24 листопада, 2025
Pro et contra фіксовані комбінації при глаукомі: хто виграє – пацієнт чи терапія?
За матеріалами X Міжнародної конференції «Глаукома+ 2025»
У вересні 2025 року Київ знову став епіцентром офтальмологічної думки, приймаючи ювілейну X Міжнародну конференцію «Глаукома+ 2025» – захід, на який щороку чекає професійна спільнота. Цьогорічна програма подарувала нові клінічні алгоритми та оновлені дані, а також виняткову контраверсійну сесію, що перетворилася на справжній інтелектуальний батл. Мова йде про унікальний дискусійний формат – експертну панель за підтримки компанії Santen: «Pro et contra фіксовані комбінації при глаукомі: хто виграє – пацієнт чи терапія?».
Мета заходу була амбітною – не дати універсальну відповідь, а зруйнувати шаблони. Адже сучасна терапія глаукоми постає не як набір стандартних схем, а як мистецтво балансу між доказовістю, індивідуальним підходом і практичними компромісами.
Особливий акцент цього року – можливості фіксованих комбінацій (ФК) у світлі доказової медицини. Під час дискусії неодноразово згадувався один із ключових гравців – оригінальна комбінація дорзоламіду та тимололу (Косопт БК), ефективність якого в зниженні внутрішньоочного тиску (ВОТ) підтверджено в численних клінічних дослідженнях. Косопт сприяє суттєвому зниженню ВОТ протягом доби, що критично важливо для контролю глаукоми. Доведено демонструє кращий позитивний вплив на ретробульбарний кровоток, покращуючи живлення зорового нерва задля зменшення ризику прогресування глаукоми та втрати полів зору. Безконсервантна форма знижує ризик подразнення та пошкодження очної поверхні, що особливо важливо для тривалого застосування в пацієнтів із глаукомою.
Отже, чи дійсно ФК покращують прихильність до лікування? Чи є сенс стартувати з них, минаючи монотерапію? А може, терапія «про запас» – не завжди благо? І головне: чи виграє в результаті пацієнт або ж алгоритм?
Формат сесії передбачав обговорення шести клінічних тверджень, кожне з яких мало аргументи за і проти, а також коментарі експертів і приклади з практики. Особливу динаміку забезпечило голосування: учасники онлайн долучалися одразу після озвучення теми, тоді як офлайн-аудиторія голосувала після обговорення, маючи змогу зважити всі міркування всіх сторін.
У панелі взяли участь провідні українські офтальмологині: професорка, докторка медичних наук Ірина Миколаївна Безкоровайна (м. Полтава), професорка, докторка медичних наук Людмила Віленівна Венгер (м. Одеса), професорка, докторка медичних наук Оксана Петрівна Вітовська (м. Київ), кандидатка медичних наук Наталія Іванівна Капшук (м. Вінниця), професорка, докторка медичних наук Ніна Степанівна Луценко (м. Запоріжжя), кандидатка медичних наук Жанна Володимирівна Муравей (м. Харків). Модерували зустріч досвідчені офтальмологи-практики – Вадим Геннадійович Печерій та Дмитро Валерійович Мартинов. Почесна експертка дискусії – Зоя Федорівна Веселовська (м. Київ), академік Національної академії медичних наук України, докторка медичних наук, професорка, лауреатка Державної премії України, президентка Українського глаукомного товариства, членкиня правління Європейського глаукомного товариства.
Завдяки такому зірковому складу учасників і відкритому формату ця дискусія стала подією, яка змушує замислитись не лише над вибором препарату, а й над філософією лікування глаукоми загалом.
Твердження 1. ФК завжди покращують комплаєнс порівняно з монотерапією або поетапним додаванням крапель
Це звучить як аксіома: менше інстиляцій – менше шансів порушити режим лікування. Менше флаконів – простіше для пацієнта, для його близьких, для доглядальників. Є й численні дані, що підтверджують: що простіша схема, то вища прихильність до неї.
