетоплацентарна недостатність, токсикози чи гестози І та ІІ половини вагітності);
• ускладнений перебіг вагітності (гострі хвороби та загострення хронічних хвороб матері під час вагітності, отруєння, інтоксикації тощо);
• патологічні чи ускладнені пологи (передчасні пологи, слабкість пологової діяльності, обвиття пуповиною тощо);
• родові травми (асфіксія, черепно-мозкові травми);
• перинатальна енцефалопатія;
• пухлини головного мозку, що здавлюють гіпоталамічну ділянку;
• нейротоксикоз у дітей раннього віку;
• черепно-мозкові травми в дитячому віці (прямі ураження гіпоталамуса);
• нейроінфекції (менінгоенцефаліти, арахноїдити та васкуліти) у дітей;
• нейроінтоксикація (наркоманія, алкоголізм, виробничі шкідливості, екологічне неблагополуччя);
• неендокринні аутоімунні захворювання;
• рецидивуючі бронхіти, гострі респіраторні вірусні інфекції, хронічні вогнища інфекції носоглотки та придаткових пазух носа, часті ангіни;
• гострі вірусні захворювання (кір, паротит, грип, гепатит);
• хронічні захворювання з вегетативним компонентом (бронхіальна астма, гіпертензія, виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, ожиріння);
• хронічний стрес, ендогенні депресії, розумові перевантаження;
• аутоалергічні захворювання центральної нервової системи;
• зловживання анаболічними стероїдами;
• вживання гормональних контрацептивів дівчатами-підлітками; вагітність та аборти в підлітковому віці.

Вторинний ГСПП розвивається на фоні лептинового (аліментарно-конституційного, гіподинамічного ожиріння). Захворювання характеризується дисфункцією гіпоталамуса з порушенням продукції аденогіпофізотропних гормонів (кортиколіберину, соматоліберину) і, як наслідок, дисфункцією аденогіпофіза – диспітуїтаризмом із порушенням секреції тропних гормонів: кортикотропіну, соматотропіну, лютропіну. Характерними є: соматотропна гіперфункція аденогіпофіза з підвищеною продукцією соматоліберину і, як наслідок, посилення росту; порушення продукції гонадоліберинів і гонадотропінів, що призводить до раннього або навпаки, пізнього статевого дозрівання; гіперфункція базофільних клітин аденогіпофіза без їхньої гіперплазії та функціональний гіперкортицизм. Порушується синтез дофаміну, серотоніну, ендорфінів, розвивається гіперпролактинемія, що проявляється розвитком гінекомастії (частіше несправжньої, внаслідок гіноїдного ожиріння). Спостерігається гіперфункція гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдно-надниркової системи з гіперпродукцією кортиколіберину, кортикотропіну, глюкокортикоїдів і андрогенів надниркових залоз, порушенням продукції тироліберину, тиреотропного гормону і гормонів щитоподібної залози. Ознакою ГСПП у підлітків є переважно гіперпродукція кортизолу і дегідроепіандростерону [6, 8, 12, 21].

Механізм ожиріння при ГСПП пов’язаний з власне ліпогенетичним ефектом кортикотропіну і глюкокортикоїдів та з інсулінотропною дією кортикотропіну на β-клітини острівців Лангерганса [7, 19, 27].

Також можна виокремити спадкові фактори ризику ГС, особливо ті, що мають автосомно-домінантний тип успадкування: гіпертонічна хвороба, ожиріння, цукровий діабет 2-го типу, автоімунні ендокринні синдроми і хвороби. Ризик виникнення ГС значно зростає, якщо є три і більше факторів ризику одночасно [1, 5, 13].

Гіпоталамічний синдром – поєднання вегетативних, ендокринних, обмінних і трофічних розладів, зумовлених ураженням гіпоталамуса. Неодмінним компонентом ГС є нейроендокринні розлади.

Період маніфестації ГСПП у ранньому пубертаті зумовлений активацією тропних функцій гіпофіза, насамперед адренокортикотропної, гонадотропної, соматотропної, тиреотропної, що викликає пубертатний «стрибок» росту і проявляється змінами функціонування наднирників, гонад, щитоподібної залози. Переважно при ГСПП порушуються фізіологічні зворотні зв’язки і секреція гормонів, особливо надниркових залоз. У цей період значно зростає навантаження на гіпоталамо-гіпофізарну систему, що призводить до виникнення її дисфункції за умови дії патогенних чинників. Головною ланкою патогенезу є порушення синтезу і метаболізму моноамінів (особливо нейропептидів, серотоніну, норадреналіну), що призводить до гіперактивації тропних функцій гіпофіза, насамперед кортикотропної та гонадотропної, меншою мірою соматотропної і тиреотропної функцій. Формується дисфункціональний зворотний зв’язок між центральними і периферичними ендокринними залозами, розвиваються гормонально-обмінні порушення [1, 7, 10, 14].

