27 березня, 2015
Шигельоз
| тематический номер: ИНФЕКЦИИ В ПРАКТИКЕ ВРАЧА |
Шигельоз – міжнародна назва хвороби, яку в Україні ще часто називають дизентерією. За даними ВООЗ, у світі щороку реєструють близько 2 млрд хворих на гострі кишкові інфекції. У структурі цих недуг частка шигельозу, за деякими даними, становить не менше 70-90%. Ця патологія є причиною смерті близько 1 млн людей за рік у світі. Найбільшого поширення шигельоз набув у ряді країн Латинської Америки, Африки й Азії, де рівень захворюваності сягає 500 на 100 тис. населення і є однією з основних причин смертності дітей віком до 5 років.
За даними МОЗ України, захворюваність на дизентерію в останні роки коливається на рівні 17-20 на 100 тис. населення. 2005 року цей показник становив 20,5 на 100 тис. населення. Періодично реєструють спалахи шигельозу. Останній великий спалах шигельозу Зонне зафіксовано в м. Нетішин Хмельницької області у жовтні минулого року, коли захворіло 492 особи, передусім діти віком від 2 до 6 років.
Етіологія
Недугу спричинює група мікроорганізмів родини Еnterobacteriaceae роду Shigella. Згідно з Міжнародною класифікацією (1982) шигели розподілено на 4 види: S. dysenteriae, S. flexneri, S. boydii, S. sonnei. В Європі, зокрема в Україні, вид S. dysenteriae практично не виявляється.
Шигела Григор’єва-Шига утворює Шига-токсин, або екзотоксин, інші види продукують його у мізерних кількостях. Усі шигели синтезують ще й термолабільний ендотоксин. Найнижча інфікувальна доза характерна для бактерій Григор’єва-Шига, більша – для паличок Флекснера, найвища – для шигел Зонне.
Стійкість шигел тим вища, чим слабша їхня вірулентність. Так, шигели Зонне, які менш вірулентні, характеризуються значно більшою стійкістю в оточуючому середовищі й меншою вибагливістю до умов культивування. На посуді й вологій білизні вони можуть зберігатися протягом місяців, у грунті – до 3 місяців, на продуктах харчування – декілька діб, у воді – до 2 місяців. При нагріванні до 60 °С гинуть через 10 хв, при кип’ятінні – негайно, у дезінфекційних розчинах – протягом кількох хвилин. Важливо, що шигели Зонне порівняно зі збудниками Григор’єва-Шига і Флекснера інтенсивніше розмножуються в молоці та молокопродуктах. Крім того, саме шигели Зонне здатні набагато довше зберігатися у цих продуктах, які часто є факторами передачі збудника. Це пояснюється тим, що в молоці й молочнокислих продуктах багата сапрофітна мікрофлора, якій краще протидіють шигели Зонне через їх активну коліцинопродукцію. До того ж нижчі значення рН (сквашування молокопродуктів) добре переносять саме ці збудники.
Епідеміологія
Джерелом інфекції є хворий з маніфестною або субклінічною формою недуги. Найбільшу небезпеку становлять особи зі стертою, субклінічною та легкою формами хвороби, які працюють на підприємствах громадського харчування, водопостачання, у дитячих дошкільних і лікувальних закладах, мешкають у гуртожитках, притулках для старих, казармах і т.д., приховують недугу або не знають про те, що інфіковані.
Виділення шигел з фекаліями починається одночасно з першими проявами хвороби, досягає максимуму на 3-5 день, у процесі видужання зменшується, але триває аж до загоєння слизової оболонки кишечнику (кілька тижнів або навіть місяців).
Можливість «здорового» носійства нині підлягає сумніву. Випадки носійства шигел розглядаються як стерта або субклінічна форма хвороби. В осіб з імунодефіцитними станами (ВІЛ-інфекція, променева хвороба, дистрофія тощо) виділення шигел може тривати місяцями, часто формуються стійкі розлади функцій травного каналу. Роль таких джерел інфекції залежить від інтенсивності виділення збудників та їх вірулентності.