Але чи справді це правило працює завжди? Адже у ФК пацієнт отримує одразу дві активні речовини, навіть якщо одна з них йому не підходить. Лікар втрачає гнучкість у дозуванні, а подвійний механізм дії може виявитися занадто інтенсивним для окремих пацієнтів. Тож чи справді ФК – це завжди плюс? Чи іноді це компроміс із власними ризиками?
Аргументи pro
Професорка Ніна Степанівна Луценко наголосила, що проблема дотримання режиму терапії – одна з найсерйозніших у практиці лікування глаукоми, особливо серед літніх пацієнтів. Вона нагадала про типову клінічну ситуацію: пацієнт похилого віку з когнітивними порушеннями або проблемами суглобів має кілька флаконів із краплями, кожні з яких потрібно застосовувати в різний час. «У таких умовах навіть найвідповідальніший пацієнт може розгубитися, – зазначила експертка. – Тож зменшення кількості флаконів і процедур – це не лише комфорт, а й реальне підвищення імовірності правильного лікування».
Крім того, професорка нагадала результати масштабного метааналізу 2023 року (61 дослідження, 27 країн): застосування ФК підвищує комплаєнс на 29%, а при терапії понад рік – навіть удвічі (50% проти 25% у разі використання двох окремих препаратів).
Аргументи contra – з позиції клінічної гнучкості
Професорка Оксана Петрівна Вітовська, попри власну прихильність до ФК, наголосила: «Наша медицина іноді ближча до релігії, ніж до математики: 1+1 не завжди дорівнює 2». Вона зауважила, що не всі фіксовані форми містять саме ті молекули, які є оптимальними для конкретного пацієнта. Це особливо стосується молодших хворих, де важливим є точне налаштування терапії.
Крім того, в разі непереносимості препарату лікар втрачає можливість визначити, який саме компонент став причиною небажаних ефектів. «Іноді простіше адаптувати дві окремі молекули, ніж відмовлятися від ефективної ФК через одну неузгодженість», – пояснила вона. Оксана Петрівна також підкреслила роль комунікації з пацієнтом: мотивована людина здатна виконувати навіть складні схеми лікування.
Дискусія як точка дотику
Повертаючись до теми молодших пацієнтів, Н. С. Луценко зауважила, що саме в них частіше виникає ризик «вимивання» препарату при поспішному закрапуванні двох засобів поспіль. Це ще один аргумент на користь комбінацій, які усувають технічні помилки в режимі застосування. Також вона підкреслила токсичне навантаження: «Два окремі препарати – це подвійна доза консервантів».
О. П. Вітовська погодилась, що клінічні спостереження підтверджують наведені дані: при двох препаратах комплаєнс становить менше 40%, при трьох – лише 15%.
|
Результати голосування |
|
|
Онлайн-аудиторія: «так» – 90%, «ні» – 10% |
Офлайн-аудиторія: «так» – 79%, «ні» – 21% |
Висновок: ФК дійсно покращують комплаєнс, особливо в умовах тривалого лікування та поліфармації, однак потребують клінічно виваженого підходу.
Твердження 2. ФК зменшують токсичне навантаження на поверхню ока порівняно з послідовною поліпрепаратною терапією
На перший погляд, усе очевидно: менше інстиляцій – менше консервантів. А якщо ще й безконсервантна форма – й поготів. Адже саме бензалконію хлорид, присутній у більшості очних крапель, пов’язують із порушенням гомеостазу передньої поверхні ока, хронічним запаленням, розвитком ятрогенного сухого ока. ФК, особливо без консервантів, у цьому контексті видаються очевидним благом.
Але чи все так просто? Адже не всі ФК випускаються в безконсервантній формі. А бензалконію хлорид має здатність до накопичення навіть при меншій кратності інстиляцій. Ба більше, в разі реакції непереносимості пацієнта ми втрачаємо здатність чітко визначити, який саме компонент «винен». Чи варто заради зменшення інстиляцій жертвувати гнучкістю підбору й безпекою?
