10 червня, 2016

Інформаційно-психологічна війна як нова загроза здоров’ю населення України: реальність небезпеки та напрями протидії

Автори:

М.В. Маркова

Інформаційно-психологічна війна як нова загроза здоров’ю населення України: реальність небезпеки та напрями протидії

М.В. Маркова

Однією з потужних тенденцій сучасності є перетворення інформації на глобальний ресурс, використання якого дає змогу значно збільшити ефективність керування усіма життєвими сферами.
Будучи загальносвітовим трендом, ця теза отримала химерну реалізацію на теренах України, де протягом останніх років Російська Федерація веде проти нашої держави гібридну війну, ключовим моментом якої є психологічна та інформаційна обробка місцевого населення шляхом використання прийомів і способів інформаційно-психологічної війни (ІПВ). В цьому випадку ІПВ виступає і як самостійний засіб агресії, і як спосіб потенціювання руйнівних наслідків від застосування класичних прийомів ведення воєнних дій регулярної армії з приєднанням до них нерегулярних незаконних збройних формувань.

Масштаби ІПВ, розгорнуті проти України, є надзвичайно потужними. За оцінкою зарубіжних експертів: «…це найбільш дивовижний інформаційний бліцкриг, який коли-небудь бачили в історії інформаційних воєн» [1].

Основними об’єктами деструктивного інформаційно-психологічного впливу ІПВ є [2]:

ідеологічно-психологічне середовище суспільства, пов’язане з використанням інформації, інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури для здійснення впливу на психіку й поведінку людей;
ресурси, які розкривають духовні, культурні, історичні, національні цінності, традиції, надбання держави, нації в різних сферах життя суспільства;
інформаційна інфраструктура, тобто абсолютно всі проміжні ланки між інформацією та людиною;
система формування суспільної свідомості (світогляд, політичні погляди, загальноприйняті правила поведінки тощо);
система формування громадської думки;
система розроблення та прийняття політичних рішень;
свідомість та поведінка людини.

За змістом ІПВ – це цілеспрямовані, системні, узгоджені за часом удари на всьому суспільно-інформаційному просторі – в зоні формальної і неформальної комунікації, мішенню яких виступають:

а) самоідентифікація особистості, її соціальна і рольова ідентифікація, що задають загальну інтенціональність окремої особистості і суспільства в цілому;

б) самоусвідомлення як усвідомлення особистістю власної самобутності та самобутності спільноти в соціумі, які відображені в культурних традиціях, віруваннях, менталітеті, зазначені в мові;

в) базові цінності людини, що лежать в основі її оцінок і суджень [3].

Важливою особливістю впливу засобів ІПВ на індивідуальну свідомість є те, що вони як загрози можуть не помічатися й не усвідомлюватися самою людиною. Фахівці стверджують, що небезпечні впливи ІПВ на індивідуальну свідомість можуть призвести до двох видів взаємозалежних змін [4].

По-перше, це зміни психіки, психічного здоров’я людини. Оскільки в разі інформаційних впливів важко говорити про межі норми і патології, показником змін може бути втрата адекватності відображення світу у свідомості й своєму ставленні до світу. Можна говорити про деградацію особистості, якщо форми відображення дійсності спрощуються, реакції грубішають і здійснюється перехід від вищих потреб (у самоактуалізації, соціальному визнанні) до нижчих (фізіологічних, побутових).

По-друге, це зрушення в цінностях, життєвих позиціях, орієнтирах, світогляді особистості. Такі зміни обумовлюють прояви девіантної антисоціальної поведінки й становлять небезпеку вже для суспільства і держави.

Одним з найдавніших історичних джерел, де йдеться про застосування прийомів ІПВ, вважається «Трактат про військове мистецтво» китайського полководця Сунь Цзи (VI ст. до н.е.) [5], в якому постулюється, що найважливішим прийомом ведення війни є дезінформація противника («війна – шлях обману»), психологічна обробка населення й війська з метою єдності, а також здійснення інформаційних диверсій для розладнання військ супротивника. Викладені в цьому тексті рекомендації не втратили актуальності й сьогодні, наприклад: 1) критикуйте та піддавайте сумніву все добре, що є в країні вашого супротивника; 2) залучайте в злочинні заходи видних діячів супротивника; 3) підривайте престиж керівництва супротивника й виставляйте його в потрібний момент на ганьбу громадськості; 4) використовуйте в цих цілях співробітництво з самими підлими і мерзенними людьми; 5) розпалюйте сварки й зіткнення серед громадян ворожої вам країни; 6) підбурюйте молодь проти старих; 7) заважайте всіма засобами роботі уряду супротивника; 8) запобігайте всіма способами нормальному забезпеченню ворожих військ і підтриманню в них порядку; 9) сковуйте волю воїнів супротивника піснями та музикою; 10) робіть все можливе, щоб знецінити традиції ваших ворогів і підірвати їхню віру у своїх богів; 11) посилайте до військ супротивника жінок легкої поведінки з тим, щоб доповнити справу занепаду; 12) будьте щедрі на пропозиції та подарунки для купівлі інформації і спільників. Взагалі не економте ні на грошах, ні на обіцянках, тому що вони приносять прекрасні результати [6].