Як і при інших кишкових інфекціях, механізм передачі збудників шигельозу – фекально-оральний, вони поширюються харчовим, водним, побутовим шляхом, а також переносяться мухами.
Є переконливі дані про відносну епідеміологічну самостійність збудників шигельозу та про існування для кожного виду шигел основних і додаткових шляхів передачі. Згідно з законом відповідності В.І. Покровського та Ю.П. Солодовникова основним шляхом поширення для шигел Григор’єва-Шига є побутовий, Флекснера – водний, а Зонне – харчовий. Щоправда, це не виключає можливості активації додаткових шляхів передачі.
Харчовій передачі шигел сприяють ті продукти, які перед вживанням не піддаються термічній обробці: непряжене молоко та кисломолочні продукти, особливо сметана; салати, холодні закуски, напої, овочі, фрукти тощо. Забруднені збудником харчові продукти при сприятливих для його розмноження умовах спричиняють спалахи, які за клінічними та епідеміологічними ознаками нагадують харчову токсикоінфекцію.
Водний спалах шигельозу характеризується різким підвищенням і відносно стрімким спадом захворюваності. Контамінація води шигелами відбувається, як правило, внаслідок пошкодження водогінної мережі та потрапляння до неї каналізаційних стоків.
У разі побутового шляху передачі зараження відбувається внаслідок безпосереднього спілкування з хворим, а також через забруднені виділеннями хворого або бактеріоносія предмети побуту (посуд, іграшки, дверні ручки, судна тощо). Через забруднені руки збудники можуть переноситися на харчові продукти. При побутовому шляху передачі шигел найчастіше відзначається спорадична захворюваність, рідше (в організованих дитячих колективах) – групова.
Патогенез
Інкубаційний період триває звичайно 2-3 доби. У деяких випадках він може скорочуватися до 2 годин або подовжуватися до 7-10 діб.
Встановлено два компоненти (тонкокишковий і товстокишковий) інфекції. Після потрапляння вірулентного штаму шигели починають розмножуватись у тонкій кишці і через 12 год визначаються в концентрації 107-109 мікробних тіл в 1 мл інтестинальної рідини. При частковому руйнуванні шигел у травному каналі виділяється ендотоксин, який всмоктується у кров і має токсичний вплив на організм. У хворого з’являються гарячка і біль у животі. Вивільнення токсину в тонкій кишці спричинює появу водянистих випорожнень, а також зумовлює розвиток запалення слизової оболонки і тканинну деструкцію – важливих гістопатологічних змін. Через 1-3 дні тонка кишка звільняється від бактерій, і процес локалізується в товстій кишці – органі-мішені для шигел. У цей період температура тіла знижується, абдомінальний біль зміщується в нижні квадранти живота, з’являються імперативні позиви до дефекації, тенезми й колітна діарея.
Токсини шигел чинять нейро-, ентеро- і цитотоксичну дію. Бактерійні цитотоксини ушкоджують мембрани епітеліальних клітин. При цьому зв’язок епітеліоцитів з базальною мембраною настільки слабне, що інфіковані клітини злущуються і таким чином звільняють слизову оболонку від збудника. Отже, процес, що розпочався з проникнення шигел у хімус кишечнику, завершується поверненням збудника у початковий стан, далі відбувається вторинна адгезія і т.д. Інтенсивність таких тканинних популяційних циклів пропорційна до концентрації шигел у пристінковому шарі слизової оболонки. Посилене лущення колоноцитів розцінюється як один з основних механізмів протишигельозного захисту. Якщо проліферація колоноцитів менш інтенсивна, ніж їх відторгнення, розвивається ерозивний і навіть виразковий коліт.
Морфологічне й функціональне відновлення кишечнику істотно відстає від клінічного одужання. В окремих випадках шигельоз може мати затяжний перебіг. Морфологічним субстратом такого перебігу є поліпозно-виразковий коліт.
Класифікація
Клінічна класифікація шигельозу наведена в таблиці 1.
Клініка
Шигельоз має циклічний перебіг. Розрізняють такі періоди недуги: початковий, розпалу, згасання проявів та наслідків хвороби.
