Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги дорослим та дітям «Грип»

28.07.2015

Закінчення. Початок у № 1 (80) 2015

Опис етапів медичної допомоги (продовження)

5. Лікування грипу

Етіологічне лікування

Нині існує небагато лікарських засобів з доведеною противірусною ефективністю щодо вірусів грипу. Це занамівір та озельтамивір.

Клініцисти мають бути обізнані у тому, який штам циркулює на території їхньої громади протягом певного сезону. Отже, рекомендації щодо препарату вибору можуть змінюватися щороку. Чутливість вірусів грипу залежить від штаму. Поточну й оновлену інформацію про стійкість до противірусних препаратів та рекомендації щодо противірусних препаратів можна знайти на веб-сайті www.moz.gov.ua та http://www.euro.who.int/ru

Симптоматичне та патогенетичне лікування

Особливості застосування жарознижувальних лікарських засобів

У дітей і підлітків (молодше18 років) з підтвердженою або підозрюваною інфекцією вірусу грипу не слід розпочинати лікування препаратами, які містять саліцилову кислоту, через ризик виникнення синдрому Рея (енцефалопатія і гостра жирова дистрофія печінки з гострим розвитком печінкової недостатності).

Киснева терапія

Необхідно контролювати у пацієнтів ступінь насичення крові киснем за допомогою пульсоксиметра. З метою усунення гіпоксемії має проводитись оксигенотерапія. При пневмонії рекомендується використовувати кисневу терапію для підтримки рівня насичення киснем >90%, але в деяких клінічних ситуаціях ця межа може сягати 92–95%, наприклад, під час вагітності. Для груп населення, що мешкають на висоті, необхідно застосовувати інші критерії діагностики гіпоксемії, але у разі пневмонії чи гострого респіраторного дистрес-синдрому дорослих (РДСД) вони також будуть більш чутливими до тяжкої гіпоксемії.

Пацієнтам з тяжкою гіпоксемією необхідний значний потік кисню (близько 10 л/хв), що подається через маску. Деякі пацієнти, які мають утруднення з дотриманням цього призначення (наприклад, діти), можуть потребувати більш прицільної уваги з боку молодшого медперсоналу та членів родини. У тому випадку, якщо централізована система подачі кисню відсутня, необхідно передбачити наявність кисневих подушок. Кисневу терапію слід проводити відповідно до чинних медико-технологічних документів.

Кортикостероїди

Пацієнтам, які мають тяжку або прогресуючу клінічну хворобу, у тому числі вірусні пневмонії, дихальну недостатність і РДСД як ускладнення грипу, не слід призначати системні кортикостероїди (КС), якщо немає інших показань.

Застосування КС для лікування пацієнтів, інфікованих вірусом грипу, не допускається. Застосування КС у малих дозах можна розглядати у пацієнтів із септичним шоком, які потребують судинозвужувальних препаратів, та з підозрою на недостатність надниркових залоз. У випадку інфікування вірусом грипу тривалий прийом КС або їх застосування у великих дозах може призвести до серйозних негативних наслідків, у тому числі опортуністичної інфекції та можливої реплікації вірусу протягом тривалого часу.

Антибіотикотерапія

Хіміопрофілактика грипу антибіотиками неприпустима. Проте слід враховувати, що одне із загрозливих ускладнень грипу – пневмонія – потребує якнайшвидшого призначення антибактеріальних лікарських засобів. Медична допомога при пневмонії, зокрема призначення антибактеріальних лікарських засобів, має надаватись згідно з вимогами відповідних медико-технологічних документів.

Попередня штучна вентиляція легень

Лікування РДСД, асоційованого з грипом, має відповідати чинним медико-технологічним документам. Потрібно використовувати методи механічно захищеної вентиляції легень.

Екстрена допомога при грипі

Екстрена медична допомога при грипі надається відповідно до Уніфікованого клінічного протоколу екстреної медичної допомоги, затвердженого Міністерством охорони здоров’я України, який регламентує надання екстреної медичної допомоги при грипі.