Основою ІПВ є маніпулятивний вплив на масову свідомість, мета якого полягає в [7]: а) внесенні в суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів; б) дезорієнтації та дезінформації мас; в) послабленні певних переконань, устоїв; г) залякуванні свого народу образом ворога; ґ) залякуванні супротивника своєю могутністю; д) нарешті, забезпечення ринку збуту для своєї економіки (у цьому випадку ІПВ стає складовою частиною конкурентної боротьби).

Деструктивний вплив ІПВ може здійснюватися різними методами. Основними з них є: 1) дезінформування; 2) пропаганда; 3) диверсифікація громадської думки; 4) психологічний тиск; 5) поширення чуток [8].

При цьому використовуються практично всі канали сучасної комунікації.

Періодичні видання. На початку становлення незалежної України російським видавцям вдалося залишитися на ринку періодичної преси України, додавши до назви часопису слова «Україна» чи «в Україні» («Известия-Украина», «Комсомольская правда в Украине», «Коммерсантъ Украина», «Аргументы и факты в Украине», «Труд-Украина», «Московский комсомолец в Украине» тощо), з реєстрацією їх як українських підприємств без будь-яких обмежень на характер публікацій у цих виданнях. Тираж таких видань і понині залишається дуже значним (газета «Аргументы и факты в Украине» друкується тиражем 170 тис. примірників, «Труд-Украина» – 185 тис., «Комсомольская правда в Украине» – 195 тис., «Известия-Украина» – 528 тис. примірників) [9].

Книговидання. В Україні практично протягом всього періоду незалежності спостерігалося засилля низькопробної російськомовної літератури, зокрема «карманних» детективів, так званих жіночих романів невисокої якості, а також витворів, що романтизують злочинну тематику (наприклад, «Вор в законе», «Возвращение бешеного», «Обожженые зоной» тощо), що впливають на формування хибних цінностей (жага до наживи, грубість, романтизація злочинного образу і права «сильного», а не «розумного») та пасивність у реальному житті на рівні суспільної та політичної діяльності. Крім того, з’ясовано, що із 70 млн примірників книг, які «споживаються» в Україні щороку, тільки 20 млн видаються на її території, 10 млн потрапляють легально, а 40 млн книжок – це контрабанда, внаслідок якої щорічні вітчизняні фінансові втрати сягають 700 млн грн. [9].

Треба зазначити, що, відповідаючи на виклики сучасності, для «…запобігання застосуванню РФ проти громадян України методів інформаційної війни і дезінформації, поширення ідеології людиноненависництва, фашизму, ксенофобії і сепаратизму» Держкомтелерадіо України намагається діяти адекватно, накладаючи заборону на ввіз та розповсюдження деякої найбільш одіозної й агресивної книгопродукції: у 2015 році було заборонено 38 книжок російських авторів, виданих переважно в 2014-2015 рр., серед яких твори заступника міністра оборони незаконного угруповання «ДНР» Ф. Березіна «Украинский фронт. Красные звезды над Майданом» і «Война 2010. Украинский фронт», ідеолога «російського світу» О. Дугіна «Украина. Моя война. Геополитический дневник», «Евразийский реванш России», Г. Савицького «Поле боя – Украина. Сломанный трезубец», Г. Боброва «Украина в огне», Е. Лімонова «Киев капут» та інші.

Телебачення. В Україні на початку нинішнього століття було зареєстровано 791 телерадіомовну організацію (у тому числі 513 приватних). Ще задовго до теперішніх часів Держкомінформполітики України визнав, що «типовою ознакою телерадіопростору України є засилля іноземної продукції, легковажні, сумнівної якості програми» [10].

На сьогодні ситуація стала ще гіршою. Телевізійні ЗМІ РФ, за свідоцтвом російських фахівців, працюють за допомогою прийомів так званої чорної спецпропаганди воєнного часу, яку в юності їх нинішні керівники вчили на військових кафедрах радянських вузів. Так звана бойова, або «чорна», пропаганда допускає будь-яке спотворення реальних фактів задля вирішення пропагандистських завдань, маніпулює психікою людей, методом глибокої емоційної травми впливає на підсвідомість, змушує вірити – всупереч логіці і розуму – в брехню і дезінформацію, розпалює нетерпимість, підбурює до насильства. В сучасній телепродукції РФ засновником видавничого дому «Коммерсант» та проекту «Сноб» російським журналістом В. Яковлевим ідентифіковано декілька найбільш деструктивних прийомів ІПВ [11].