Найчастіше виникає гостра форма шигельозу, що характеризується швидким перебігом – до 3 місяців. На початку захворювання, як правило, появляються симптоми загальної інтоксикації, до яких дещо пізніше приєднуються ознаки ураження травного каналу, у типових випадках – переважно дистального відділу товстої кишки. При цій інфекції уражаються всі відділи нервової системи, що зумовлює значну частину скарг (нездужання, головний біль, запаморочення та ін.) та низку порушень діяльності серцево-судинної системи й травного каналу. У хворих яскраво виражені ознаки вегетативної дистонії: озноб, тремор рук і повік, порушення дермографізму, пригнічення психіки.
Температура тіла швидко підвищується до 38-40 °С і більше, утримується на цьому рівні (febris continua) від кількох годин до 2-5 діб, а потім знижується на кшталт прискореного лізису. Озноб і збільшене потовиділення не характерні, лише початкове підвищення температури тіла може супроводжуватися незначним ознобом. Нерідко при шигельозі температура тіла не підвищується. Хворі стають млявими, загальмованими, у них погіршується апетит. У перші години хвороби, значно рідше – пізніше з’являються симптоми ураження кишечнику: хворі відчувають посилену перистальтику, що супроводжується голосним бурчанням і переливанням. Виникають періодичний біль у животі й імперативні позиви до дефекації. Невдовзі приєднується пронос. У перші години випорожнення калові, рясні, напіврідкі, часто слизисті, з шматочками неперетравленої їжі. Давно відзначено, що спочатку виникає біль у животі, а розлади випорожнення та симптоми інтоксикації з’являються згодом.
У типових випадках розвивається колітичний синдром. Він проявляється переймоподібним ріжучим болем унизу живота, більше в лівій здухвинній ділянці, вираженість і тривалість якого залежить від тяжкості хвороби. Біль у животі звичайно передує кожній дефекації, відзначається під час неї і незабаром припиняється. Характерні тенезми (нестерпний тягнучий біль, що віддає у крижі, та печіння у прямій кишці, що виникає під час дефекації та зберігається протягом 5-15 хв після неї), тривале відчуття неповного звільнення кишечнику, що створює враження незавершеності дефекації. Позиви до дефекації частіше безрезультатні (несправжні), випорожнення затяжне. Це зумовлено запальними змінами слизової оболонки ампулярної частини прямої кишки. При пальпації органів черевної порожнини визначають спазмовану, ущільнену й болючу товсту кишку, особливо сигмоподібну. Часто пальпація посилює спазм кишечнику та провокує позиви до дефекації. Випорожнення часті, скупі, з домішками слизу та свіжої крові, а пізніше й гною. Спазми й нерівномірне скорочення окремих сегментів кишки призводять до затримки вмісту кишечнику у верхніх його відділах (спастичні запори). Цим пояснюється виділення в типових і тяжких випадках недуги невеликої кількості безкалового вмісту кишечнику, що складається із запального ексудату («ректальний плювок»). Незважаючи на багаторазові дефекації, а точніше, позиви (за Н.К. Розенбергом, – навіть до 288 разів за добу, частіше – до 20-30 разів за добу), об’єм випорожнень рідко перевищує 0,5-1 л, тому зневоднювання при типовій формі шигельозу, як правило, не настає.
При огляді хворого відзначають блідість і сухість шкіри, можлива гіперемія обличчя, шиї, верхньої частини тулуба. Незважаючи на гарячку, шкіра нерідко холодна на дотик, що пов’язано зі спазмом периферичних судин і перерозподілом крові. Слизова оболонка ротової порожнини суха (внаслідок зменшення слиновиділення), язик укритий білим нальотом. Пульс лабільний, прискорений, іноді аритмічний. Артеріальний тиск знижений. Тони серця ослаблені, може прослуховуватися систолічний шум на верхівці. Органи дихання звичайно не уражаються. При пальпації живота виявляють спазм, ущільнення й болючість товстої кишки, особливо сигмоподібної, що визначається у вигляді тяжа. Печінка та селезінка звичайно не збільшуються. Іноді у таких хворих можуть виникати дизуричні явища (частіше болюче, мимовільне сечовипускання під час тенезмів і несправжніх позивів або і його затримка), що виникають унаслідок порушення механізму нервової регуляції сфінктерів. Частота, глибина й тривалість вказаних змін залежать від тяжкості хвороби, а порушення окремих функцій – і від характеру деструктивних змін у товстій кишці.
