Репродуктивна медицина: що нового?

За матеріалами науково-практичного симпозіуму з міжнародною участю: «Теорія та практика репродукції людини» (20-22 червня 2014 року, м. Київ).

Зібрання репродуктологів завжди відрізняються оригінальністю і захоплюючими обговореннями доповідей учасниками наукових секцій. Ексклюзивною особливістю наукових форумів фахівців з репродуктивної медицини є атмосфера свободи і дерзання. Пропонуємо читачам ознайомитись із деякими повідомленнями секцій «Нові напрямки додаткових репродуктивних технологій» та «Оригінальні повідомлення», які стосувались актуальних проблем ембріології, репродуктології, пренатальної діагностики, імунологічних аспектів ендометріозу. 

Лікар клініки «Надія» (м. Київ) Павло Сергійович Мазур представив доповідь «Морфокінетична селекція ембріонів. Результати та висновки».
– У рутинній практиці ембріолог не отримує достатньої інформації, необхідної для відбору найбільш якісного ембріона з метою його подальшого переносу в порожнину матки. Це пов'язано зі спільним культивуванням і, відповідно, складністю відстежування долі кожного ембріона. Окрім того, спостереження за ембріоном відбувається протягом короткого часового відрізку, що не дає можливості об'єктивно оцінити динаміку його розвитку. Як приклад можна навести помилки при оцінці 6-бластомерного ембріона на другу добу – поділ одного бластомеру може відбутися одразу на три клітини, що є ознакою анеуплоїдії.
Зусилля науковців, спрямовані на вирішення проблеми відбору якісних ембріонів, увінчалися успіхом – запровадженням технології Time-Lapse. Time-Lapse – оснащений відеокамерою інкубатор, який відстежує послідовність раннього життя ембріона. Рутинна оцінка ембріонів відбувається шляхом спостереження упродовж перших діб, четверта доба практично ігнорується всіма лабораторіями. Вибір ембріона традиційно відбувається на 5-ту добу.
У нашій клініці використання спостереження за ембріонами за допомогою технології Time-Lapse почалося з 2012 р. у декількох експериментальних режимах. На потік ця технологія була поставлена в 2013 р., що дає можливість підвести перші проміжні висновки. За минулий рік технологію Time-Lapse було застосовано у 236 пацієнток, що зафіксовано на 258 слайдах. Проаналізовано понад 3000 ембріонів. Результати переважно відображають «свіжі» цикли з культивуванням ембріона до 5 діб і переносом бластоцисти. Такий термін культивування пояснюється можливістю проведення найбільш якісної діагностики.
Культивація ембріонів до 2-3-ї доби є винятком, що пов'язано з недоцільністю розвитку ембріона до бластоцисти внаслідок поганого прогнозу. Однак це дозволило отримати 33% випадків клінічної вагітності. У групі перенесення на 5-ту добу цей показник очікувано виявився вищим і досягнув 53,5%. Середня кількість перенесених ембріонів становила 1,42. Таким чином, скорочення кількості ембріонів, які переносяться в матку, не позначалося на частоті настання вагітностей.
Серед категорії «свіжих» циклів заслуговує на увагу підкатегорія елективного (оплачується державою) переносу одного ембріона (eSET) (сприятлива група пацієнток). Як правило, це молоді жінки без багаторазових невдалих спроб екстракорпорального запліднення (ЕКЗ) та обтяженого генетичного анамнезу. Проте, як показує практика, у цій групі нерідко вибір ембріонів є досить умовним, з причини їх загальної низької якості. Перенесення ембріона у даному випадку здійснюється за принципом «кращий із гірших», що, однак, не дозволяє зарахувати таких пацієнток до групи елективного переносу одного ембріона. Їх виділяють у окрему групу (NO eSET). До групи NO eSET нами віднесено 16 циклів, у яких було отримано 4 клінічні вагітності. Група eSET склала 33 цикла з частотою вагітності 66,6%.
Використання технології Time-Lapse є розумним вибором у кріоциклах та циклах CGH (порівняльна геномна гібридизація). У кріоциклах ця методика дозволяє вибрати найкращі ембріони для заморозки, маркувати і використовувати їх у подальшому для ембріотрансферу. У нашій клініці всього було проведено 55 таких циклів із частотою вагітності 61,8%, частотою імплантації 50% та кількістю ембріонів на перенесення 1,38. У циклах CGH використання ембріоскопа дозволяє переносити еуплоїдні ембріони з урахуванням морфокінетики (51 цикл із частотою вагітності 49%).
Таким чином, використання ембріоскопії, зокрема технології Time-Lapse, в циклах додаткових репродуктивних технологій (ДРТ) дає можливість створити оптимальні умови культивування ембріонів, здійснювати їх об'єктивну оцінку, проводити документацію ембріологічного протоколу та відсів ембріонів зі зниженим потенціалом розвитку, що дозволяє репродуктологам отримувати стабільно високі результати. Окрім того, за рахунок підвищення відсотку імплантації цей метод вважається важливим інструментом для запровадження практики селективного переносу одного ембріона. Однак важливо розуміти, що ембріоскоп не робить ембріони кращими та не розкриває їх потенціал, він лише забезпечує оптимальні умови культивування та є «підказкою» для ембріолога, який ембріон гірший. Образно можна сказати, що технологія Time-Lapse призначена для ведення негативного відбору з метою виключення неякісних ембріонів.
У кінці повідомлення доповідач відповів на декілька запитань із зали.