Підвищення секреції гонадотропінів призводить до стимуляції гонад і значного підвищення рівня загального та вільного тестостерону (гіпертестостеронемія) у хлопчиків 10-14-річного віку і прогестерону (гіперпрогестеронемія) у дівчаток аналогічного віку. При ГСПП спостерігається активація гіпофізарно-тиреоїдної системи, яка супроводжується помірним підвищенням рівня тиреотропного гормону. Надалі це призводить до стимуляції щитоподібної залози, яка збільшується в об’ємі з одночасним збільшенням секреції тиреоїдних гормонів, переважно трийодтироніну. Секреція пролактину залишається нормальною протягом захворювання [7].

Маніфестація ГС відзначається на тлі активації симпатоадреналової системи (САС), підвищення секреції серотоніну та зниження рівня мелатоніну. З прогресуванням патології резерви САС зменшуються, однак секреція серотоніну залишається підвищеною. Показники рівня мелатоніну тісніше пов’язані з клінічними проявами ГС і при рецидивуючому несприятливому перебігу патології залишаються низькими.

Значну роль у патогенезі ГСПП відіграє гормон жирової тканини лептин, що відповідає за посилення відчуття насичення. Концентрація лептину у крові хворих на ГС у багато разів перевищує фізіологічні показники, особливо при абдомінальному типі ожиріння. На цьому тлі формується лептинорезистентність.

На тлі вищезазначених гормональних порушень виникає інсулінорезистентність (ІР), що призводить до підвищення секреції імунореактивного інсуліну і С-пептиду. Рівень гіперінсулінемії та ІР безпосередньо залежить від ступеня ожиріння і значно зростає при абдомінальному його типі.

Провідне патогенетичне значення має дизрегуляція жирового (зростання вмісту лептину в крові супроводжується підвищенням апетиту, що вказує на порушення зворотних зв’язків регуляції харчової поведінки) та вуглеводного обмінів (гіперінсулінемія зумовлює швидке нарощування жирової та білкової маси тіла і розвиток артеріальної гіпертензії).

Вважається, що гіперінсулінемія спричинює затримку натрію і води та впливає на дистальні відділи нефрону, дозозалежно стимулює симпатичну нервову систему, збільшує вміст катехоламінів у крові. Розвиток ГСПП супроводжується підвищенням активності протеолітичних ферментів – колагенази та еластази, порушенням обміну білків сполучної тканини [1, 7, 18, 25].

До основних метаболічних порушень при ГСПП належать порушення ліпідного обміну. Найхарактернішими для хворих на ГСПП є IV тип дисліпопротеїнемії (за класифікацією D. Fredrickson, 1970):

• підвищення концентрації тригліцеридів (ТГ);
• підвищення рівня холестерину (ХС) ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ);
• нормальний рівень загального холестерину (ЗХС);
• підвищення рівня ліпопротеїнів дуже низької щільності та низької щільності (ЛПНЩ).

Рідше виникає дисліпопротеїнемія ІІ-А типу, коли підвищуються рівні ЛПНЩ із помірним збільшенням ЗХС при збереженні нормальних показників ТГ.

На тлі ІР та гіперінсулінемії при ГС виникають порушення вуглеводного обміну. У хворих на ГСПП виникають характерні порушення обміну білків сполучної тканини. Майже у третини хворих відзначається «пласка» (гіперінсулінемічна) глікемічна крива. Часто діагностується порушення толерантності до вуглеводів, особливо при типовому клінічному варіанті ГС, і саме у цих хворих показники індексу інсулінорезистентності НОМА-ІR (homeostasis model assessment) досягають максимальних значень, хоча й при інших варіантах захворювання значно перевищують нормативні.

Гостра стадія захворювання характеризується підвищенням функціональної активності центральних відділів САС і супроводжується підвищенням секреції катехоламінів та серотоніну, що збуджує ядра гіпоталамуса, відповідальні за репродуктивну функцію. Надмірна активація гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи відбувається за рахунок підвищення рівня тропних гормонів гіпофіза. Гормональний дисбаланс призводить до ендокринно-обмінних порушень: жирового, вуглеводного та водно-електролітного обміну, до яких приєднується вторинна дисфункція ендокринних залоз [20, 24]. Через два-три роки спостерігається виснаження катехоламін- і серотонінпродукуючих структур. Знижується активність гіпоталамуса, гіпофіза та залежних від них ендокринних залоз, що призводить до зниження рівня секреції відповідних гормонів. При цьому зберігається гіперінсулізм. Захворювання переходить у хронічну стадію, яка триває не менше чотирьох років – на перший план виступають нейровегетативні симптоми.