Виявлено деякі клінічні розбіжності шигельозу залежно від виду збудника. Шигельоз Флекснера характеризується переважанням середньотяжких і тяжких варіантів клінічного перебігу, у той час як при шигельозі Зонне вони відзначаються рідше. Шигельоз Зонне частіше, більше ніж удвічі порівняно з шигельозом Флекснера, характеризується гастроентероколітною та гастроентеритною формою.
Ускладнення
При тяжкому перебігу хвороби в дітей, в осіб похилого та старечого віку, на фоні аліментарної та вітамінної недостатності, в алкоголіків і наркоманів можливі ранні (інфекційно-токсичний, гіповолемічний шок, пневмонія, перитоніт, інвагінація й гангрена кишки, шигельозний сепсис, випадіння прямої кишки та ін.) й пізні (синдром Рейтера, асептичні артрити) ускладнення шигельозу. Практично в усіх хворих розвивається дисбактеріоз кишечнику.
Прогноз
У більшості випадків гострий шигельоз закінчується повним видужанням. Однак останнім часом почастішали й несприятливі наслідки хвороби (постшигельозний коліт, декомпенсований дисбактеріоз кишечнику, смерть). Летальний кінець можливий передусім у вкрай ослаблених хворих, осіб старечого віку й немовлят.
Діагноз
Діагноз «шигельоз» встановлюють за допомогою комплексу клінічних, епідеміологічних і параклінічних методів.
Основні ознаки, що вказують на можливу наявність шигельозу:
• гострий початок, нерідко з ознобу;
• відповідність ступеня інтоксикації температурі тіла;
• відсутність ознак зневоднення (при колітній формі) або наростання дегідратації на фоні багаторазового блювання та значної діареї (при гастроентероколітній чи гастроентеритній формі);
• переймоподібний біль у животі переважно у лівій здухвинній ділянці (при колітній формі) або розлитий;
• тенденція до короткочасного перебігу.
Основні симптоми, характерні для шигельозу:
• тенезми та несправжні позиви до дефекації;
• болючість і ущільнення сигмоподібної кишки;
• часті мізерні випорожнення, що набувають характеру «ректального плювка» (при колітній формі);
• домішки слизу й крові у калі.
Епідеміологічний анамнез може засвідчити вживання підозрілого на контамінацію збудником продукту, перебування пацієнта в епідемічному осередку, можливий контакт з хворим, незадовільні побутові умови тощо.
Лабораторна діагностика грунтується на виділенні збудника з фекалій (рідше з блювальних мас, промивних вод шлунка тощо) та його родовій і видовій ідентифікації. Клініко-епідеміологічне значення має встановлення антибіотикорезистентності та фаготипу шигел. З метою підтвердження динаміки протишигельозних антитіл проводять серологічні реакції з парними сироватками (РНГА, рідше РА). Діагностичним титром у РНГА вважають 1:100 – для шигельозу Зонне і 1:200 – для шигельозу Флекснера. Діагностично значущим є збільшення їх титрів як мінімум у чотири рази.
Негативні результати бактеріологічного й серологічного досліджень не виключають можливості діагностики шигельозу клінічно й епідеміологічно.
Зараз для підтвердження діагнозу, крім класичних бактеріологічних і серологічних методів дослідження, усе більшого практичного значення набуває виявлення специфічних антигенів збудника в біологічних субстратах пацієнта, використання таких високоспецифічних і чутливих способів індикації бактерійних антигенів та антитіл до них, як імуноферментний, імунофлюоресцентний і радіоімунний методи, імуноблотинг, імуносорбційні методи експрес-діагностики. Значний інтерес викликають успішно розроблювані методи гібридизації нуклеїнових кислот збудника.
