Навчання крізь усе життя. Як зміниться система підготовки українських медиків?

За результатами парламентських слухань «Медична освіта в Україні: погляд у майбутнє», 22 березня, м. Київ

Продовження. Початок у № 7.

Середня медична освіта

Довідка «ЗУ»

• Медсестринство – найчисельніша ланка СОЗ в усіх країнах світу. В Україні – 337 тис. 703 особи (більш ніж 246 тис. – медичні сестри).
• Дефіцит молодших спеціалістів з медичною освітою оцінюють у 22,6 тис., співвідношення лікарів і медичних сестер – у 1:1,5, що є вкрай низьким показником.
• Підготовка спеціалістів здійснюється в 100 медичних (фармацевтичних) навчальних закладах I-III рівнів акредитації (23 медичні училища, 72 медичні (фарма­цевтичні) коледжі, 2 філії, 3 інститути медсестринства).
• У них навчаються понад 70 тис. студентів.

Тетяна Іванівна Чернишенко, директор ДУ «Центральний методичний кабінет підготовки молодших спеціалістів» МОЗ України, перерахувала вимоги Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) щодо навчальних планів для підготовки фахівців за спеціальністю «Сестринська справа» (термін навчання – 3 роки; мінімальна кількість навчальних годин – 4600; професійна та практична підготовка на клінічних базах – не менше 50% навчального часу) та запропонувала шляхи вдосконалення підготовки медичних сестер:

1. забезпечити прийняття Законів «Про освіту» (нову редакцію), «Про вищу професійну освіту», «Про професійну освіту»;
2. збільшити (до 10) кількість рівнів Національної рамки кваліфікацій, де передбачити рівні вищої професійної освіти (рівень 5 – молодший спеціаліст, рівень  6 – молодший бакалавр);
3. дотримуватися міжнародних вимог стосовно тривалості підготовки медичних сестер та ступеневості медичної освіти (дипломована медична сестра, медична сестра-бакалавр, медична сестра-магістр);
4. зберегти обсяги державного замовлення без скорочень;
5. розробити ліцензійні умови для вищих професійних закладів освіти та професійних навчальних закладів, передбачивши надання права коледжам здійснювати підготовку молодших бакалаврів на базі неповної загальної середньої освіти (9 класів) з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти.

«Варто впроваджувати позитивний досвід європейських країн у створенні самостійних стаціонарних лікарень сестринського догляду. Наприклад, у Естонії це 22 лікарні з функціонуючих 56»,  – повідомила Т. І. Чернишенко.

Любомир Степанович Білик, директор Чортківського державного медичного коледжу Тернопільської області, акцентував увагу на ролі фельдшера в СОЗ: «Ключова роль у наданні медичної допомоги належить лікареві, проте, як кажуть, по одній колії потяг не поїде. Не менш важлива участь у процесі фельдшерів, медичних сестер, акушерок. Варто зауважити, що єдина галузь у нашій державі – охорона здоров’я – не має наступності в системі навчання. Випускник медичного коледжу вступає до університету через ЗНО. На мій погляд, випускникам медичних коледжів та училищ слід виділити квоту державного замовлення і визначити перелік іспитів професійного спрямування. Лише в Тернопільський області вакантними є понад 100 посад лікарів первинної ланки. Навчання фельдшерів сприяло б зменшенню кадрового дефіциту».

На думку Лесі Григорівни Вовк, директора ВНКЗ Львівської обласної ради «Львівський медичний коледж післядипломної освіти», нормативна база, що регламентує післядипломну освіту молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів, не відповідає вимогам часу: «Основним документом, яким ми користуємося в щоденній діяльності, є наказ МОЗ від 07.09.1993 № 198. Уже розроблено його нову редакцію, однак її затвердження неможливе через відсутність Закону «Про після­дипломну освіту».
Що запропонувала доповідач?

1. Розробити нові положення, концепцію і наказ про післядипломну освіту молодших медичних і фармацев­тичних спеціалістів.
2. Оптимізувати й доповнити цикли, започаткувати цикли для асистентів лікарів-стоматологів, зубних гігієністів та ін.
3. Переглянути терміни періодичності підвищення кваліфікації (1 раз/5 років з метою оновлення знань та вмінь, 1 раз/3 роки – для корекції знань та вмінь).
4. Забезпечити систематичну самоосвіту в міжатестаційний період.
5. Впроваджувати нові форми навчання – короткотермінові тематичні курси удосконалення, очно-заочні цикли, виїзні, постійно діючі семінари, стажування, дистанційне навчання і т.  д.
6. Оновити нормативно-правову базу, включаючи наказ МОЗ від 25.12.1992 № 195.
7. Створити єдину методичну систему забезпечення навчального процесу.
8. Дозволити бакалаврам займатися освітньою діяльністю.
9. Імплементувати в післядипломну освіту молодших спеціалістів систему освітніх балів.
10. Сприяти оновленню матеріально-технічної бази (створенню стимуляційних центрів і т. ін.) на законодавчому рівні.

