0 %

Професор Петро Степанович Мощич – ​ корифей української педіатрії

06.04.2018

Сторінки життя і діяльності лікаря, вченого, педагога, патріота України

Петро Степанович Мощич (27.04.1928-10.02.2006) – ​доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії України, заслужений діяч науки і техніки України, почесний доктор (Doctor Honoris Causa) Уж­го­род­сь­кого національного університету, академік Академії наук вищої школи України, Нью-Йоркської академії наук, завідувач кафедри дитячих інфек­ційних хвороб, завідувач кафедри факультетської педіатрії, педіатрії № 3 Націо­нального медичного університету ­імені О.О. Богомольця, ­головний дитячий інфекціоніст Мініс­терства охорони здоров’я (МОЗ) України, головний ­педіатр МОЗ України.

П.С. Мощич народився 27 квітня 1928 року на Лемківщині, в селі Воло­сате Ліського повіту Львівського воєводс­тва (тепер – ​Польща) у за­можній сім’ї ­хліборобів – Степана Анто­но­вича (1887-1969) і Марії Мико­лаївни (1900-1967).

Село Волосате (перша офіційна згадка датована 1557 роком) розташоване у високогір’ї Карпат поблизу Словаччини, на захід від річки Сяну. Волосате (звідси простежується родовід І. Франка по батьковій лінії) завжди було «королівським селом», мешканці якого мали навіть князівське походження, володіли всією землею, що підтверджувала грамота короля Стефана Баторія від XVI ст. Роди Прядків, Біганичів, Леньків та Мощичів навіть у середині XX ст. земляки називали «князями». Прадід Петра Мощича по лінії матері був солтисом (головою) Волосатого понад 50 років, за що нагороджений «Хрестом за заслуги», який йому в 1928 р. на 96-му році життя вручив особисто прем’єр-міністр Польщі.

П.С. Мощич навчився читати в п’ять із половиною років вдома, потім продовжив навчання у священика Василя Ковальчика, який викладав українською мовою. Петро Мощич закінчив 3 класи церковної школи. Після успішного ­підтвердження знань за програмою 4-го і 5-го класу перед комісією школи в м. Лютовиськах успішно склав вступні екзамени і був зарахований до української гімназії в м. Перемишлі. Після того, як ­гімназію через воєнні дії переведено в м. Ярослав (60 км від Перемишля), отець Василь Ковальчик відвіз Петра Мощича разом із його родичем Лукою Біганичем (у майбутньому він став знаменитим скульптором) на навчання до української гімназії м. Ярослава. П. Мощич як один із найкращих гімназистів за виняткову успішність був занесений до «книги пошани».

Завдяки старанності та працелюбству за час навчання в гімназії П.С. Мощич опанував десятьма мовами, серед яких латина, старогрецька, англійська, німецька, польська, угорська та інші, що давало йому можливість у подальшому житті спілкуватися з викладачами закордонних медичних університетів та фахівцями з інших країн, а також вільно опрацьовувати іншомовну літературу.

У 1946 році Петро Степанович Мощич вступив на медичний факультет Ужгородського державного університету, який закінчив із відзнакою у 1952 році. Три роки він працював у педіатричній секції студентського наукового гуртка.

Трудовий шлях П.С. Мощич розпочав у 1952 році в санаторії № 3 курорту Моршин (Стрийський район), де він активно працював, підвищував власний професійний рівень, набув досвіду організаторської роботи і згодом був відзначений керівництвом курортного управління і рекомендований до вступу до аспірантури комісією МОЗ.

У 1953 році П.С. Мощич вступив до аспірантури Київського медичного інституту (зараз – ​Національ­ний медичний університет імені О.О. Богомольця), на ­кафедру факультетської педіатрії (тепер – ​кафедра педіатрії № 3 медичного факультету № 4). У ті роки кафедрою завідувала професор В.Г. Балабан.

