Бурчинський С.Г.

Психосоматичні захворювання залишаються однією з провідних медико-соціальних проблем сучасної медицини. Вони безпосередньо стосуються практики лікарів різних спеціальностей: кардіологів, гастроентерологів, пульмонологів, ендокринологів, неврологів, психіатрів, а також лікарів-інтерністів і сімейних лікарів. За різними даними, поширеність психосоматичних розладів у популяції становить 15-50%, а серед пацієнтів первинної медичної допомоги – 30-57% [6, 24, 37]. В умовах повномасштабної війни в Україні ця проблема набула особливої актуальності, оскільки значна частина населення зазнає впливу тривалого хронічного стресу.

Проблема впливу хронічного стресу на організм і, зокрема, на функції центральної нервової системи (ЦНС) є однією з найважливіших у сучасній медицині, а також одним із значущих медико-соціальних факторів, що безпосередньо впливає на рівень адаптації (або дезадаптації) населення до дії потужних стресогенних факторів. Тут насамперед слід зауважити про значення хронічного стресу на ґрунті воєнних дій в Україні, масштаби та медичні наслідки якого ще належить оцінити повною мірою. Саме для умов війни характерні протягом відносно нетривалого відрізку часу перехід від гострої стресової реакції до хронічного стану психоемоційного дисбалансу з переважанням тривоги, страху, вегетативних розладів у поєднанні з вираженим когнітивним дисбалансом, а також стан хронічного стресу з періодами різкого загострення, спричиненого як екзо-, так і ендогенними факторами. Саме тому ця проблема, незважаючи на її давню актуальність, наразі в нашій країні набуває особливого значення.

Когнітивні розлади є однією із провідних проблем сучасної медицини. Порушення пам’яті, концентрації уваги, орієнтування, здібностей до навчання в поєднанні з ослабленням розумової працездатності та психічною астенією виявляються в значної кількості пацієнтів із цереброваскулярною, нейродегенеративною, невротичною і психосоматичною патологією, а також є практично облігатним симптомокомплексом при дії хронічного стресу в осіб літньго та старечого віку [10, 20, 25].

Наразі в Україні стрімко зростає роль хронічного стресу як основного чинника розвитку «хвороб цивілізації», зокрема цереброваскулярної патології.

Останніми роками проблема психосоматичної патології, зокрема соматоформної вегетативної дисфункції (СВД), стала однією з найактуальніших не лише в неврологічній або психіатричній практиці, а й у глобальному медичному масштабі. Особливе місце належить хронічному стресу, що лежить в основі багатьох форм захворювань, котрі отримали назву «хвороби цивілізації»; це насамперед психосоматичні, цереброваскулярні патології, а також неврози. Саме в разі наявності вищезазначених форм патології хронічний стрес є не просто супутнім компонентом, а й провідним чинником їхнього виникнення, подальшого патогенезу, розвитку різноманітних ускладнень, отже, і прогнозу.

Хронічний стрес сьогодні є одним із провідних факторів у виникненні та розвитку різноманітних форм патології в сучасному суспільстві. Особливо актуальною ця проблема наразі є для нашої країни, де в умовах повномасштабної війни значна кількість населення відчувають хронічний стрес, що формує потужне підґрунтя для виникнення так званих хвороб цивілізації. До них належать, зокрема, цереброваскулярна і психосоматична патологія, а також неврози, тобто основні захворювання у практиці як невролога, так і сімейного лікаря. Поєднує ці форми патологій первинність ураження центральної нервової системи (ЦНС) на всіх рівнях структурно-функціональної організації мозку – ​від молекулярного до системного, із подальшим розвитком дизрегуляції внутрішніх органів, центрального та периферичного кровообігу. Тому «хвороби цивілізації» також належать до категорії дизрегуляційної патології.

Сучасний етап розвитку медицини характеризується подальшою актуалізацією неврологічної патології як однією із провідних причин інвалідизації та смертності населення. Найважливішу роль у структурі захворювань центральної нервової системи (ЦНС) відіграють судинні ураження –  гострі та хронічні. Цереброваскулярна патологія (ЦВП) наразі посідає провідне місце у структурі захворюваності як у неврологічній, так і в загальномедичній практиці не тільки в Україні, але й у всіх розвинених країнах світу. Традиційно основна увага у клінічній медицині приділяється гострим формам патології та, зокрема, інсультам. Однак слід пам’ятати, що переважна більшість (до 90%) судинних захворювань головного мозку належить до хронічних порушень мозкового кровообігу (ХПМК) або хронічної ішемії головного мозку (ХІГМ) – ​дисциркуляторної енцефалопатії (ДЕ), судинної деменції та інших, більш рідкісних форм ЦВП.