Із привітальним словом до аудиторії звернулася Анастасія Олександрівна Овчар, студентка III курсу медсестринського відділення ВНЗ «Київський міський медичний коледж». У 2005 р. історія відважної 5-річної дівчинки, яка врятувала маленьку сестричку (винесла її з палаючого будинку, отримавши при цьому опіки 80% поверхні тіла) сколихнула всю Україну. У клініці м. Бостона (США) їй було виконано десятки складних операцій. «Під час тривалого перебування в медичних закладах я мала змогу спостерігати за роботою медичних сестер та дійшла висновку, що їхня роль в одужанні хворих неоціненна», – висловила переконання Анастасія.

Здобуття іноземними громадянами  медичної освіти в Україні

Довідка «ЗУ»

За спеціальностями «Лікувальна справа», «Стоматологія», «Фармація» навчаються 23 350 іноземних студентів, серед яких представники 134 країн світу.

«Ліцензійний іспит як форма зовнішнього контролю за якістю підготовки громадян інших держав у галузі охорони здоров’я» – доповідь з такою назвою представила Ірина Євгенівна Булах, директор ДО «Центр тестування професійної компетентності фахівців з вищою освітою напрямів підготовки «Медицина» і «Фармація» при МОЗ України».

«Атестація випускників включає 2 складові: ліцензійний іспит (зовнішнє оцінювання, яке проводить Центр  тестування МОЗ) та практично-орієнтований державний іспит (внутрішнє оцінювання у ВНЗ). Результати ліцензійного іспиту «Крок 2» за 2016 р. свідчать про суттєве збільшення контингенту іноземних студентів, які навчаються англійською мовою, та зростання кількості осіб, які не склали іспит (3,4% українських студентів і 10,4% іноземців). Незадовільною є ситуація щодо рівня підготовки студентів із Сирії, Азербайджану, Іраку, Марокко, Туркменістану, Йорданії. Навпаки, переважно достатні знання демонструють громадяни Нігерії, Індії, Ірану»,  – прокоментувала І. Є. Булах.

Враженнями та міркуваннями щодо того, як сприймаються освіта та українська СОЗ іноземними студентами, заснованими на консультаціях з колегами, поділився Еміль Акіф огли Алібейлі, інтерн НМУ ім. О. О. Богомольця: «Україна стала другою батьківщиною для більш ніж 1000 іноземних студентів, які нині навчаються в клінічній ординатурі, і цей показник щороку зростає. Перше, з чим стикаються вчорашні випускники-медики, які є громадянами інших держав, – мовний бар’єр, складнощі при спілкуванні та заповненні медичної документації. Річ у тім, що іноземним студентам як базові мови для навчання пропонуються англійська і російська. Оптимальним виходом із ситуації є запровадження обов’язкового вивчення української мови для всіх іноземних студентів. Проблемою є і невизнання українських дипломів інтернів та клінічних ординаторів за кордоном, що робить українську медичну освіту фактично неконкурентоспроможною в США, ЄС. Сьогодні після закінчення ВНЗ випускники обирають спеціалізацію фактично «всліпу». Доцільним було б запровадження західної моделі (5-річної клінічної ординатури) та обрання спеціалізації за результатами складання іспиту «Крок 3», що міститиме однакову кількість питань з кожного напряму медицини».

Підготовка управлінських кадрів, менеджерів у СОЗ, фахівців з медичного права, громадського здоров’я

Василь Михайлович Князевич, завідувач кафедри управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління (НАДУ) при Президентові України, оприлюднив результати виконаного на базі кафедри дослідження, яке стосувалося потреби в підготовці медичних менеджерів. «42% опитуваних вважають, що спеціальна освіта з управління ЗОЗ не потрібна, а її наявність не впливає на кар’єрне зростання. Разом із тим 90% респондентів відчувають брак знань з питань управління СОЗ і зацікавлені в тематичних освітніх програмах. Найближчим часом на базі НАДУ буде створено Національний центр з підготовки вищих керівних кадрів у СОЗ. Зараз перед Україною відкрито «вікно можливостей», проте щодня і щохвилини воно звужується,  – застеріг В. М. Князевич.  – Слід підвищувати імідж українських лікарів у т.  ч. за рахунок визнання їхнього авторитету. 9 серпня найкращі вітчизняні фахівці, переможці в 5 номінаціях, будуть нагороджені Орденом святого Пантелеймона».

