27 березня, 2015
Інгібітори АПФ у хворих із гострим інфарктом міокарда
Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ) широко ввійшли у клінічну практику з 80-х рр. минулого століття як препарати з вираженою антигіпертензивною дією. У подальшому було переконливо доведено покращення прогнозу життя та зниження смертності хворих з хронічною серцевою недостатністю (СН). Однак не менше клінічне значення ІАПФ можуть мати в лікуванні гострої СН, яка є одним з найсерйозніших ускладнень інфаркту міокарда (ІМ).
ІАПФ, зменшуючи синтез ангіотензину ІІ, можуть зменшувати ризик кардіогенного шоку шляхом нормалізації центральної та периферичної гемодинаміки; знижують перед- і післянавантаження на серце, тим самим попереджуючи ремоделювання лівого шлуночка (ЛШ). Незважаючи на теоретично очевидну необхідність раннього використання ІАПФ у хворих на ІМ, препарати цієї групи можуть призводити до надмірного зниження артеріального тиску (АТ), погіршуючи таким чином коронарну перфузію.