1. Метод «гнилого оселедця». Технологія наступна: підбирається помилкове, максимально брудне і скандальне звинувачення (наприклад, дрібне злодійство, або розтління дітей, або вбивство, бажано з жадібності). Мета «гнилого оселедця» не в тому, щоб це звинувачення довести, а в тому, щоб викликати широке, публічне обговорення його несправедливості і невиправданості, бо як тільки обвинувачення стає предметом публічного обговорення, неминуче виникають його «прихильники» і «супротивники», «знавці» і «експерти», «обвинувачі» і «захисники» обвинуваченого. Але незалежно від своїх поглядів, всі учасники дискусії знову і знову вимовляють ім’я обвинуваченого в зв’язку з брудним і скандальним обвинуваченням, втираючи таким чином все більше «гнилого оселедця» в його «одяг», поки нарешті цей «запах» не починає слідувати за ним всюди, а питання «вбив-вкрав-спокусив чи все-таки ні» стає головним при згадці його імені.

2. Метод «40 на 60», започаткований Й. Геббельсом, полягає у створенні ЗМІ, які 60% своєї інформації дають в інтересах супротивника, але, заробивши таким чином його довіру, решту 40% використовують для надзвичайно ефективної (завдяки сформованій довірі) дезінформації.

3. Метод «великої брехні», суть якого полягає в тому, щоб з максимальним ступенем впевненості запропонувати аудиторії настільки глобальну і жахливу брехню, що практично неможливо повірити, що можна брехати про таке. Правильно скомпонована і добре придумана «велика брехня» викликає у слухача чи глядача глибоку емоційну травму, яка потім надовго визначає його погляди всупереч будь-яким доводам логіки. Особливо добре працюють в цьому сенсі помилкові описи жорстоких знущань над дітьми або жінками: наприклад, повідомлення про розп’яту дитину за рахунок глибокої емоційної травми, яку воно викликає, надовго визначить погляди людини, котра цю інформацію отримала, скільки б її потім не намагалися переконати щодо неможливості цього факту, використовуючи звичайні логічні доводи.

4. Метод «абсолютної очевидності», який полягає в тому, що замість спроби щось доводити, інформація, в якій треба переконати аудиторію, подається як щось очевидне, само собою зрозуміле і тому – безумовно підтримуване переважаючою більшістю населення. Незважаючи на зовнішню простоту, цей метод неймовірно ефективний, оскільки людська психіка автоматично реагує на думку більшості, прагнучи приєднатися до неї (важливо тільки пам’ятати, що більшість обов’язково має бути переважаючою, а її підтримка абсолютною і безумовною – в іншому випадку ефекту приєднання не виникає). Однак якщо ці умови дотримуються, то число прихильників «позиції більшості» починає поступово вірно рости, а з плином часу збільшується вже в геометричній прогресії – в основному за рахунок представників низьких соціальних верств, які найбільш схильні до «ефекту приєднання». Одним з класичних способів підтримки методу «абсолютної очевидності» є, наприклад, оприлюднення результатів різного роду соціологічних опитувань, які демонструють абсолютну суспільну єдність з того чи іншого питання.

Зазначені прийоми «чорної» пропаганди впливають на телеаудиторію на рівні глибоких психологічних механізмів таким чином, що наслідки цього впливу неможливо зняти звичайними логічними аргументами. «Велика брехня» досягає цього ефекту за допомогою емоційної травми, метод очевидності – через «ефект приєднання», «гнилий оселедець» – за рахунок впровадження у свідомість аудиторії прямої асоціації між об’єктом атаки і брудним, скандальним обвинуваченням [12].

Серед інших тенденцій можна виділити створення нових способів впливу на масову аудиторію, наприклад, жанрово-стилістичних перетворень – поєднання новинного і розважального жанрів. Таке новоутворення набуло назви інфотейнмент (від англ. infotainment, тобто information + entertainment = інформація + розваги), особливістю якого є те, що через поєднання різних жанрів подібні передачі набувають більшої привабливості для пересічного глядача, слухача, тим самим значно розширюють аудиторію, а також сприяють зняттю критичності в оцінці інформаційного ряду споживачем інформації, внаслідок чого маніпулятивний вплив на аудиторію виявляється значно ефективнішим [13]. Відбувається управління семіотикою і семантикою смислів і образів, активне застосування методів психолінгвістики, коли за спеціальним добором слів і словосполучень, фонетичних рядів, кольору і розміру різноманітних шрифтів формуються чи викриваються та спрямовано використовуються певні асоціації та афективні сліди [14].

Розуміючи руйнівний вплив трансляції телеЗМІ РФ, нормативним актом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення на території України в 2014 році були тимчасово заборонені до мовлення 14 російських телевізійних каналів, серед яких найбільш одіозні «Первый канал. Всемирная сеть», «РТР-Планета», «Россия-24», «НТВ-Мир», «Life News», «Russia Today» тощо. Таким же шляхом йдуть і інші пострадянські країни – у 2015 р. «…для захисту вітчизняного інформаційного простору від маніпуляції та іноземної пропаганди» трансляція російських ЗМІ була заборонена в Литві та Молдові [15].

