Конвенція ООН про права дитини: чого досягнуто, що потребує подальших дій

6-8 жовтня 2014 року у м. Києві відбувся Х конгрес педіатрів України «Актуальні проблеми педіатрії», на відкритті якого академік НАМН України, заслужений лікар України, завідувач кафедри педіатрії № 4 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор Віталій Григорович Майданник виступив із доповіддю про захист прав дитини в Україні.

– Конвенція про права дитини була прийнята резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 р. та набула чинності 2 вересня 1990 р. Таким чином, цього року виповнюється 25 років із моменту впровадження основних світових засад з дотримання i захисту прав дитини в Україні.
Україна взяла на себе низку зобов’язань щодо питань покращення добробуту дітей, зокрема підписавши Конвенцію ООН про права дитини. Ця Конвенція була ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 р. та набула чинності для України 27.09.1991 р. Окрім того, Парламент ратифікував два факультативні протоколи до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії та щодо участі у збройних конфліктах – у 2003 р. та 2005 р. відповідно.
З метою забезпечення належних умов для реалізації громадянських, економічних, соціальних та культурних прав дітей в Україні, беручи до уваги необхідність особливого піклування про дитину, на виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері прав дитини Президентом України запроваджено інституцію Уповноваженого Президента України з прав дитини. Відповідні Укази Президента України «Про Уповноваженого Президента України з прав дитини» та «Питання Уповноваженого Президента України з прав дитини» були видані 11.08.2011 р.
Уповноважений Президента України з прав дитини забезпечує здійснення Президентом України конституційних повноважень щодо додержання конституційних прав дитини, виконання Україною міжнародних зобов’язань у цій сфері. Для забезпечення діяльності Уповноваженого створений відповідний структурний підрозділ Адміністрації Президента України – Управління забезпечення діяльності Уповноваженого Президента України з прав дитини.
Стосовно впровадження основних засад у газузі охорони здоров’я в Конвенції можна виділити декілька положень.
• Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин (ст. 2, п. 1).
• Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід’ємне право на життя. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ст. 6, п. 1, 2).
• Держави-учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я і засобами лікування хвороб та відновлення здоров’я. Держави-учасниці намагаються забезпечити, щоб жодна дитина не була позбавлена свого права на доступ до подібних послуг системи охорони здоров’я (ст. 24, п. 1).
• Держави-учасниці забезпечують, щоб жодна дитина не піддавалася катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання. Ні смертна кара, ні довічне тюремне ув’язнення, які не передбачають можливості звільнення, не призначаються за злочини, вчинені особами, молодшими 18 років (ст. 37, п. 1).
Таким чином, Україна як європейська держава намагається вплинути на ситуацію з дотриманням прав дітей, про що свідчать показники. До найбільш вагомих чинників, які негативно впливають на фертильність жінки, перебіг наступних вагітностей та пологів, належить штучне переривання вагітності. У всьому світі статистика співвідношення кількості абортів до кількості народжених живими дітей виглядає як 1:7. В Україні лише з 2001 р. частота пологів почала перевищувати частоту абортів, має стійку тенденцію до зниження і наразі відповідає показникам країн Європейського Союзу, є меншою, ніж в цілому по Європейському регіону і країнам СНД.
Період новонародженості – найбільш критичний віковий період, який характеризується морфологічними, функціональними та біологічними змінами, що виникають у зв’язку з переходом від внутрішньоутробного до зовнішнього середовища. Стан здоров’я новонароджених залежить від здоров’я матері, розвитку та якості медичної допомоги в антенатальному і перинатальному періодах. Удосконалення системи медичної допомоги вагітним, роділлям, породіллям і новонародженим, переорієнтація акушерсько-гінекологічної і неонатологічної служб на медико-організаційні технології з доведеною ефективністю сприяють поліпшенню здоров’я нових народжуваних поколінь.
У країнах із розвинутою економікою наприкінці XX ст. було досягнуто високого рівня виживання новонароджених із масою тіла від 500 г до 1500 г. За даними різних авторів, цей показник становить 85-92%. В Україні показник виживання новонароджених із низькою масою тіла при народженні (<1500 г та <1000 г) після перших 168 год життя на 100 народжених живими з 2009 р. має тенденцію до зростання і в 2013 р. для дітей із вагою 500-1000 г перевищив 60%.
Показники мертвонароджуваності та малюкової смертності є основними для визначення проблемних ланок в існуючій системі надання медичної допомоги дітям. Це визначає стратегію галузі, спрямовану на підвищення рівня виживання дітей. На кінець 2013 р. показник малюкових втрат у віці до 1 року наблизився до показників країн Європейського регіону і становив 7,9 на 1 тис. народжених живими (проти 8,6 у 2012 р.), а також значно вищий за середні показники країн СНД. У порівнянні з показниками 2009-2010 рр. він знизився на 21%.