6. Специфічна профілактика грипу

Щеплення

Щеплення проти грипу є основним інструментом для запобігання захворюванню на грип, і противірусна хіміо­профілактика не є альтернативою щепленню. Під час епідемії грипу противірусну хіміопрофілактику рекомендується призначати особам з високим ступенем ризику розвитку ускладнень грипу впродовж 2 тиж після щеплення, перш ніж виробиться адекватна імунна відповідь на інактивовану вакцину (впродовж 6 тиж для дітей, які не були раніше щеплені і які потребують уведення 2 доз вакцини).

Ефективність вакцини проти грипу залежить від віку, імунного статусу і відповідності між циркулюючим і вакцинним штамом вірусу. Оскільки вакцини проти грипу не є на 100% ефективними, щеплені і нещеплені особи можуть мати грипоподібні симптоми як прояв грипу або одночасно циркулюючих негрипозних збудників (наприклад, риновірусів, аденовірусів, респіраторно-синцитіальних вірусів, парагрипозних вірусів, бокавірусів, коронавірусів, людських метапневмовірусів, Bordetella pertussis, Mycoplasma pneumoniae, Chlamydia pneumoniae та бактеріальних збудників негоспітальних пневмоній).

Прийом противірусних лікарськіх засобів проти грипу необхідно припинити за 48 год до введення живих ослаблених вакцин проти грипу. Якщо це можливо, противірусні препарати не слід призначати протягом 2 тиж після введення живих ослаблених вакцин проти грипу.

Існують докази, що щеплення медичних працівників знижує смертність пацієнтів. Слід докладати зусиль для того, щоб увесь медичний персонал отримував щеплення перед кожним сезоном грипу. Нещеплені медичні працівники можуть бути джерелом вірусу грипу в закладах охорони здоров’я (ЗОЗ).

Вакцина може бути менш ефективною у осіб з ослабленим імунітетом або у випадках, коли вірус вакцини не співпадає з циркулюючим вірусом у популяції в даний час.

Якщо особа отримала щеплення в сезон грипу, рекомендовано впродовж 14 днів, поки не виробиться захисний титр антитіл, проводити хіміопрофілактику противірусними засобами.

Щеплення проти грипу проводять відповідно до чинного календаря профілактичних щеплень в Україні.

Хіміопрофілактика

Хоча щеплення є основним способом профілактики, хіміопрофілактика також дає змогу запобігти захворюванню на грип. Противірусну хіміопрофілактику слід проводити всім співробітникам закладу, які не можуть отримати щеплення проти грипу, або яким вакцина протипоказана, або якщо антигени штамів вакцини не відповідають антигенам вірусів, що циркулюють у громаді в даний період.

Особам, котрі мали контакт із хворим, при низькій імовірності ускладнень інфекції противірусну хіміо­профілактику призначати не потрібно.

Кому призначати противірусну хіміопрофілактику

Коли віруси грипу циркулюють у громаді, противірусну хіміопрофілактику можна призначати особам з високим ступенем ризику розвитку ускладнень грипу протягом 2 тиж після щеплення, поки виробиться адекватна імунна відповідь на інактивовану вакцину (6 тиж для дітей, які не були раніше щеплені і потребують уведення 2 доз вакцини).

Призначення противірусної хіміопрофілактики слід розглядати у дорослих і дітей віком від 1 року, які мають високий ризик розвитку ускладнень грипу, для яких щеплення проти грипу протипоказане, недоступне або матиме низьку ефективність (наприклад, особи зі значно ослабленим імунітетом).

Противірусну хіміопрофілактику у поєднанні зі швидким уведенням інактивованої вакцини слід розглядати у дорослих і дітей віком від 1 року, які мають високий ризик розвитку ускладнень грипу і ще не були щеплені, коли активність грипу вже виявлена у громаді. Проведення щеплень рекомендованим особам має тривати до припинення поширення вірусу грипу у громаді.

Призначення противірусної хіміопрофілактики можна розглядати у нещеплених дорослих, у тому числі медичних працівників, і дітей віком від 1 року, які перебувають у тісному контакті з особами з високим ризиком розвитку ускладнень грипу в періоди його активності. Хіміопрофілактику грипу припиняють через 2 тиж після щеплення (або через 6 тиж для дітей, які не були раніше щеплені і потребують уведення 2 доз вакцини).

