27 березня, 2015
Переносимість базисної терапії ревматоїдного артриту
Незважаючи на значний прогрес у фармакотерапії ревматоїдного артриту (РА) протягом останніх років, проблема підвищення ефективності й безпеки лікування цього найбільш поширеного важкого хронічного запального захворювання суглобів не втрачає своєї актуальності. За відсутності адекватної базисної терапії (БТ) РА має прогресуючий перебіг з ранньою втратою працездатності й зменшенням тривалості життя. Під БТ розуміють лікарські засоби, які здатні впливати на імунопатогенетичні механізми захворювання, зменшувати активність запального процесу, гальмувати деструкцію суглобів, зменшувати потребу в нестероїдних протизапальних засобах і глюкокортикоїдах (ГК). У наш час вирізняють небіологічні («старого покоління») та біологічні (інфліксимаб, етанерцепт, адалімумаб, анакінра, ритуксимаб, абатацепт, тоцилізумаб) базисні препарати (БП).
Імунобіологічні засоби останнім часом все ширше впроваджуються у клінічну практику, однак для більшості з них необхідною умовою призначення є фонова терапія небіологічним БП. Крім того, згідно з існуючими рекомендаціями БТ завжди розпочинають з небіологічних засобів. Отже, проблема ефективності й переносимості традиційних БП залишається актуальною. На сучасному етапі розвитку фармакотерапії в ревматології найбільш поширеними через краще співвідношення ефективність/переносимість/ціна небіологічними базисними засобами є метотрексат (МТ), лефлуномід (ЛФ), сульфасалазин (СС), гідроксихлорохін, які застосовують у вигляді монотерапії чи комбінуючи один з одним у різних варіантах. Інші БП призначають значно рідше через їх вищу токсичність.