Головним патогенетичним і клінічним аспектом ГСПП є артеріальна гіпертензія (АГ). Механізми, що зумовлюють взаємозв’язок між АГ і ожирінням, складні та багатофакторні. Так, ожиріння при ГСПП асоційоване із ендотеліальною дисфункцією, дисліпідемією, надмірним утворенням С-реактивного протеїну, підвищеною в’язкістю крові, порушенням толерантності до глюкози, мікроальбумінурією, підвищенням рівня маркерів запалення, ремоделюванням судин, гіпертрофією міокарда лівого шлуночка та передчасним атеросклерозом – практично зі всіма чинниками ризику розвитку серцево-судинних захворювань та ураження органів-мішеней при АГ. Всі ці фактори відіграють важливу роль у підвищенні артеріального тиску (АТ) та виникненні АГ у дітей та підлітків із ГСПП [2, 5, 17].

Водночас у патогенезі ГСПП одне із провідних місць належить гіперінсулінемії та ІР, що сприяють активації оксидативного стресу, гіпоксії тканин, гіперпродукції інсуліноподібних факторів росту на фоні порушень вуглеводного, ліпідного, білкового обміну, гемодинамічних та інших властивостей крові [7, 23]. Гіперінсулінемія активує рецептори АТ-І, АТ-ІІ, сприяє розвитку АГ та атеросклерозу, активує САС, підвищує рівень ендотеліну-1. АГ тісно пов’язана з високим рівнем реніну плазми, плазміногеном, інсуліноподібним фактором росту, які відіграють важливу роль у розвитку ГСПП [20, 22, 24].

Розвиток АГ при ГСПП значною мірою пов’язаний зі збільшенням потреби організму у кисні, яка виникає при надлишковій масі тіла. Ожиріння супроводжується компенсаторним підвищенням серцевого викиду за рахунок зростання ударного об’єму та об’єму циркулюючої крові. При цьому загальний периферичний судинний опір знижується незначно і неадекватно, внаслідок чого підвищується АТ. Своєю чергою, гіперволемічний та гіперкінетичний типи кровообігу призводять до підвищення навантаження на серце, що створює замкнене «хибне коло» [2, 15].

Гіперактивність САС має вирішальне значення у розвитку супутніх метаболічних порушень, таких як ІР та гіперліпідемія [12, 8]. Активація симпатичної нервової системи (СНС) при ГСПП є одним із патогенетичних механізмів ланцюга переїдання: гіперінсулінемія – ІР – підвищення продуктів метаболізму жирних кислот. СНС сприяє розвитку периферичної ІР, тоді як гіперінсулінемія здійснює рестимулювальну дію на СНС, замикаючи цим «патологічне коло» [13, 18].

Класифікація гіпоталамічного синдрому (за Терещенко, 1996).

За етіологічними принципами ГС розподіляють на:

• первинний (внаслідок нейроінфекції і травми);
• вторинний (внаслідок конституційного ожиріння);
• змішаний.

Також виокремлюють клінічні варіанти ГС:

• із перевагою конституціонального ожиріння;
• із перевагою гіперкортицизму (гіперкортизолізму);
• із нейроциркуляторними порушеннями;
• із гермінативними розладами (порушення запліднення).

За ступенем тяжкості ГС (визначається не стільки ступенем ожиріння, скільки ступенем тяжкості ендокринних і серцево-судинних порушень) поділяють на:

• легку форму: скарг немає або інколи турбує головний біль, трофічні зміни шкіри у вигляді стрий, транзиторна артеріальна гіпертензія, ожиріння І ступеня;
• форму середньої тяжкості: частий головний біль, ожиріння І-ІІ ст., транзиторна артеріальна гіпертензія, матронізм. Розлади трофіки шкіри: численні стриї, фолікуліт, ціаноз. Ознаки внутрішньочерепної гіпертензії. Статевий розвиток помірно прискорений або сповільнений;
• тяжку форму: проявляється численними скаргами, ожирінням ІІ-ІІІ ст., стійкою артеріальною гіпертензією, різноманітними розладами функцій статевих залоз. Спостерігається регіонарна пігментація шкіри, раннє посивіння волосся, алопеція, виражена внутрішньочерепна гіпертензія, ауто­імунний тиреоїдит.