Противірусна хіміопрофілактика рекомендується всім мешканцям (щепленим і нещепленим) закладів закритого типу, де виникають спалахи грипу.

Противірусну хіміопрофілактику слід розглядати для осіб з високим ризиком розвитку ускладнень грипу, якщо вакцина проти грипу недоступна.

Противірусну хіміопрофілактику можна розглядати за наявності високого ризику розвитку ускладнень грипу (див. панель), у контактних осіб з імуносупресією та в ситуаціях, коли існує документальне підтвердження низької клінічної ефективності вакцини проти грипу через циркуляцію в громаді штамів вірусів грипу, що антигенно відрізняються від штамів вакцини.

Панель.

Особи з високим ризиком розвитку ускладнень грипу, у яких розглядається призначення противірусної терапії

  • Нещеплені діти віком 12–24 міс.
  • Пацієнти з астмою або іншими хронічними хворобами легень, такими як кістозний фіброз у дітей або хронічне обструктивне захворювання легень у дорослих.
  • Особи з хронічними хворобами серця.
  • Особи, які мають імуносупресивні розлади або отримують імуносупресивну терапію.
  • ВІЛ-інфіковані.
  • Онкохворі.
  • Пацієнти з серпоподібно-клітинною анемією та іншими гемоглобінопатіями.
  • Пацієнти з хворобами, що потребують тривалого лікування аспірином, такі як ревматоїдний артрит або хвороба Кавасакі.
  • Пацієнти з хронічними метаболічними хворобами, такими як цукровий діабет, ожиріння.
  • Особи з хронічними хворобами нирок, печінки, певними неврологічними хворобами (у тому числі нервово-м’язовими, нейрокогнітивними хворобами та епілепсією, але не аутизмом).
  • Вагітні та породіллі (впродовж 14 днів після пологів).
  • Дорослі віком старше 65 років.
  • Соціально незахищені верстви населення.
  • Мешканці будинків для інвалідів або інших закладів тривалого догляду, гуртожитків тощо будь-якого віку.

В інших ситуаціях, коли ризик інфікування є причиною для занепокоєння, медичним працівникам рекомендовано вести моніторинг контактних пацієнтів з високим ризиком розвитку ускладнень грипу на предмет ранніх ознак і симптомів ГРІ і грипоподібних захворювань. Таким пацієнтам з ранніми ознаками захворювання слід розпочинати противірусне лікування якомога швидше.

Коли розпочинати противірусну хіміопрофілактику

За відсутності вакцини проти грипу або її неефективності (наприклад, при циркуляції штамів, що антигенно відрізняються) противірусну хіміопрофілактику слід починати з початком стійкої активності грипу в громаді, визначеної структурними підрозділами з питань охорони здоров’я місцевих органів самоврядування.

Застосування противірусних засобів для хіміопрофілактики відповідних осіб у домашніх умовах слід розпочати, коли є підозра на грип або підтверджений грип у одного з членів сім’ї і будь-який інший член сім’ї має високий ризик розвитку ускладнень грипу внаслідок інфекції, у тому числі діти віком <6 міс. За таких умов всі неінфіковані члени сім’ї мають отримувати противірусну хіміопрофілактику. В ідеалі, за таких умов усі члени сім’ї мають бути щеплені, що робить непотрібною хіміо­профілактику.

Противірусну хіміопрофілактику слід розпочинати в закладах закритого типу в разі виявлення спалахів грипу або коли є вагомі підстави для підозри на грип, але етіологія спалаху досі не визначена.

Тривалість хіміопрофілактики

Якщо вводиться інактивована протигрипозна вакцина, противірусна хіміопрофілактика може бути припинена через 2 тиж після щеплення осіб у неінституційних закладах. Діти віком <9 років, які отримали інактивовану грипозну вакцину вперше, потребують другої дози вакцини (вводиться не раніше ніж через 4 тиж після першої дози); пік імунної відповіді виникає через 2 тиж після отримання другої дози. Таким чином, необхідні мінімум 6 тиж хіміопрофілактики (тобто хіміопрофілактика протягом принаймні 4 тиж після першої дози вакцини та додатково 2 тиж хіміопрофілактики після другої дози), залежно від тривалості затримки до введення другої дози вакцини.