П.С. Мощич з 1956 року працював асистентом, а з 1960 року після успішного захисту кандидатської дисертації – ​доцентом.
Кандидатська дисертація Петра Сте­пановича Мощича на тему «Особливості клініки та церебральної рідини при комплексному лікуванні туберкульозного менінгіту у дітей» виконувалась під керівництвом професора В.Г. Балабан та була захищена в 1958 році. У цьому дослідженні вперше проведено порівняльний аналіз ефективності різних комплексів лікування туберкульозного менінгіту.

Ґрунтуючись на результатах багаторічних спостережень, П.С. Мощич довів, що у результаті впровадження у клінічну практику фтивазиду (з 1954 року) та інших препаратів гідразиду ізо­ні­котинової кислоти (ГІНК) змінилася клініка туберкульозного менінгіту. Так, перебіг тяжких форм захворювання ­полегшився, а частота ускладнень та рецидивів значно зменшилась. Хронічні форми туберкульозного менінгіту стали траплятися значно рідше. Скоротилось число летальних наслідків – ​до 1-3%.

Застосування фтивазиду у лікуванні туберкульозного менінгіту значно покращило клініку та лабораторні показники ліквору пацієнтів порівняно з тими хворими, які отримували стрептоміцин та пара-­аміносаліцилову кислоту (ПАСК). Про­ведені спостереження показали, що комплексне лікування хворих із включенням ­фтивазиду значно скорочує кількість ­ендолюмбальних пункцій, ефективно зменшує запальний процес та сприяє більш швидкому та повному одужанню та санації ліквору, а також запобігає ускладненням.

П.С. Мощич був унікальним і талановитим лектором і педагогом, дуже любив викладати студентам педіатрію, при цьому часто використовув ілюстративний матеріал, детально розбираючи найскладніші випадки з власної клінічної практики.

У 1960-х рр. значно зріс науковий інтерес клініцистів до малосимптомних форм ревматизму, що стало пред­метом дисертаційного дослідження ­доцента кафедри факультетської педіат­рії П.С. Мощича. Докторська дисертація «Особливості ­ревматизму з млявим перебігом у дітей (матеріали з клініки, діагностики та диференційної діагностики)», науковими консультантами якої були професор І.М. Руднев та професор В.Г. Балабан, виконувалась протягом 8 років та була захищена в 1967 році. Після захисту ­докторської дисертації з 1967 року П.С. Мощич працював ­професором ­кафедри факультетської педіатрії.

Петро Степанович першим із педіат­рів порушив питання складності діаг­ностики у дітей первинного ревматизму з мінімально вираженими клінічними симптомами (з млявим та латентним перебігом). За результатами його досліджень, особливості клініки, даних гематологічних, імунологічних та біохімічних досліджень дітей з ревматизмом, особливо з млявим перебігом, пов’язані з послабленим ексудативним компонентом запального процесу. Наявність ознак кардиту ­(ендоміокардиту або міокардиту) чи його наслідків ­(мітральної недостатності та міо­кардіо­склерозу) ­підтверджують діагноз.

У дисертації представлені критерії 3 різновидів латентної форми рев­матизму, а також 3 типи наслідків ­цього перебігу захворювання.

Резуль­тати ­порівняльного аналізу лабораторних та інструментальних показників Петро Степанович пропонував широко використовувати для диференційної ­діагностики.

У своїй роботі докторант П.С. Мощич вперше у вітчизняній літературі вивчив та описав особливості вібраційних систолічних шумів серця, які були частою причиною помилкового діагнозу недостатності мітрального клапана. Він запропонував пробу з амілнітратом, за допо­могою якої проводять диференціацію функціональних систолічних шумів ­серця від органічних.

За оцінками представників педіат­ричної спільноти, Петро Степанович Мощич у своїй дисертаційній роботі ґрунтовно вивчив малосимптомні форми ревматизму та особливості його перебігу, а також розробив методи диференційної діагностики ревматичного та неревматичного кардиту.