Особливої уваги заслуговує метод ПЛР з використанням генетичних праймерів. За своєю чутливістю та специфічністю вона перевершує ІФА в багато разів. Надзвичайно перспективним є поєднане застосування ІФА і ПЛР. Є підстави вважати, що вони незабаром витіснять класичні бактеріологічні й серологічні методи і дадуть можливість підтвердити наявність шигел практично у всіх випадках.
Нерідко істотну допомогу надає копроцитограма. Мікроскопічне дослідження калу дає змогу виявити велику кількість нейтрофільних лейкоцитів, еритроцитів, слизу. Заслуговує на увагу визначення в калі маркера нейтрофілів – лактоферину. Труднощі мікроскопічного дослідження полягають у тому, що найбільш достовірні результати можливі лише при аналізі свіжого матеріалу та за умови дослідження зразків досвідченим спеціалістом.
Діагностичну цінність має ректороманоскопія, додаткову інформацію можна отримати за допомогою тепловізійного методу. У гострий період шигельозу на термограмах виявляються різноманітні за розміщенням, формою, структурою та інтенсивністю вогнища гіпертермії. У цілому вони мають тенденцію до групування над проекцією уражених відрізків кишечнику, однак можливі й варіації.
Диференційний діагноз
При харчовій токсикоінфекції на відміну від шигельозу захворювання починається бурхливо з нудоти та блювання, болю у верхній частині живота. Випорожнення водянисті, без домішок крові та слизу, тенезмів немає. Після блювання та промивання шлунка хворий відчуває значне поліпшення самопочуття. Захворювання пов’язане з уживанням неякісних продуктів і нерідко розвивається у групи осіб одночасно.
Холера починається з проносу, який виникає частіше вночі або вранці. Відсутні біль у животі, тенезми. Випорожнення водянисті, рясні. Часто згодом приєднується блювання без нудоти. Температура тіла залишається нормальною або субнормальною. Інфекція характеризується епідемічним поширенням.
При гастроінтестинальній формі сальмонельозу більш виражені симптоми інтоксикації, температура тіла висока (досягає 39-40 °С), часто супроводжується ознобом. Живіт помірно здутий, при пальпації болючий в епігастрії, навколо пупка і в ілеоцекальній ділянці (так званий сальмонельозний трикутник). Випорожнення рідкі, рясні, пінисті, інколи кольору баговиння, смердючі.
Кампілобактеріоз може перебігати за типом гострого гастроентероколіту, але основним проявам хвороби часто передують продромальні явища – загальне нездужання, озноб, головний біль, міалгія. Далі приєднуються переймоподібний біль унизу живота, нудота, блювання. Кал рідкий, смердючий, іноді з домішками крові.
Деяку схожість з шигельозом може мати ротавірусний гастроентерит. До його особливостей належать ентеритні випорожнення, біль у верхній частині живота, відсутність колітного синдрому, розвиток катару верхніх дихальних шляхів, у крові – лейкопенія, лімфоцитоз та еозинофілія. Основні клінічні прояви інфекційних гастроентеритів і ентероколітів наведені в таблиці 2.
Амебіаз супроводжується колітним синдромом, однак для нього більш характерним є поступове наростання вираженості клінічних симптомів при незначній інтоксикації та хвилеподібний перебіг. Згодом у випорожненнях збільшується кількість скловидного слизу, до якого приєднується кров. Це надає каловим масам вигляду малинового желе. Спочатку уражуються сліпа кишка й висхідний відділ товстої кишки, лише при затяжному та хронічному перебігу запалення переходить на сигмоподібну й пряму кишки, деколи можна виявити характерні виразки з підритими краями. У калі знаходять вегетативні форми амеб з фагоцитованими еритроцитами. Захворювання трапляється переважно в місцевостях із тропічним і субтропічним кліматом.
При балантидіазі звертають увагу на довготривалий пронос, виснаження та малокрів’я. Відзначають метеоризм, бурчання, часті, нерідко водянисті, дуже смердючі випорожнення без домішок крові. Слід враховувати, що це професійна хвороба працівників свинарників. У свіжому калі при мікроскопічному дослідженні виявляють балантидії.
Для лямбліозу характерний розвиток помірного синдрому ентериту та симптомів дуоденіту. Вирішальне значення має наявність у рідких випорожненнях або дуоденальному вмісті вегетативних форм лямблій.