Також з червня 2015 року вступив в силу Закон України № 159-VIII «Про внесення змін в деякі закони України відносно захисту інформаційного телерадіопростору України», згідно з яким забороненою до показу є теле-, відеопродукція, в якій «…міститься популяризація, агітація, пропаганда і т.д. будь-яких дій правоохоронних органів, збройних сил, інших збройних, військових або силових формувань держави- окупанта або виправдання окупації території України».

Треба зазначити, що реалізація цього Закону відбувається за рахунок багатократного посилення навантаження на Експертну комісію з питань розповсюдження і демонстрування фільмів Державного агентства України з питань кіно, до складу якої входять незалежні експерти – кінознавці, кінокритики, мистецтвознавці, психологи, а також представники зацікавлених міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (один з авторів вже більше десяти років є її членом): з моменту вступу Закону в дію експертами було переглянуто більше 400 фільмів російського виробництва. Проте, за оцінками спеціалістів, після введення в дію Закону сегмент російських серіалів у вітчизняному телеефірі скоротився на 1% [16].

Аналізуючи проблему ресурсу телеЗМІ як базового засобу ІПВ, не можна не привести дані дослідження, оприлюднені ад’юнкт-професором політології Нью-Йоркського університету в Абу-Дабі Л. Пейсахіним щодо впливу російського телебачення на українських виборців, яке проводилося на території Харківської області в 2014 році. Використовуючи квазівипадкову варіацію наявності аналогового телевізійного сигналу на українсько-російському прикордонні, вченим було підтверджено, що доступ до ефірного російського телебачення значно підвищує електоральну підтримку проросійських партій за рахунок прозахідних. Однак було встановлено, що в динаміці, протягом року, кількість прокремлівських прибічників скоротилася на 7%, причому в сільській місцевості ця тенденція мала більш виражений характер, ніж серед мешканців містечок. Також було виявлено, що наявність впливу російського телебачення ще більше переконує тих виборців, які вже мали проросійські настрої, але змушує ставитися до РФ ще гірше тих осіб, які мали прозахідні настрої, що в цілому збільшує поляризацію в суспільстві. Цікавим є відмічений Л. Пейсахіним факт, що схожа ситуація спостерігалась у Хорватії, де до мешканців прикордонних районів випадково доходив сигнал сербського радіо [17].

Радіозасоби. Радіо є особливо ефективним засобом психологічного впливу, оскільки лише йому властивий «ефект співучасті» завдяки імітації прямого спілкування з людьми. У поєднанні з музичним впливом підвищується сугестивність та некритичність сприйняття радіоінформації. Окрім того, музичні радіостанції, на відміну від телеканалів, більшістю населення не вважаються політично заідеологізованими.

Інтернет. За період останнього року активність використання РФ прийомів ІПВ в мережі Інтернет збільшилася в рази, що підтверджують свідчення безпосередніх учасників – так званих тролів, в завдання яких входить писати коментарі відповідного змісту на інтернет-форумах та в соціальних мережах, блогах та сайтах відомих новинних зарубіжних видань. Цей вид діяльності зараз є дуже поширеним (насамперед в мегаполісах) та припускає прямий зв’язок між грошовою винагородою за кількістю публікацій заздалегідь обговореного пропагандистського напрямку, метою яких є дестабілізація когнітивного і емоційного стану користувачів мережі через посівання сумнівів та підбурення до висловлення негативних емоцій [18].

При оцінці масштабу ІПВ, що ведеться проти України, американські вчені наводять дані стосовно того, що до 75% «життєвих історій» і «посилань на джерела», які наводилися в коментарях в соціальних мережах в періоди активізації української кризи, були майже повністю вигаданими. При цьому від половини до двох третин з цієї кількості мали очевидні індикатори маніпулятивного впливу (специфічні патерни емоційного, стилістичного чи навіть орфографічного характеру, які вказували на нав’язування певної думки або емоції і повторювали один одного).

Згідно з даними вітчизняних фахівців 45% інформації, яка поширюється в нашому інформаційному полі, має ознаки цілеспрямованої зовнішньої маніпуляції і є проявом ІПВ, спрямованої проти нашої держави [19].

Отже, на сьогодні можна впевнено стверджувати, що негативного впливу ІПВ зазнає практично все населення України [20], яке поділяється на тих, хто стає безпосереднім суб’єктом комбінованого впливу ІПВ та власного негативного досвіду (бійці АТО, члени родин бійців, родичі загиблих бійців, військовополонені, заручники та їх родичі, тимчасово переміщені особи, родичі біженців, що їх приймають, населення, яке проживає на територіях бойових дій, медичні працівники, що надають допомогу пораненим, волонтери), та усіх інших – суб’єктів класичного впливу ІПВ через опосередковані інформаційні потоки.

Ці дані відповідають наявній тенденції прогресивного збільшення кількості осіб, що потребують спеціалізованої допомоги через негативний вплив психотравмуючих чинників внаслідок воєнних конфліктів, серед населення, яке не бере в них безпосередньої участі: нараховано, що в умовах сучасних війн кількість таких осіб складає до 90% населення [21-23].