З 1969 року П.С. Мощич працював у МОЗ України головним дитячим інфекціоністом. Його подальша робота була пов’язана з кафедрою дитячих інфекційних хвороб.

П.С. Мощич завідував кафедрою дитячих інфекційних хвороб протягом 12 років (1970-1983 рр.). Петро Степа­нович як обдарована особистість поєднував високий професіоналізм та широку клінічну ерудицію, талант педагога та неабиякі організаторські здібності.

П.С. Мощич створив українську школу дитячих інфекціоністів, підготував цілу плеяду фахівців цієї галузі – ​про­фесорів, доцентів, докторів і кандидатів ме­дичних наук, високо­кваліфікованих ­науковців і клініцистів (серед них такі знані автори­тети, як про­фесори Л.А. Триш­кова, С.О. Кра­марев, Л.І. Чер­нишова, В.О. До­ро­шенко та багато інших), опублікував велику кількість монографій та підручників, статей з найбільш актуальних питань дитячих інфекційних захворювань. Його найкращі учні і сьогодні очолюють ка­федри дитячих інфекційних хвороб та службу ди­тячих ­інфекціоністів в Україні.

Блискучі лекції професора П.С. Мо­щича назавжди закарбовувались у пам’яті студентів та були для лікарів-­педіатрів у повсякденній практиці орієнтиром у складних випадках диференційної ­діагностики.

Завдяки активній роботі кафедра стала однією з найкращих в Україні. У клініку, що слугувала базою кафедри дитячих інфекційних хвороб, направляли при підозрі на інфекційну патологію дітей з усіх куточків України. На базі клініки з ініціативи та завдяки величезним зусиллям П.С. Мощича було відкрито перше в Україні реанімаційне відділення для дітей з інфекційною патологією.

З 1972 року професор П.С. Мощич призначений головним педіатром МОЗ України та очолював цю службу майже двадцять років. У 1971 році обраний головою Київського наукового товариства дитячих лікарів. У період з 1970-х  ​до початку 1990-х років Петра Степа­новича обирали членом правління наукових товариств – ​всесоюзного і республіканського – ​дитячих лікарів, членом правління республіканського товариства кардіологів і членом правління республіканського ­товариства інфекціоністів УРСР.

У 1982 році професор П.С. Мощич був обраний завідувачем кафедри факуль­тетської педіатрії, яку очолював понад 20 років. З 2003 року, передавши керівництво кафедрою своє­му ­учневі професору Ю.В. Марушку, П.С. Мощич продовжував працювати до останніх днів життя на посаді про­фесора ­кафедри.

Повернувшись на рідну кафедру педіа­трії № 3, П.С. Мощич очолив її та надав новий поштовх її діяльності. Величезний досвід Петра Степановича як вченого та організатора значною мірою сприяв тому, що очолювана ним кафедра стала базою з вдосконалення та контролю педагогічного процесу підготовки студен­тів IV курсу педіатричних факультетів в Україні. Завдяки міжнародним професійним зв’язкам кафедри та особисто її завідувача з Мюн­хен­ським, Рочес­терським, Альбертським, Празьким, Варша­вським, Вільнюським університетами здійснювались обмін досвідом та впровадження нових методів навчання студентів із педіатрії.

Під час керівництва кафедрою П.С. Мо­щич багато уваги приділяв удосконаленню клінічної та параклінічної діагностики, впровадженню сучасних інструментальних методів, новітніх методів і напрямів ефективної медикаментозної та немедикаментозної терапії. На кафедрі були організовані курси для підвищення кваліфікації лікарів, навчання ­інтернів, удосконалення викладання студентам. Періодично на кафедрі проводилися наради та конференції викладачів вищих медичних закладів України.

За той час, протягом якого П.С. Мощич завідував кафедрою, він дуже багато ­зробив для удосконалення викладання педіат­рії, адже кафедра стала однією з найавторитетніших в Україні.