– Однією з переваг методу прижиттєвого відслідковування ембріонів за морфологією є об'єктивність оцінювання, але існує багато робіт щодо різноманітності критеріїв оцінювання. Чим можна обґрунтувати таку ситуацію і наскільки вона є прийнятною?
– Так, є різні критерії оцінювання. У кінцевому підсумку кожна лабораторія має прагнути до того, щоб створити власні критерії оцінювання. Для цього можна користуватися як особистими напрацюваннями, так і запозиченими. Що стосується об'єктивності, то мова йшла про морфокінетичну оцінку ембріона за допомогою методики Time-Lapse, за якою різночитання в характері розвитку ембріонів, як правило, немає, натомість вони часто трапляються при їх морфологічній оцінці.

– Чи були у вашій практиці клінічні ситуації, коли за результатами проведення ембріоскопії усі ембріони пацієнтки відповідали критеріям виключення? Якою була ваша тактика у таких випадках?
– На практиці бувають випадки стовідсоткової невідповідності ембріонів для переносу. Інколи відмічається відсутність розвитку всіх ембріонів. Є ембріони, які не досягають рівня бластоцисти: або «ідуть в дегенерацію», або відбувається «арешт» на стадії третьої доби. Аналогічні випадки бувають у свіжих циклах. Оскільки лікарю частіше доводиться мати справу не з донорськими ембріонами (обмежує вибір), то доводиться переносити ті ембріони у яких є мінімальний потенціал до розвитку, що з'ясовується до 5-ї доби. Якщо до 5-ї доби ембріони сильно відстають у розвитку або «арештовані», розумним вибором буде відкладений ембріотрансфер. Перевірка потенційних можливостей ембріона продовжується до 7-ї доби з подальшим заморожуванням та перенесенням у наступному циклі. Загалом, важливо розуміти, що існує багато критеріїв виключення ембріонів, однак вони не є абсолютними.

– Чи можна за результатами ембріоскопії провести неінвазивну селекцію еуплоїдних ембріонів? Як співвідносяться ваші критерії оцінки з даними літератури?
– Метою нашого дослідження було дослідити кореляційний зв'язок між результатами CGH та морфокінетичними параметрами. На сьогодні ми маємо перший проміжний висновок: залежності між ранніми етапами розвитку ембріона (до 3-ї доби) та їх хромосомним статусом немає. Цей висновок до певної міри є очікуваним й логічним, оскільки не відбувається активація геному, а весь потенціал розвитку зосереджений в ооциті, який і обумовлює розвиток ембріона. Подальші ресурси для розвитку ембріона з'являються після активації геному, і якщо ембріон доріс до стадії, на якій можливо провести біопсію, то можна вважати, що він задовільної якості. Існує хороша ідея – зосередитися на пізніх етапах розвитку ембріона, спробувати знайти взаємозв'язок між хромосомним статусом ембріона та пізніми стадіями його розвитку. На сьогодні строгих критеріїв кореляції немає, а всі повідомлення щодо цього питання є контраверсійними. Важливо розуміти, що ембріоскопія не може замінити методику порівняльної геномної гібридизації CGH.

