Вульвовагінальний кандидоз (ВВК) – ​це не лише одна з найчастіших інфекцій у жінок репродуктивного віку, а й захворювання, яке чинить суттєвий негативний вплив на якість їхнього життя, психоемоційний стан і сексуальне здоров’я. За оцінками, понад 70% пацієнток стикаються із цим діагнозом принаймні один раз у житті, а в 40-45% випадків йдеться про два й більше епізодів [1]. За даними глобального епідеміологічного аналізу D.W. Denning і співавт., щороку у світі реєструється близько 138 млн випадків ВВК, з яких майже 10% – ​рецидивуючі (≥4 епізоди на рік) [2]. Такий високий рівень захворюваності є наслідком складної взаємодії між зовнішніми факторами та ендогенними порушеннями. Антибактеріальна терапія, гормональні зміни, стрес, інтимна гігієна, порушення толерантності до вуглеводів – ​усе це сприяє зміні складу вагінального мікробіому, зменшенню кількості лактобацил і колонізації піхви грибами роду Candida. Останнім часом особливу увагу привертають штами Candida non-albicans – ​менш чутливі до традиційної терапії, здатні формувати біоплівки та провокувати часті рецидиви [3]. На жаль, ВВК часто недооцінюється як пацієнтками, так і лікарями. Самодіагностика, самолікування, безконтрольне застосування протигрибкових препаратів без лабораторного підтвердження призводять до неефективної терапії та переходу захворювання в хронічну форму. Рецидиви – ​це вже не просто свербіж і печіння, а постійний дискомфорт, погіршення якості життя, сексуальна дисфункція та тривожність, особливо коли лікування стає щомісячною рутиною без очікуваного результату [4, 5].

За матеріалами медичного форуму Ukraine Nephro-Urology

Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 26 березня 2025 року № 535

Алергічні захворювання набули характеру глобальної епідемії XXI століття. За даними Всесвітньої організації алергії, через алергічний риніт (АР) страждають понад 400 млн людей у світі, що становить приблизно 10-30% дорослого населення [1]. Економічний тягар цього захворювання є значним: щорічні витрати на лікування алергічних захворювань у світі перевищують 150 млрд дол. США [2]. Соціально-економічний аспект алергічних захворювань дихальних шляхів потребує особливої уваги з огляду на їхню поширеність та вплив на якість життя пацієнтів [3].

За матеріалами фахового круглого столу алергологів України

За матеріалами майстер-класу «Експертні зустрічі. Інфекційні та алергічні захворювання. Взаємозв’язок та взаємовплив»

За матеріалами Національного міждисциплінарного медичного практикуму «Алгоритм»

З огляду на традиції та багаторічний досвід різні лікарські рослини знаходять своє застосування в лікуванні захворювань респіраторного тракту. Проте фармакологічні принципи їхньої дії відомі набагато менше. Рослинні препарати зазвичай містять суміш потенційно активних сполук, які можуть проявляти різноманітні ефекти. У цій статті розглянуто лікарські рослини, що використовуються для лікування хвороб дихальних шляхів.

Тривожний розлад (ТР) є найпоширенішим психічним розладом, загальносвітова поширеність якого становить, за різними даними, від 3,8 до 25%. Ці стани є гетерогенними і мають різну психобіологію та фенотипові особливості, а також асоціюються зі значною коморбідністю, що утруднює лікування (Stein D.J. et al., 2021; Remes O. et al., 2016).

Протягом тривалого часу психіатричні захворювання, на відміну від неврологічних, визначалися відсутністю уражень мозку. Нещодавні досягнення у візуалізації показують, що це не так. Значною мірою докази цього стали можливими завдяки двом важливим взаємодоповнювальним технологічним розробкам. По-перше, це магнітно-резонансна томографія (як анатомічна, так і функціональна), котра проливає світло на обсяги сірої речовини й мікроструктуру білої речовини або, інакше кажучи, на архітектуру мозку та його загальне функціонування. По-друге – ​позитронно-емісійна томографія, яка надає інформацію про біохімію мозку, маркуючи нейромедіатор радіоактивним агентом, що дозволяє візуалізувати тканини.

У повсякденній клінічній практиці лікар часто стикається з поєднаними патологіями, що ускладнюють перебіг захворювань і потребують міждисциплінарного підходу. Одним із прикладів таких станів є хронічні ураження шкіри при варикозній хворобі, які на тлі венозної гіпертензії, мікротравм і метаболічних порушень перетворюються на складну клінічну проблему – ​інфіковану хронічну рану. Варикозна хвороба нижніх кінцівок залишається однією з найпоширеніших причин хронічних шкірних змін. Порушення венозного відтоку, підвищення венозного тиску, зниження тканинної перфузії та лімфостаз створюють ідеальні умови для мікроушкоджень і подальшої колонізації патогенними мікроорганізмами. Згодом навіть незначного розміру садно або тріщина шкіри може трансформуватися в трофічну виразку, яка не загоюється місяцями чи навіть роками [1-3]. Ситуація ще більше ускладнюється в пацієнтів із супутнім цукровим діабетом. Метаболічні порушення, мікроангіопатія, імунна дисфункція, периферична нейропатія значно погіршують репаративні процеси, підвищуючи ризик інфікування та поганого загоєння ран [4, 5]. У таких випадках перед лікарем постає завдання не лише забезпечити контроль над інфекцією, а й обрати терапію, яка не заважатиме фізіологічному процесу регенерації. І саме в цій точці клінічної потреби постає питання ефективного й водночас безпечного антисептика, здатного впоратися з мікробним навантаженням, не порушуючи загоєння тканин. Бетадин® мазь – ​сучасний варіант перевіреного часом класичного рішення, яке заслуговує на особливу увагу у веденні таких пацієнтів.

За матеріалами науково-практичної конференції «Українська школа ендокринології»