Противірусну хіміопрофілактику членам сім’ї слід проводити впродовж 10 днів після встановлення діагнозу грипу одному з членів сім’ї.

В осіб з високим ризиком розвитку ускладнень грипу, для яких щеплення проти грипу протипоказане, недоступне або матиме низьку ефективність (наприклад, особи зі значно ослабленим імунітетом), хіміопрофілактику слід проводити впродовж усього терміну циркуляції вірусу грипу в громаді під час сезону грипу.

Противірусні препарати для хіміопрофілактики

Віруси грипу та їх чутливість до наявних противірусних препаратів стрімко змінюються. Клініцисти повинні бути обізнаними щодо штамів грипу, що цир­кулюють у громаді впродовж усього сезону грипу. Поточну й оновлену інформацію про стійкість до противірусних препаратів та рекомендації щодо їх призначення можна знайти на веб-сайті www.moz.gov.ua та http://www.euro.who.int. Для хіміопрофілактики грипу А та В слід використовувати озельтамивір або занамівір.

7. Спалах грипу

Підозра на спалах грипу в закладі закритого типу

Під час сезону грипу, коли у двох мешканців закладу закритого типу виявляють ознаки і симптоми грипоподібних захворювань з інтервалом 72 год один від одного, необхідно провести тестування на грип. Коли віруси грипу циркулюють у громаді, навіть один позитивний лабораторний результат у поєднанні з іншими супутніми хворобами в закладі свідчить, що існує спалах грипу.

Роль тестування мешканців закладів закритого типу з грипоподібними захворюваннями після того, як діагноз грипу було встановлено в одного з мешканців

Після виявлення одного лабораторно підтвердженого випадку захворювання на грип серед мешканців закладу цілком імовірно, що подальші випадки пов’язаних у часі грипоподібних захворювань також можуть бути спричинені вірусом грипу, хоча можуть виникнути змішані хвороби, спричинені іншими патогенними мікроорганізмами.

Осіб з подібними симптомами, що розвинулись піз­ніше ніж через 72 год після початку противірусної хіміопрофілактики, або осіб з подібними симптомами, які проживають у раніше не інфікованих закладах, слід перевірити на грип та інші респіраторні захворювання. Позитивні результати тесту на грип, незважаючи на противірусне лікування, можуть свідчити про:

  • циркуляцію медикаментозно-резистентного штаму вірусу;
  • поширення грипу серед мешканців закладу, які не використовували противірусні лікарські засоби;
  • повторне занесення грипу мешканцями закладу ззовні.
Кандидати на лікування противірусними препаратами під час спалахів

Під час задокументованих спалахів грипу в закладах закритого типу всі мешканці повинні отримувати хіміо­профілактику проти вірусу грипу, незалежно від статусу щеплення проти грипу.

Після виявлення одного лабораторно підтвердженого випадку грипу в закладі всі особи, в яких згодом розвиваються грипоподібні захворювання або інші ознаки та симптоми грипу (наприклад, ізольовані зміни психічного стану в осіб літнього віку), мають отримувати противірусні препарати.

Медичні працівники, які повинні отримувати противірусну хіміопрофілактику під час спалахів

Противірусна хіміопрофілактика має проводитись усім співробітникам закладу, які не можуть отримати щеплення проти грипу, або для яких вакцина протипоказана, або якщо вакцина буде неефективною (наприклад, у зв’язку з циркуляцією штамів вірусів грипу, які антигенно відрізняються від штамів вакцини).

Тривалість противірусної хіміопрофілактики у мешканців і медичного персоналу під час спалахів

Під час спалаху противірусну хіміопрофілактику слід проводити впродовж 14 днів або впродовж 7 днів після появи симптомів у останньої інфікованої людини, в залежності від того, що триває довше.

Розробники протоколу:

1. М.К. Хобзей, директор Департаменту реформ та розвитку медичної допомоги Міністерства охорони здоров’я України, д.м.н., професор (голова).

2. О.А. Голубовська, завідувач кафедри інфекційних хвороб Націо­нального медичного університету ім. О.О. Богомольця, д.м.н., професор (заступник голови з клінічних питань), головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров’я України зі спеціальності «Інфекційні хвороби».