– Як правило, ви не практикуєте перенос неякісних ембріонів, виявлених за методикою CGH, але за яких обставин використовуються ембріони недостатньої якості, виявленої при ембріоскопії?
– Вважається, що ембріон незадовільної морфокінетики не імплантується та не дасть вагітності, але це не є абсолютним правилом. У будь-якому разі рішення завжди залишається за ембріологом. Інколи доводиться здійснювати перенос ембріонів на рівні морули.

Ірина Яківна Кожема (клініка «Інтерсоно», м. Львів) у доповіді розглянула проблеми тонкого ендометрію (ТЕ).
– ТЕ – складний і до кінця не вивчений феномен сучасної репродуктології, який не є станом, синдромом чи діагнозом. На сьогодні вважають, що ТЕ є ультразвуковою знахідкою. У літературі немає загальноприйнятого підходу як до визначення, так і до шляхів вирішення цієї проблеми. Причиною ТЕ можуть бути ятрогенні чинники (багаторазові кюретажі, стимуляції в циклах ДРТ), однак у більшості випадків етіологія залишається невідомою.
ТЕ невід'ємно пов'язаний з імплантацією і порушеннями рецептивності. За підрахунками фахівців, 70% невдач запліднень in vitro асоційовані з проблемами, для вирішення яких запропоновано низку підходів у лікуванні ТЕ, а саме: пролонгована стимуляція естрогенами, альтернативні шляхи застосування естрогенів, застосування хоріонічного гонадотропіну (ХГЧ; внутрішньоматкове введення, підшкірне введення); введення агоністів гонадотропін-рилізинг-гормону (у день переносу, у день пункції і три дні після пункції); покращення кровопостачання (пентоксифілін із токоферолом; силденафiл вагінально); механічне подразнення (підтверджено у 6 рандомізованих дослідженнях), які, однак, виявилися мало ефективними. У 2012 р. американські дослідники N. Gleicher і співавт. у журналі Humane Reproduction повідомили про успішне лікування пацієнток із ТЕ гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором (Г-КСФ). Ця публікація поновила інтерес до вивчення факторів росту з метою використання їх у репродуктології. Зокрема, для репродуктології становлять інтерес три типи факторів.
1. Макрофагальний колонієстимулюючий фактор (М-КСФ), який застосовують у протоколах при слабкій відповіді яєчників. М-КСФ, що продукується матковими залозами в яєчниках, регулює стероїдогенез, посилює вплив клітин гранульози. М-КСФ може збільшувати кількість ооцитів та частоту настання вагітності у випадку слабкої відповіді на стимуляцію.
2. Гранулоцитарно-макрофагальний колонієстимулюючий фактор (ГМ-КСФ), який покращує розвиток фолікулів, бере участь у вивільненні гістаміну під час овуляції. ГМ-КСФ експресується в ендометрії в середині менструального циклу. Використовується в культуральному середовищі EmbryoGene.
3. Г-КСФ, який призначається для лікування ТЕ та звичайного невиношування. Г-КСФ продукується ендометрієм у лютеїнову фазу, зберігає пул примордіальних фолікулів, продукується клітинами гранульози зрілих та овулюючих фолікулів.