Мертвонародженням є смерть плода до його повного вигнання або вилучення з організму матері незалежно від тривалості вагітності; на смерть вказує відсутність дихання або інших ознак життя, таких як серцебиття, пульсація пуповини або певні довільні рухи мускулатури. У ці дані включено випадки мертвонародження, що відповідають прийнятим у країнах критеріям.
Загалом, середній показник мертвонароджуваності в Україні є сталим і становить близько 6,2‰, він є значно меншим за такі середні показники країн СНД і наближений до середнього показника по Європейському регіону, однак ще залишається значно вищим за показники країн Євросоюзу.
Серед факторів, що впливають на динаміку перерахованих показників, можна виділити як соціально-економічні, так і власне демографічні. До соціально-економічних чинників відносяться відсутність достатнього рівня добробуту населення та порушення прав дітей i жінок. Дослідження показали, що на зростання рівня репродуктивних втрат впливає низький соціально-економічний статус жінок. Істотний вплив на стан здоров’я матері і плода, перебіг і результат вагітності мають освіта жінки, рівень доходів, житлові умови та умови праці. Таким чином, рівень доходів впливає на споживання продуктів харчування, побутові умови; обумовлює диференціацію доступності споживання якісних послуг, зокрема, можливість отримання кваліфікованої медичної допомоги. Так, жінки з низьким соціальним статусом, що не мають достатнього рівня доходів, а отже, можливості якісного й повноцінного харчування та соціального забезпечення, отримують менше уваги, підтримки та належного обстеження в установах допологової та акушерської допомоги під час вагітності або пологів.
Результати дослідження О.В. Вакуленко та співавт. (2013), у якому проводили аналіз дотримання прав дітей в Україні, показали, що порушується право дітей на батьківську турботу в лікувальному закладі, зокрема, батькам заборонено перебувати в стаціонарі разом із дитиною віком понад 6 років. За даними наркологів, в Україні постійно вживають алкогольні напої 1% дітей віком 12-13 років і близько 5% дітей віком 16-18 років. Ще однією проблемою є неповна реалізація права на освіту дітей із неблагополучних сімей, серед яких 40,5% втратили інтерес до навчання. Майже 14,8% дітей змушені працювати, а 8,9% дітей батьки не дозволяють навчатися. З огляду на ці факти можна говорити також про численні порушення прав дітей на отримання медичної допомоги. Понад третина опитаних дітей (39%) зазначили, що зверталися до медичних закладів самостійно. За результатами перевірок Генеральної прокуратури України з’ясовано, що лікарі часто порушують норми щодо порядку проведення дітям профілактичних щеплень. Кожна шоста дитина (16%) вказала, що їй робили медичні процедури (щеплення, ін’єкції та ін.) без згоди батьків. Видатки Державного бюджету з року в рік не відповідають реальним потребам для забезпечення дітей-інвалідів та тяжкохворих дітей ліками, медичними препаратами, реабілітаційними послугами, імунопрофілактикою тощо. Не може не викликати стурбованості зростання смертності дітей під час навчального процесу. У країні залишається значною кількість дітей, що померли внаслідок навмисних самоушкоджень, у тому числі самогубства: у 2005 р. – 196 осіб, у 2006 р. – 148, у 2007 р. – 182, у 2008 р. – 166, у 2009 р. – 168.
Таким чином, прийняття основних міжнародних документів щодо захисту прав дитини й впровадження сучасних технологій у діяльність закладів охорони здоров’я сприяли зменшенню захворюваності вагітних і новонароджених за останнє десятиріччя. Проте, незважаючи на те що за останні роки показники малюкової смертності та мертвонароджуваності в Україні зменшилися, вони ще не є співставними з такими в розвинених європейських країнах. Актуальними для нашої країни залишаються питання покращення матеріально-технічного оснащення та науково-кадрового забезпечення закладів охорони здоров’я. Своєчасне спостереження за вагітними, виявлення, лікування та профілактика інфекційних захворювань дозволили би нейтралізувати чинники ризику для матері та плода. Потребують вдосконалення медико-акушерські, перинатальні, неонатальні та педіатричні служби. Також дуже важливим є забезпечення якісної антенатальної допомоги, адже перенесення захворювань матір’ю як до вагітності, так і під час неї може мати негативні наслідки для плода: у подальшому призвести до невиношування, розвитку пороків, мертвонароджуваності, а також до збільшення дитячої смертності.
На жаль, позитивна тенденція до зміни показників супроводжується також негативними наслідками, які ще мають місце при запровадженні лікувально-профілактичних і діагностичних заходів. Окрім того, викликає занепокоєння відсутність у тяжкі часи для нашої країни постійно діючого Уповноваженого Президентом України з прав дитини та підконтрольних йому інститутів, що може негативно вплинути на рівень здоров’я новонароджених і дітей, а несвоєчасне реагування – на знехтування їхніми правами та свободами, які прописані у відповідних документах.

Підготував Володимир Савченко