Уридин у лікуванні діабетичної полінейропатії: чи всі можливості ми використовуємо?

24.01.2021

Стаття у форматі PDF

Цукровий діабет (ЦД) належить до найрозповсюдженіших хронічних захворювань нашого часу, збільшення кількості таких хворих у всьому світі набуло характеру неінфекційної епідемії. За даними International Diabetes Federation (IDF), нині кількість пацієнтів із ЦД у світі перевищує 420 млн, а у 2040 р., за прогнозами, цей показник становитиме >642 млн (IDF Diabetes Atlas, 2017).

Одним із найпоширеніших ускладнень ЦД є діабетична полінейропатія (ДПН), що проявляється больовим синдромом, порушенням чутливості, зниженням сили дистальних м’язів ніг, порушенням рівноваги з падіннями, формуванням виразок стопи, розладами сну. Це ускладнення дуже важко піддається лікуванню, тому потребує пошуку нових терапевтичних підходів. Одним із перспективних засобів лікування ДПН є уридин.

Уридин – ​це піримідиновий нуклеотид, який уже давно перебуває у фокусі уваги медичної спільноти та є предметом наукових досліджень у різних терапевтичних сферах. Низкою експериментальних і клінічних досліджень було доведено фундаментальну роль уридину в процесах метаболізму нервового волокна, що полягає в регенерації нервів, пришвидшенні нервової провідності та покращенні мієлінізації нервових волокон.

У спектрі психотропної активності уридину відзначено його анксіолітичну, потенційно анти­депресивну, протисудомну дії, а також властивість покращувати сон, запобігати зниженню здатності до навчання та погіршенню пам’яті внаслідок депривації швидкої фази сну, виступати дофамінергічним модулятором у цент­ральній нервовій системі.

Крім того, уридин є найважливішим внут­рішньоклітинним носієм глюкози, що надходить для синтезу глікогену. Уридин здатний змінювати нормальне споживання глюкози в пацієнтів із цирозом печінки, котрі отримують інсулінотерапію. Дослідження продемонстрували, що уридин стимулює утворення глікогену в м’язах і може проявляти антагоністичну дію щодо деяких ефектів гіпоглікемії, пов’язаної з інсулінотерапією.

Актуальним напрямом є вивчення ефективності уридину в профілактиці та лікуванні периферичних ускладнень ЦД. До останніх належать такі інвалідизуючі стани, як нейропатія, ретинопатія тощо, що розвиваються внаслідок наявності в крові високих концентрацій глюкози. Якщо вміст внутрішньоклітинної глюкози перевищує рівень енергетичних потреб, вона може вступати в реакцію з білками та нуклеїновими кислотами, що стає причиною однієї з форм клітинного старіння. Крім того, надлишок глюкози в клітині може метаболізуватися до фруктози та сорбіту (цукрів, які складно виводяться з клітини, а тому можуть зумовлювати її набряк і втрату функціональної активності), що здатні спричиняти ушкодження клітини.

Для зменшення впливу гіперглікемії на периферичну нервову систему у хворих на ЦД пропонується використовувати низку синтетичних лікарських засобів. Шляхом пригнічення ферменту альдозоредуктази ці препарати пере­шкоджають перетворенню глюкози на сорбіт. Своєю чергою, це зменшує ушкодження клітин, зумовлене клітинним набряком (Annual Reports in Medicinal Chemistry 19, 169 177, 1984). У коротко­строкових клінічних дослідженнях ці препарати продемонстрували здатність сповільнювати розвиток діабетичної нейропатії (Lancet II, 758762, 1983; New England Journal of Medicine 316, 599 606, 1987). Проте синтетичні лікарські засоби не позбавлені побічних ефектів, які можуть перешкоджати їх тривалому застосуванню. Водночас пацієнти з ЦД теоретично мають отримувати таке лікування довічно.

Отже, існує потреба в пошуку фізіологічних сполук, у яких висока ефективність поєднувалася би з відсутністю виражених побічних ефектів.

