Опыт клинического применения инсулина глюлизин у детей и подростков, страдающих сахарным диабетом 1 типа
Согласно оценкам Международной диабетической федерации (IDF) во всем мире число детей, страдающих сахарным диабетом (СД) 1 типа, составляет около 440 тыс., при этом ежегодно диагностируется 70 тыс. новых случаев заболевания. Согласно данным Европейской педиатрической ассоциации (EPA/UNEPSA) последние 10 лет характеризуются отчетливым ростом распространенности СД у детей. Это в первую очередь касается Скандинавских стран, Бельгии, Польши, России. В США СД 1 типа страдает один из 400-600 детей и подростков [1].
В США у лиц до 20-летнего возраста СД регистрируют в 0,26% случаев, в Англии у лиц до 16-летнего возраста – в 0,22%. В России пациенты в возрасте до 16 лет с СД 1 типа составляют 3-5% от общего числа больных СД [2]. Ежегодный прирост количества больных, нуждающихся в инсулинотерапии, составляет примерно 8-10% [3].
У детей выделяют два возрастных пика заболеваемости СД 1 типа. Один пик наблюдается в возрасте 10-12 лет, меньший возрастной пик приходится на 5-7 лет. В течение последних лет, особенно в регионах с высокой заболеваемостью (Финляндия, Швеция, Дания), отмечена тенденция к более высокой частоте заболевания среди детей очень раннего возраста (0-5 лет). В этих странах заболеваемость СД 1 типа приблизительно одинакова во всех возрастных группах: 0-5 лет, 6-10 лет, 10-15 лет. Рост числа заболевших СД 1 типа в возрасте до 5 лет отмечен также в других странах Европы [4].
Возможно, это обусловлено влиянием факторов внешней среды в пренатальном или раннем постнатальном периоде. Кроме того, в последние два десятилетия среди детей и подростков отмечается рост заболеваемости СД не только 1, но и 2 типа, основным фактором риска возникновения которого является ожирение. Эти больные во многих случаях (25-30%) также нуждаются в применении инсулинотерапии.
Полная версия статьи в формате .pdf »
СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ
Виникнення ротолицевого болю часто супроводжується супутніми захворюваннями, наприклад депресією. Попри те, що результати попередніх досліджень вказували на двоспрямовану кореляцію між ротолицевим болем і психологічними чинниками, дані деяких спостережень були суперечливими. Пропонуємо до вашої уваги огляд статті H. Anita et al. «The association between orofacial pain and depression: a systematic revie», опублікованої у виданні J Pain Res (2024 Feb 29; 17: 785‑796), присвяченої доказам зв’язку між ротолицевим болем і депресією. ...
За матеріалами курсу «Академія сімейного лікаря. Біль у грудній клітці. Алгоритм дій сімейного лікаря та скерування до профільного фахівця» (19‑20 березня 2024 р.) ...
Стрес, дистрес та тривожний розлад є складними процесами функціонування організму та психіки людини. Власне, стрес – це комплексна біологічна та психологічна реакція організму людини на зовнішні або внутрішні подразники, які порушують його гомеостаз і потребують певної адаптації або реакції [1]. Однак за надмірної інтенсивності чи тривалості він перетворюється на дистрес – негативний стан, що призводить до виснаження організму та розвитку патологічних станів ...
Майже всі психотерапевти, навіть психоаналітики, у своїй практиці змушені (і професійно зобов’язані) тією чи іншою мірою вдаватися до когнітивної психотерапії. Назву методу, як і загальні принципи, вперше сформулював американський психотерапевт, професор психіатрії Пенсільванського університету, творець когнітивної психотерапії, одного з методів сучасного когнітивно-біхевіорального напряму в психотерапії Aaron Temkin Beck, який використовував свій підхід у лікуванні депресії. Суть методу полягає у зміні світосприйняття та світоглядних установок пацієнта через роз’яснення помилок (адресація до логіки мислення). У первісному вигляді метод виявився не надто ефективним. Однак його поєднання з поведінковими, емоційними та тілесними практиками у загальному підсумку сприяло позитивному результату. Труднощі, що виникають у процесі когнітивної психотерапії, лежать як у суб’єктивній площині професійної недосконалості лікаря (зокрема, невмінні переконати свого пацієнта у зміненні помилкової точки зору), так і в об’єктивній – у банальному спротиві пацієнта зміні власного мислення. Актуальність цієї теми є очевидною і дискусія всіляко вітається. ...