Профілактика йододефіцитних захворювань у дітей

27.03.2015

Дефіцит йоду є важливою медико-соціальною проблемою в багатьох країнах світу. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я патологічні стани, що викликані дефіцитом йоду, займають третє місце у списку 38 найбільш поширених неінфекційних захворювань людини. Як вважають фахівці ВООЗ, третина населення Землі входить до так званої групи ризику та є потенційним об’єктом для розвитку йододефіцитних захворювань (ЙДЗ).

Н.Б. ЗелінськаМайже мільярд мешканців планети мають клінічні прояви ЙДЗ: принаймні 750 млн страждають на зоб, щонайменш 6 млн мають крайній ступінь йодної недостатності – кретинізм, але це лише верхівка айсберга. Збільшення кількості мертвонароджених немовлят, передчасне переривання вагітності, безпліддя, глухота і косоокість новонароджених, затримка фізичного, статевого та інтелектуального розвитку дітей, зростання показників серцево-судинних захворювань – далеко не повний перелік негативного впливу «прихованого голоду» на людину.
Загальнонаціональне дослідження вживання населенням харчових мікронутрієнтів, проведене у 2002 р. за підтримки Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ), довело актуальність проблеми йодного дефіциту для всієї території України.
26 вересня 2002 р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №1418 «Про затвердження Державної програми профілактики йодної недостатності у населення України на 2002-2005 роки». На жаль, основні положення цього документа так і не були втіленні в життя, а нова програма досі не розроблена.
Крім відсутності нормативно-правової бази для створення державної системи масової йодної профілактики, перешкодами на шляху реалізації в Україні профілактичних заходів став низький рівень інформованості населення та широкого кола медичних працівників з питань поширеності йодного дефіциту в країні та тих негативних наслідків, до яких він призводить.
Так, наприкінці 2007 р. Всесвітня організація охорони здоров’я спільно із Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) та Міжнародною радою з контролю за йододефіцитними захворюваннями (МРКЙДЗ) підвели підсумки перших двох десятиріч активних дій світової спільноти щодо подолання йодного дефіциту. Було констатовано значний прогрес та суттєві досягнення у цьому напрямі. Вживання йодованої солі у світі зросло з 20% на початку 90-х років минулого століття до 70% наприкінці 2007 р. 120 країн світу прийняли на законодавчому рівні рішення щодо загального йодування солі. 34 країни світу повністю подолали наслідки йодного дефіциту (більше 90% населення цих країн вживають виключно йодовану сіль). Ще 28 держав наближаються до цього показника. На жаль, Україна потрапила до числа п’яти країн із найнижчим рівнем вирішення цієї проблеми (поряд з Пакистаном, Гамбією, Гвінеєю-Бісау та Гаїті). За даними ЮНІСЕФ, лише 18% наших співвітчизників використовують із профілактичною метою йодовану сіль. Це найгірший показник у Європі.

Етіологія йододефіцитних захворювань
Йодний дефіцит безпосередньо пов’язаний з харчуванням населення. Добова норма йоду, необхідна для синтезу достатньої кількості тиреоїдних гормонів, має надходити з продуктами харчування та питною водою щодня, оскільки інтратиреоїдні запаси йоду обмежені, а інших фізіологічних механізмів його накопичення в організмі людини не існує (табл. 1).
Дефіцит цього мікроелемента в ґрунті та воді майже на всій території України призводить до низького вмісту йоду в продуктах рослинного та тваринного походження. Лише морепродукти мають у своєму складі кількість йоду, яка у разі постійного їх вживання здатна забезпечити потребу людини. Результати опитувань, які проводилися під час епідеміологічних досліджень дефіциту мікронутрієнтів, продемонстрували, що тільки 2-3% населення нашої країни щодня залучають до свого раціону рибу, морську капусту та інші морепродукти, ще 7-8% родин вживають їх 3-4 рази на тиждень. В абсолютній більшості випадків ці багаті на йод продукти харчування потрапляють до столу не частіше 1-2 разів на тиждень або навіть декілька разів на місяць. Більш ніж третина дітей (34%) з різних причин (відсутність грошей, харчові звички тощо) зовсім не вживають морепродуктів. Раціон обстежених дітей складається переважно з продуктів рослинного та тваринного походження, які виробляються в регіонах проживання. Таке харчування за орієнтовними дієтлогічними розрахунками здатне забезпечити надходження в організм дитини в середньому 50-70 мкг йоду на добу, що значно менше нормативів, рекомендованих ВООЗ.
Використання йодованої солі вважається найбільш ефективним серед різноманітних засобів масової йодної профілактики. Сіль – продукт харчування, який вживається майже усім населенням Землі щоденно в приблизно однаковій кількості. Технології її йодування досить надійні та недорогі. Тому більш ніж 120 країн світу обрали саме йодування солі як національну стратегію подолання йодного дефіциту. Україна – найбільший в Європі виробник йодованої солі, майже 2/3 якої експортується в інші країни, але для українського споживача придбання цього продукту харчування залишається предметом вільного вибору.
Під час проведення анкетування сімей було встановлено, що рівень споживання йодованої солі коливається в досить широких межах у різних регіонах, але в більшості випадків не перевищує 25% серед міського населення. Сільське населення цей профілактичний продукт майже не вживає, посилаючись на певні харчові звички. Існує значна залежність частоти вживання йодованої солі населенням від її наявності чи відсутності в найближчих торгівельних закладах. Вибір на користь йодованої солі лише в незначній кількості родин можна вважати цілком свідомим. Майже не використовується йодована сіль у закладах громадського харчування, у тому числі в навчальних та лікувальних закладах.
Відомо, що за критеріями ВООЗ/ МРКЙДЗ для усунення ЙДЗ необхідно, щоб йодована сіль доходила до всього населення та її використовували для приготування їжі не менш ніж в 90% сімей. Частота вживання йодованої солі населенням України на рівні біля 20% не дає можливості розраховувати на її суттєвий вплив на профілактику йододефіцитних захворювань у країні.