3. О.М. Ліщишина, директор Департаменту стандартизації медичних послуг Державне підприємство «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України», к.м.н. (заступник голови з методологічного супроводу).

4. М.А. Андрейчин, завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, президент асоціації інфекціоністів України. Член-кореспондент Академії медичних наук України, д.м.н., професор.

5. Г.В. Бацюра, асистент кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, к.м.н.

6. Н.М. Боднарук, заступник начальника управління, начальник відділу спеціалізованої медичної допомоги Управління спеціалізованої медичної допомоги Департаменту реформ та розвитку медичної допомоги Міністерства охорони здоров’я України.

7. Г.І. Граділь, доцент кафедри інфекційних хвороб Харківського національного медичного університету, к.м.н.

8. Т.Г. Глушкевич, завідувач бактеріологічної лабораторії Державного закладу «Український центр з контролю та моніторингу захворювань Міністерства охорони здоров’я України», головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров’я України зі спеціальності «Бактеріологія».

9. І.В. Демчишина, завідувач лабораторї вірусології та СНІД, референс-лабораторії Міністерства охорони здоров’я з діагностики грипу та ГРВІ Центральної санітарно-епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров’я України.

10. Т.А. Дихановська, завідувач центру грипу та ГРВІ Центральної санітарно-епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров’я України.

11. Т.М. Донченко, директор Департаменту з питань якості медичної та фармацевтичної допомоги Міністерства охорони здоров’я України.

12. Г.М. Дубинська, завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією Вищого державного навчального закладу України «Українська медична стоматологічна академія», д.м.н., професор.

13. О.М. Зінчук, завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького, д.м.н., професор.

14. І.П. Колеснікова, завідувач кафедри епідеміології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, д.м.н., головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров’я України зі спеціальності «Епідеміологія».

15. С.О. Крамарьов, завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, д.м.н., професор, головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров’я України зі спеціальності «Дитячі інфекційні хвороби».

16. О.В. Кулєш, асистент кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.

17. Л.Ф. Матюха, завідувач кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, д.м.н., професор, головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров’я України зі спеціальності «Загальна практика–сімейна медицина».

18. А.М. Морозов, професор кафедри нейрохірургії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, д.м.н., професор.

19. Р.В. Мостовенко, завідувач інфекційного діагностичного боксованого відділення Національної дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ», к.м.н., головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров’я України зі спеціальності «Педіатрія».

20. В.З. Нетяженко, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, академік Національної академії медичних наук України, д.м.н., професор, головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров’я України зі спеціальності «Терапія».

21. О.В. Рябоконь, завідувач кафедри інфекційних хвороб Запорізького державного медичного університету, д.м.н., професор.

22. А.В. Степаненко, радник Міністра охорони здоров’я України, д.м.н., професор.

23. А.В. Терещенко, заступник директора департаменту, начальник управління охорони материнства, дитинства та санаторного забезпечення Департаменту реформ та розвитку медичної допомоги Міністерства охорони здоров’я України.

24. У.М. Ткаленко, заступник начальника управління, начальник відділу первинної медичної допомоги Управління реформ медичної допомоги Департаменту реформ та розвитку медичної допомоги Міністерства охорони здоров’я України.

25. Ю.І. Фещенко, директор Державної установи «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського Національної академії медичних наук України», завідувач кафедри фтизіатрії і пульмонології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, академік Національної академії медичних наук України, д.м.н., професор, головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров’я України зі спеціальності «Пульмонологія. Фтизіатрія».

26. Н.А. Хаджинова, головний спеціаліст відділу медико-соціальної експертизи Департаменту реформ та розвитку медичної допомоги Міністерства охорони здоров’я України.

27. Л.І. Чернишова, завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, д.м.н., професор, головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров’я України зі спеціальності «Дитяча імунологія».

28. В.П. Широбоков, завідувач кафедри мікробіології та вірусології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, академік Національної академії наук та Національної академії медичних наук України, д.м.н., професор, головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров’я України зі спеціальності «Мікробіологія і вірусологія».