Позиція pro: менше не лише консервантів, а й допоміжних речовин
Професорка Ірина Миколаївна Безкоровайна переконана: ФК дають змогу суттєво знизити хімічне навантаження на око. Вона наголосила, що справа не лише в бензалконію хлориді, а й у буферах, стабілізаторах, емульгаторах – усіх тих компонентах, які «в кожному флаконі живуть своїм життям». При поєднанні двох і більше монопрепаратів пацієнт щодня отримує подвійну порцію фармакотехнологічної «хімії», що із часом накопичується й провокує пошкодження поверхні ока, особливо в осіб похилого віку.
«ФК в цьому плані – це не лише про комплаєнс, а й про захист», – підкреслила експертка, навівши приклад безконсервантного Косопту БК як успішної реалізації цієї стратегії.
Позиція contra: не всі ФК однаково безпечні
Кандидатка медичних наук Наталія Іванівна Капшук, яка взяла на себе роль опонентки, навела кілька критичних зауважень. По-перше, більшість ФК на ринку України досі містять консерванти, і лише частина з них представлена в безконсервантній формі. По-друге, в разі виникнення небажаних реакцій лікар не може оперативно визначити, який саме компонент винен, що ускладнює ведення пацієнта.
Вона також звернула увагу на типову ситуацію в реальній практиці: пацієнт похилого віку вперше звертається з розвиненою 3 стадією глаукоми, ВОТ 35 мм рт. ст., супутні хвороби невідомі. За міжнародними настановами починати слід з монотерапії, однак у клінічній реальності доводиться призначати ФК. І тут виникає ризик: якщо в пацієнта брадикардія чи бронхіальна астма, то при системному ефекті бета-блокатора ми можемо не встигнути зреагувати.
«Якби ці препарати були призначені окремо, ми могли б по телефону скасувати бета-блокатор і зменшити шкоду. А так ми фактично втрачаємо контроль», – зауважила Н. І. Капшук.
Окремий акцент – на хірургічну перспективу: за її словами, пацієнти, які роками застосовували краплі з консервантами (навіть у складі ФК), мають гірші результати синусотрабекулоектомії через фіброзування та низьку виживаність фільтраційної подушки. Отже, навіть мінімальні дози консервантів можуть стати критичними, якщо в майбутньому планується хірургія.
Повернення до балансу
Професорка І. М. Безкоровайна погодилася, що всі лікарі повинні бути уважними під час призначення – збирати анамнез, оцінювати загальний стан, передбачати системні реакції. Але вона наголосила: йдеться саме про вибір між ФК і поліпрепаратною терапією. І з цього погляду сумарне токсичне навантаження при двох окремих флаконах завжди буде вищим.
|
Результати голосування |
|
|
Онлайн-аудиторія: «так» – 82%, «ні» – 18% |
Офлайн-аудиторія: «так» – 88%, «ні» – 12% |
Висновок: за умови грамотного призначення ФК дійсно допомагають зменшити токсичне навантаження, насамперед завдяки зниженню кумулятивної дії консервантів і допоміжних речовин. Перевагу слід віддавати сучасним ФК без консерватнів.
Твердження 3. Пацієнтам із високим ризиком прогресування слід відразу призначати ФК, а не поетапну ескалацію
Це твердження звучить як логічна стратегія: якщо ризик високий, діяти потрібно швидко та рішуче. ФК дозволяє досягти цільового ВОТ швидше, мінімізує втрату часу, а отже, й ризик втрати нервових волокон. Одночасна дія двох молекул з різними механізмами – це потужна відповідь глаукомі, яка не пробачає зволікань.