За характером розвитку ГС поділяють на:

• прогресуючий;
• стабільний;
• регресуючий;
• рецидивуючий.

За провідними клінічними проявами виокремлюють такі форми ГС (за В.Г. Баласанян, 2005):

• транзиторна діенцефальна форма;
• нейроендокринна;
• вегето-судинна;
• вегетативно-вісцеральна;
• порушення терморегуляції;
• нервово-трофічна;
• нервово-м’язова;
• гіпоталамічна епілепсія;
• псевдоневротична і психоастенічна;
• порушення сну та неспання.

У пубертатному періоді ГС може перебігати із затримкою або прискоренням статевого розвитку.

Зважаючи на значну варіабельність клінічних проявів, визначають чотири клінічні варіанти ГСПП (О.І. Плехова, О.О. Хижняк [18]):

1-й – типовий варіант – характерні максимальні прояви усіх клінічних ознак ГСПП: ожиріння III або IV ступеня, підвищений апетит, головний біль, транзиторна артеріальна гіпертензія, лікворно-гіпертензивний синдром, ангіопатія сітківки, багряні та багряно-ціанотичні стриї на шкірі, порушення толерантності до вуглеводів, раннє статеве дозрівання з прискореними темпами, часто – дифузний нетоксичний зоб І ступеня та справжня гінекомастія;

2-й – із провідним симптомом ожиріння – ожиріння переважно II або III ступеня, нормальне або уповільнене статеве дозрівання, нормальний артеріальний тиск, підвищення апетиту, спрага, поодинокі тонкі рожеві чи білясті стриї або їх відсутність;

3-й – із провідним симптомом артеріальної гіпертензії – стійка артеріальна гіпертензія, прискорене або нормальне статеве дозрівання, помірне ожиріння I або II ступеня або надлишкова маса тіла (іноді – нормальна маса тіла), головний біль, часто – лікворно-гіпертензивний синдром, ангіопатія сітківки, тонкі рожеві або білясті смуги розтягнення на шкірі;

4-й – стерта форма – ожиріння I ступеня, частий головний біль, «змішані» стриї на шкірі, дифузний нетоксичний зоб I або II ступеня, нормальні або уповільнені темпи статевого розвитку, справжня гінекомастія у хлопчиків, нормальний артеріальний тиск або транзиторна артеріальна гіпертензія.

Література

1. Антошкіна А.М. Гіпоталамічний синдром пубертатного періоду / А.М. Антошкіна, М.І. Відерська, І.Ф. Пилипенко // Медицина транспорту України. – 2010. – № 2. – С. 85-89.

2. Артериальная гипертензия и ожирение у подростков и лиц молодого возроста / А.М. Стародубова, О.А. Кисляк, Е.М. Петрова [та ін.] // Врач. – 2010. – № 1. – С. 13-17.

3. Богацька Н.В. Імуногенетичні та дерматографічні маркери схильності до гіпоталамічного синдрому пубертатного періоду у хлопчиків / Н.В. Богацька, Л.І. Глотка // Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія. – 2011. – № 4 (37). – С. 59-64.

4. Болотова Н.В. Особенности формирования метаболического синдрома у детей и подростков / Н.В. Болотова, С.В. Лазебникова, А.П. Аверьянов // Педиатрия. – 2007. – Т. 86, № 3. – С. 35-39.

5. Большова О.В. Патогенетичні аспекти й основні напрями лікування гіпоталамічного синдрому пубертатного періоду / О.В. Большова // Здоров’я України (тематичний номер). – 2011. – С. 24-25.

6. Вербовой А.Ф. Гормонально-метаболические показатели и лептин у юношей с ожирением, манифестировавшим в пубертатный период / А.Ф. Вербовой, И.А. Фомина // Фарматека. – 2010. – № 16. – С. 68-70.

7. Герасимова Т.В. Ведення пацієнтів-підлітків з гіпоталамо-гіпофізарною дисфункцією / Т.В. Герасимова // Медицинские аспекты здоровья женщины. – 2010. – № 9 – 10. – С. 5-9.

8. Кожухар О.В. Маркери метаболічного синдрому у дітей та підлітків (огляд літератури та власних досліджень) / О.В. Кожухар, М.В. Хайтович, Р.В. Терлецький // Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 2006. – № 2. – С. 37-41.

9. Кресюн В.Й., Величко В.І. Епідеміологія, фактори ризику та діагностика надмірної маси тіла та ожиріння у дітей Одеського регіону: Метод. рекоменд. – Київ, 2012. – 24 с.

10. Леонтьева И.В. Метаболический синдром как педагогическая проблема / И.В. Леонтьева // Рос. вестн. перинатологии и педиатрии. – 2008. – № 3. – С. 41-45.