Лікар клініки «Вікторія» (м. Київ) Юрій Володимирович Бенедечук розповів про особливості пренатального скринінгу.
– Парадигма отримання вагітності будь-якою ціною в сучасній репродуктології змінена на парадигму народження здорової дитини. Зміна поглядів відбулася після публікації катамнестичних даних щодо збільшення частоти вроджених вад розвитку у дітей, народжених у результаті застосування IVF-технологій. Про актуальність проблеми свідчить постійне збільшення частки дітей, народжених за допомогою ДРТ, що становить до 5% в світі та близько 1,5% в Україні. Підвищення ризику вроджених мальформацій у дітей когорти жінок, які проходили програми ДРТ, пояснюється більшою кількістю ризиків, що впливають на формування каріотипу: старший вік, обтяжений репродуктивний анамнез, гормональні розлади, високий індекс маси тіла, вища частота соматичної патології, більша частота багатоплідних вагітностей, застосування гормональних препаратів, маніпуляції зі статевими клітинами. З метою мінімізації ризиків щодо таких пацієнток застосовують скринінгові програми, головною метою яких є виявлення груп жінок для проведення більш точних методів діагностики. Проте слід розуміти, що скринінг завжди має певний відсоток хибнопозитивних результатів (3-10% в І триместрі; 10-20% при проведенні біохімічного скринінгу в ІІ триместрі). Зниження частоти хибнонегативних результатів при скринінгу починається з правильної його організації. Йдеться про підбір необхідного рівня лікарів ультразвукової діагностики (УЗД), належного рівня лабораторного забезпечення (використання апаратів з найменшою варіабельністю результату при вимірюванні біохімічних маркерів) та використання усіх можливих (малих) ультразвукових маркерів ІІ семестру вагітності.
В Україні проведення скринінгу регламентується Наказом МОЗ № 417 від 15.07.2011 р.: І етап проводиться з 2-го тижня + 1 день по 13-й тиждень + 6 днів (УЗД, подвійний біохімічний тест, розрахунок ризику хромосомної патології); ІІ етап – з 18-го тижня до 20-го тижня + 6 днів (УЗД, потрійний біохімічний тест, розрахунок ризику хромосомної патології).
З метою визначення ризику хромосомної патології в світі розроблено спеціальні програми, найбільш поширеними з яких є Prisca (Prenatal Risk Calculation, Німеччина), Astraia (Німеччина), Life Cycle (Фінляндія). В Україні застосовуються програми з Німеччини, кожна з яких має свої недоліки. Так, недолік програми Astraia полягає у неможливості проведення розрахунку ризиків у ІІ триместрі, однак у І триместрі розрахунок ризиків є більш точним завдяки наявності додаткових ультразвукових показників (кровоплин в трикуспідальному клапані, частота серцевих скорочень).
Окрім того, необхідно зауважити, що у значній мірі успіх скринінгових програм залежить від вчасного звернення вагітної. За даними статистики, більшість пацієнток звертаються до лікарів у ІІ триместрі і, відповідно, підпадають лише під другий етап скринінгу: в популяції – 43%, у нашій клініці – 34%, що не дає можливості використати програму Astraia та робить неефективною використання програми Prisca. З метою покращення розрахунку ризиків хромосомної патології нами було апробовано програму SsdwLab 5, перевагами якої є:
• можливість розрахування ризику хромосомної патології в обох триместрах вагітності;
• розрахування ризику у вагітних, які не пройшли скринінг І триместру;
• розрахування ризику у жінок із низьким ризиком за даними І триместру та наявністю «низьких» ультразвукових маркерів ІІ триместру;
• можливість розрахування ризику для кожного з плодів при двійнях, враховуючи тип хоріальності.
Окрім того, завдяки впровадженню SsdwLab5 вдалося мінімізувати групу жінок із ризиком формування високого ступеня вродженої патології, що сприяло зменшенню кількості інвазивних маніпуляцій. При цьому частота виявлення хромосомної патології не зменшилася, а навіть збільшилася у два рази у порівнянні з такою в групі жінок, в якій розрахунки проводилися за допомогою програми Prisca.
Таким чином, сьогоднішні тенденції проведення скринінгу вагітних на хромосомну та вроджену патологію передбачають використання максимально доступних ознак діагностики матері та плода.

– Лікарям-генетикам, які займаються перинатальною діагностикою, часто доводиться інтерпретувати результати, отримані в різних лабораторіях та медичних установах. Відомо, що якість УЗД та біохімічних досліджень може бути різною. Яким чином у такому разі можна запобігти хибнопозитивним (хибнонегативним) результатам та вирішити проблему довіри до зовнішніх даних?
– Відомо, що не всі лабораторії мають таке обладнання, яке дозволяє мінімізувати хибнопозитивні чи хибнонегативні результати. Зовнішні клієнти є насправді дуже серйозною проблемою. Надійним способом розв'язання проблеми таких пацієнтів є проведення повторних аналізів, використовуючи власні дані лабораторної бази. Якщо мова йде про підвищення якості скринінгових досліджень, то на їх інформативність можна розраховувати лише у випадку проведення на базі одного закладу.