Вивченням цього питання зайнялися італійські науковці. Дослідники Mario Materazzi, Vincenzo Politi, Giovanni Di Stazio, Giovanna De Luca (м. Рим, Італія) провели наукову роботу, що лягла в основу запатентованого методу застосування уридину при периферичних ускладненнях ЦД (Патент США № 5190948. Дата патенту: 2 березня 1993 р.).

Стислий опис винаходу

Під час проведеного дослідження було встановлено, що уридин може бути використаний для зменшення периферичної симптоматики ЦД, не спричиняючи яких-небудь побічних ефектів навіть у разі тривалого лікування. Це відкриття стало предметом винаходу. Отже, уридин можна призначати хворим на ЦД як ­фармакологічну терапію периферичних ускладнень захворювання, як-от нейропатія, ретинопатія тощо.

Вважається, що уридин здатен легко проникати всередину клітини, а також сприяти відкладенню внутрішньоклітинної глюкози у формі глікогену. З метою оцінки на експериментальному рівні впливу уридину на периферичні симптоми ЦД було проведено наступне випробування.

Модель дослідження

Дослідження мало подвійний сліпий дизайн. У випробуванні взяли участь 40 хворих на ЦД (25 чоловіків і 15 жінок) віком 48,5±3,4 року. Критеріями включення були тривалість анамнезу ЦД не менше 5 років; уповільнення рухової та чутливої провідності щонайменше по одному периферичному нерву; персистуючий біль у нижніх кінцівках; зниження порогу вібраційної чутливості. Після двотижневого періоду «вимивання», протягом якого відміняли всі фармакологічні препарати, що могли вплинути на досліджувані параметри, пацієнтів випадково розподілили на дві групи: перша група отримувала 300 мг уридину 3 р/добу, друга – ​такі самі на вигляд капсули плацебо. Ні пацієнти, ні лікарі не знали, хто отримував плацебо, а хто – ​уридин (подвійне сліпе дослідження). Ліку­вання тривало безперервно 180 днів. Клінічне та нейро­фізіологічне обстеження проводили на таких етапах: на момент залучення до випробування; після двотижневого періоду «вимивання» (до початку лікування); на 60-й, 120-й і 180-й день лікування; через 90 днів після прийому останньої дози (контрольне обстеження). Лабо­раторні обстеження включали проведення електро­кардіографії (ЕКГ), загальний аналіз крові та сечі, визначення рівня глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) в крові. Статистичний аналіз проводили за допомогою тесту Стьюдента та двобічного дисперсійного аналізу.

Результати

Жоден із пацієнтів не припинив лікування через побічні ефекти, що вказує на оптимальний профіль переносимості уридину. Про це також свідчить відсутність статистично значущих відмінностей між двома групами за результатами аналізу крові, сечі, ЕКГ і HbA1c. Статистичний аналіз виявив відмінності між групами щодо швидкості рухової та чутливої провідності, котрі ставали значущими на 120-й день терапії та залишалися такими як на 180-й день лікування, так і через 90 днів після його закінчення (табл. 1-5).

Висновки

Отримані результати продемонстрували, що уридин може знижувати вираженість ускладнень діабету, при цьому ефективність терапії залежить від дози та тривалості прийому: що вища доза й довший період прийому уридину, то вища його ефективність. За результатами цього дослідження також можна зробити висно­вок, що уридин зменшує ушкодження, спричинені високими рівнями глюкози, ймовірно, завдяки стимуляції біосинтезу глікогену всередині клітин. Отже, уридин може використовуватися в лікуванні таких периферичних ускладнень ЦД, як ангіопатія (зокрема, ретино­патія) та нейропатія. Добова доза уридину може становити від 500 до 2000 мг, при цьому високий профіль безпеки зберігається.


Довідка «ЗУ»

З огляду на підтверджений у низці досліджень дозозалежний ефект уридину з представлених в аптеках України нуклеотидів* передусім заслуговує на увагу комплекс із найвищим умістом уридину монофосфату (150 мг/капсулу) – ​Юнігамма®.