29. В.Д. Юрченко, директор Державного закладу «Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Міністерства охорони здоров’я України», Голова Ради асоціації з невідкладної медичної допомоги, головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров’я України зі спеціальності «Медицина невідкладних станів», радник Міністра охорони здоров’я.

30. А.І. Ячнік, провідний науковий співробітник Державної ­установи «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського Національної академії медичних наук України».

Методичний супровід та інформаційне забезпечення

1. Є.Л. Горох, начальник відділу якості медичної допомоги та інформаційних технологій Департаменту стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України», к.т.н.

2. Є.О. Мельник, начальник відділу доказової медицини Департаменту стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України».

3. О.В. Мігель, завідувач сектору економічної оцінки медичних технологій Департаменту стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України».

4. О.О. Шилкіна, начальник відділу методичного забезпечення новітніх технологій у сфері охороні здоров’я Департаменту стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України».

Адреса для листування: Департамент стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України», м. Київ. Електронна адреса: medstandards@dec.gov.ua.

Електронну версію документу можна завантажити на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я: http://www.moz.gov.ua та http://www.dec.gov.ua/mtd/index.html

Рецензенти

1. С.В. Федорченко, завідувач наукового відділу вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекції Державної установи «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Академії медичних наук України», д.м.н., професор.

2. В.О. Дорошенко, професор кафедри дитячих інфекційних хвороб Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, д.м.н.

Друкується в сокроченому обсязі. Повну версію див. на сайті www.moz.gov.ua


Додаток 1 

Пам’ятка пацієнту

Грип

Основні факти

Грип– це гостра вірусна інфекція, що легко поширюється в громаді.

Грип циркулює в усьому світі, на нього може захворіти будь-хто з будь-якої вікової групи.

Грип спричинює щорічні сезонні епідемії, пік яких у районах з помірним кліматом припадає на зиму.

Грип є серйозною проблемою охорони здоров’я, що спричинює тяжкі хвороби та призводить до летальних випадків у групах населення підвищеного ризику.

Епідемія може чинити негативну дію на економіку у зв’язку зі зниженням продуктивності трудових ресурсів та створювати надмірне навантаження для системи охорони здоров’я.

Щеплення – це найефективніший засіб профілактики інфекції.

Загальна інформація

Сезонний грип – це гостра вірусна інфекція, що спричинюється вірусом грипу.

Існує три типи сезонного грипу – А, В і С. Віруси грипу типу А поділяють на підтипи в залежності від різних видів та комбінації поверхневих білків вірусу. Серед багатьох підтипів вірусів грипу А в даний час серед людей циркулюють підтипи грипу A(H1N1) і A(H3N2). Віруси грипу циркулюють у всіх частинах світу. Випадки захворювання на грип типу С виникають набагато рідше, ніж захворювання на грип типу А чи В. Через це вакцини проти сезонного грипу містять лише віруси грипу А та В.

Прояви грипу

Для сезонного грипу притаманні раптова поява гарячки, кашель (як правило, сухий), головний біль, м’язовий біль та біль у суглобах, сильне нездужання (погане самопочуття), біль у горлі та нежить. Більшість людей одужують протягом тижня без будь-якої медичної допомоги. Але грип може призводити до розвитку тяжких ускладнень чи смерті у осіб з підвищеним ризиком. Проміжок часу між інфікуванням та захворюванням, відомий як інкубаційний період, триває близько двох днів.

Хто зазнає ризику

Щорічні епідемії грипу можуть виявляти серйозний вплив на всі вікові групи, але найбільший ризик розвитку ускладнень загрожує дітям віком до 2 років, дорослим віком 65 років та старше, людям будь-якого віку з певними хворобами, такими як хронічні хвороби серця, легень, нирок, крові та обміну речовин (наприклад, діабет), чи з ослабленою імунною системою.

Передача інфекції

Сезонний грип передається легко та може швидко поширюватися в школах, будинках для людей літнього віку та інвалідів, на підприємствах, а також у містах. Коли інфікована людина кашляє, маленькі краплі, що містять віруси грипу, потрапляють у повітря. Їх може вдихнути інша людина і зазнати впливу вірусу. Збудник може також поширюватися через руки, інфіковані вірусом. Для запобігання поширенню інфекції люди під час кашлю повинні прикривати рот і ніс хусткою, а також регулярно мити руки.