Спектр йододефіцитних захворювань
Йододефіцитні захворювання (ЙДЗ) – патологічні стани, що розвиваються в популяції внаслідок йодного дефіциту, виникненню яких можна повністю запобігти за умови адекватного споживання йоду.
Спектр ЙДЗ надзвичайно широкий (табл. 2). Для плода і немовляти це висока перинатальна смертність, вроджені вади розвитку, вроджений гіпотиреоз, ендемічний неврологічний кретинізм (поєднання розумової відсталості, карликовості, глухонімоти і косоокості). У дітей і підлітків дефіцит йоду спричиняє затримку фізичного розвитку, погіршення інтелектуальних здібностей, труднощі під час навчання в школі, юнацький гіпотиреоз, високу захворюваність і схильність до хронічних захворювань, у дівчат-підлітків – порушення в становленні репродуктивної системи.
Частота і виразність проявів дефіциту йоду залежить від ступеня його важкості, який у різних країнах і навіть окремих регіонах країни може коливатися від незначного до важкого, в останньому випадку розвивається вроджений гіпотиреоз у 7,5-13,3% немовлят, а в 0,3-13% дітей – кретинізм.

Йодний дефіцит та щитовидна залоза
Тиреоїдна патологія посідає провідне місце у структурі ендокринологічних захворювань у дітей, значно випередивши цукровий діабет та інші ендокринні розлади (рис. 1). Абсолютна першість належить дифузному зобу, який зареєстрований більш ніж у 500 тис. дітей України і становить 66,6% від усієї ендокринної патології.
Висока частота тиреоїдної патології залежить від багатьох причин. До них відносять природний дефіцит йоду, техногенне забруднення довкілля тощо. Крім того, збільшення кількості хворих із встановленими захворюваннями щитовидної залози (ЩЗ) відбулося в результаті цілеспрямованого їх пошуку після Чорнобильської катастрофи та зумовлене покращанням діагностичних можливостей.
Реальна поширеність захворювань ЩЗ значно перевищує дані офіційної статистики, оскільки остання головним чином відображає лише кількість хворих, які звернулися по допомогу до ендокринолога, у перерахуванні на загальну кількість дитячого населення. Оскільки у дітей в абсолютній більшості випадків має місце дифузний нетоксичний зоб, симптоми захворювання можуть бути відсутніми або залишатися непоміченими протягом тривалого часу, що зумовлює його пізню діагностику та обмежує ефективність профілактичних та лікувальних заходів. Певну негативну роль у цьому процесі відіграє недостатня кількість дитячих ендокринологів та обмеженість доступу населення до кваліфікованої медичної допомоги в сільській місцевості.
Проведенні останнім часом скринінгові дослідження загальнонаціонального масштабу та в межах окремих регіонів України продемонстрували вкрай високу поширеність дифузного зобу серед дітей шкільного віку (від 5,5 до 65% в окремих регіонах). Більшість дослідників збігаються у думці, що в Україні майже не існує регіонів, де б зоб носив спорадичний характер. Такий стан зумовлює необхідність проведення масових профілактичних заходів, особливо в групах підвищеного ризику (діти, підлітки, вагітні та матері, які годують груддю). Заходи первинної та вторинної профілактики, а також лікування початкових змін при дифузному нетоксичному зобі є досить простими та доступними. Це поряд із високою частотою тиреоїдної патології пояснює необхідність активної участі в її профілактиці та лікуванні педіатрів і лікарів загальної практики – сімейних лікарів.
Біологічна роль йоду. Головне призначення йоду – використання для утворення гормонів ЩЗ, тому 80% (15-20 мг) усього йоду, що знаходиться в організмі, міститься саме в ній. ЩЗ відіграє надзвичайно важливу роль у становленні фізичного і розумового розвитку дитини. Протягом всього життя людини тиреоїдні гормони (ТГ) підтримують адекватний рівень обмінних процесів, інтелектуальну активність, нормальний рівень фізичної активності, регулюють функціональний стан різних органів і систем, в першу чергу серцево-судинної, кровотворної (активують еритропоез), імунної та ін. У внутрішньоутробному періоді ТГ забезпечують процес ембріогенезу, розвиток внутрішніх органів і систем, формування та дозрівання ЦНС, реалізацію генотипу у фенотип; у дитячому і підлітковому віці сприяють подальшому нормальному дозріванню органів та систем, у т.ч. ЦНС, росту і фізичному розвитку, становленню репродуктивної системи.
