Концепція розвитку ендокринологічної служби України

Запропонована концепція є надією на реальне поліпшення стану справ в ендокринології. Утім зрозуміло, що передусім потрібно розв’язувати проблеми охорони здоров’я на державному та галузевому рівнях (законодавчо-нормативна база, розробка та впровадження державних соціальних нормативів і стандартів тощо). Спілкуючись з колегами практично з усіх областей України, я дійшов висновку, що ніхто не зацікавлений у збереженні існуючого нині становища. 

Працюючи впродовж 25 років районним ендокринологом, можу стверджувати, що концепція ендокринологічної служби повинна передбачати удосконалення принципів лікування на амбулаторному рівні, підвищення ефективності і значного скорочення термінів стаціонарного лікування, а не збільшення кількості спеціалізованих ліжок. Саме тому необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на переважний розвиток амбулаторної моделі надання допомоги пацієнтам з ендокринним захворюваннями і вдосконалення лікування хворих з ускладненнями цукрового діабету та іншою патологією. На сьогодні наявні всі можливості для повного комплексного обстеження та лікування основного контингенту хворих з ендокринною патологією в амбулаторних умовах без госпіталізації, за винятком пацієнтів, яким показано проведення специфічних інструментальних, діагностичних і лікувальних підходів. 
Насамперед хотілося б, щоб ендокринологічна служба була єдиною, погодженою в усіх відношеннях як в організаційному, науковому, так і в практичному плані. Тому вважаю за потрібне консолідувати і здійснювати координацію діяльності спеціалізованих медичних установ, науково-дослідних інститутів АМН України (Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України, Інституту проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України), Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, кафедр і курсів ендокринології вищих медичних навчальних закладів, Асоціації ендокринологів України з метою підвищення ефективності надання ендокринологічної допомоги населенню, пошуку нових ефективних методів лікування і діагностики. Необхідно створити робочі групи фахівців для впровадження концепції роботи служби. 
Ураховуючи масовість та подальше зростання захворюваності населення України на цукровий діабет та високу частоту тиреоїдної патології, питання кадрового забезпечення є пріоритетними, оскільки укомплектованість лікарями-ендокринологами амбулаторної мережі в сільських районах явно недостатня. 
Оскільки Комплексна програма «Цукровий діабет» передбачає розвиток системи терапевтичного навчання хворих у школах діабету, слід прийняти регламентуючі документи щодо їхньої діяльності, розробити програми навчання для хворих на цукровий діабет 1 та 2 типу для хворих дітей та їхніх родичів.
Слід розвивати міждисциплінарні підходи щодо вдосконалення допомоги хворим на цукровий діабет з ураженням нижніх кінцівок (створити мережу спеціальних кабінетів діабетичної стопи на рівні обласних центрів та міст обласного підпорядкування, що сприятиме значному зниженню частоти ампутацій нижніх кінцівок), з діабетичною нефропатією (на базі провідних нефрологічних відділень, використовуючи діалізні методи лікування), а також створити спеціалізовані пологові будинки (у містах з населенням понад 1 млн.) для жінок, хворих на цукровий діабет. Крім того, слід уніфікувати тактику і стратегію хірургічного лікування хворих з патологією щитоподібної залози, удосконалити надання допомоги хворим з ендокринною патологією та психічними порушеннями.
Розвиток ендокринологічної служби повинен передбачати оперативне отримання належного обсягу вірогідної інформації про хворих з цукровим діабетом та іншими ендокринопатіями, якість лікувально-профілактичної допомоги, її ефективність тощо. 
Вирішення проблем, пов’язаних зі зниженням смертності та частоти ранньої інвалідизації хворих, вимагає контролю епідеміологічної ситуації і впровадження сучасних інформаційних технологій в ендокринологію, а саме: забезпечення належного функціонування реєстру хворих на цукровий діабет, що потребують інсулінотерапії, з метою уникнення розбіжностей щодо їхньої кількості, а також визначення реальної потреби в препаратах інсуліну, засобах самоконтролю тощо. 
За даними такого реєстру (який формують лікарі-ендокринологи районної, міської та обласної ланок) необхідно здійснювати повне гарантоване і своєчасне забезпечення хворих на цукровий діабет необхідними препаратами інсуліну. Це стосується також таблетованих цукрознижувальних препаратів, тест-смужок для визначення глікемії, глюкозурії та ацетонурії. 
Натепер можна констатувати відсутність реальної віддачі від існуючого реєстру хворих на цукровий діабет 1 типу на державному рівні, у якому відсутні єдині підходи до класифікації та реєстрації діабетичних ускладнень. Тому слід організувати ретельний контроль за вірогідністю статистичних показників діяльності ендокринологічної служби, а за наявності бази реєстру – систему планування та раціонального медикаментозного забезпечення пацієнтів з цукровим діабетом та іншою ендокринною патологією.
Важливою є співпраця з громадськими організаціями, які об’єднують хворих на цукровий діабет. Концепція розвитку служби повинна також передбачати: професійну підготовку ендокринологів, проведення конгресів, конференцій, семінарів, організацію випуску щоквартального науково-практичного журналу для лікарів-ендокринологів, який буде розповсюджуватися безкоштовно, методичних рекомендацій, вироблення стандартів діагностики та лікування тощо.
З метою розвитку профілактичної ендокринології нами науково обґрунтовано і розроблено організаційні основи програми скринінгу цукрового діабету в умовах великого адміністративного району. Скринінгове дослідження, уперше проведене нами в 2004 році у Коломийському районі в рамках виконання Національної програми «Цукровий діабет», показало, що реальна кількість хворих на цукровий діабет утричі перевищує дані офіційної статистики. Тому необхідно організовувати проведення подібних досліджень у всіх регіонах України для реалізації принципів моніторингу здоров’я населення, рекомендованого ВООЗ.
Крім того, упродовж найближчих років повинна бути ліквідована йодна недостатність серед населення України. З цією метою слід визначити реальний стан йодного забезпечення у всіх регіонах України, забезпечити контроль за якістю йодованої солі в торговельній мережі, здійснювати групову профілактику йододефіцитної патології у відповідних регіонах.
Вирішення проблем ендокринологічної служби, як, зрештою, і будь-якої іншої справи, залежить від трьох основних чинників: ідей; людей, здатних і готових реалізувати ці ідеї; матеріально-технічної бази. Ідеї (втілені в програмі) – наявні, спеціалісти є (здебільшого з належним рівнем підготовки), але технічна база для організації сучасної лікувальної допомоги хворим украй слабка. Тому необхідні значні інвестиції в організацію ендокринологічної служби. Лише за таких умов ми зможемо дотримуватися міжнародних параметрів і здатні не декларативно, а по суті реалізувати в Україні чудове гасло: «Діабет – не хвороба, а лише певний спосіб життя».

Завдання кожного ендокринолога – спільними зусиллями, кожному на своєму місці, у своєму регіоні добиватися максимального підвищення ефективності діагностики, лікування та якості життя хворих.