Досвід війни за незалежність Хорватії (1991-1995) довів, що прямі покази до надання екстреної спеціалізованої психолого-психіатричної допомоги внаслідок психотравми (розлади адаптації та посттравматичний стресовий розлад – ПТСР) серед усього населення Хорватії мали 700 тис. осіб, з яких її реально отримали 1% пацієнтів. Крім того, ще 700 тис. людей, в яких спостерігалися менш виражені окремі прояви порушень психічної сфери внаслідок психотравмуючих стресових ситуацій (стани психологічної дезадаптації, соціально-стресові розлади), також потребували кваліфікованої медико- психологічної допомоги, але не отримали її взагалі [24, 25].

Серед негативних медико-психологічних наслідків, які спостерігаються зараз серед населення України, найбільш значущим стає високий ризик поширення і розвитку різноманітних порушень психічної сфери, серед яких превалюють як донозологічні (соціально-стресові розлади та окремі ознаки проявів або клінічно сформована психологічна дезадаптація), так і клінічно окреслені психічні розлади (гостра реакція горя, гостра реакція на стрес; розлади адаптації; ПТСР) [26, 27].

За умови відсутності своєчасної та кваліфікованої психолого-психіатричної допомоги та медико-психологічної реабілітації, вищеперелічені донозологічні патологічні стани можуть прогресувати до клінічно окреслених розладів адаптації або ПТСР, що є достатньо частою і важкокурабельною патологією. Окремі симптоми ПТСР, за оцінками спеціалістів, діагностуються у 15% усього населення земної кулі, а у 1-3% протягом життя спостерігається його розгорнута клінічна картина [28-30], причому тривалість проявів ознак ПТСР може відмічатися від кількох тижнів до 30 і більше років [31, 32]. Формування й розвиток різноманітних проявів порушень психічної сфери, ризик яких існує на сьогодні, в динаміці, за відсутності своєчасної спеціалізованої допомоги можуть призвести до стійких змін психіки в рамках віддалених проявів ПТСР.

Запобігти погіршенню психічного здоров’я і психологічного благополуччя численних верств населення, що потребує зараз системної спеціалізованої медико-психологічної допомоги, можливості надання якої на теперішній час не відповідають реальним потребам, було б можливо шляхом прийняття державної Стратегії охорони психічного здоров’я нації [33].

Така Стратегія закріпила б обов’язковість міжвідомчої взаємодії та координації різних державних секторів, що опікуються питаннями психічного здоров’я; містила би програму структурної реформи психіатричної служби та модернізації професійної підготовки кадрів з оптимізацією кадрового забезпечення галузі, а також сприяла б законодавчому забезпеченню її впровадження.

Ключовим розділом Стратегії мало б стати збереження психічного здоров’я в умовах бойових дій та екстремальних ситуацій, з урахуванням негативного впливу ІПВ на колективну та індивідуальну свідомість, що провокують у населення різноманітні порушення психічної сфери та психологічного благополуччя – від кризи самоідентифікації, фрустраційних і дезадаптивних станів до клінічно окреслених психопатологічних адаптаційних та стресових розладів.

Базисом для реалізації такої Стратегії в сучасних умовах має стати медична психологія, яка є підґрунтям у розвитку соціально-скерованого напрямку реформи охорони здоров’я та повинна мати провідну роль у розвитку й удосконаленні всієї системи надання медичної допомоги населенню [8, 34].

Першочерговими питаннями цього напрямку є:

а) впровадження мультидисциплінарного підходу у сфері психічного здоров’я, що потребує кадрового підкріплення медико-психологічного напряму, яке доцільно здійснювати за рахунок широкого залучення не тільки психологів з медичною, а й психологічною та педагогічною освітою;

б) вивчення впливу соціальних стресів на психічне здоров’я;

в) реалізація превентивного підходу шляхом здійснення психоосвітніх заходів, розробки методів підвищення стресостійкості населення і стійкості до прийомів ІПВ, запобігання психічним стресовим розладам;

г) створення дієвої мережі для лікування психогенних розладів та психосоматичних захворювань;

ґ) упорядкування системи психологічного консультування здорового населення та концепції діючої медико- психологічної підтримки населення.

Затвердження та реалізація зазначеної Стратегії сприяли б забезпеченню інформаційно-психологічної безпеки населення на системному (державному) рівні.

Щодо індивідуального рівня, існують певні рекомендації стосовно персональних дій з захисту від негативного впливу ІПВ.

Так, на особистому рівні особливої актуальності набувають засоби так званої інтелектуальної гігієни. Найбільш надійними методами захисту при цьому є толерантність і вміння думати. Щоб не стати жертвою ІПВ, не можна кидатися на захист чи то навпаки – на боротьбу із висловленою позицією, а сприйняти це саме як позицію, на яку інша людина має право. При цьому потрібно уважно визначити, що саме намагається сказати людина, який розумний сенс вкладає у своє повідомлення, поза емоційним навантаженням.