При діагностиці шигельозу необхідно виключити неспецифічний виразковий коліт, туберкульоз кишок, поліпоз і рак прямої або сигмоподібної кишки. Їх розмежування доцільно здійснювати в умовах стаціонару із застосуванням інструментальних методів (ректороманоскопія, колоноскопія, рентгенографія тощо). Ентероколіти туберкульозного походження відрізняються тривалим і монотонним перебігом. Для діагнозу має значення наявність вогнищ туберкульозу в легенях, позитивні туберкулінові проби.
Болем у животі, блюванням і проносом часто супроводжуються гострі хірургічні захворювання органів черевної порожнини: гострий апендицит, інвагінація кишок, холецистопанкреатит, тромбоз мезентеріальних судин. Однак при цих захворюваннях біль у животі починається у вигляді приступу й далі відзначається постійно, досить виражений, має типову для кожного захворювання локалізацію та іррадіацію, супроводжується ознаками подразнення очеревини. Блювання спочатку виникає рефлекторно і зв’язане з приступом болю, потім зумовлене парезом травного каналу. При жовчній кольці блювальні маси забарвлені жовчю, при перитоніті вони темно-бурого кольору, смердючі.
Лікування
Лікування хворих на шигельоз залежно від клінічних та епідеміологічних показань здійснюють удома чи в стаціонарі.
У початковий період недуги, перебіг якої подібний до харчової токсикоінфекції, хворому необхідно промити шлунок. Це здійснюють за допомогою зонда чи штучно викликаючи блювання (однак антиперистальтика під час блювання повністю не спорожняє шлунок). Для цього використовують теплу кип’ячену воду, 1-2% розчин натрію гідрокарбонату. Промивання проводять до відходження чистих вод.
Хворі на шигельоз тяжкого і середньотяжкого ступеня потребують постільного режиму. Після поліпшення стану їх руховий режим розширюють.
Одним із основних компонентів комплексної терапії є дієта. У гострий період призначають стіл № 4 за Певзнером. Обмежують жири та вуглеводи до нижньої фізіологічної норми на фоні звичайного вмісту білка в їжі. Виключають продукти та страви, що підсилюють процеси бродіння (бобові, буряк, огірки, квашена капуста, редиска, апельсини, груші, мандарини, сливи, виноград) і гниття в кишках, а також сильні стимулятори жовчовиділення, секреції шлунка та підшлункової залози (смажена, гостра й солона їжа, гриби, консерви, маринади, приправи, прянощі, здобне тісто, жирні сорти м’яса, риби та птиці). У гострий період недуги з раціону виключають чорний хліб та інші продукти, багаті харчовими волокнами, але дозволяють сухарі з білого хліба.
Арсенал сучасних лікувальних засобів дуже великий, однак у кожному конкретному випадку серйозного обгрунтування вимагає призначення антибактеріальних препаратів, тому що шаблонне їх застосування може істотно зашкодити здоров’ю хворого.
Заслуговують на увагу такі рекомендації щодо етіотропної терапії пацієнтів із шигельозом.
• Хворі із субклінічним бактеріовиділенням шигел і гастроентеритним варіантом недуги, як правило, етіотропної терапії не потребують.
• При шигельозі легкого та часто середньотяжкого ступеня достатньо використовувати один з таких препаратів: інтетрикс по 4-6 капсул на добу; ніфуроксазид по 1 капсулі (0,2 г) 4 рази на добу; ентероседив по 1 таблетці 2-3 рази на добу (щоправда, така терапія ще потребує глибшого й тривалішого вивчення).
• Дорослим хворим з тяжким і частині хворих із середньотяжким шигельозом можна застосовувати налідиксову кислоту в дозі 1 г 4 рази на добу, дітям – з розрахунку 50-60 мг/кг 3-4 рази на добу. Препаратами вибору в дорослих є фторхінолони (ципрофлоксацин в дозі 0,5 г 2 рази на добу, норфлоксацин – 0,4 г 2 рази на добу та офлоксацин – 0,2 г 3 рази або й одноразово 0,4 г перорально), у дітей – цефалоспорини (цефтріаксон 20-80 мг/кг 1 раз на добу протягом 2 днів).