Проте не менш вагомими є й контраргументи. На ранніх стадіях важко точно стратифікувати ризики, а агресивна терапія із самого старту – це не лише потенційна передозована фармакологія, а й підвищений ризик побічних реакцій, які можуть відлякати пацієнта ще до початку ефективного лікування. Чи варто втрачати гнучкість і можливість індивідуального підбору тільки тому, що ми боїмося втратити час?
Аргументи на підтримку агресивного старту
Професорка Людмила Віленівна Венгер представила два яскраві клінічні кейси, що підтверджують ефективність раннього застосування комбінаційної терапії.
У першому випадку чоловік із двобічною глаукомою мав украй високий ВОТ (35-33 мм рт. ст.) через 1 годину після закрапування Косопту БК. До лікування одразу ж додали Тафлотан® Мульті, і вже через 3 дні ВОТ знизився до 16-16,5 мм рт. ст. Після хірургічного втручання, нормалізації режиму й повернення до комбінованої терапії вдалося зберегти 100% зір на лівому оці, тоді як на правому – попри всі зусилля – ситуація залишалася складною. «Ми просто не мали права чекати. Якби гаяли час на поступову ескалацію, результат міг бути драматичним», – зазначила експертка.
У другому випадку жінка звернулась з уже зниженими зоровими функціями і ВОТ понад 30 мм рт. ст. Комбіноване лікування на старті та хірургічне втручання дозволили повністю відновити гостроту зору на обох очах. Ці приклади, на думку професорки Л. В. Венгер, чітко свідчать: у пацієнтів з високими цифрами ВОТ зволікання неприпустиме.
Аргументи на захист монотерапії
Кандидатка медичних наук Жанна Володимирівна Муравей закликала не відкидати можливості починати лікування з монотерапії навіть у пацієнтів із високими цифрами ВОТ. На її думку, якщо лікар бачить пацієнта вперше, важко одразу оцінити швидкість прогресування захворювання, а отже, доцільно дати час на оцінку реакції організму на одну активну речовину. Вона наголосила, що аналоги простагландинів, які є найефективнішими в зниженні ВОТ у монотерапії, зазвичай демонструють повний ефект уже за 2 тижні, що є прийнятним терміном для ухвалення подальших рішень.
За словами експертки, поетапна стратегія дозволяє лікарю зберегти гнучкість і варіативність: зокрема, при недостатній відповіді на аналог простагландинів можна додати інгібітор карбоангідрази, що не лише посилює гіпотензивний ефект, а й впливає на судинний компонент патогенезу. Водночас якщо одразу призначити ФК, то в разі виникнення побічних ефектів буде складно зрозуміти, яка саме молекула їх спричинила. Крім того, після скасування препарату не завжди можна спрогнозувати, з якою швидкістю та в якій послідовності обидві речовини будуть вимиватися зі структур ока, що ускладнює планування подальшої терапії.
«Я віддала би перевагу монотерапії в тих випадках, коли в нас є хоча би 2 тижні для вибору», – підсумувала Жанна Володимирівна.
|
Результати голосування |
|
|
Онлайн-аудиторія: «так» – 74%, «ні» – 26% |
Офлайн-аудиторія: «так» – 68%, «ні» – 32% |
Висновок: у пацієнтів із високим ризиком прогресії раннє застосування ФК може дати найкращі результати – за умови чіткого розуміння діагнозу і невідкладності ситуації.
Твердження 4. У пацієнтів похилого віку ФК – єдиний реальний спосіб забезпечити прихильність до терапії
Геріатрична офтальмологія – це завжди виклик. Поліфармація, вікові зміни пам’яті, тремор, артрит, зниження мотивації та відсутність догляду – усе це робить лікування глаукоми в літніх пацієнтів особливо складним. Тому ідея ФК як способу забезпечити комплаєнс здається надзвичайно привабливою. Один флакон – мінімум інстиляцій, менше плутанини, менше ризику забути про лікування. В умовах когнітивного дефіциту або порушень моторики це іноді дійсно шанс уникнути прогресування.