Лікування

За допомогою противірусних лікарських засобів проти грипу можна ефективно запобігати захворюванню та лікувати його. Існують такі інгібітори нейрамінідази (протигрипозні лікарські засоби): озельтамивір та занамівір. У деяких вірусів грипу розвивається стійкість до противірусних препаратів, що є причиною зниження ефективності лікування. ВООЗ проводить моніторування чутливості вірусів грипу, що циркулюють, до противірусних препаратів.

З метою забезпечення ефективності і безпечності фармакотерапії необхідно дотримуватись рекомендацій із застосування лікарських засобів, призначених лікарем, а також інструкції для медичного застосування препаратів. До завершення курсу лікування слід зберігати первинну та/або вторинну упаковку лікарського засобу, на якій зазначені назва, форма випуску, доза, серія, дата випуску, термін придатності, назва виробника лікарського засобу.

Сезонні епідемії

У районах з помірним кліматом епідемії грипу виникають щорічно в осінньо-зимовий період року. Хвороба призводить до госпіталізації та смерті переважно в групах з підвищеним ризиком (діти віком до 2 років, люди похилого віку та пацієнти з хронічними хворобами). У всьому світі ці щорічні епідемії српичинюють приблизно 3–5 млн випадків тяжкої хвороби та приблизно 250 000–500 000 смертельних випадків. Більшість смертельних випадків, пов’язаних з грипом, у промислово розвинених країнах виникають у осіб віком 65 років та старше.

Наслідки хвороби

Грип може призводити до серйозних проблем у галузі охорони здоров’я та економіки. У розвинених країнах епідемії можуть призводити до численних пропусків роботи через хворобу та зниження працездатності. Під час піків захворюваності місцеві ЗОЗ можуть бути перевантажені хворими, які звертаються по медичну допомогу. Більшість людей одужують від грипу, але частина потребує госпіталізації, а деякі помирають від цієї хвороби. Мало відомо про наслідки епідемій грипу в країнах, що розвиваються.

Профілактика

Найбільш ефективним засобом профілактики хвороби чи її тяжких наслідків є щеплення. Понад 60 років використовують безпечні та ефективні вакцини. Серед здорових дорослих осіб вакцина може запобігти захворюванню на грип у 70–90% випадків. Серед людей похилого віку вакцина зменшує кількість випадків тяжкого перебігу грипу та ускладнень на 60%, летальних випадків – на 80%.

Щеплення особливо важливі для осіб з груп підвищеного розвитку серйозних ускладнень грипу, а також для людей, що мешкають разом з людьми з груп підвищеного ризику чи здійснюють догляд за ними.

ВООЗ рекомендує щорічні щеплення наступним групам населення (у порядку зменшення значущості):

  • мешканцям будинків для людей літнього віку та будинків для інвалідів;
  • людям похилого віку;
  • людям з хронічними хворобами;
  • іншим групам, таким як вагітні, працівники охорони здоров’я; люди, що обіймають відповідальні посади; а також діти віком від 6 міс до 2 років.

Щеплення проти грипу найбільш ефективне в тих випадках, коли віруси, що поширені в громаді, значною мірою співпадають з вірусами вакцини. Віруси грипу постійно змінюються, та Глобальна мережа ВООЗ з епіднагляду за грипом (GISN), партнерство Національних центрів з грипу у всьому світі проводять моніторування вірусів грипу, що циркулюють серед людей. ВООЗ щорічно рекомендує склад вакцин, що націлені на три найбільш характерних з циркулюючих штамів.

Відповідні заходи ВООЗ

ВООЗ з партнерами проводить глобальний моніторинг грипу, щорічно рекомендує склад вакцин проти сезонного грипу та підтримує держави-члени в їх зусиллях з розробки стратегій профілактики та боротьби. ВООЗ працює над посиленням національних та регіональних потенціалів для діагностики грипу, проведення епіднагляду за хворобою, застосування відповідних заходів при спалахах хвороби та розширення охоплення щепленнями в групах підвищеного ризику.