Тетяна Петрівна Юрочко, завідувач кафедри «Школа охорони здоров’я» НУ «Києво-Могилянська академія», назвала підготовку менеджерів в охороні здоров’я та фахівців із громадського здоров’я вимогою сьогодення: «Варто внести зміни в Класифікатор професій (1482 Менеджери (управителі) в охороні здоров’я – професійна назва роботи «Менеджер (управитель) з громадської охорони здоров’я» на «Менеджер (управитель) з громадського здоров’я» та «Менеджер (управитель) з охорони здоров’я».

1 лютого відповідно до постанови КМУ з’явилася нова спеціальність – «Громадське здоров’я». Підготовка профільних фахівців має базуватися на найвизначніших досягненнях у сфері профілактичної роботи, передбачати міжгалузеву та міжсекторальну співпрацю. «Однією зі складових медичної реформи повинна стати розбудова системи громадського здоров’я на профілактичних засадах, дотримання принципу «охорона здоров’я – в усіх політиках держави», – переконаний Ігор Віталійович Гущук, керівник науково-дослідного центру «Екологія людини та охорона громадського здоров’я» НУ «Острозька академія», заступник голови правління ГО «Українська асоціація громадського здоров’я».

«Медична освіта є невід’ємною складовою кадрової політики в СОЗ, що пояснює доцільність розробки і прийняття концепції кадрової політики в цій сфері на рівні акта КМУ»,  – висловив точку зору Володимир Васильович Короленко, президент ГО «Київський клуб».

Ірина Ярославівна Сенюта, завідувач кафедри медичного права факультету післядипломної освіти Львівського націо­нального медичного університету ім. Данила Галицького, закликала прийняти Закон «Про лікарське самоврядування», розширити мережі кафедр медичного права не тільки для лікарів у межах післядипломної освіти, але й для нелікарських спеціальностей; забезпечити викладання навчальної дисципліни «Медичне право» на додипломному рівні. «У контексті лікарського самоврядування варто пам’ятати про рішення Європейського суду з прав людини у справах лікарів, які вважали себе жертвами порушення ст. 11 Конвенції щодо обов’язкового членства в Ордені лікарів (1981 р.). Було визнано, що за своєю природою це інститут публічного права, який виконує адміністративні, законотворчі та дисциплінарні функції, веде реєстр лікарів та наділений для їх реалізації широкими повноваженнями. Таким чином, створений державою Орден лікарів не міг вважатися добровільним об’єднанням за ст. 11 Конвенції»,  – здійснила історичний екскурс І. Я. Сенюта.

Механізм лікарського самоврядування (подібний до моделі, яка вже запроваджена в адвокатурі, системі нотаріату і судовій владі) обрав темою виступу і Василь Васильович Костицький, президент Асоціації українських правників: «Представники лікарського самоврядування зможуть брати участь в управлінні СОЗ, професійному ліцензуванні лікарів (замість категоріальності) та ін. Втручання держави у роботу лікарського самоврядування є неприпустимим».
 

Думки громадськості та студентства стосовно аспектів медичної освіти

Орест Штука, президент Асоціації імплантологів України, зосередив увагу гостей заходу на дефіциті менеджерів у СОЗ та відсутності національних стандартів лікування стоматологічних захворювань: «Їх запровадження можна забезпечити в досить простий спосіб – документи є у вільному доступі в мережі Інтернет, потрібно лише оплатити послуги агенції та дослівно перекласти їх українською, адаптувавши документи до вітчизняних умов».

Василь Захарович Нетяженко, завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1 НМУ ім. О. О. Богомольця, запропонував МОЗ, органам місцевого самоврядування ширше залучати ГО до реалізації державних програм.

