27 березня, 2015
Лікарські засоби біологічного походження. Безпечність під час медичного застосування
На межі XX і XXI століть досягнуто значних успіхів у створенні високоактивних синтетичних і напівсинтетичних речовин, з’явилися препарати моноклональних антитіл, розвиваються генно-інженерні підходи, у стадії інтенсивної розробки знаходяться технології персоніфікованого медикаментозного впливу на геном людини.
Відкриття Д. Уотсоном, Ф. Кріком та І. Франкліним 1953 р. ДНК і її генної структури сприяло виникненню в останній чверті XX століття біогенної інженерії, яка сьогодні здатна з ДНК окремого носія або її окремого фрагмента, який відповідає за конкретну ознаку, «вмонтовувати» в молекулу ДНК іншого організму, який після цього матиме бажані властивості реципієнта.
Класичним прикладом подібного «будівництва» є отримання в такий спосіб препаратів інсуліну людини, а також упровадження в останні роки біологічної терапії під час лікування ревматичних захворювань (застосування блокаторів фактора некрозу пухлин (ТNF) a – інфліксимаб) у разі неадекватної відповіді хворих на ревматоїдний артрит (РА) на терапію блокаторами TNFa або неможливості використання останніх (призначення препаратів другого ряду – абатацепту, ритуксимабу).