Як не дивно, але якраз найбільш радикальні та послідовні захисники своїх цінностей і є найбільш вразливими для прийомів ІПВ. Людина, яка не може стримати і виплескує свою агресивну реакцію на співрозмовника, що висловив позицію, яка здається неприйнятною, особа, яка не припускає існування іншої позиції, точки зору чи світогляду, яка не визнає своїх помилок і не вміє вибачатися, – така людина є оптимальним об’єктом маніпуляції.

З іншого боку, спроможність контролювати агресію, толерантність, повага до чужого права висловити свою думку, спроможність проаналізувати запропонований набір фактів, відділити гіпотези та інтерпретації від фактів і припущень, критичне ставлення до інформації, цілісне розуміння власної системи цінностей і моральних координат – все це робить людину захищеною від впливу ІПВ [8].

При роботі з особовим складом Збройних Сил України надзвичайно дієвим методом у системі інформаційно-психологічної протидії визнається інформування та критичне ставлення до інформації [35].

Звісно, про користь здатності критичного осмислення інформації як засобу протидії ІПВ зазначав ще керівник пропагандистської машини нацистської Німеччини Й. Геббельс, який відмічав, що «найгірший ворог будь-якої пропаганди – інтелектуалізм» [36].

Вченими сучасної Німеччини розроблені чіткі рекомендації з забезпечення інформаційно-психологічної безпеки особистості, які дозволяють запобігти або нейтралізувати негативний вплив ІПВ в мас-комунікаційних (отримання інформації через ЗМІ), контакт-комунікаційних (отримання інформації під час масових видовищних заходів, на мітингах, зборах тощо) та міжособистісних (отримання інформації при спілкуванні з людьми, під час бесід, зустрічей тощо) ситуаціях [37].

1. «Відхід» – збільшення дистанції, переривання контакту, вихід за межі досяжності інформаційного впливу. Дії в різних інформаційних ситуаціях можуть бути такими:

відключення певних каналів ЗМІ (дратівного каналу телебачення, вихід з Інтернету тощо), відмова від перегляду (прослуховування) конкретних телерадіопрограм;
відмова від читання деяких газет, статей, рубрик тощо;
вихід, під різними приводами, з масових видовищних заходів: театру, концертного залу, кінотеатру тощо, мітингів, зборів та ін.;
зміна неприємної теми бесіди, прагнення не загострювати міжособистісні відносини під час бесіди (обхід «слизьких тем», «гострих кутів» тощо), ухилення від зустрічей з тими, хто є джерелом неприємних переживань, переривання під різними приводами зустрічей, бесід.

У деяких випадках захист може виразитися в більш різких формах – «вигнанні» або «ігноруванні».

При використанні способу «вигнання» засіб або джерело негативного інформаційного впливу виганяється (або витісняється) з інформаційного середовища (відмова від користування телевізором або комп’ютером, відмова відвідувати театральні постановки або концерти тощо).

«Ігнорування» передбачає несприйняття інформації, яка ускладнює або перешкоджає певній діяльності людини, може спровокувати конфлікт, викликати негативні емоції.

2. «Блокування» – контроль інформаційного впливу, виставлення психологічних бар’єрів, огорожа психіки від зовнішнього негативного інформаційного впливу. Дії, що виконуються при «блокуванні»:

критичне сприйняття інформації;
емоційне відчуження (сприйняття негативної інформації «без емоцій»);
збільшення міжособистісного простору («зони спілкування») під час бесіди;
використання «психологічних бар’єрів» (приниження джерела інформації, внутрішнє осміяння, розвінчання авторитету, несерйозне сприйняття інформації, недовіра, настороженість, неуважність, відволікання і перемикання уваги на інші об’єкти, не пов’язані з вмістом інформаційного впливу тощо).

3. «Управління» – контроль процесу інформаційного впливу; вплив на його характеристики і джерело. Виконувані дії:

використання зворотного зв’язку (участь в опитуваннях рейтингу популярності певних каналів або програм телебачення, популярності періодичних видань тощо);
вираз у видовищних заходах свого ставлення до подій (несхвалення, невдоволення промовцем);
використання у бесіді принципу «своїх не ображають», для чого демонструється бажання стати другом, членом однієї спільності; послаблюється або дестабілізується активність співрозмовника несподіваним відволіканням (наприклад, зробити комплімент, висловити співчуття) тощо.

4. «Затаювання» – контроль своєї реакції на зовнішній інформаційний вплив. Виконувані дії:

відстрочка своїх реакцій, поспішних висновків і оцінок, затримка або відмова від дій і вчинків, що викликаються інформаційним впливом (наприклад, при знаходженні в натовпі, щоб не піддатися «ефекту натовпу», психічному зараженню і не зробити вчинків, про які потім можна буде шкодувати);
маскування, приховування почуттів, проявів емоцій тощо.

