Статті

Неврологічні й серцево-судинні захворювання (ССЗ) уражають мільйони людей і є провідними причинами захворюваності та смертності у світі. На ішемічну хворобу серця (ІХС) припадає близько 16% усіх летальних випадків, тоді як інсульт і деменція є одними з основних причин інвалідизації та втрати років здорового життя, щороку спричиняючи величезні витрати для систем охорони здоров’я. Неврологічні розлади та ССЗ мають спільні фактори ризику, часто співіснують і підвищують ризик розвитку одне одного. Водночас сучасні рекомендації з кардіології, неврології та психічного здоров’я здебільшого розробляються в межах окремих галузей. Експертна група Канадської ініціативи з гармонізації національних клінічних настанов у кардіології (C‑CHANGE) у 2026 р. створила настанову, що інтегрує сучасні доказові дані з неврології та психічного здоров’я в чинні кардіологічні рекомендації та визначає підходи до ведення пацієнтів із супутніми неврологічними патологіями і ССЗ. Пропонуємо вам ознайомитися із ключовими положеннями цього документа.

Сучасне ліпідознижувальне лікування дедалі більше відходить від принципу послідовного випробовування терапевтичних кроків. Оновлені рекомендації Європейського товариства кардіологів і Європейського товариства з атеросклерозу (ESC/EAS, 2025) та нові дані Конгресу ESC 2026 р. зміщують акцент на раннє оцінювання необхідного ступеня зниження холестерину (ХС) ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) і вибір достатньо інтенсивного лікування вже на старті. Розглянемо, чому комбінація високоінтенсивного статину з езетимібом набуває особливого значення у пацієнтів із дуже високим серцево-судинним (СС) ризиком, зокрема після гострого коронарного синдрому (ГКС), та як визначити тих, для кого монотерапії статином прогнозовано буде недостатньо.

Повномасштабна війна суттєво змінила профіль пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (ССЗ). Хронічний психоемоційний стрес, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), ожиріння та інші кардіометаболічні порушення дедалі частіше розглядають як взаємопов’язані механізми, що ускладнюють контроль артеріальної гіпертензії (АГ) та погіршують прогноз. Цим питанням були присвячені доповіді провідних українських фахівців, представлені під час низки наукових медичних заходів 2026 р.

Аксіальний спондилоартрит (акс-СПА) – ​хронічне запальне захворювання опорно-рухового апарату з ураженням осьового скелета, що суттєво погіршує якість життя пацієнтів і потребує тривалої протизапальної терапії. Попри наявність різних препаратів для лікування акс-СПА, частина хворих не досягає належного контролю акс-СПА або не переносить терапію. У сучасних міжнародних і національних рекомендаціях інгібітори янус-кіназ (JAK) посідають важливе місце серед таргетних засобів для використання при акс-СПА. Тофацитиніб, представник цього класу препаратів, забезпечує ефективний контроль активності захворювання, уповільнення його прогресування та має сприятливий профіль безпеки. Розглянемо сучасні дані щодо застосування тофацитинібу в пацієнтів з акс-СПА.

Остеопороз – ​хронічне захворювання, що характеризується зниженням міцності кісткової тканини та підвищенням ризику переломів, особливо в осіб похилого віку. Найтяжчим його ускладненням є перелом шийки стегнової кістки, який супроводжується високою смертністю у перший рік після травми. Пропонуємо до вашої уваги огляд статті C.W.S Hoong et al. «Advances in the management of osteoporosis», в якій висвітлено сучасні підходи до оцінювання ризику розвитку та лікування остеопорозу, включно із використанням удосконаленого калькулятора FRAXplus, нових методів візуалізації та немедикаментозних підходів. Як ключова мета терапії розглядається стратегія «лікування до мети» (treat-to-target) із досягненням оптимальної щільності кісткової тканини у ділянці стегнової кістки. Матеріал опубліковано в журналі British Medical Journal (2025; 390: e081250; doi:10.1136/bmj‑2024‑081250).

Жінки у пременопаузі з гострим коронарним синдромом (ГКС) є особливою та часто недооціненою категорією пацієнтів, попри зростання доказів імовірності розвитку ГКС у цій популяції. На додаток до атеросклеротичного ураження значну частку випадків зумовлюють неатеросклеротичні механізми, зокрема спонтанна дисекція, спазм коронарних артерій та коронарна емболія. Недостатність специфічних даних зумовлює затримання діагностики та неналежне лікування. Менеджмент таких пацієнток має включати раннє виявлення, своєчасне інвазивне оцінювання за показаннями, індивідуалізовану фармакотерапію, вторинну профілактику з урахуванням вагітності й лактації тощо. У 2026 р. Американська асоціація серця (AHA) розробила наукову заяву, в якій розглянуто сучасні підходи до ведення жінок у пременопаузі з ГКС. Пропонуємо до вашої уваги основні положення цього документа.