Доцент кафедри клінічної імунології, алергології та ендокринології Буковинського державного медичного університету Галина Данилівна Коваль представила доповідь «Імунопатогенетичні аспекти ендометріозу, асоційовані з безпліддям (поради практичним лікарям)».
– Тривалий термін бездітності жінок, хворих на ендометріоз (ЕМ), змушує шукати різноманітні, часто неефективні та дорогі методи для подолання цієї проблеми. Незважаючи на значну кількість неінвазивних методів діагностики ЕМ, усі вони мають низьку специфічність, чутливість та діагностичну цінність, що робить актуальним пошук нових маркерів ЕМ.
Серед сучасних теорій виникнення захворювання провідне місце займає імунологічна теорія. З'ясовано, що ЕМ має дефекти імунного нагляду, які можна характеризувати як небажану імунологічну толерантність. Це твердження до певної міри є контраверсійним, оскільки суперечить виникненню безпліддя при цій нозології.
Разом із тим на сьогодні відомо, що серед факторів, які відіграють роль у розвитку безпліддя на тлі ЕМ, однозначно доведеним є дефект кілерних клітин, зокрема, їх нездатність розпізнавати і вчасно пригнічувати ендометріоїдні гетеротопії. Так само встановлено роль обмеженої антигенпрезентуючої здатності перитонеальних макрофагів (зниження експресії нових антигенів GLI-2) та цитокінового дисбалансу.
В останні роки цитокіни розглядаються не лише як імунопатогенетичні фактори розвитку захворювань, але і як можливі маркери для діагностики та мішені для лікування.
У нашій клініці було проведено дослідження, метою якого було встановити особливості цитокінової регуляції і з'ясувати діагностичну значимість визначення рівня окремих цитокінів у сироватці крові та перитонеальній рідині для діагностики ЕМ у пацієнток із безпліддям. На першому етапі було досліджено рівень 10 цитокінів (IL-17; IL-10; IL-6; ТФР-β; ІНФ-у; TNF; IL-2; IL-18; IL-12; IL-1β) і встановлено зниження рівнів IL-12, IL-2 та підвищення TNF; IL-6; IL-10 в сироватці крові, у той час, коли показники IL-1α; IL-18; IL-17; ТФР-β у сироватці крові не змінювалися. Найбільшу концентрацію як у групі контролю, так і в основній групі мав IL-10. Найменшу концентрацію – TNF. У перитонеальній рідині показники кардинально відрізнялись: IL-2 виріс майже в 38 разів, IL-6  – у 28 разів.
На подальшому етапі дослідження ми намагалися з'ясувати практичну цінність отриманих результатiв.
На наш погляд діагностичний інтерес представляють цитокіни IL-2, IL-12, IL-18, а також TNF та IL-6. Проте слід враховувати, що рівень двох останніх буде змінюватися за наявності багатьох захворювань і різноманітних супутніх станів, зокрема, це стосується усієї групи ревматологічних захворювань та інфекції. Найбільшу чутливість має IL-2 (87%), найбільшу специфічність має IL-12 (90%), найбільшу діагностичну цінність визначення позитивного результату – IL-18 (83%), найбільшу діагностичну цінність визначення негативного результату – IL-2. Очевидно, що доцільно комбінувати визначення цих цитокінів.
Таким чином, визначення концентрації окремих цитокінів у сироватці крові, а саме: IL-2; IL-12; IL-18, можна використовувати в якості додаткових неінвазивних маркерів діагностики ЕМ у жінок із безпліддям. На сьогоднішній день лабораторії в Україні не здійснюють їх визначення. Що стосується імунотерапії пацієнток з ЕМ, який супроводжується безпліддям, то у переважної більшості акушерів-гінекологів виникає багато запитань. На сьогодні у світі використовується таргетна антицитокінова терапія, зокрема анти-TNF-MKAT-терапія. Незважаючи на присутність на ринку України великої кількості імуномодуляторів, слід визнати недостатню кількість імуномодуляторів, які мають здатність селективно або неселективно інгібувати власні прозапальні цитокіни.