Проте чи доречно оголошувати ФК єдино можливим варіантом? У літніх людей частіше спостерігається підвищена чутливість до побічних ефектів, і, якщо виникає небажана реакція, з’ясувати, який саме компонент відповідальний, вкрай непросто. Крім того, не всі пацієнти похилого віку мають агресивний перебіг хвороби: у багатьох випадках ефективними можуть бути монотерапія або селективна лазерна трабекулопластика.
Погляд клініцистки: коли менше – це краще
Кандидатка медичних наук Наталія Іванівна Капшук підтримала твердження, але з важливою ремаркою: індивідуалізація – передусім. На її думку, ФК справді покращують прихильність до лікування, особливо якщо пацієнт має виражене обмеження в самообслуговуванні. Вона поділилася історією з практики: пацієнтка з ревматоїдним поліартритом і викривленими пальцями щодня боролася з двома флаконами. Її першою скаргою було не печіння, не дискомфорт, а саме неможливість втримати флакон у руці. Перехід на ФК вирішив проблему одразу. І лікар, і пацієнтка залишилися задоволеними.
Позиція з акцентом на доказовість
Професорка Людмила Віленівна Венгер запропонувала інший, структурованіший підхід. На її думку, кожен літній пацієнт – це загадка, яку потрібно розгадувати обережно. Вона наголосила на важливості повноцінного обстеження: не лише гострота зору та ВОТ, а й візуалізація сітківки, оцінка стану зорового нерва. У багатьох випадках, коли немає протипоказань, лікування логічно починати з аналогів простагландинів як найефективніших монопрепаратів. Адже одне закрапування на добу – це не надто складно навіть для літнього пацієнта.
Водночас, за її словами, звички, ритм життя та особисті вподобання пацієнта також мають значення. Комусь зручно використовувати флакон-монодозу, а хтось, навпаки, відмовляється від них через труднощі з відкриванням. Як влучно підсумувала професорка Л.В. Венгер: «Я прибічниця ФК, але іноді першою лінією має бути монотерапія. І це теж прийнятно».
|
Результати голосування |
|
|
Онлайн-аудиторія: «так» – 84%, «ні» – 16% |
Офлайн-аудиторія: «так» – 71%, «ні» – 29% |
Висновок: у пацієнтів похилого віку ФК часто є найкращим, але не єдиним рішенням. Клінічне мислення має залишатися гнучким.
Твердження 5. ФК слід вводити раніше – ще до того, як стане очевидною неефективність монотерапії
Це звучить логічно: якщо ми й так плануємо перейти до комбінованої терапії, навіщо зволікати? Чи не краще одразу обрати потужну стартову схему, яка може швидше забезпечити цільовий рівень ВОТ? До того ж простий режим лікування зменшує ризик помилок і пропусків, пацієнт із самого початку отримує менше консервантів, а отже, менше токсичне навантаження, і зростає шанс, що терапія буде ефективною з перших днів. Особливо це важливо в тих випадках, коли ми підозрюємо слабку відповідь на монотерапію або виявляємо агресивний перебіг хвороби.
Та чи справді такий підхід є оптимальним для всіх? Противники раннього призначення ФК наголошують: і клінічно, й етично, і згідно з рекомендаціями ми зобов’язані зробити спробу монотерапії – і лише потім, за відсутності ефекту, підсилювати лікування. Зрештою, монотерапія дає лікарю можливість краще відстежити відповідь й уникнути зайвого медикаментозного навантаження. Адже не всі випадки глаукоми розвиваються стрімко, а ризик надмірної терапії цілком реальний.