Уміння людини залежно від ситуації скористатися тим чи іншим способом психологічного захисту від негативного впливу інформації сприяє формуванню її інформаційної культури, яка, в кінцевому рахунку, і забезпечить інформаційно-психологічну безпеку особистості.

Отже, в арсеналі сучасної людини існують різноманітні способи протидії ІПВ, серед яких максимально простими є критичне осмислення інформації, формування навичок позитивного мислення, інтелектуальна і фізична активність, перенесення акценту уваги на близьких і родинну взаємодію, навички спілкування з природою та самим собою без додаткових засобів інформаційного впливу.

Підсумовуючи вищенаведене, можна стверджувати, що основою і центральною мішенню ІПВ є людина, конкретна особистість з конкретними особливостями психічного сприйняття. А саме від окремих особистостей, їх взаємозв’язків і відносин залежить нормальне функціонування будь-яких спільнот і соціальних інституцій – від малої групи до усієї держави та суспільства в цілому. В силу цих обставин психічне здоров’я та психологічне благополуччя нації, її стресостійкість та вміння не піддаватись на прийоми ІПВ мають першочергове значення, тому на їх підтримку повинні бути спрямовані всі можливі зусилля, наукові пошуки й організаційні форми з синергічною взаємодією медичного, соціального та психологічного векторів.