За даними Міністерства освіти й науки, кількість молодих науковців зменшилася майже на 10 тис. (загальна їх чисельність – 30 тис.). «Не секрет, що наукова діяльність кафедр дуже часто базується саме на дослідницьких роботах аспірантів, однак останніх навіть не включають до складу колективу авторів! На жаль, відсутня квота для доповідей молодих науковців на масштабних конгресах. Привабити вчених продовжити роботу в Україні можна шляхом створення міждисциплінарних наукових хабів з належним матеріальним оснащенням; зменшення бюрократизації наукової діяльності; впровадження електронного документообігу; включення окремою квотою робіт молодих науковців при плануванні науково-дослідних проектів, які виконуються за рахунок бюджету; внесення до нормативно-правових документів можливості включення іноземних професорів як наукових керівників та консультантів дисертаційних робіт; вручення подяк/грамот від МОЗ, профільного Комітету; організації конкурсів наукових робіт; створення молодіжних секцій на масштабних конгресах або включення доповідей молодих науковців до основної програми»,  – пояснила Наталія Сергіївна Куфтеріна, голова Ради молодих вчених при МОЗ України, доцент кафедри неврології № 1 Харківського національного медичного університету.

«З метою уникнення кадрового дефіциту й відтоку на­уковців необхідно вже сьогодні встановлювати обґрунтовану кількість місць державного замовлення, розробляти бонуси та мотивації для студентів та лікарів. Доцільні поглиблення курсу медичного права та створення юридичних клінік; підготовка менеджерів СОЗ; популяризація неформальної освіти серед студентства; створення курсів із розвитку лідерських якостей», – доповнила колегу ­Олександра Валентинівна Телегузова, студентка ­Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, інтерн програми стажування у ВРУ.

Населення України стрімко старіє, кожній 10-й людині літнього віку необхідний комплексний догляд. За оцінкою ВООЗ, Україна потребує близько 20 тис. молодшого медичного персоналу з догляду для довготривалої і паліативної допомоги. «Інститут геронтології та «Карітас України» мають успішний досвід підготовки такого персоналу та домашньої опіки, який може використовуватися як науково-методичне підґрунтя навчання фахівців. Для цього необхідно посилити державну підтримку та надати Інституту геронтології з «Карітас України» додатковий статус науково-методологічної бази такого навчання»,  – поінформувала Віра Володимирівна Чайковська, директор Центру додаткової професійної освіти ДУ «Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України», керівник медичного напряму програми «Домашня опіка» МБФ «Карітас України».

Виступи членів профільного Комітету, народних депутатів ВРУ

Ігор Михайлович Шурма, член Комітету, закликав керівництво МОЗ не демонтувати існуючу СОЗ необдуманими революційними кроками: «Доки не буде прийнято націо­нальну стратегію розвитку СОЗ, розпочинати реформу не варто. Лише коли ми розумітимемо, куди рухаємося і що за модель використовуємо, з’явиться усвідомлення, яких фахівців потрібно готувати у ВНЗ».

«На сьогодні укомплектованість медичними кадрами в Україні є катастрофічно низькою. Наприклад, на Кіровоградщині вона становить 67% (регіону не вистачає 2 тис. фахівців з вищою освітою). І якщо ми говоритимемо про «надлишок» спеціалістів і скорочення наборів, примусове відпрацювання (нагадаю, наприкінці 2016 р. цей закон було скасовано), то ніколи не отримаємо фахової медицини,  – резюмував Костянтин Володимирович Яриніч, член Комітету (лікар-онколог).  – Нещодавно створено Портал медичних вакансій, де міститься актуальна інформація для випускників медичних ВНЗ щодо наявності вільних посад у ЗОЗ в усіх областях країни».
Офіційний сайт порталу – http://www.e-likar.com/.

Олег Романович Березюк, член Комітету ВРУ з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, висловив підтримку нинішній команді МОЗ: «Я в медицині з 1984 р., з 9-го класу. Навчався у профцентрі, працював санітаром в обласній лікарні, щоденно активно практикую. Тож маю право стверджувати, що теперішнє керівництво МОЗ, напевно, не ідеальне, але це люди, які прийшли думати і працювати. Попередні 20 із чимось років ми бачили лише розробки концепцій – і жодних дій. Не секрет, що зараз медицина тримається лише на ентузіазмі лікарів, медичних сестер та на грошах пацієнтів, а освіта – на завзятті викладачів. Існують медичні університети, де студенти четвертого курсу жодного разу не бачили труп для препарування. Можете собі таке уявити? Крім того, я вважаю, що випускники зарано вступають до медичного університету. «Профцентр → медичне училище → медичний університет» – таким має бути шлях. Також варто збільшити прохідний бал ЗНО до 165, посилити роль факультетів підвищення кваліфікації (зараз вона повністю знівельована)».

