Кардіологічні ускладнення на тлі операцій: частота й фактори ризику. В Європі щорічно близько 100 млн дорослого населення проводять хірургічні втручання некардіохірургічного профілю. При цьому в 500‑900 тис. осіб у періопераційному періоді розвиваються ускладнення із боку системи кровообігу [1‑3]. Найчастішим є інфаркт міокарда (ІМ), що супроводжується високою летальністю – ​15‑25% [4]. Також зустрічаються смерть від серцевих причин, тяжкі порушення ритму серця, декомпенсація хронічної серцевої недостатності (ХСН). Ризик летальних наслідків становить від 0,8 до 1,5%. Частка кардіологічних ускладнень (КУ) – ​до 42% від усіх ускладнень [1].

Наприкінці минулого року в Києві відбувся Національний конгрес кардіологів України за ініціативою Всеукраїнської асоціації кардіологів України і ДУ «ННЦ «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини імені академіка М.Д. Стражеска НАМН України». В межах заходу, за підтримки ТОВ «Серв’є Україна», стартувала програма «МІСІЯ 50/28» – вітчизняний проєкт, спрямований на поліпшення ефективності лікування артеріальної гіпертензії (АГ) завдяки впровад­жен­ню у практику сімейного лікаря стратегій лікування АГ, викладених в оновленому уніфікованому клінічному протоколі «Гіпертонічна хвороба (Артеріальна гіпертензія)», який затверджений наказом МОЗ України № 1581 від 12.09.2024 р. Лариса Анатоліївна Міщенко, д.мед.н., старша наукова співробітниця, завідувачка відділу артеріальної гіпертензії та коморбідної патології ДУ «ННЦ «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини імені академіка М.Д. Стражеска НАМН України», поділилася з нашою редакцією першими результатами цієї програми.

У березні поточного року під егідою Інституту серця МОЗ України відбулася важлива подія у кардіологічній спільноті – ​XIII науково-практична конференція «Функціональна діагностика серцево-судинних хвороб». У межах заходу прозвучали ґрунтовні доповіді, зокрема, д.мед.н., професор кафедри сімейної медицини Львівського національного медичного університету імені Д. Галицького Андрій Володимирович Ягенський зупинився на методах оцінювання структурної патології міокарда у разі порушень ритму та визначенні тактики ведення таких пацієнтів.

Порушення ліпідного обміну є найпоширенішим фактором ризику серцево-судинних захворювань (ССЗ). Рівень холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНЩ) у сироватці крові є основним показником ліпідного обміну, який слід визначати для оцінки СС ризику, адже він визначає мету гіполіпідемічної терапії (ГЛТ). Гіполіпідемічна терапія покращує серцево-судинний прогноз і подовжує життя в рамках як первинної, так і вторинної профілактики ССЗ. Попри наявність ефективних гіполіпідемічних препаратів, рівень контролю ХС-ЛПНЩ залишається вкрай низьким. Це пов’язано, зокрема, із певною інерцією мислення у лікарів та побоюваннями пацієнтів щодо побічних ефектів. Завдяки розвитку ліпідології стали доступними лікарські засоби із високим профілем безпеки, які дозволяють персоналізувати лікування пацієнтів. Пітавастатин, третій за потужністю гіполіпідемічний препарат із групи статинів, характеризується нижчим ризиком ускладнень з боку м’язової тканини та нових випадків цукрового діабету через те, що він метаболізується по-іншому. Таким чином, пітавастатин є дуже вдалим терапевтичним варіантом для пацієнтів із високим ризиком розвитку цукрового діабету або з уже наявним цукровим діабетом, а також для пацієнтів із серцево-судинним ризиком. Дана стаття висловлює думку експертів, що намагалися сформулювати рекомендації стосовно місця та можливості застосування пітавастатину в терапії порушень ліпідного обміну (Arch Med Sci, 2024; 20 (1): 28‑42; DOI: https://doi.org/10.5114/aoms/175879).

Формування інгібіторів до факторів згортання крові залишається критичним викликом у лікуванні гемофілії, суттєво знижуючи ефективність замісної терапії та погіршуючи клінічні результати. Дослідники з Центру гемофілії та тромбозу Індіани (США) провели масштабне ретроспективне когортне дослідження, де проаналізували 1492 хірургічні втручання у 539 пацієнтів із гемофілією протягом 22-річного періоду (1998-2019).