У 1992 році у м. Києві розпочалася підготовка до відкриття нового медичного інституту (тепер – ​Київський медичний університет) Української асоціації народної медицини. У ньому була відкрита кафедра педіатрії, яку Петро Сте­па­нович організував і очолював до 2003 ро­ку, ­після чого продовжував працювати на посаді професора ­кафедри.

За 53 роки активної роботи в Київському медичному інституті імені О.О. Бого­мольця, потім – ​у ­Націо­нальному медичному університеті, професор П.С. Мощич створив авторську наукову школу пе­діатрів, став фундатором національної ­школи педіатрії, дитячої кардіології, ­ревматології, заснував українську школу дитячих інфекціоністів, підготував 26 кандидатів і 8 докторів медичних наук (його учні сьогодні ­очолюють цілі напрями педіатричної, інфекційної, кардіологічної, ревматологічної служб в Україні та інших державах), брав участь як головний редактор, автор і співавтор у виданні 50 монографій, ­підручників та навчальних посібників з актуальних питань педіатрії, кардіо­логії, ревматології, інфекційних хвороб, фтизіатрії; опублікував понад 2 тисячі друкованих робіт, із них понад 500 журнальних статей. Петро Степа­нович є автором 15 винаходів (патентів), 63 ­методичних рекомендацій та 56 інформаційних листків. Понад 100 разів він виступав офіційним ­опонентом на захисті кандитатських і докторських дисертацій.

П.С. Мощич постійно виступав на кон­фе­ренціях, конгресах, нарадах з навчального процесу, а також на з’їздах педіатрів як в Україні, так і за кордоном. За цими виступами опубліковано понад 1260 матеріалів і тез наукових праць. Визнанням високого авторитету професора

П.С. Мощича серед науковців, клініцистів і організаторів охорони здоров’я було його обрання членом правління Всесоюзного наукового товариства педіатрів, заступником голови Українського товариства педіатрів, членом правління наукових товариств ревма­тологів і кардіологів, членом Всесвітньої ­асоціації ­педіатрів.

Наукові праці П.С. Мощича присвячені найбільш важливим і складним питанням дитячої інфекційної патології та захворювань серця у дітей, дитячої пульмонології, гастроентерології, медичного обслуговування дитячого населення, а також питанням вдосконалення вик­ладання педіатрії у вищих медичних ­навчальних закладах.

Значний внесок зробив П.С. Мощич у вивчення менінгококової інфекції, дифтерії, епідемічного паротиту, методів удосконалення діагностики ускладнень цих хвороб. Цій проблематиці присвячено низку його монографій. Результати наукових праць Петра Степановича експонувалися на Виставці досягнень народного господарства (ВДНГ) СРСР. Спосіб профілактики грипу, запропонований професором П.С. Мощичем у спів­авторстві зі співробітниками кафедр інфекційних захворювань і дитячих інфекцій, був нагороджений бронзовою медаллю ВДНГ СРСР.

Важливе практичне значення мали праці П.С. Мощича, в яких розглянуто питання лікування і профілактики імунодефіцитних та дисбіотичних станів у дітей.

Дослідження фізіологічних процесів адаптації немовляти до мікробного світу дало змогу розробити спосіб профілактики бактеріальних інфекцій у дітей, які належать до груп ризику, максимально наближений до природних механізмів захисту дитини в ранній неонатальний період. Метод спрямованої колонізації немовлят спеціально підібраними за антагоністичною активністю ацидофільними паличками визнано винаходом (П.С. Мощич, Л.І. Чернишова). Цей метод впроваджений МОЗ УРСР і включений у наказ МОЗ СРСР.

Проведено низку досліджень з оцінки застосування контактної термографії за допомогою термоіндикаторних плівок у діагностиці низки захворювань у дітей (П.С. Мощич, Н.С. Бойко, Л.І. Че­р­нишова).

Особливе значення мають ті праці Петра Степановича, в яких він із нових позицій висвітлив питання диференційної діагностики ревматизму, неревматичного кардиту, набутих і вроджених вад серця та легеневої гіпертензії.