Лікар відділення репродуктивної медицини клініки Одеського національного медичного університету Ганна Борисівна Палій розповіла про вплив якості ооцитів на розвиток ембріонів та результативність лікування методом ДРТ.
– Вважається, що доля ембріона у значній мірі визначається якістю яйцеклітини. Характеристики ооцитів, які здатні впливати на їх якість, умовно поділяють на три групи: морфологічні, клітинні, молекулярні. За багатьма літературними даними морфологічні аномалії зустрічаються приблизно у 13% яйцеклітин, які залишилися незаплідненими після процедури ЕКЗ. Після денудації яйцеклітин  при підготовці до проведення ICSI аномальні морфологічні характеристики відзначаються у 60-70% ооцитів.
На сьогодні оцінка клітинних і молекулярних характеристик, здатних визначати якість ооцитів, у звичайній клінічній практиці не застосовується. Зазвичай оцінка якості ооцитів визначається за їх морфологічними характеристиками  (кумулюсна маса, зрілість ядра, перше полярне тільце, мейотичне веретено поділу, розмір ооциту), цитоплазматичними (грануляція, вакуолі, ліпофусцинові тільця) та екстрацитоплазматичними (форма, колір, перивітеліновий простір).
Особливу увагу приділяють зрілості ооцитів та аномаліям цитоплазми, причому зрілість яйцеклітин є, мабуть, найважливішим чинником, що визначає успіх ДРТ. Зрілість ядер ооцитів легко визначається за наявністю першого полярного тільця. При культивуванні в умовах in vitro деякі незрілі ооцити, що знаходяться на стадії МІ, можуть дозрівати до МІІ, таким чином забезпечуючи ембріологів більшою кількістю клітин. Однак у таких випадках частота запліднення ооцитів є дещо нижчою, що пояснюється незрілістю цитоплазми. Дозрілі в умовах in vitro яйцеклітини на стадії GV, окрім того, що мають нижчий відсоток запліднення, є причиною неякісних ембріонів або зупиняються в розвитку на 2-3-тю добу культивування, не досягаючи стадії бластоцист.
За даними літератури, при ДРТ зрілими – на стадії МІІ – є 85% ооцитів, на стадії МІ – 4%, на стадії GV – 11%. У нашій клініці було проведено дослідження, у якому всі учасники були поділені на три групи за ступенем зрілості ооцитів: І групу (n=59) склали пацієнтки, у яких відсоток яйцеклітин на стадії GV був >11%, до ІІ групи (n=66) увійшли пацієнтки, у яких кількість яйцеклітин на стадії GV ≤11%, а на стадії МІ >4%; до ІІІ групи (n=72) пацієнтки групи контролю (GV <11%). Результати проведеного дослідження показали значне зменшення частоти запліднення, бластуляції та клінічних вагітностей у досліджуваній групі І.
Наступним фактором, що впливає на результативність методів ДРТ, є центральна грануляція яйцеклітин. Ця аномалія відповідає недостатній зрілості цитоплазми і виявляється на початку близько 30-35% ооцитів. За даними багатьох наукових даних, грануляція цитоплазми не впливає на відсоток запліднення яйцеклітин, однак корелює з низькою частотою настання вагітностей, яка у деяких випадках становить 13%. За даними багатьох досліджень, більше половини бластомерів, що розвиваються з таких ооцитів, є анеуплоїдними. У нашому досліджені було обрано дві групи пацієнток, ооцити яких поділили на яйцеклітини з грануляцією та без грануляції цитоплазми. Запліднення проводилося методом ІCSІ з переносом ембріонів на 5-ту добу культивування. У групі пацієнток із грануляціями цитоплазми ооцитів частота бластуляції і частота запліднення майже не відрізнялися, але частота настання клінічних вагітностей була дещо нижчою.
Таким чином, при виборі ембріонів для трансферу виникає потреба в детальному аналізі не лише ембріонів, але й ооцитів. При можливості слід уникати переносу тих ембріонів, які були отримані з яйцеклітин, що мали центральну грануляцію цитоплазми. Використання комплексної оцінки якості ооцитів та ембріонів на різних стадіях культивування дасть можливість підвищити результативність лікування безпліддя методами ДРТ та знизити рівень ранніх пренатальних втрат.

– Чи зустрічали ви чіткі класифікації щодо цитоплазми та оолеми?
– На разі чіткої класифікації яйцеклітин за якістю цитоплазми немає. У практичній діяльності ми розрізняємо локальну (займає центр цитоплазми) грануляцію цитоплазми та тотальну (займає весь простір). Не рекомендовано проводити ІCSІ в ту частину цитоплазми, в якій є грануляція, оскільки це може призвести до загибелі яйцеклітини або до ненастання запліднення.

– Якими методиками ви користувалися для дорощування яйцеклітин класу GV?
– Визначення стадії GV відбувається після того, як ооцит проходить очистку. Яйцеклітини GV не дають можливості проведення стандартного in vitro maturation, але залишають можливість докультивувати яйцеклітину до стадії МІІ із подальшим відтермінованим проведенням ІCSІ (ІCSІ другого дня). Для дорощування яйцеклітин використовуються стандартні середовища. Це дає можливість перевести близько 50% ооцитів зі стадії GV до стадії МІ.

Підготував Анатолій Якименко