Статті

Нещодавно у Львові відбувся IX Міжнародний конгрес «Репродуктивне здоров’я», під час проведення якого провідні експерти в сфері репродуктивної медицини України обговорили основні новини та здобутки в цій галузі. Так, доповідь провідного експерта у сфері репродуктивної медицини України, CEO групи медичних компаній Medical Plaza, доктора медичних наук Наталії Олександрівни Данкович (м. Київ) «Тіньові загрози фертильності» стосувалася непомітних на перший погляд процесів, що визначають майбутнє репродуктивного потенціалу.

Загальносвітова поширеність метаболічно-асоційованої стеатотичної хвороби печінки (МАСХП) неухильно зростала протягом останніх десятиліть і наразі оцінюється на рівні ≈38%. Поширеність МАСХП є вищою в осіб з ожирінням (75%), цукровим діабетом (ЦД) 2 типу (69%) та дисліпідемією (20-80%). Метаболічно-асоційований стеатогепатит (МАСГ) – тяжча форма МАСХП, яка потенційно прогресує до вираженого фіброзу, цирозу та гепатоцелюлярної карциноми, – також становить значну клінічну й економічну проблему в усьому світі. Пацієнтам із МАСХП (особливо з МАСГ і фіброзом печінки) властивий підвищений ризик розвитку ЦД 2 типу, серцево-судинних захворювань, хронічної хвороби нирок та деяких позапечінкових онкологічних захворювань.

Серцево-судинні захворювання (ССЗ) щороку забирають життя ≈19,7 млн осіб у всьому світі (WHO, 2022). Останніми роками фактори ризику ССЗ у комплексі з метаболічними розладами та хронічною хворобою нирок (ХХН) розглядаються крізь призму кардіоренометаболічного синдрому (КРМС).

Загальна захворюваність на онкологічні хвороби і далі зростає, що значною мірою пов’язано зі старінням населення. За прогнозами, до 2040 р. кількість пацієнтів, які щорічно отримують хімієтерапію, сягне 15 мільйонів. Завдяки ефективному контролю її гострих побічних ефектів, зокрема нудоти і блювання, що зумовлено покращенням якості медичної допомоги, структура тягаря онкологічних захворювань зазнала змін. На перший план дедалі частіше виходять віддалені ускладнення лікування. Одним із найпоширеніших і клінічно значущих довгострокових побічних ефектів є хімієтерапевтично-індукована периферична полінейропатія (ХІПН) [1].

Біль, викликаний опіками, турбує більшість пацієнтів протягом тривалого часу після первинної травми та важко піддається лікуванню [1]. Опікові травми мають змішані ознаки ноцицептивного, запального й нейропатичного болю із залученням центральної та периферичної нервової системи [2]. При виборі анальгетиків для лікування болю, спричиненого опіками, застосовують мультимодальний підхід. Нестероїдні протизапальні препарати, габапентиноїди та опіоїди залишаються основою фармакологічного лікування, однак використання останніх має бути адаптованим із метою уникнення толерантності, опіоїд-індукованої гіпералгезії та передозування [3]. Повідомляється, що близько 50-80% пацієнтів з опіковою травмою мають симптоми нейропатичного болю, що ефективно усувається за допомогою габапентиноїдів – ​прегабаліну та габапентину. Прегабалін є аналогом γ-аміномасляної кислоти, який зв’язується з білком α2δ, що пригнічує приплив кальцію та вивільнення збуджувальних нейромедіаторів [4]. Антиноцицептивні та анксіолітичні ефекти прегабаліну були встановлені при різних синдромах периферичного нейропатичного болю, у тому числі при постопіковому болю та свербежі, що підтверджується численними клінічними дослідженнями.

Колоректальний рак (КРР) залишається однією з найпоширеніших злоякісних пухлин у світі з високою захворюваністю і смертністю. Стандартні методи лікування мають обмежену ефективність при метастатичному КРР (мКРР). Фруквінтиніб – високоселективний інгібітор рецепторів васкулярного ендотеліального фактора росту (VEGFR) – продемонстрував значну протипухлинну активність та прийнятний профіль безпеки. Дослідження FRESCO та FRESCO‑2 засвідчили, що фруквінтиніб достовірно подовжує виживаність без прогресування (ВБП) і загальну виживаність (ЗВ) у пацієнтів із рефрактерним мКРР, утвердивши його статус стандарту терапії третьої лінії. У цьому огляді систематизовано дані щодо механізмів дії, фармакокінетики, небажаних явищ (НЯ) та актуальних клінічних досліджень фруквінтинібу при КРР.