Аналізуючи можливість зміни системи фінансування й організаційно-правових форм ЗОЗ, створення державних неприбуткових підприємств, Ірина Володимирівна Сисоєнко, заступник голови Комітету, наголосила, що необхідно готувати нову категорію фахівців – юристів у медицині, економістів і, найголовніше, менеджерів СОЗ: «Інакше ми й надалі обговорюватимемо законопроекти, які не відповідають Конституції України і не отримують підтримки у ВР. Варто долучати цих фахівців до формування нових принципів СОЗ, створювати умови для належної роботи медичних працівників. У розвитку медицини ключовим є посилення первинної ланки. Надважливе завдання для медичних вузів – готувати т. зв. спеціалістів-універсалів (лікарів загальної практики – сімейної медицини) з високою кваліфікацією у сфері профілактики, діагностики й лікування різноманітних захворювань пацієнта та його родини, що дозволить скоротити кількість звернень на вторинну та третинну ланки медичної допомоги та зменшити обсяг витрат з бюджету. Який має бути сучасний медичний вуз? Закладом, що надає можливість отримати якісну освіту, інтегровану у світове наукове товариство, вирішує глобальні проблеми в науці, забезпечує освіту не на все життя, а крізь усе життя, що закладено в основу Болонської системи. Варто фокусувати зусилля на покращенні мотивації лікарів, медичних працівників середньої ланки та системи ЕМД, студентів-медиків. У першу чергу використовувати механізм оплати за результат  – якісну медичну послугу. Тільки так вдасться забезпечити належні фінансові умови і підвищити престижність професії. І тоді ніхто з лікарів не їхатиме ані в Польщу, ані в інші країни шукати там щастя».

6 червня 2016 р. Президент України схвалив Стратегічний оборонний бюлетень, відповідно до якого уряд повинен до 2018 р. запровадити нові стандарти з перепідготовки і підготовки медичних кадрів, стандартизації та управління якістю освіти, навчання стандартам надання медичної допомоги при бойовій травмі і т. ін. (від моменту поранення пацієнта до його реабілітації). «Обов’язковим є запровадження до 2018 р. освітніх програм у медичних ВНЗ (підготовка парамедиків (EMT-В) у поєднанні з реалізацією стандарту Combat medic (68W); концепції DCR (Damage Control Resuscitation) та DCS (Damage Control Surgery) для ефективного надання медичної допомоги при бойовій травмі (патології),  – уточнила Оксана Анатоліївна Корчинська, перший заступник голови Комітету.  – Офіс реформ Міністерства оборони висловив готовність надати ці програми (більшість із них перекладені українською й адаптовані) в безкоштовне користування всім навчальним закладам».

Олег Степанович Мусій, заступник голови Комітету, нагадав, що народні депутати ще 1,5 року тому підготували законопроект про засади державної політики охорони здоров’я, який є базовим у т.  ч. і для медичної освіти, та запропонував додати до резолюції парламентських слухань доручення ВРУ негайно розглянути вже четвертий зареєстрований у парламенті законопроект «Про лікарське самоврядування».

«Озираючись назад і аналізуючи свій медичний шлях, що розпочався ще в радянські часи (у медичному училищі я навчався за спеціальністю «Медична сестра», пізніше закінчив університет та обрав фах ортопеда-травматолога, а згодом отримав спеціалізацію з управління СОЗ), можу сказати, що в Україні процес освіти деградує майже на всіх щаблях,  – визнав Олексій Миколайович Кириченко, член Комітету.  – Загальна кількість вакантних посад медиків – 21,7 тис., у сільській місцевості не вистачає понад 7 тис. фахівців (із них 2,5 тис. лікарів первинної ланки). Я абсолютно переконаний, що людина, яка провчилася майже 10 років, не погодиться працювати за 3,5 тис. грн у сільському ФАПі в непристосованих до цього умовах, та ще й за оплату, еквівалентну такій сторожа. Очевидно, що слід шукати дієві способи повернути/залишити цих людей у професії».

Один із виступів під час парламентських слухань було проілюстровано показовими результатами анкетування 10 тис. студентів 10 медичних ВНЗ, виконаного у 2016 р. Виявилося, що 29% респондентів не зацікавлені в самостійному опрацюванні матеріалу через вкрай низький рівень застосування практичних навичок. 16% опитаних не планують у майбутньому працювати за спеціальністю через мізерний рівень заробітної плати, низьку престижність професії та невідповідність отриманого місця роботи бажаному. Кожен 10-й студент готується емігрувати (переважно в Польщу, Чехію або Словаччину).

Хто ж лікуватиме українців через декілька років? Про це варто подбати вже сьогодні.

Підготувала Ольга Радучич

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 8 (405), квітень 2017 р.