26 лютого, 2018
Порівняння довготривалих ефектів дорзоламіду/тимололу та бринзоламіду/тимололу в пацієнтів з відкритокутовою глаукомою
Глаукома – хронічна оптична нейропатія, за якої головним фактором прогресування пошкодження є підвищений внутрішньоочний тиск (ВОТ). Проте з’являється все більше доказів, що в патогенезі глаукоми та прогресуванні глаукоматозного пошкодження беруть участь й інші фактори, зокрема зміни очної гемодинаміки.
Протягом понад 50 років для зменшення ВОТ у пацієнтів із глаукомою систематично застосовуються інгібітори карбоангідрази (ІКА). Пригнічення цього ферменту зменшує секрецію водянистої вологи, що своєю чергою знижує ВОТ. 1995 року Управління з контролю безпеки харчових продуктів і лікарських засобів США (FDA) схвалило перший топічний ІКА – дорзоламід; за декілька років на фармринку з’явився другий препарат цієї групи – бринзоламід.
Антиглаукомні препарати призначені для тривалого застосування, тож важливо знати, як вони впливають на очну гемодинаміку.
У попередньому проспективному дослідженні з використанням доплерівського ультразвукового дослідження було встановлено, що дорзоламід у комбінації з тимололом підвищує швидкість кровотоку та знижує індекси опору в ретробульбарних судинах у пацієнтів з первинною відкритокутовою глаукомою (ПВКГ) після 48 міс спостереження. З огляду на ці результати було проведено порівняльне дослідження впливу дорзоламіду/тимололу та бринзоламіду/тимололу на параметри ретробульбарної гемодинаміки в пацієнтів із ПВКГ, яких спостерігали впродовж 60 міс.
Методи
У дослідження включали пацієнтів віком ≥40 років із клінічним діагнозом ПВКГ принаймні одного ока (середній денний ВОТ ≥20 мм рт. ст. на тлі монотерапії тимололом 0,5% 2 р/добу), раннім дефектом поля зору, гостротою зору ≥0,3 (з використанням таблиць ETDRS) на обох очах та сферичною рефракційною похибкою між +3,00 та -6,00 діоптрій. Основні критерії виключення: будь-яка інша форма глаукоми, крім ПВКГ; супутні інфекційні або неінфекційні кон’юнктивіт, кератит чи увеїт; аномалії, що унеможливлюють проведення апланаційної тонометрії; попередня аргон-лазерна трабекулопластика або хірургічне лікування; астма або інше обструктивне захворювання легень; серцева недостатність; діабет з будь-якими ознаками ретинопатії; лікування системними препаратами, які впливають на ВОТ або системний артеріальний тиск (крім випадків лікування стабільними дозами протягом ≥6 міс до скринінгового візиту); вагітність або лактація.
Пацієнтів, які відповідали вищезазначеним критеріям, рандомізували на дві групи для лікування дорзоламідом 2% або бринзоламідом 1% (обидва препарати – на додаток до тимололу малеату 0,5%) 2 р/добу протягом 5 років. Після початку лікування пацієнти проходили офтальмологічне обстеження кожні 6 міс. Під час візитів також оцінювали комплаєнс та можливі побічні ефекти. Очну гемодинаміку досліджували за допомогою кольорового доплерівського ультразвукового апарату Toshiba SSA-340. Пікову систолічну швидкість (ПСШ) та кінцеводіастолічну швидкість (КДШ) визначали в очній артерії (ОА), центральній артерії сітківки (ЦАС), медіальних та латеральних коротких гілках задньої ціліарної артерії (КГЗЦА). ПСШ і КДШ використовували для обчислення індексу опору (ІО) Пурцело за такою формулою: ІО = ПСШ - КДШ / ПДШ. Систолічний (САТ) і діастолічний артеріальний тиск (ДАТ) визначали за допомогою ртутного сфігмоманометра. Середній артеріальний тиск (СерАТ) обчислювали як ДАТ + 1/3 (САТ - ДАТ), очний перфузійний тиск (ОПТ) – як 2/3 СерАТ - ВОТ.
Результати
У дослідження було включено 146 пацієнтів. За демографічними та вихідними клінічними характеристиками групи терапії статистично не відрізнялися. До початку лікування середні рівні ВОТ у групах дорзоламіду/тимололу та бринзоламіду/тимололу становили 22,7 та 22,8 мм рт. ст. (р=0,631), середній дефект поля зору – -3,08 та -3,02 відповідно (р=0,686). За вихідними швидкостями ретробульбарного кровотоку та ОПТ групи також не відрізнялися.
Наприкінці спостереження показники ВОТ в обох групах знизились у середньому на 4,3 мм рт. ст. (р<0,001).