11. Леонтьева И.В. Метаболический синдром у детей и подростков: спорные вопросы / И.В. Леонтьева // Педиатрия. – 2010. – № 2. – С. 146-150.

12. Малиновська Т.М. Гіпоталамічний синдром пубертатного періоду // Раціональна діагностика та лікування ендокринних захворювань у дітей та підлітків. – К., 2008. – С. 250-257.

13. Миняйлова Н.Н. Диагностические аспекты гипоталамического и метаболического синдромов у детей / Н.Н. Миняйлова, Л.М. Козакова // Педиатрия. – 2002. – № 4. – С. 98-101.

14. Миняйлова Н.Н. Клинико-метаболические аспекты диагностики ожирения и его различных форм у детей и подростков: автореф. дис. на соискание ученой степени доктора мед. наук : спец. 14.01.08. «Педиатрия» / Н.Н. Миняйлова. – Томск, 2012. – 38 с.

15. Нефедова Ж.В. Особенности метаболического синдрома у детей и подростков с артериальной гипертензией на фоне гипоталамического синдрома / Ж.В. Нефедова, М.К. Соболева // Журн. клин. и эксперим. медицины. – 2004. – № 3. – С. 62-65.

16. Про затвердження протоколів лікування дітей з ендокринними захворюваннями (додатки «Вікові індекси маси тіла у дітей») Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 03.02.2009 р. № 55.

17. Протокол надання медичної допомоги дітям, хворим на ожиріння. Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 254 «Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю “Дитяча ендокринологія”» від 27.04.2006 р. – Київ, 2005.

18. Плехова О.І., Хижняк О.О., Багацька Н.В. Гіпоталамічний синдром пубертатного періоду у хлопців (клініка, діагностика, прогнозування перебігу, лікування ): Метод. рекоменд. – Харків, 2005. – 24 с.

19. Ресненко А.Б. Гипоталамическое ожирение: миф или реальная проблема / А.Б. Ресненко // Вопр. диагностики в педиатрии. – 2010. – № 5. – С. 47-50.

20. Сергієнко О.О. Юнацький гіпоталамічний синдром пубертатного періоду: патогенез, діагностика, лікування, профілактика: методичні рекомендації / М-во охорони здоров’я України, [авт. О.О. Сергієнко, О.Ф. Олексик, В.О. Сергієнко]. – К., 2006. – 22 с.

21. Сергієнко О.О. Основи захворювань гіпоталамо-гіпофізарної системи. – Львів: Атлас, 2010. – 116 с.

22. Сутурина Л.В. Гипоталамический синдром: основные звенья патогенеза, диагностика, патогенетическая терапия и прогноз: автореф. дис. на соискание ученой степени доктора мед. наук: спец. 14.01.08. «Педиатрия» / Л.В. Сутурина. – Иркутск, 2002. – 38 с.

23. Хижняк О.О. Клініко-патогенетична характеристика сімей хлопців із гіпоталамічним синдромом пубертатного періоду / О.О. Хижняк, Н.В. Богацька // Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія. – 2005. – №3 (8). – С. 25-38.

24. Хижняк О.О. Клініко-патогенетичні особливості перебігу гіпоталамічного синдрому пубертатного періоду у підлітків чоловічої статі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора мед. наук: спец. 14.01.14. «Ендокринологія» / АМН України. Ін-т пробл. ендокр. патології ім. В.Я. Данилевського. – Х., 2005. – 38 с.

25. Alberti K.G. Harmonizng the Metabolic Syndrome. A Joint Interin Statement of the International Diabetes Federation Task Force on Epidemiology and Prevention; National Heart, Lung, and Blood Institute; American Heart Association; World Heart Federation; International Atherosclerosis Society; and International Association for the Study of Obesity / K.G. Alberti, R.H. Eckel, S.M. Grundy // Circulation. – 2009. – Vol. 120, № 5. – P. 1640-1645.

26. American Association of Clinical Endocrinologists 2002 Finding and recommndations from the AACE conference on insulin resistance syndrome [Електронний ресурс]. – 2010. – http://www.aace.cjm/pub/.

27. Boney C.M. Metabolic Syndrome in Childhood: Association With Birth Weight, Maternal Obesity / C.M. Boney, А. Verma, R. Tucrer // Gestational Diabetes Mellitus. – 2005. – Vol. 115, № 3. – Р. 290-296.

Про клінічну картину, діагностику та диференційну діагностику гіпоталамічного синдрому у дітей та підлітків читайте в наступних номерах журналу