27 березня, 2015
Нейророзвиткова терапія К. і Б. Бобат у комплексній реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи
На сторінках тематичного номера «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» ми розпочинаємо серію публікацій, присвячених питанням медико-соціальної реабілітації дітей з ураженнями нервової системи. Ця проблема залишається однією з найактуальніших для системи охорони здоров’я в усьому світі. Вроджена і набута патологія нервової системи, зокрема дитячий церебральний параліч, посідають перші місця у структурі причин інвалідності дітей.
Завдяки ініціативі вітчизняних фахівців і співпраці із зарубіжними колегами в Україні з 1996 року активно розвивається система дієвої реабілітаційної допомоги дітям, роботу якої координує Український медичний центр реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України у м. Києві (директор центру – Володимир Юрійович Мартинюк). У центрі впроваджено науково обгрунтовані й найбільш ефективні методи медичної та соціально-педагогічної реабілітації, які протягом десятиліть успішно застосовують у країнах Європи.
Тема першого інтерв’ю з фахівцями центру – одна з базових концепцій сучасної міждисциплінарної реабілітології – нейророзвиткова терапія (Neuro Developmental Treatment, NDT), що здійснила істотний вплив на загальний розвиток принципів реабілітації дітей з органічною патологією нервової системи у ХХ столітті, а сьогодні добре відома за прізвищем засновників – К. і Б. Бобат. Про суть концепції, реалії та перспективи Бобат-терапії в Україні розповідає дитячий невролог центру, Бобат-терапевт Лариса Петрівна Яковлєва.
– Звідки бере початок концепція Бобат і яке місце посідає в сучасній ієрархії методів медико-соціальної реабілітації?
– Підгрунтя концепції нейророзвиткової терапії було закладене чеським подружжям Бобат ще у 30-40-х роках XX століття. Карел Бобат (1906-1991) на той час був професором неврології та психіатрії. Берта Бобат (1907-1991) працювала фізіотерапевтом у реабілітаційному центрі з дорослими пацієнтами, які перенесли інсульт або травми центральної нервової системи. Помічаючи, як певні дії викликають позитивні зрушення у її пацієнтів, Берта ділилася спостереженнями з чоловіком, який згодом науково обґрунтував цей практичний досвід з позиції тодішніх уявлень про розвиток і компенсаторні можливості нервової системи. У 1940-х роках у зв’язку з подіями Другої світової війни подружжя переїхало до Англії, де Берті довелося працювати в системі допомоги дітям з патологією нервової системи спільно з педагогами, логопедами, психологами, ерготерапевтами. Берта помітила, що її підхід, заснований на нейрофізіології, у дітей дає ще кращі результати, ніж у дорослих, і що знання та навички, отримані від реабілітологів різного профілю, суттєво збагачують методику і розширюють її можливості.