Современная тактика лечения пациентов с синдромом диабетической стопы
Согласно определению ВОЗ синдром диабетической стопы (СДС) – это инфекция, язва и/или деструкция глубоких тканей стопы, которые связаны с неврологическими нарушениями и ухудшением магистрального кровотока в артериях нижних конечностей различной степени тяжести у больных сахарным диабетом (СД). Это одно из наиболее социально значимых осложнений СД, которое развивается приблизительно у 10-15% пациентов с этим заболеванием, является причиной их ранней инвалидизации и преждевременной смерти и требует значительных экономических затрат.
Установлено, что риск ампутации нижней конечности у лиц с СДС в 25 раз выше, чем в общей популяции. Неминуемая после ампутации инвалидность ложится тяжелым бременем не только на семьи пациентов, но и на бюджет страны.
Кроме того, послеоперационная смертность после ампутации в этой категории больных достигает 6%, а смертность в течение первых семи лет составляет около 50%. Поэтому предотвращение ампутации является едва ли не ключевой задачей в лечении пациентов с СДС. Но осуществима ли она? Есть ли эффективные методы лечения СДС, которые позволяют предотвратить или хотя бы отсрочить ампутацию у этой категории больных?
О современных возможностях в лечении СДС мы попросили рассказать одного из ведущих украинских специалистов в этой области, главного врача Украинского научно-практического центра эндокринной хирургии и трансплантации эндокринных органов и тканей МЗ Украины, представителя Украины в Международной рабочей группе по проблемам диабетической стопы при Международной диабетической федерации (IDF) и ВОЗ, кандидата медицинских наук Максима Борисовича Горобейко.
Полная версия статьи в формате .pdf »
СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ
Виникнення ротолицевого болю часто супроводжується супутніми захворюваннями, наприклад депресією. Попри те, що результати попередніх досліджень вказували на двоспрямовану кореляцію між ротолицевим болем і психологічними чинниками, дані деяких спостережень були суперечливими. Пропонуємо до вашої уваги огляд статті H. Anita et al. «The association between orofacial pain and depression: a systematic revie», опублікованої у виданні J Pain Res (2024 Feb 29; 17: 785‑796), присвяченої доказам зв’язку між ротолицевим болем і депресією. ...
За матеріалами курсу «Академія сімейного лікаря. Біль у грудній клітці. Алгоритм дій сімейного лікаря та скерування до профільного фахівця» (19‑20 березня 2024 р.) ...
Стрес, дистрес та тривожний розлад є складними процесами функціонування організму та психіки людини. Власне, стрес – це комплексна біологічна та психологічна реакція організму людини на зовнішні або внутрішні подразники, які порушують його гомеостаз і потребують певної адаптації або реакції [1]. Однак за надмірної інтенсивності чи тривалості він перетворюється на дистрес – негативний стан, що призводить до виснаження організму та розвитку патологічних станів ...
Майже всі психотерапевти, навіть психоаналітики, у своїй практиці змушені (і професійно зобов’язані) тією чи іншою мірою вдаватися до когнітивної психотерапії. Назву методу, як і загальні принципи, вперше сформулював американський психотерапевт, професор психіатрії Пенсільванського університету, творець когнітивної психотерапії, одного з методів сучасного когнітивно-біхевіорального напряму в психотерапії Aaron Temkin Beck, який використовував свій підхід у лікуванні депресії. Суть методу полягає у зміні світосприйняття та світоглядних установок пацієнта через роз’яснення помилок (адресація до логіки мислення). У первісному вигляді метод виявився не надто ефективним. Однак його поєднання з поведінковими, емоційними та тілесними практиками у загальному підсумку сприяло позитивному результату. Труднощі, що виникають у процесі когнітивної психотерапії, лежать як у суб’єктивній площині професійної недосконалості лікаря (зокрема, невмінні переконати свого пацієнта у зміненні помилкової точки зору), так і в об’єктивній – у банальному спротиві пацієнта зміні власного мислення. Актуальність цієї теми є очевидною і дискусія всіляко вітається. ...