Усі ретробульбарні швидкості, крім ПСШ в ОА, значно підвищилися в групі дорзоламіду/тимололу, тоді як у групі бринзоламід/тимололу спостерігали значне підвищення лише КДШ у ЦАС після 6 міс та КДШ у КГЗЦА після 6 і 12 міс лікування. Аналіз РР-популяції (від per protocol; пацієнти, які завершили дослідження згідно з протоколом) показав значну різницю на користь дорзоламіду/тимололу за зміною ІО в ОА, КГЗЦА і ЦАС (р=0,05).
На рисунку 1 представлена динаміка середніх КДШ упродовж спостереження у двох групах терапії. У групі дорзоламіду/тимололу середня КДШ підвищилася з 8,8±0,9, 4,7±0,5 та 4,1±0,7 до 10,1±1,3, 5,2±0,5 і 4,6±0,7 в ОА, КГЗЦА і ЦАС відповідно (р<0,0001). У групі бринзоламіду/тимололу ці параметри очної гемодинаміки наприкінці дослідження суттєво не змінилися.
Індекс опору в ОА, КГЗЦА і ЦАС значно зменшився в групі дорзоламіду/тимололу (р<0,001), чого не спостерігалося в групі бринзоламіду/тимололу.
ОПТ значно підвищився в обох групах терапії після 60 міс лікування (р<0,001).
Протягом спостереження групи не відрізнялися за застосуванням системних препаратів, зокрема блокаторів кальцієвих каналів, нестероїдних протизапальних препаратів і діуретиків.
Серйозних небажаних подій у проведеному дослідженні не спостерігалося. Частота і тип інших небажаних подій були однаковими у двох групах терапії. Найчастішою небажаною подією було свербіння в очах, на яке скаржилися 35,7% пацієнтів групи дорзоламіду/тимололу та 28,9% хворих групи бринзоламіду/тимололу (р=0,478). Лікування дорзоламідом/тимололом частіше асоціювалося з відчуттям печіння в очах (25,7 проти 9,2%), тоді як бринзоламід/тимолол частіше спричиняв затуманення зору (26,3 проти 7,1%).
Висновки
Результати цього 60-місячного дослідження свідчать, що комбінація дорзоламіду 2% і тимололу 0,5%, що призначається двічі на добу, значно поліпшує ретробульбарну гемодинаміку в пацієнтів із ПВКГ. Натомість комбінація бринзоламіду 1% і тимололу 0,5% не чинила суттєвого впливу на очний кровоток. Судинні ефекти бринзоламіду тривали не більше 6 міс у ЦАС і 12 міс у КГЗЦА, до того ж бринзоламід не змінював параметри кровотоку в ОА.
Список літератури знаходиться в редакції.
Стаття друкується в скороченні.
Martinez A., Sanchez-Salorio M. A. Comparison of the Long-Term Effects
of Dorzolamide 2% and Brinzolamide 1%, Each Added to Timolol 0.5%,
on Retrobulbar Hemodynamics and Intraocular Pressure in Open-Angle Glaucoma Patients. Journal of Ocular Pharmacology and Therapeutics. 2009; 25 (3): 2009.
Переклав з англ. Олексій Терещенко
Ця інформація надана компанією Santen як професійна підтримка спеціалістам охорони здоров’я.
ВІД РЕДАКЦІЇ
Тривалий час розвиток і прогресування функціональних змін з боку органу зору у хворих на ПВКГ пов’язували виключно з підвищенням ВОТ. Однак, незважаючи на досягнення цільового рівня ВОТ, у багатьох пацієнтів хвороба продовжує прогресувати. Сучасні експериментальні та клінічні дані свідчать про те, що при глаукомі зменшується швидкість кровотоку в сітківці, зоровому нерві, власній судинній оболонці ока, ретробульбарних судинах. Ці порушення кровообігу ока корелюють зі змінами полів зору у хворих на глаукому, а також із прогресуванням захворювання при тривалому спостереженні.
Проведене дослідження продемонструвало, що додавання дорзоламіду, але не бринзоламіду, до тимололу значно поліпшує гемодинаміку ока впродовж 5 років лікування. З огляду на однакові зміни ВОТ в обох групах терапії, судинні ефекти комбінації дорзоламіду/тимололу, ймовірно, забезпечуються локальним вазоактивним впливом дорзоламіду на задній сегмент ока. Крім того, інгібіторна активність дорзоламіду стосовно карбоангідрази IV типу, локалізованої в ендотеліальних і м’язових клітинах капілярів ока, є в 6,5 раза вищою порівняно з такою бринзоламіду.
Нещодавно в Україні стала доступною фіксована комбінація дорзоламіду 2% та тимололу 0,5% – оригінальний препарат Косопт® (Santen Pharmaceutical). Фіксовані комбінації гіпотензивних антиглаукомних препаратів характеризуються більшою ефективністю у зв’язку зі зручністю застосування, відсутністю ефекту вимивання одних ліків іншими, зменшенням негативного впливу консервантів і закономірним поліпшенням комплаєнсу, що особливо важливо з огляду на необхідність довготривалого лікування ПВКГ.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 3 (424), лютий 2018 р.