Тривалість курсу етіотропної терапії при середньому й легкому ступені тяжкості шигельозу, як правило, не повинна перевищувати 2-3 доби, а при тяжкій формі – 4-5 діб. Незначна дисфункція кишок у період ранньої реконвалесценції не є показанням до продовження антибіотикотерапії.
Розвиток шигельозного процесу в кишечнику призводить до порушень якісного складу й популяційного рівня основних представників нормальної мікрофлори. Ці зміни наростають при лікуванні антибактеріальними препаратами. Відтак при легкому й навіть середньому ступені шигельозу альтернативою антибіотикотерапії можуть служити сучасні бактеріальні засоби. Більшої уваги заслуговують пробіотики, які мають вибіркову антагоністичну дію стосовно патогенних і умовно-патогенних бактерій, нормалізують мікрофлору кишечнику.
З урахуванням клінічних показань призначають дезінтоксикаційну, регідратаційну, імуностимулюючу терапію та інші види патогенетичного лікування. Дуже ефективні ентеросорбційні методи детоксикації з використанням нових марок вуглецевих, кремнійорганічних і полімерних сорбентів, що мають виражену поглинальну та зв’язувальну здатність. Перспективним є поєднання препаратів з різним механізмом дії.
Високий лікувальний ефект має зрошення слизової оболонки товстої кишки кисневим аерозолем силарду-П (полісорбу) в разовій дозі 6 г (1-3 процедури). Цей метод може бути альтернативою етіотропному лікуванню й застосуванню багатьох патогенетичних засобів.
Обгрунтованим є використання дизентерійного бактеріофагу та фітопрепаратів. При проносі одним з кращих є такий збір: ягоди чорниць, листя м’яти перцевої, спориш звичайний по 20 г, квітки ромашки лікарської 30 г. Беруть 1 столову ложку збору на склянку окропу, варять 7-10 хв, проціджують і п’ють по 1/2 склянки відвару 3-4 рази на добу за 15-30 хв до їди.
У нашій клініці розроблено новий високоефективний спосіб терапії хворих на шигельоз за допомогою поєднання перорального використання настою фітопрепаратів (листя меліси лікарської, трава деревію звичайного, супліддя вільхи сірої), ентеролу та черезректального зрошення цими засобами.
Для корекції травної функції використовують ферментні засоби, особливо у хворих із супутньою патологією органів травлення. Вибір ферментного препарату повинен базуватися на конкретних клінічних показаннях і даних лабораторного обстеження.
Профілактика
Профілактика шигельозу передусім передбачає комплекс санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на розрив механізму передачі збудника: благоустрій джерел водопостачання, ретельне очищення населених пунктів, посилення санітарного нагляду за громадським харчуванням і в місцях загального користування (вокзали, аеропорти, школи, турбази тощо), підвищення санітарної культури населення.
Література
1. Андрейчин М.А., Ивахив О.Л. Бактериальные диареи. – К.: Здоров’я, 1998. – 412 с.
2. Андрейчин М.А., Козько В.М., Копча В.С. Шигельоз. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – 362 с.
3. Лучшев В.И., Шахмарданов М.З., Исаева Н.П. и др. Клинические проявления и лечение шигеллеза Флекснера // Рос. мед. журн. – 1997. – № 4. – С. 20-22.
4. Шахмарданов М.З., Лучшев В.И., Исаева Н.П., Бондаренко В.М. Лечение тяжелых форм дизентерии // Клин. мед. – 1997. – № 11. – С. 69-71.
5. Копча В.С., Андрейчин М.А. Ураження тонкої кишки при шигельозі // Інфекційні хвороби. – 2004. – № 2. – С. 65-69.
6. Копча В.С. Оптимізація терапії хворих на шигельоз // Інфекційні хвороби. – 2005. – № 1. – С. 39-45.
7. Копча В.С. Патогенетичні особливості різних форм шигельозу та оптимізація лікування // Автореф. дис. ... д.м.н. – Київ, 2006. – 43 с.