Література

Марков А.Р. Інформаційно-психологічна війна як загроза психологічному здоров’ю населення України: сучасна реальність та перспективи / А.Р. Марков // Медична психологія: здобутки, розвиток та перспективи. Медико-психологічна реабілітація учасників воєнних конфліктів. Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції. – Київ, 22-24.10.2015. – С. 46-48.
Петрик В. Сутність інформаційної безпеки держави, суспільства та особи [Електронний ресурс] / В. Петрик // Юридичний журнал. – 2009, № 5. – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=3222.
Дубина А.М. Інформаційно-психологічні війни і їх вплив на масову свідомість / А.М. Дубина. – Київ: НТУУ «КПІ», 2011. – 57 с.
Петрик В. Небезпеки особистості в інформаційному просторі / В. Петрик, Я. Жарков, М. Дзюба // Юридичний журнал. – 2007. – № 2. – С. 45-46.
Сучасні технології та засоби маніпулювання свідомістю, ведення інформаційних війн і спеціальних інформаційних операцій: Навч. посібн. / В.М. Петрик, О.А. Штоквиш, В.В. Кальниш, В.І. Полевий [та ін.]. – К.: Росава, 2006. – 208 с.
Вепринцев В.Б. Операции информационно-психологической войны: краткий энциклопедический словарь-справочник / В.Б. Вепринцев, А.В. Манойло, А.И. Петренко, Д.Б. Фролов. М.: Горячяя линия – Телеком, 2005. – 495 с.
Панарин И.Н. Технология информационной войны / И.Н. Панарин. – М.: «КСП+», 2003. – 320 с.
Марута Н.О. Інформаційно-психологічна війна як новий виклик сучасності: стан проблеми та напрямки її подолання / Н.О. Марута, М.В. Маркова // Український вісник психоневрології. – 2015. – Том 23, випуск 3 (84). – С. 21-28.
Карпенко В. Інформаційний простір і національна безпека України [Електронний документ] / В. Карпенко – Режим доступу: http://www.universum.lviv.ua/archive/journal/2002/karp_7.html.
Драч І. Як облаштувати інформаційний простір / І. Драч // Людина і влада. – 2001. – № 1-2. – С. 68.
Проект Владимира Яковлева МУЛБАБАР. Люди важнее идей [Электронный ресурс]. – режим доступу: http://www.sguschenka.com/propaganda/.
О кухне телевизионной «пропаганды» Кремля против Украины [Электронный ресурс]. – режим доступу: http://ru.krymr.com/content/article/27182833.html.
Психотропное телевидение: как Россия проводит масштабный эксперимент [Электронный ресурс]. – режим доступа: http://politolog.net/hot/psixotropnoe-televidenie-kak-rossiya-provodit-masshtabnyj-eksperiment-ekspert/.
Лисенко В.В. Проблеми інформаційної незалежності держави / В.В. Лисенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=59&c=1318.
Молдова стала вже третьою країною Європи, де трансляція пропагандистського каналу «Росія 24» заборонена [Електронний ресурс]. – режим доступу: https://ukr.media/world/237449/.
Оснач С. Нам нужно давать молоко за вредность [Електронний ресурс]. / С. Оснач. – режим доступу: http://www.svoboda.org/content/article/27162517.html.
Peisakhin L. The Influence of Russian Television on Ukrainian Voters [Electronic resourse] / L. Peisakhin. – Acsess code: http://voxukraine.org/the-influence-of-russian-television-on-ukrainian-voters-presentation-by-leonid-peisakhin-on-may18-ukr.
Российская пропаганда изнутри: The Guardian раскрыл работу кремлевских «троллей» [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://apostrophe.com.ua/article/world/ex-ussr/2015-04-03/rossiyskaya-propaganda-iznutri-the-guardian-raskryil-rabotu-kremlevskih-trolley/1525.
Костюченко Ю. Про психологічну війну проти України як компонента інформаційної війни [Електронний ресурс] / Ю. Костюченко. – Режим доступу: http://espreso.tv/blogs/2014/09/10/pro_psykholohichnu_viynu_proty_ukrayiny_yak_komponentu_informaciynoyi_viyny.
Діагностика, терапія та профілактика медико-психологічних наслідків бойових дій в сучасних умовах. Методичні рекомендації (147.14/258.14) / П.В. Волошин, Н.О. Марута, Л.Ф. Шестопалова, І.В. Лінський [та ін.]. – Харків, 2014. – 79 с.
Agger A. The Psychology of Enforced Mobility / A. Agger. – in S.C. Carr (ed.), The Psychology of Global Mobility. – New York: Springer, 2010. – P. 151-171.
Идрисов К.А. Эпидемиологическое исследование заболеваемости психическими расстройствами среди гражданского населения Чеченской Республики под воздействием стрессовых факторов военного времени / К.А. Идрисов // Психическое здоровье. – 2008. – № 6 (25). – С. 57-64.
Psychosocial Support to large members of traumatized people in post-conflict societies: an approach in Guatemala / S. Anckerman, M. Dominges, N. Soto [et al.] // Journal of Community and Applied Social Psychology. – 2005. – Vol. 5 (2). – P. 136-152.
Agger A. Mental Health Issues in refugee populations: A Review / A. Agger. – Cambridge, MA: Harvard Medical School, 1993.
Agger I. Theory and Practice of Psycho-Social Projects Under War Conditions in Bosnia-Herzegovina / I. Agger, S. Vuk, J. Mimica. – Zagreb: ECHO/ECTF, 1995.
Расстройства адаптации среди гражданского населения, пережившего боевые действия, спустя месяц после их прекращения / И.В. Линский, В.Н. Кузьминов, Н.В. Позднякова, С.В. Онищук [и др.] // Український вісник психоневрології. – 2014. – Том 22, вип. 3 (80). – С. 5-12.
Маркова М.В. Постстресові дезадаптивні стани на тлі соціальних змін: аналіз проблеми / М.В. Маркова, П.В. Козира // Медична психологія. – 2015. – № 1 (37). – С. 8-13.
Post-traumatic stress disorder: medicine and politics / D.J. Stein, S. Seedat, A. Iversen [et al.] // Lancet. – 2007. – Vol. 369. – P. 139-144.
Yufik T. A meta-analytic investigation of the structure of posttraumatic stress disorder symptoms / T.L. Yufik, J. Simms // J. Abnorm. Psychol. – 2010. – Vol. 119. – P. 764-776.
Briere J. Traumatic stress, affect dysregulation, and dysfunctional avoidance: a structural equation model / J. Briere, M. Hodges, N. Godbout // J. Traum. Stress. – 2010. – Vol. 23. – Р. 767-774.
Hinton D.E. The cross-cultural validity of posttraumatic stress disorder: implications for DSM-V / D.E. Hinton, R. Lewis-Fernandez // Depress Anxiety. – 2011. – Vol. 28. – P. 783-801.
Maercker A. Proposals for mental disorders specifically associated with stress in the International Classification of Diseases-11 / A. Maercker, C.R. Brewin, R.A. Bryant [et al.] // Lancet. – 2013. – Vol. 381. – Р. 1683-1685.
Волошин П.В. Стратегія охорони психічного здоров’я населення України: сучасні можливості та перешкоди / П.В. Волошин, Н.О. Марута // Український вісник психоневрології. – 2015. – Том 23, вип. 1 (82) – С. 5-11.
Волошин П.В. Принципи медико-психологічної реабілітації осіб, які постраждали під час виконання службових обов’язків в Україні / П.В. Волошин, Н.О. Марута, Л.Ф. Шестопалова, І.В. Лінський // Український вісник психоневрології. – 2015. – Том 23, вип. 2 (83) – С. 105.
Методичні матеріали з воєнно-ідеологічної підготовки особового складу збройних сил України на 2015 навчальний рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу: mil.univ.kiev.ua/files/67_1074163600.doc.
Остроухов В.В. Інформаційне протиборство в історії людства / В.В. Остроухов / В кн. Сучасні технології та засоби маніпулювання свідомістю, ведення інформаційних війн і спеціальних інформаційних операцій: Навч. посібн. / В.М. Петрик, О.А. Штоквиш, В.В. Кальниш, В.І. Полевий [та ін.]. – К.: Росава, 2006. – С. 7-20.
Левицкий В. Информационно-психологическая безопасность личности [Электронный ресурс] / В. Левицкий // Партнер. Ваш партнер в Германии. – 2007. – № 6 (117). – Режим доступа: http://www.partner-inform.de/partner/detail/2007/6/272/2445.

Номер: Тематичний номер «Неврологія, Психіатрія, Психотерапія» № 1 (36), березень 2016 р.