П.С. Мощич активно співпрацював із співробітниками Науково-дослідного інституту кардіології та Науково-дослідного інституту серцево-судинної хірургії АМН України, що дало можливість досліджувати вроджені та набуті вади серця, аритмії, проводити діагностику та лікування аритмічних станів ­у ­дітей.

Високу оцінку здобули наукові праці, присвячені методам діагностики рев­матизму за показниками імуногло­булін-антитіл, наявністю гіпертрофії перед­сердь і шлуночків, а також легеневої ­гіпертензії за даними диференційно підсиленої електрокардіографії.

Для дитячої кардіології дуже важливе значення має метод диференційно підсиленої електрокардіографії. Апарат був привезений з Вільнюса за сприяння професора Жвіронайте. Під час запису цей апарат дає можливість встановити діагноз легеневої гіпертензії, яка часто прогресує та спричиняє смерть дітей із вродженими вадами серця. Він дає чіткі відомості для виявлення гіпертрофії відділів серця – ​передсердь та шлуночків – ​уже на ранній стадії (П.С. Мощич, О.В. Чабанович). Це дозволяє виявити вади серця ще на початку їх формування. За допомогою цього методу під керівництвом професора П.С. Мощича були вивчені питання розвитку та ранньої ­діагностики легеневої гіпертензії (Г.Г. Шеф), аритмії у дітей (Т.В. Гищак).

Під керівництвом Петра Степановича було розроблено нові методи діагностики ревматизму, зокрема такий,  як визначення вмісту імуноглобулін-антитіл (В.Л. Дембіцький).

П.С. Мощичем та М.І. Борисенко встановлена роль хронічної вогнищевої інфекції носоглотки, імунної системи та ліпідного обміну в патогенезі функціональних розладів гастродуоденальної зони, хронічного гастродуоденіту у дітей, доведена ефективність у лікуванні цих хвороб модуляторів системного та місцевого імунітету, а також комбінованого лікування із застосуванням ­імуномодуляторів та проведенням ­корекції порушень ліпідного обміну.

У науковій роботі значна увага приділялася проблемі дітей, які часто хворіють (П.С. Мощич, Ю.В. Марушко). Вперше на достатньому клінічному матеріалі було вивчено особливості формування групи дітей, які часто хворіють, на тлі хронічного тонзиліту, фарингіту, аденоїдиту з використанням клінічних, сучасних методів бактеріологічного, ­імунологічного, мікроморфологічного та інструментального досліджень. Вперше встановлено, що у таких дітей залежно від ступеня запальних змін у мигдаликах погіршується стан колонізаційної резистентності. Вперше було визначено рівень молочнокислих бактерій, що становлять основу колонізаційної резистентності мигдаликів, у здорових ­дітей та дітей із хронічним тонзилітом, які часто хворіють.

Розроблено новий підхід до вивчення проблеми лікування та реабілітації пацієнтів із частими респіраторними захворюваннями верхніх дихальних шляхів, що дозволяє, враховуючи клініку, стан колонізаційної резистентності мигдаликів, показники імунітету, виділити клінічні, етіологічні та патогенетичні варіанти частих респіраторних інфекцій у дітей, у тому числі з хронічним тонзилітом, і сприяє індивідуальному лікуванню цих пацієнтів. Уперше розроблено метод корекції дисбіозу мигдаликів.

Удосконалено диференційований підхід до лікування дітей, які часто хворіють, у тому числі на тлі хронічного тонзиліту, з використанням імуномоду­лю­вальних препаратів, антибіотиків, інформаційно-хвильової терапії, кон­центратів лактобактерій, що достовірно полегшує клінічні прояви, поліпшує стан колонізаційної резистентності мигдаликів, показники імунітету, запобігає рецидивам хронічного тонзиліту, сприяє переведенню більшості таких пацієнтів без та з хронічним тонзилітом у групу дітей, які хворіють епізодично.