Додаток 2 

Поради здоровим членам громади

  1. Уникати місць скупчення людей, оскільки інфекція передається лише від хворої людини.
  2. Запобігати тісному контакту з хворими, у яких спостерігається нежить, кашель, гарячка тощо.
  3. Обмежити користування телефонними апаратами спільного використання, обробляти кожні дві години дезінфікуючими розчинами телефонні трубки та ручки дверей, уникати рукостискань та поцілунків.
  4. Регулярно провітрювати помешкання, спати з відкритою кватиркою, уникати протягів.
  5. Тепло вдягатися.
  6. Кожні 2–3 год мити руки та обличчя з милом.
  7. Використовувати одноразові рушники.
  8. Кожні 3–4 год промивати порожнину носа та рота, використовуючи сольовий розчин, приготовлений у домашніх умовах (1 чайна ложка на 1 л води) або фізіологічний розчин хлориду натрію.
  9. Змазувати слизову оболонку носа оксоліновою маззю при виході з дому.
  10. Повноцінно харчуватися.
  11. При появі перших симптомів хвороби (лихоманка, біль у м’язах, сухий кашель) негайно викликати лікаря додому, а не відвідувати ЗОЗ.
  12. Не займатися самолікуванням.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Пульмонологія та оториноларингологія

24.06.2020 Пульмонологія та оториноларингологія І МІЖНАРОДНИЙ РЕСПІРАТОРНИЙ ФОРУМ З ІНГАЛЯЦІЙНОЇ ТЕРАПІЇ: практичні аспекти застосування світових рекомендацій

Внаслідок особливої чутливості до впливу факторів довкілля дихальна система є однією з найвразливіших в організмі людини. Це зумовлює високий рівень захворюваності та інвалідизації, асоційованої з респіраторною патологією. Так, гострі респіраторні інфекції нижніх дихальних шляхів (ДШ) – ​одна з трьох основних причин смерті та втрати працездатності як серед дитячої, так і серед дорослої популяції, а бронхіальна астма (БА) є найпоширенішим хронічним захворюванням, що маніфестує в дитинстві та вражає 14% дітей в усьому світі. У зв’язку з регулярним оновленням Глобальних рекомендацій з лікування обов’язковою умовою належного ведення пацієнтів із захворюваннями ДШ є безперервне навчання лікарів. ...

21.06.2020 Пульмонологія та оториноларингологія Атипові пневмонії: виклик сучасності

Пневмонія й у XXI столітті залишається важливою медико-соціальною проблемою, що спричинено її значною поширеністю, досить великими показниками випадків смерті, істотними економічними витратами й особливою актуальністю у зв’язку з появою нових модифікованих нетипових збудників із блискавичним розвитком смертельних ускладнень [1, 2]. У сучасних умовах медицина приймає новий виклик – пандемію вірусної інфекції COVID‑19 (коронавірусна хвороба), котра швидко зумовлює розвиток атипових пневмоній із летальним наслідком....

21.06.2020 Пульмонологія та оториноларингологія Запалення як причина кашлю та розвитку ускладнень: можливості інноваційних муколітиків

Вислів «Amor еt tussis non celatur» (лат. «Кохання та кашель не приховаєш») є актуальним не лише для закоханої людини, а й для лікаря, котрий розуміє, що кашель приховувати не лише важко, це вкрай небезпечно і для пацієнта, і для суспільства. Кашель є однією з найчастіших причин звернення до сімейного лікаря та пульмонолога. В умовах пандемій туберкульозу та коронавірусної хвороби (COVID‑19) пацієнт із кашлем миттєво стає не тільки об’єктом пильної уваги з боку оточення, але й реальною загрозою поширення інфекції....

01.06.2020 Пульмонологія та оториноларингологія COVID-19 і хронічне обструктивне захворювання легень: точки дотику та зони ризику

Під час пандемії COVID-19 зростає увага клініцистів до респіраторних симптомів. Кашель і прогресуюча задишка є основними проявами тяжкої коронавірусної пневмонії [1]. Водночас не втрачає актуальності проблема хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ), яка має в рази більші масштаби та медико-соціальні наслідки....