Онкогенність азбесту – вигадка чи факт?

27.03.2015

Переважна більшість азбесту, який використовується у світі, не має канцерогенної дії. З таким твердженням на міжнародній конференції «Безпечне використання хризотилових матеріалів» у Києві виступив швейцарський токсиколог, доктор наук Девід Бернштейн. Його підтримав директор Інституту професійних захворювань АМН України професор Юрій Ілліч Кундієв. Учені стверджують, що природний азбест головним чином складається з хризотилу – мінералу, який є абсолютно безпечним для здоров’я людини.
Разом з тим у деяких географічних регіонах, наприклад у Фінляндії та ПАР, у рудній сировині міститься значна кількість амфіболів – речовин, схожих на хризотил за хімічним складом, але з іншими фізичними і біологічними властивостями. У своїх доповідях науковці закликають переглянути існуючі реєстри канцерогенних матеріалів і виключити з них хризотил-азбест. 
На їхню думку, ажіотаж довкола теоретично патогенної дії цього мінералу пов’язаний, по-перше, з відсутністю окремих порівняльних досліджень туморогенності хризотилу й амфіболу, по-друге, з впливом економічних інтересів виробників альтернативних матеріалів. 
Річ у тім, що в Західній Європі сотні мільйонів євро щорічно витрачаються урядами різних держав на заміну азбесту в будівельних спорудах. З цією метою використовуються значно дорожчі синтетичні волокна, на постачанні яких десятки великих компаній отримують колосальні прибутки. На сьогодні все більше вчених схиляються до думки, що на рішення ВООЗ про небезпечність використання азбестових будівельних матеріалів опосередковано, проте дуже дієво, вплинули конкурентні виробники.
Доктор Бернштейн докладно розповів про особливості перетворення в легенях волокон різних типів. За його словами, патогенна дія часточок пилу залежить від їх розмірів та структури. Саме такі властивості і визначають різний біологічний вплив хризотилу та амфіболу. Обидва ці мінерали знаходяться в повітрі у вигляді волокон, які не можуть бути зруйновані альвеолярними макрофагами через значну довжину. Відповідно єдиним можливим способом їх нейтралізації є лізис екстрацелюлярними ферментами. 
Робоча група Міжнародного інституту біологічних наук (International Life Sciences Institute) провела серію досліджень, у результаті яких були встановлені конкретні чинники біоперсистентності двох типів азбесту. За отриманими даними, волокна амфіболу мають будову щільних суцільних циліндрів. Їх зовнішній шар містить велику кількість йонів кремнію, які повністю огортають ядро часточки, таким чином перешкоджаючи хімічній взаємодії елементів, що знаходяться всередині цієї структури. Щодо хризотилу, то його кристалічна гратка влаштована так, що молекули на розрізі розташовуються двома паралельними ланцюжками, але оскільки їх відносні маси суттєво відрізняються, електростатичні сили змушують утворену ниткоподібну сполуку закручуватись у спіраль. Доктор Бернштейн порівняв волокно такого типу з аркушем паперу, скрученим у трубочку. Особливу увагу швейцарський науковець звернув на те, що зовнішня поверхня такої фібрили вкрита йонами магнію, який активно вступає в хімічні реакції з альвеолярними ферментами та забезпечує сприйнятливість до дії лізосомних ензимів макрофагів. У разі потрапляння в легені волокна хризотилу розпадаються на дрібніші компоненти, і період їх напіввиведення в піддослідних щурів становить 3-10 діб, а за директивою Європейської комісії 1997 року, мінерали з такими властивостями не вважаються канцерогенами.
Разом з тим легеневий кліренс амфіболу має абсолютно протилежні характеристики. Біоперсистентність, що визначається за допомогою конфокальної лазерної електронної мікроскопії, у цьому випадку становить 450 днів і навіть більше. У щурів, які вдихали такі волокна протягом п’яти діб, у легеневій тканині виявлялися гранульоми та інтерстиційний фіброз. В іншій групі тварин навіть після наявності високих концентрацій хризотилу в повітрі протягом 90 днів не було зареєстровано ніяких патологічних змін. Ці дані підтверджуються також проведеними in vitro дослідженнями розчинності згаданих двох мінералів.
Підсумовуючи результати своєї праці, доктор Бернштейн висловив думку про те, що хризотиловий азбест, як і багато інших природних мінералів, може мати канцерогенну дію лише за умов тривалого впливу надзвичайно високих його концентрацій, які не зустрічаються ні на виробництві, ні в побуті, а компрометуючі дані попередніх досліджень зумовлені використанням несумісних з реальними умовами методик вивчення та відсутністю чіткої диференціації між хризотилом та амфіболом – речовинами з абсолютно протилежними біологічними властивостями.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ

18.09.2020 Пульмонологія та оториноларингологія Терапевтична тактика при проникаючих пораненнях ока в дітей в умовах COVID‑19

11-12 червня в онлайн-форматі відбулася VIII Науково-практична конференція дитячих офтальмологів та оптометристів України з промовистою назвою «Своє дитинство треба бачити», присвячена таким офтальмологічним розладам у педіатрії, як вроджена патологія органа зору, ретинопатія недоношених дітей, аномалії рефракції, окорухові порушення в дітей раннього віку, запальні захворювання очей, хвороба сухого ока, травми очей тощо....

18.09.2020 Терапія та сімейна медицина Хвороба сухого ока: за матеріалами віртуального конгресу WOC 2020

26-29 червня відбувся Всесвітній офтальмологічний конгрес (WOC), який цього року через пандемію коронавіруcної хвороби (COVID-19) був віртуальним. Велика кількість постерних презентацій, відеодоповідей і онлайн-симпозіумів була присвячена хворобі сухого ока (ХСО) – «захворюванню ХХІ сторіччя»....

18.09.2020 Терапія та сімейна медицина Цитидин‑5’-дифосфохолін (цитиколін): докази нейропротекторної ролі при глаукомі

Глаукома – це гетерогенна прогресивно-дегенеративна група захворювань із розвитком оптичних нейропатій із загальними характеристиками, котрі включають втрату гангліонарних клітин сітківки (ГКС) і розвиток типових дефектів поля зору, що можуть прогресувати до сліпоти [1, 2]....

18.09.2020 Терапія та сімейна медицина Циклоспорин А в лікуванні хвороби сухого ока: варто чи ні?

Хвороба сухого ока (ХСО) на перший погляд здається несерйозною проблемою, котру легко вирішити. Дійсно, життю пацієнта ця патологія не загрожує, а для її лікування запропоновано численні препарати штучної сльози. Та, на жаль, усе не так просто. ХСО може суттєво погіршувати якість життя людини, а штучні замінники сльози допомагають не завжди. У разі прогресування ХСО з розвитком тяжкого кератиту, коли сльозозамінники не мають належного ефекту, доцільним є призначення імуномодулюючої терапії, а саме топічного 0,1% циклоспорину А (ЦсА). У дослідженні, проведеному лабораторією Santen у Великій Британії, Німеччині, Франції, Італії, Іспанії та північних країнах, оцінено поширеність тяжких форм кератиту шляхом опитування 577 офтальмологів. ...