Розроблена та впроваджена у практику охорони здоров’я схема диференційованого підходу до лікувально-реабілітаційних заходів у дітей із хронічним ­тонзилітом, які часто хворіють, з ­урахуванням клініки, активності та етіології вогнища інфекції, стану колонізаційної резистентності мигдаликів, показників імунітету. З метою впливу на порушений стан колонізаційної резистентності мигдаликів та запобігання рецидивам хронічного тонзиліту показано додатково застосовувати у схемах лікувально-реабілітаційних заходів у дітей, які часто хворіють, концентрат лакто­бактерій. Використання останніх покра­щує стан колонізаційної резистентності ­мигдаликів, сприяє стійкій ремісії ­хронічного тонзиліту протягом 6 місяців та ­більше.

Розроблено та впроваджено у практику охорони здоров’я спосіб лікування тонзилогенної міокардіодистрофії за ­допомогою гранул кверцетину у поєднанні з корек­цією порушень імунітету та стану колонізаційної резистентності ­мигдаликів.

Професор П.С. Мощич багато разів представляв Україну за кордоном. У 1986 році П.С. Мощич у складі медичної делегації відвідав Таїланд, де взяв участь у роботі Всесвітнього конгресу дитячих кардіологів у Бангкоці, виступивши з доповіддю англійською мовою.

Неодноразово Петро Степанович здійснював поїздки до Берліна, Мюнхена (Баварія, Німеччина), де він, досконало володіючи німецькою мовою, детально ознайомився з викладанням педіатрії студентам, брав участь у випускному іспиті студентів із педіатрії.

Багато разів П.С. Мощич відвідував Польщу. Добре знання польської мови дало йому можливість активно спілкуватися, обмінюватись досвідом з польськими вченими, педіатрами-клініцистами.

Організаторські здібності та високий професіоналізм дозволили професору П.С. Мощичу майже 20 років працювати в МОЗ України, спочатку – ​на посаді ­головного дитячого інфекціоніста, потім – ​головним педіатром МОЗ України. На цих посадах професор П.С. Мощич проявив себе як талановитий організатор, вміло поєднуючи наукові та практичні інтереси, що позитивно впливало на стан педіатричної служби в Україні.

Підтвердженням плідної наукової діяльності професора П.С. Мощича є доробок, який налічує 50 монографій, підручників і посібників. З-поміж них найважливіші такі монографії: «Кардіологія дитячого віку» (1986), «Практична кардіо­логія дитячого віку» (1969), «Мало­симптомні форми ревматизму» (1975), «Інфекційно-алергічні полірадикуло­неврити у дітей» (1978), «Про­філактичні щеплення у дітей» (1978) та інші серії посібників та підручників. За перший віт­чизняний підручник «Дитячі хвороби» П.С. Мощич та його співавтори, провідні українські вчені-педіатри, були нагороджені Державною премією України в галузі науки і техніки.

В історію педіатрії увійшов 6-томний посібник «Медицина дитинства» за редакцією професора П.С. Мощича, перший том якого вийшов друком у 1994 році. Це унікальне в Україні та в світі енциклопедичне видання з ­педіатрії набуло великої популярності серед педіатрів, сімейних лікарів та інших фахівців, які щоденно користуються ним як важливим джерелом сучасної інформації про всі можливі порушення стану здоров’я дітей, їх діагностику, про­філактику і лікування.

У 2004 році виданий навчальний посібник «Неонатологія» за редакцією професорів П.С. Мощича та О.Г. Сулими. У книзі подано матеріали 46 співавторів.

Останні роки життя П.С. Мощич присвятив своїй книзі «Кардіологія ­дитячого та підліткового віку» (у ­створенні якої взяли участь 36 співавторів, у тому числі 18 професорів), роботу над редагуванням якої він завершував разом із професором Ю.В. Маруш­ком і яка, на жаль, вийшла друком у 2006 році через півтора місяці після смерті Петра Степановича.

