27 березня, 2015
Нові шляхи оптимізації лікування псоріатичного артриту
Псоріатичний артрит (ПсА) – досить поширене запальне захворювання суглобів, що асоціюється з псоріазом (ПС) і є переважно серонегативним (V. Wright et al., 1976). У різних регіонах світу на нього страждають від 0,3 до 1% населення (P. Maddison et al., 2004), хворі на ПсА становлять близько 7% від усіх хворих з артритами (D. Gladman et al., 2005). ПсА може спостерігатися у 6-42% пацієнтів з ПС (S. Lee et al., 2010).
За останніми даними (V. Chandran et al., 2009), захворювання має виражений генетичний компонент: серед родичів хворих першої лінії ПсА виникає в 30 разів частіше, ніж у загальній популяції. Наявність ПсА підвищує ризик смерті порівняно з популяційним на 59% у жінок і на 65% у чоловіків (D. Wong et al., 1997).
Основними причинами смерті є метаболічні порушення, що призводять до ураження судин серця і мозку, розвитку хронічної ниркової недостатності внаслідок амілоїдної нефропатії, хвороб дихальної системи, злоякісних новоутворень, та ускладнення проведеної терапії (наприклад, гемоцитопенії, печінкова недостатність). ПсА вражає осіб найбільш працездатного віку: початок захворювання найчастіше припадає на вік 20- 40 років (D. Gladman et al., 1998). Вже через 2 роки від початку ПсА 47% хворих мають принаймні одну кісткову ерозію (D. Kane et al., 2003), а через 10 років 55% хворих мають деформації понад 5 суглобів (D. Gladman et al., 1994).