Фібриляція передсердь (ФП) розвивається приблизно в 59 млн людей у світі й суттєво підвищує ризик ішемічного інсульту, серцевої недостатності та смерті. За останні два десятиліття поширеність ФП зросла та, як очікується, продовжуватиме збільшуватися внаслідок старіння населення і вдосконалення діагностичних можливостей. На підставі доказових даних прямі оральні антикоагулянти (ПОАК) рекомендовані для профілактики тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із ФП. Однак рандомізованих контрольованих досліджень (РКД), в яких безпосередньо порівнювали б едоксабан з апіксабаном, не проводили. A. Valladares et al. ретроспективно порівняли клінічні результати щодо ефективності й безпеки застосування едоксабану та апіксабану в осіб із ФП як у загальній когорті, так і в різних вікових групах. Отримані дані доступні у публікації «Edoxaban versus Apixaban Outcomes Differences in 8,444 Patients with Atrial Fibrillation from Italy: A Real-World Use Comparison» на онлайн-платформі Thieme Connect (2026; 10: a28229746; doi: 10.1055/a‑2822‑9746).

Атеросклеротичні серцево-судинні захворювання (АССЗ) є провідною причиною смерті у світі. Ацетилсаліцилова кислота (АСК) залишається основою антитромбоцитарної терапії та одним із найкраще вивчених засобів профілактики атеротромботичних подій. Водночас сучасні рекомендації щодо її застосування суттєво еволюціонували: сьогодні вибір антитромбоцитарної стратегії ґрунтується на індивідуальному балансі між ризиком ішемічних подій і кровотечі. У науковій заяві Американської колегії кардіологів (ACC, 2026) узагальнено сучасну доказову базу стосовно ролі АСК та інших антитромбоцитарних препаратів у первинній і вторинній профілактиці АССЗ, а також представлено актуальні рекомендації щодо оптимального вибору й тривалості антитромботичного лікування. Пропонуємо до вашої уваги ключові положення цього звіту із фокусом на антитромбоцитарній терапії АСК (https://doi.org/10.1016/j.jacc.2026.05.037).

Контроль артеріальної гіпертензії (АГ) залишається складним завданням, успіх якого визначається не лише сучасними можливостями лікування, а й ефективністю їхнього впровад­жен­ня у реальну клінічну практику. Програма «МІСІЯ 50/28», яка ініційована Всеукраїнською асоціацією кардіологів України за технічної підтримки «Серв’є Україна», дає змогу оцінювати ці процеси в динаміці, аналізувати зміни в показниках контролю артеріального тиску (АТ), виявляти проблемні аспекти та визначати пріоритетні напрями подальшої роботи. Про проміжні результати цієї ініціативи, основні виклики та перспективи її розвитку розповіла національна координаторка програми «МІСІЯ 50/28» Лариса Анатоліївна Міщенко, д.мед.н., старша наукова співробітниця, завідувачка відділу артеріальної гіпертензії та коморбідної патології ДУ ННЦ «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини імені академіка М.Д. Стражеска НАМН України» (м. Київ).

Сучасне розуміння хронічних коронарних синдромів (ХКС) виходить далеко за межі обструктивного ураження епікардіальних коронарних артерій. ANOCA/INOCA об’єднує клінічні стани, за яких ангінозні симптоми та/або ішемія міокарда виникають без обструктивного ураження коронарних артерій. Ключову роль при цьому відіграє визначення домінувального механізму коронарної дисфункції, оскільки саме він формує підхід до вибору антиангінальної терапії. Особливий практичний інтерес становить місце комбінованого лікування бісопрололом та амлодипіном у пацієнтів із відповідним клінічним і гемодинамічним профілем.

Сучасна клінічна фармакологія переходить від стратегії пасивного пригнічення симптомів до концепції фармакології розрішення (resolution pharmacology). Традиційне використання нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) фокусується на блокаді ферментів циклооксигенази (ЦОГ), що спричиняє системне зниження рівня простагландинів (PG)