Брентуксимаб ведотин (BV) як консолідація після аутологічної трансплантації стовбурових клітин (ASCT) показав зниження ризику рецидиву серед пацієнтів високого ризику із рецидивуючою/рефрактерною лімфомою Ходжкіна (RRHL) в умовах клінічних досліджень. Цей систематичний огляд і метааналіз характеризують дані реальної клінічної практики (RWE) щодо ефективності та безпеки BV як консолідації після ASCT у 1504 дорослих і педіатричних пацієнтів із RRHL. Вони були узяті із 23 досліджень.

Рекомендації Американського товариства регіонарної анестезії та медицини болю, Американської академії медицини болю, Американського товариства лікарів-інтервенціоністів у сфері болю, Міжнародного товариства інтервенційної терапії болю та хребта, Північноамериканського товариства хребта

За матеріалами науково-практичної конференції «Конгрес нейронаук»

Дерматомікози гладенької шкіри (ДГШ) – ​це поширена група грибкових інфекцій, які уражають шкіру тулуба, кінцівок та обличчя [1]. Попри значну розповсюдженість вони часто залишаються нерозпізнаними або неправильно діагностованими. Причин цього декілька: клінічна картина дерматомікозів може нагадувати неінфекційні дерматози, зокрема екзему, псоріаз чи контактний дерматит; діагностика часто ґрунтується лише на візуальній оцінці без використання дерматоскопії чи мікроскопічного дослідження, а терапія нерідко призначається нераціонально [2]. Помилки в діагностиці призводять до затримки лікування, що, своєю чергою, сприяє поширенню інфекції на нові ділянки шкіри та ускладнює перебіг захворювання. Застосування неадекватної терапії, наприклад глюкокортикоїдних мазей без антимікотичних засобів, може призвести до атипових форм дерматомікозів. У таких випадках симптоми тимчасово зменшуються, але інфекція продовжує розвиватися, що робить подальшу діагностику ще складнішою. Ба більше, неправильне лікування підвищує ризик рецидивів, оскільки неповне знищення грибкової інфекції дозволяє збуднику залишатися в шкірі та активізуватися за сприятливих умов. Водночас дерматомікози є контагіозними, тому відсутність своєчасної й ефективної терапії створює ризик інфікування членів родини та контактних осіб.

Загальносвітова поширеність алергічних хвороб становить 20-30% (Pawankar R. et al., 2013). Рекомендації з лікування алергічного риніту та кон’юнктивіту представлені керівними вказівками Ініціативи з алергічного риніту та його впливу на астму (ARIA, 2020) (Bousquet J. et al., 2020). Основними засобами для лікування алергічного риніту є оральні та топічні антигістамінні препарати (АГП), інтраназальні й оральні глюкокортикоїди (ГК), деконгестанти, антагоністи лейкотрієнових рецепторів і кромони. Однак, незважаючи на значну кількість варіантів лікування, вагома частка пацієнтів із помірно тяжкими та тяжкими симптомами не отримує належного лікування. Крім того, деякі хворі бояться застосовувати фармакотерапію через страх місцевих подразнень та інших побічних ефектів (седації унаслідок впливу АГП, тахіфілаксії у разі довготривалого застосування назальних деконгестантів), що зумовлює недостатню прихильність. Саме тому існує потреба в нефармакологічному лікуванні з хорошими показниками переносимості та безпеки (Bilstein A. et al., 2021).

Хвороба сухого ока (ХСО) – ​мультифакторне захворювання слізної плівки (СП) і поверхні ока (ПО), що спричиняє дискомфорт, порушення зору та нестабільність СП із можливим ушкодженням ПО. За даними епідеміологічних досліджень, поширеність ХСО в світі становить від 5 до 50%, тобто ця хвороба уражає від 400 млн до 3,7 млрд осіб. Поширеність ХСО різко зростає з віком (особливо у віці >50 років). Обмежуючи працездатність і рутинну щоденну активність, а також підвищуючи витрати на охорону здоров’я, ХСО є істотним фінансовим тягарем і для окремого пацієнта, і для суспільства загалом.

За матеріалами освітнього проєкту «Всеукраїнський консиліум експертів: глаукома‑2025»