Радикальна простатектомія при раку передміхурової залози (РПЗ) має більш ніж 120-річну історію, пройшла шлях від відкритого промежинного та залобкового втручання до лапароскопічної та роботизованої техніки (одно- і багатопортової). У статті представлено аналіз відкритих методик радикальної простатектомії, а також етапи впровадження їх при хірургічному лікуванні РПЗ. Лапароскопічні та робот-асистовані радикальні простатектомії характеризуються меншою інвазивністю та морбідністю, а також кращими онкологічними й функціональними результатами порівняно з відкритими втручаннями. Підкреслено необхідність впровадження лапароскопічної і робот-асистованої радикальної простатектомії в рутинну практику урологів України як малоінвазивних та ефективних втручань при хірургічному лікуванні локалізованого РПЗ.

Хронічний простатит (ХП) і синдром хронічного тазового болю (СХТБ) є однією з найчастіших причин звернення до уролога, що складає близько 25% амбулаторних візитів [1]. Огляд Міжнародного товариства урології (Société International d’Urologie, SIU) показав, що поширеність симптомів, подібних до простатиту, становить від 2,2 до 16% [2]. Сучасний підхід до лікування пацієнтів із простатитом та СХТБ для досягнення кращих клінічних результатів передбачає призначення мультимодальних схем, серед яких протизапальну й анальгетичну роль виконують ​нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Диклофенак є найбільш вивченим НПЗП, який забезпечує потужний знеболювальний і протизапальний ефект за рахунок інгібування синтезу простагландинів та впливу на калієві канали на периферичному та ноцицепцію – ​на центральному рівні.

Бактеріальний простатит – поширена інфекція, однак на сьогодні його діагностика та лікування залишаються утрудненими. Складність діагностики частково пов’язана з недостатністю високоякісних доказів, які б могли допомогти клініцисту в інтерпретації даних анамнезу пацієнтів, фізикального обстеження та результатів лабораторних досліджень. Лікування є проблематичним через невелику кількість антимікробних препаратів, здатних проникати в передміхурову залозу, зростаючу мікробну резистентність, що обмежує ефективні варіанти терапії, а також через високий ризик рецидивування гострого простатиту (до 10% за 6 місяців) [1]. Відповідно до рекомендацій Європейської асоціації урології (EAU, 2025) [2] фторхінолони, зокрема ципрофлоксацин, залишаються препаратами першої лінії в емпіричному лікуванні хронічного бактеріального простатиту (рівень доказів 1a) завдяки їхнім сприятливим фармакокінетичним властивостям, високому профілю безпеки та антибактеріальній активності проти грамнегативних патогенів, включаючи Pseudomonas aeruginosa та Chlamydia trachomatis.

У статті надано відповіді на найбільш часті питання, що виникають у практиці репродуктолога, зокрема значення безплідного шлюбу для демографії України; викладено дані щодо частоти, а також причин порушень чоловічої фертильності – ​хронічних інфекційно-запальних захворювань сечостатевої системи, варикоцеле, патології яєчок, нездорового способу життя. Хронічні інфекційно-запальні урогенітальні захворювання як найбільш часту причину чоловічих генеративних розладів розглянуто більш детально, враховуючи те, що інфекція сечостатевих шляхів у чоловіка, передаючись жінці, призводить у неї до виникнення або підтримки захворювань органів малого таза та тяжких форм безпліддя. Окреслено напрямки медичних заходів, які слід здійснювати для покращення дітородної здатності чоловіків та зниження частоти безплідних шлюбів.

Традиційно α-адреноблокатори є першою лінією медикаментозного лікування симптомів нижніх сечових шляхів (СНСШ) на фоні доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ): вони швидко покращують сечовипускання за рахунок зниження тонусу гладкої мускулатури простати. При порівнянній ефективності представники цієї групи препаратів мають різні профілі безпеки та переносимості. Разом із тим мало що відомо про потенційний синергізм α-адреноблокаторів різних класів. У статті представлено результати проспективного порівняльного обсерваційного дослідження, у якому порівнювали ефективність моно- (силодозин) та подвійної (силодозин + альфузозин) терапії α-адреноблокаторами в пацієнтів із рефрактерними помірними та тяжкими СНСШ на фоні ДГПЗ. Автори показали, що середнє покращення балів за Міжнародною шкалою оцінки простатичних симптомів (IPSS) і максимальної об’ємної швидкості потоку сечі (Qmax) було істотно більш вираженим у групі подвійного лікування, без суттєвої різниці в частоті побічних ефектів між двома групами.

Еректильна дисфункція (ЕД) є поширеним розладом серед чоловіків середнього і старшого віку, який має мультифакторну природу. Відомо, що опосередкована оксидом азоту (NO) регуляція кавернозного кровообігу є центральним механізмом ерекції, тому зниження біодоступності NO вважається ключовим патогенетичним фактором розвитку ЕД. Незважаючи на доведену ефективність інгібіторів фосфодіестерази 5-го типу (іФДЕ-5), їхня дія є переважно симптоматичною та залежною від збереженого синтезу NO, що обмежує терапевтичний потенціал у пацієнтів із вираженою ендотеліальною дисфункцією. У зв’язку з цим існує потреба в пошуку ефективного, патогенетично спрямованого лікування у цієї категорії хворих.