27 березня, 2015
Хронічний тонзиліт: стан проблеми
У комплексі різних медико-соціальних завдань, які визначають наукову і практичну стратегію у вирішенні проблеми хронічного тонзиліту, центральне місце посідають питання діагностики і лікування захворювання, які, у свою чергу, базуються на підходах до визначення функціонального стану піднебінних мигдаликів при різних формах хронічного тонзиліту.
Визнання важливої ролі лімфоепітеліальних утворень глоткового кільця Пирогова-Вальдеєра в захисній реакції організму диктує необхідність реалізації сучасних теоретичних досягнень, у першу чергу імунологічних, для розв’язання завдань практичної отоларингології. Актуальність досліджень зв’язку хронічного тонзиліту з іншими захворюваннями вкрай важлива і в наш час, коли структура і характер хвороб населення змінюються у бік збільшення кількості хронічних захворювань, а також хвороб комплексного характеру.
Той факт, що після тонзилектомії важче перебігають вірусні хвороби, близько 60 років тому відмітив англійський лікар Джеймс Паркінсон (1951), який звернув увагу на те, що бульбарна форма поліомієліту траплялася частіше у дітей після тонзилектомії. Наступні дослідження показали, що захворювання верхніх дихальних шляхів як вірусного, так і бактеріального походження спостерігаються частіше після тонзилектомії (А.Є. Вершигора, 1978; Т.І. Гаращенко, 1999).