Випадок неправильного трактування симптомів інфекції сечових шляхів у дітей. Клінічний випадок

27.03.2015

 

Лікарська аксіома стверджує про необхідність встановити сутність патологічних змін, перш ніж призначати лікування. На превеликий жаль, у практичній діяльності педіатрів зазначений принцип часто не береться до уваги, тому зазвичай лікування розпочинають без урахування всіх симптомів і даних лабораторних досліджень. Найчастіше це стосується лікування дітей із лейкоцитурією. У непоодиноких випадках таким хворим установлюють діагноз «пієлонефрит» і призначають короткотривалі курси антибактеріального лікування. Водночас лейкоцитурію можуть спричинювати різні порушення евакуаторної здатності верхніх і нижніх сечових шляхів, а саме: вади розвитку, нейрогенний сечовий міхур та інші першопричини. Наведемо типовий клінічний випадок.

Дівчинка віком 8 років була госпіталізована в клініку на базі Інституту урології АМН України зі скаргами на високу температуру тіла в межах 38-39 °С, біль у правій половині живота і в попереку. 

Анамнез хвороби. Уперше захворіла у віці 2,5 років. Дебютом хвороби було підвищення температури тіла до 38 °С. Мати дитини звернулася до дільничного педіатра одного з районних центрів за місцем проживання. Лікар без розгляду даних аналізів сечі й крові призначив антибактеріальний препарат, розцінивши стан дитини як «грипозний». Упродовж 3 днів температура тіла у дитини нормалізувалася. Протягом року епізоди з підвищенням температури спостерігалися ще двічі. Лише під час третього епізоду хвороби педіатр призначив аналіз сечі, у результаті якого було виявлено лейкоцитурію і помірну альбумінурію. Педіатр установив діагноз «пієлонефрит» і призначив антибактеріальну терапію упродовж 10 днів.

Лише після чергового загострення пієлонефриту хвору направили на консультацію до обласного дитячого нефролога. Після огляду дитячим нефрологом був застосований комплекс діагностичних заходів (цистографія, екскреторна урографія) і встановлений діагноз: двобічний міхурово-сечовідний рефлюкс II-III ступеня, вторинний пієлонефрит. Хворій призначена тривала антибактеріальна терапія з періодичним переходом на так звану профілактичну дозу. Зазначене лікування тривало до госпіталізації в нашу урологічну клініку.

Висновок. Унаслідок неправильної тактики ведення хворої, пізньої діагностики причин рецидивного пієлонефриту навіть після встановлення правильного діагнозу проводилося тривале непатогенетичне лікування. Слід пам'ятати, що за наявності лейкоцитурії необхідно визначити причини її виникнення та направити дитину на консультацію до дитячого уролога.

У нашій клініці було встановлено діагноз: двобічний міхурово-сечовідний рефлюкс IV стадії, післязапальне зморщення правої нирки як наслідок частих загострень пієлонефриту. У хворої була виконана двобічна антирефлюксна операція, що було патогенетично обґрунтованим. У післяопераційному періоді призначені уросептики протягом 14 днів, а після завершення гострого періоду – тривала профілактична терапія фітопрепаратом Канефрон® Н («Біонорика», Німеччина) упродовж 6 міс. Фітопрепарат Канефрон® Н має лікувальні властивості, що сприяють профілактиці загострень пієлонефриту; зокрема чинить протизапальну, діуретичну, протимікробну й спазмолітичну дію, а також покращує функцію нирок під час тривалого застосування. Крім того, Канефрон® Н безпечний для лікування у дітей і має добру переносимість.

Прогноз захворювання у цієї хворої ми бачимо таким чином: при правильному та своєчасному лікуванні запальних процесів сечовивідної системи процес зморщування правої нирки сповільниться, але не припиниться.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ

10.07.2020 Неврологія Вторинна профілактика інсульту: мультимодальні ефекти трифлузалу

Останніми десятиліттями впровадження у практику ведення пацієнтів з інсультом антитромботичних препаратів дозволило досягти певних успіхів у профілактиці захворювання. Вибір цих лікарських засобів визначається ймовірною причиною розвитку ішемічного інсульту – ​атеротромбозом або емболією (здебільшого внаслідок фібриляції передсердь). Якщо за ембологенної природи інсульту безумовні переваги віддають оральним антикоагулянтам, то при атеротромбозі показане призначення інгібіторів агрегації тромбоцитів. ...

10.07.2020 Психіатрія Догляд та лікування в гострому періоді інсульту: необхідне, достатнє та межі дозволеного

Ця публікація містить огляд основних положень для організації догляду за пацієнтами в гострому періоді інсульту, що ґрунтуються на поточних рекомендаціях і найкращому клінічному досвіді. Це є доступним для вивчення в сучасній літературі, обговорюється фахівцями на різноманітних форумах, передається наочно при візитах та навчанні в успішних центрах тощо. ...

10.07.2020 Психіатрія Розлад із дефіцитом уваги та гіперактивністю: Ferrari з потужним двигуном і гальмами від велосипеда

У лютому 2020 року в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулася Науково-практична конференція «ІІ Міжнародні консультації «Співпраця заради реформ у системі охорони психічного здоров’я». Ця визначна подія об’єднала вітчизняних і зарубіжних спеціалістів – ​лікарів, психологів, фахівців із соціальної роботи та педагогів – ​навколо обговорення останніх наукових досягнень і практичного досвіду роботи з дітьми, які мають розлад із дефіцитом уваги та гіперактивністю (РДУГ). Проблеми пацієнтів із РДУГ потребують комплексного розв’язання, розробки окремої політики, яка може об’єднати програми спеціалізованої психіатричної, неврологічної, загальномедичної допомоги, психологічні втручання на макро- та мікросоціальному рівнях, педагогічний супровід з урахуванням особливих освітніх проблем, низку заходів у галузі ювенальної юстиції тощо....

09.07.2020 Неврологія Безсоння, депресія та сексуальні розлади: як розірвати хибне коло

Сон – це базова потреба кожної людини, він необхідний для підтримання фізичного та психічного здоров’я. Епідеміологічні дослідження свідчать, що ті чи інші розлади сну мають 20-35% загальної популяції, в 10-20% населення має місце клінічно значуще безсоння [1-5]. Недостатня тривалість сну пов’язана із 7 з-поміж 15 провідних причин смерті, включно з кардіо- та цереброваскулярними захворюваннями, цукровим діабетом і злоякісними новоутвореннями [6]. Серед наслідків хронічного безсоння – депресія та тривога [7]; з іншого боку, порушення сну є ключовим проявом депресії: приблизно дві третини пацієнтів із депресією страждають на безсоння [8]. Ще одним розладом, тісно пов’язаним як із безсонням, так і з депресією, є сексуальна дисфункція [9-11]. Безсоння, депресія та сексуальні розлади часто співіснують, утворюючи хибне коло....