Юнігамма® – ​це збалансована комбінація, що крім високої дози уридину монофосфату (150 мг) містить в 1 капсулі: 82,5 мг холіну, 4 мг вітаміну В6, 2,5 мг вітаміну В1, 3 мкг вітаміну В12 та 400 мкг фолієвої кислоти. Синергетичний ефект компонентів ­Юнігамма® сприяє регенерації нервових клітин і посиленню клітинного метаболізму.

Застосування комплексу з високим умістом уридину монофосфату, що відповідає новітнім світовим дослідженням, стає можливим в Україні завдяки міжнародній фармацевтичній компанії «Юніфарм Лабораторіз Лімітед» (Дублін, Ірландія), що вже майже 30 років забезпечує якісними лікарськими засобами та вітамінно-мінеральними комплексами для відновлення та підтримання балансу здоров’я пацієнтів із різних куточків світу (­Детрімакс®, ­Мультимакс® тощо). 


* За даними PharmXplorer компанії «Моріон». Доступ 01.2021.

Підготував В’ячеслав Килимчук

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 24 (493), 2020 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Ендокринологія

26.02.2021 Ендокринологія Метаболічний синдром у міждисциплінарному аспекті: нові погляди на стару проблему

Наприкінці минулого року відбулася науково-практична онлайн-конференція з міжнародною участю «Метаболічний синдром у міждисциплінарному аспекті: нові погляди на стару проблему». Свою думку щодо проблем метаболічного синдрому (МС) та ожиріння представили провідні фахівці різних спеціальностей, яким доводиться мати справу з такими пацієнтами....

26.02.2021 Ендокринологія Автоімунний тиреоїдит у практиці сімейного лікаря: поради ендокринолога

За останні 20 років поширеність патології щитоподібної залози (ЩЗ) в Україні зросла більш ніж у 2,5 раза. Як свідчить офіційна статистика, під спостереженням ендокринологів перебувають 4,7 млн пацієнтів, які страждають на захворювання ЩЗ. Однак експерти вважають, що ці дані не є об’єктивними через гіподіагностику (Вернигородський В.С.). Водночас у лікарів первинної ланки чимало питань щодо раннього виявлення та лікування гіпо- й гіпертиреозу, автоімунного тиреоїдиту (АІТ), ведення вагітності за наявності патології ЩЗ, необхідності терапії в разі субклінічних порушень тиреоїдної функції....

25.02.2021 Ендокринологія Антиоксидантний захист щитоподібної залози – запорука здоров’я всього тіла

Щитоподібна залоза (ЩЗ) – унікальний ендокринний орган, який впливає на кожну клітину організму. Тиреоїдні гормони підтримують нормальну роботу травної, кардіоваскулярної, нервової, кістково-м’язової, репродуктивної та імунної систем, а в разі зміни рівнів можуть порушувати їх функціонування [1-5]. Особливістю ЩЗ є найвищий серед усіх внутрішніх органів уміст йоду та селену [6], а також високий рівень фізіологічних окислювальних реакцій і водночас висока сприйнятливість до окислювального пошкодження [7]. Зниження рівнів антиоксидантів й окислювальний стрес, які погіршуються за дефіциту селену, можуть пошкоджувати тканину ЩЗ із подальшою появою клінічного гіпер- або гіпотиреозу, розвитком супутніх захворювань і погіршенням якості життя [8-11]....

25.02.2021 Ендокринологія Тіоктова кислота при цукровому діабеті: лікування полінейропатії та не тільки

Сучасні можливості патогенетичного лікування діабетичної полінейропатії (ДПН) досить обмежені: препарати з адекватною доказовою базою, без перебільшень, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Серед них безумовним лідером є тіоктова кислота, котра має солідне патофізіологічне обґрунтування та потужну доказову базу ефективності й безпеки. Ба більше, тіоктова кислота чинить низку корисних додаткових ефектів, тому заслуговує на максимально широке застосування при цукровому діабеті (ЦД). ...