Професор П.С. Мощич був не лише активним членом Асоціації педіатрів Ук­раїни, його обрано також членом Асоціації інфекціоністів, Асоціації кардіологів та Асоціації ревматологів. Він активно працював як член редколегій багатьох науково-прак­тичних журналів: «Педіатрія, акушерст­во і гінекологія», «Лікарська справа», «Ревма­тологічний журнал», «Ін­фек­­ційні хвороби», «Мистецтво лікування», «Український науково-медичний молодіжний журнал» та інших видань.

Петро Степанович – ​учасник Другої світової війни.

П.С. Мощич брав участь в організації Академії наук вищої школи України, її медичного відділення. За вагомий внесок у розвиток педагогічної та медичної науки П.С. Мощич був обраний ака­деміком цієї академії (1992), майже 8 ­років очолював відділення фундаментальних проблем медицини, залишався до останніх днів життя почесним головою відділення. Професор П.С. Мощич був обраний академіком Української академії оригінальних ідей (1993), дійсним членом Нью-Йоркської академії наук (1996).

Про видатного вченого України професора П.С. Мощича йдеться у книзі «Хто є хто в Європі» (2002), «Хто є хто в світі» (1999), «Хто є хто в Україні» (1997) та інших виданнях.

П.С. Мощич – ​заслужений діяч науки і техніки, ветеран праці, лауреат Державної премії України, має по­чесні звання європейських інституцій за ­науковий внесок у європейську педіат­рію. Міжнародний бібліографічний інститут (Кембридж, Велика Британія) в 1998 році включив П.С. Мощича у групу 2000 видатних людей світу XX століття, в 2001 році він визнаний «Людиною року», а в 2003 році за особистий внесок у розвиток європейської педіатрії зарахований до групи 2000 видатних людей Європи. У 2003 році Американським бібліографічним інститутом нагороджений «Світовою медаллю пошани» (World medal of honor).

За заслуги у сфері науки та охорони здоров’я дітей пожиттєвого «Прези­дентського стипендіата» професора П.С. Мощича було відзначено ­урядовими нагородами: орденами «Знак ­пошани», «За заслуги» III ступеня, Святого ­Рів­но­апостольного князя Володимира, Ярослава Мудрого, відзнакою ­Пре­зидента України – ​медаллю «Захис­нику Вітчизни», медаллю ім. академіка М.Д. Стражеска, медал­лю «Вете­ран праці», трьома медалями «Изо­бре­татель СССР», відзнакою «Відмінник охорони здоров’я», Асо­ціацією навчальних ­закладів України – ​нагрудним знаком «За розбудову освіти».

Майже півстоліття Петро Степано­вич прожив у злагоді та любові з дружиною – ​Мощич (Прухницькою) Юлією Федо­рівною, яка була йому не тільки вірним другом, а й помічником і порадником у професійній діяльності, берегинею Роду. Батьки багато любові та праці вклали у своїх синів: старшого – ​Воло­димира (кандидата медичних наук, доцента) і молодшого – ​Олександра (доктора медичних наук, професора), які продовжили справу батька. Улюб­лен­цями Петра Степановича та Юлії Федо­рів­ни стали онуки: старший Остап – ​продовжувач медичної династії та менший – ​Андрій Юліан.

Багато десятиліть квартира Мощичів на Хрещатику збирала багато чудових людей – ​як усіх учнів і колег по кафедрі, які завжди були як у себе вдома, бажаними членами «кафедральної родини», знаходили мудру пораду і підтримку, так і друзів ще з часів аспірантури та ­гуртожитку.

Колеги, земляки, сусіди, знайомі, учні неодмінно ставали часткою сім’ї Мощичів. Навіть у часи суворих релігійних заборон і контролю в ній завжди дотримувалися традицій національних і релігійних свят, тож вертеп, Різдво, Йордан, Великдень – ​незмінна складова життя цієї родини. У домі Мощичів часто лунали чудові музика і співи широкого кола друзів у виконанні визнаних неперевершених майстринь голосу – ​сестер Байко, Ніли Крюкової, Галини Менкуш, Діани Петриненко, Ніни Матвієнко та багатьох інших незабутніх вірних друзів, які давно вже стали ­родичами, які були завжди бажаними у цьому домі та яких сприймали як ­невід’ємну частку духовної родини Мощичів.