Н. С. Луценко: «Не поспішати – означає діяти стратегічно»
Попри свою загальну прихильність до ФК, професорка Ніна Степанівна Луценко висловила стриману позицію щодо їхнього раннього призначення. Вона наголосила, що глаукома – це шлях, який треба проходити послідовно: від першої лінії до посилення, коли це дійсно необхідно. Як вона образно висловилася, «не варто стріляти з гармати по горобцях». Якщо ми одразу обираємо максимальну інтенсивність, то ризикуємо залишитися без резерву на майбутнє. Тож її підхід – крок за кроком, із постійним моніторингом і готовністю адаптувати тактику відповідно до реакції пацієнта.
О. П. Вітовська: «Не всі пацієнти однакові – деяким не можна чекати»
Іншу думку озвучила професорка Оксана Петрівна Вітовська. Вона нагадала, що настанови – це не закон, а рекомендації, і клінічне рішення має враховувати не лише протокол, а й реальність конкретного пацієнта. Вік, стадія глаукоми, супутні захворювання, ризик нічного зниження перфузії зорового нерва – все це повинно впливати на вибір терапії. Якщо ми бачимо пацієнта з вираженим ураженням або з високим ризиком втрати зору, чекати неефективності монотерапії може бути небезпечно. За її словами, агресивніший старт часто дозволяє зберегти зір там, де зволікання вже неприпустиме. А щодо молодих лікарів, то вона делікатно застерегла їх не бути надто буквальними у прочитанні рекомендацій: не всі ситуації однакові, і не всі хворі мають час на поступове титрування.
|
Результати голосування |
|
|
Онлайн-аудиторія: «так» – 46%, «ні» – 54% |
Офлайн-аудиторія: «так» – 23%, «ні» – 77% |
Висновок: хоча обережний, поетапний підхід у лікуванні глаукоми досі залишається поширеною клінічною практикою, дедалі більше фахівців схиляються до думки, що ФК – це ефективна стартова опція в багатьох клінічних ситуаціях.
Твердження 6. Немає сенсу додавати зволожувальні краплі до ФК, якщо немає скарг
Це те саме «щоденне питання», яке постає перед офтальмологом ледь не на кожному прийомі. Пацієнт мовчить, жодних скарг, усе начебто добре… Але зрозуміло: він уже пів року закрапує препарати з консервантами. Чи варто втручатися на випередження або ж краще дотримуватися принципу «Не чіпай, якщо не болить»?
Прихильники обережної тактики наголошують: якщо немає скарг, немає й чітких показань. Що менше інстиляцій – то менше шансів, що пацієнт втомиться від лікування і почне його ігнорувати. І зрештою, навіщо змушувати людину витрачати кошти на те, що їй «нічого не дає»?
Однак інший бік медалі – субклінічне ураження поверхні ока. Адже пацієнти, особливо похилого віку, часто не помічають або не озвучують дискомфорт, до якого вже встигли адаптуватися. Зволожувальні краплі в такому разі – не просто паліатив, а превентивна терапія, яка може сповільнити розвиток синдрому сухого ока, особливо на тлі регулярного застосування препаратів із консервантами.
Ж. В. Муравей: «Зволожувальні краплі – не завжди must have, але завжди потребують обґрунтування»
Жанна Володимирівна Муравей наголосила: без оцінки передньої поверхні ока призначати зволожувальні краплі всім без винятку не варто. Якщо є клінічні ознаки сухості, питання не викликає сумнівів. Якщо ж їх немає, доцільно зважити варіант безконсервантних ФК, аби мінімізувати подразнення без зайвих призначень. Особливо вона підкреслила психологічний момент: пацієнт, який не відчуває жодного ефекту від призначених зволожувальних крапель, просто перестає їх використовувати. І це може поширитись на гіпотензивні засоби. Тому підхід має бути гнучким, індивідуалізованим, з урахуванням як клінічного статусу, так і поведінки пацієнта.