Музика лунала також у виконанні професора Петра Мощича, який з дитинства чудово опанував гру на скрипці, грав на піаніно, губній гармоніці, мандоліні, акордеоні.

«Бог, Україна, гідність!» – ​життєве кредо Петра та Юлії Мощичів. А ще любов до ближнього, вміння підтримати у скрутні часи, подати руку допомоги кожному, хто її потребував, незалежно від національності чи віросповідання. У цьому була сутність буття світлого сімейства Петра Степановича та Юлії Федорівни. За своє життя їхні діти бачили вдома лише добро і любов, відчували постійну турботу і вимогливість, потребу пошановувати та плекати любов до рідної мови, історії, роду, народу, Батьківщини.

Скільки незабутніх зустрічей з чудовими людьми, непересічними особистостями, народними артистами чи з тими, які згодом стануть гордістю України, художниками визнаними та невизнаними, які потім піднімуться на вершини визнання! ​Усі тут знаходили розуміння, підтримку, допомогу, визнання, перші оплески, людську симпатію і любов. Когось ознайомлювали з азами науково-дослідницької роботи (учні ставали не тільки професорами, а й членами родини, вірними друзями дітей на десятки років), комусь допомагали заробити на життя, організувати концерт чи виставку, продати картину, щоб було як жити і творити, а квартира часом ставала залом для репетицій чи виставковою галереєю. Письменники, поети, науковці – ​початківці чи маститі визнані таланти та авторитети – ​всі були у цьому домі справжніми, простими, розкутими, рідними, зрозумілими та ­любими і, звичайно, визнаними та ­шанованими.

Пам’ять про чудових і порядних людей, скромних і працьовитих, відданих справі та жертовних хранителів духовних скарбів України та народних українських традицій, про невтомного будівничого української національної школи педіатрії – ​професора Петра Степа­но­вича Мощича і справжню берегиню Роду – ​Юлію Федорівну – ​залишиться назавжди в серцях усіх тих, кого десятиліттями збирав дім Мощичів.

Тематичний номер «Педіатрія» №1 (44), березень 2018 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Терапія та сімейна медицина

08.10.2018 Терапія та сімейна медицина Риносинусити у дітей: практичний алгоритм діагностики та лікування

22 вересня 2018 року в м. Львові відбулася VII Українсько-польська конференція ЄВРОЛОР‑2018, присвячена питанням дитячої оториноларингології. ...

08.10.2018 Терапія та сімейна медицина Практический подход к дифференциальной диагностике тромбоцитопений

Тромбоцитопения (от греч. thrombos – сгусток, kytos – клетка, penia – недостаток, бедность) – это состояние, характеризующееся уменьшением количества тромбоцитов в периферической крови ниже 150×109/л [1]....

08.10.2018 Терапія та сімейна медицина История развития гигиены в Украине: роль и традиции украинских медиков

«Ломать не строить» – так гласит народная мудрость. Это может показаться банальным, но то, с какой легкостью в нашей стране уничтожается то, что нарабатывалось веками и успешно работало десятилетиями, не поддается никакой логике. ...

08.10.2018 Терапія та сімейна медицина Артеріальна гіпертензія: діагностика, немедикаментозні заходи

У статті проаналізовані актуальні аспекти доцільності впровадження в практику викладання дисципліни «загальна практика – сімейна медицина» на етапі додипломної освіти загальних положень європейських клінічних протоколів первинної медичної допомоги (Фінляндія) щодо артеріальної гіпертензії (АГ), алгоритмів клініко-лабораторної та інструментальної діагностики, немедикаментозних заходів ведення хворого на АГ....