І. М. Безкоровайна: «Сухість є завжди – просто не всі про неї знають»
А от професорка Ірина Миколаївна Безкоровайна висловила думку на підтримку використання зволожувальних крапель. За її словами, майже в кожного пацієнта з глаукомою вже є ураження поверхні ока – хоч клінічне, хоч субклінічне. А в амбулаторній практиці часто просто немає достатньо часу на детальне обстеження. Вона поділилася й власними дослідницькими спостереженнями: навіть у молодих людей без жодних скарг мікропошкодження передньої поверхні – надзвичайно поширене явище. А що вже говорити про пацієнтів із глаукомою на тлі тривалої інстиляційної терапії?
До того ж, за її словами, зволожувальні краплі часто виконують ще й роль психологічної підтримки. Коли пацієнт не розуміє ходу хвороби і не відчуває результату, комфорт в очах – це єдине, що сигналізує: лікування працює. Вона визнає, що якщо поверхня ока ідеальна, то можна почекати. Але «рано чи пізно, – каже І. М. Безкоровайна, – зволожувальні краплі все одно стають необхідністю».
|
Результати голосування |
|
|
Онлайн-аудиторія: «так» – 89%, «ні» – 11% |
Офлайн-аудиторія: «так» – 81%, «ні» – 19% |
Висновок: питання призначення зволожувальних крапель без скарг – це лакмусовий папірець клінічного мислення. Поки одні вважають, що краще не втручатися без показань, інші наголошують: відсутність скарг – ще не відсутність проблем. Додаткові рутинні обстеження, як-от опитувальники пацієнтів DEQ-5, OSDI, тест Ширмера, профарбовування рогівки флюоресцеїном, – надійні помічники лікаря, щоб визначитись із лікувальною тактикою.
З. Ф. Веселовська: «Фіксовані комбінації – це не просто зручність, це крок до відповідального партнерства з пацієнтом»
Завершуючи цю насичену дискусію, професорка Зоя Федорівна Веселовська наголосила на головному: глаукома – це складна, багатогранна, хронічна патологія, яка не терпить шаблонних рішень. Вона коморбідна, вона вікова, вона індивідуальна. Тому комунікація між лікарем і пацієнтом – ключовий інструмент, без якого навіть найкраще призначення залишиться тільки теоретичним.
«Насправді все починається з трьох факторів: вік, чинники ризику і первинний стан пацієнта на момент встановлення діагнозу. Саме вони мають визначати наші кроки – від старту до ескалації терапії», – зазначила вона.
Професорка З. Ф. Веселовська також згадала один показовий епізод з початку використання ФК в офтальмологічній практиці. На одному з перших наукових заходів, присвячених цій темі, професор Фейфер лаконічно, але дуже влучно пояснив їхню ключову перевагу: «Послідовне застосування кількох крапель з інтервалами – це значне навантаження на пацієнта. Куди простіше і надійніше – один флакон, один ритм, мінімум помилок».
Ця думка залишається актуальною і нині, особливо в контексті множинної патології, когнітивного навантаження та реального життя пацієнтів із глаукомою. Адже ефективність лікування залежить не лише від фармакологічної дії, а й від здатності пацієнта дотримуватись призначеної терапії щодня.
Об’єднання двох активних компонентів в одному флаконі – це вже мінус два ризики: забути, пропустити, переплутати, особливо в літньої людини, яка щодня бореться не лише з глаукомою, а й із десятком інших викликів.
Подивитися батл Pro et contra можна за цим полсиланням: https://glaucoma.org.ua/
На завершення зустрічі прозвучало щире і символічне звернення Зої Федорівни Веселовської до всіх учасників: «Я дякую компанії Santen за сміливість і новаторство, за те, що ви не просто ініціювали цю секцію, а надали платформу для живої дискусії, де ми змогли обмінятися досвідом, сумнівами, переконаннями. Багато питань ми сьогодні вирішили – і ще більше залишаємо для наступних зустрічей. Але я впевнена: саме в таких форматах народжуються кращі рішення для наших пацієнтів. Не просто протокольні, а справжні, людяні, ефективні».
Підготував Олексій Терещенко
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 19 (605), 2025 р