Механізми формування зоба. Головним етіологічним фактором, як уже зазначалося раніше, визнається тривалий йодний дефіцит. Саме нестача йоду призводить до зменшення синтезу ТГ, необхідним субстратом яких є цей мікроелемент. Для підтримування тиреоїдного синтезу на стабільно задовільному рівні щодня в організм повинна надходити достатня кількість йоду, потреба в якому залежить від віку та функціонального стану людини. Внаслідок зменшення рівня ТГ у крові підвищується синтез гіпофізом тиреотропного гормону. Це призводить до гіпертрофії та гіперплазії тиреоцитів зі збільшенням розмірів ЩЗ і ії гормональної активності для забезпечення еутиреозу.
Отже, формування зоба на початкових етапах виникнення тиреоїдної патології за умов існування йодного дефіциту слід розглядати як прояв компенсаторної реакції.
Збільшення розмірів ЩЗ дозволяє протягом досить тривалого часу підтримувати еутиреоз. З часом відбувається виснаження механізмів компенсації, що призводить до патологічних змін у ЩЗ (гіпотиреозу, вузлового зоба, функціональної автономії тощо).
Дифузний еутиреоїдний зоб найчастіше спостерігається в дитячому віці. І саме на цьому етапі є найбільш ефективним проведення профілактичних та лікувальних заходів, що може призвести до зворотного розвитку патологічного процесу.
Фактори навколишнього середовища. Крім прямого дефіциту йоду, існують різноманітні фактори, що спричиняють його відносну недостатність, навіть за адекватного надходження цього мікроелемента в організм людини.
Збільшує дефіцит йоду надлишок таких мікроелементів, як кальцій, магній (зв’язуються з йодом), фтор, хлор, бром, марганець. Негативно впливає на засвоєння йоду дефіцит цинку, селену та кобальту. Для України характерний високий вміст в ґрунті марганцю, низький вміст цинку, кобальту та селену. В багатьох регіонах України населення вживає воду високої мінералізації та жорсткості. Для зменшення ступеня негативного впливу високої концентрації сполук кальцію слід використовувати в харчуванні пом’якшену та очищену воду.
Хлор є більш активним галогеном, ніж йод, і погіршує використання йоду для синтезу ТГ. Тому є небажаним уживання хлорованої води з водопровідної мережі без попереднього відстоювання та кип’ятіння.
Крім того, недостатнє надходження йоду в організм залежить від самої людини, її способу життя. Зокрема погіршують транспорт йоду до ЩЗ дефіцит білкового харчування, у т.ч. виражена гіпокалорійна дієта.
Тіоціонати та ціаноглюкозиди містяться в деяких рослинах (білокачанна капуста, ріпа, соя, кукурудза), за надмірного вживання яких може виникати погіршення тиреоїдної функції.
Відомо, що тютюновий дим вдвічі підвищує частоту зоба в курців та їх оточуючих, також у дітей, особливо за умови йодного дефіциту.
Існують природні струмогени (гумінові речовини, вугілля, сланці, нафта), компоненти яких зазвичай потрапляють в організм із рослинною їжею. За умови активної діяльності людини в навколишнім середовищі різко зростає рівень цих природних струмогенних факторів (під час промислової розробки родовищ цих речовин та їхньої переробки, а також у ході виробничого процесу і подальшого використання готової продукції).
Погіршує функціональний стан ЩЗ широке використання мінеральних добрив, пестицидів, гербіцидів.

Йодний дефіцит та інтелектуальний розвиток дитини
Велика кількість досліджень, проведених у різних країнах світу, показала, що більш ніж 2/3 дітей, які проживають у регіонах з вираженим, помірним і навіть легким дефіцитом йоду у навколишньому середовищі, мають відхилення за тими або іншими показниками інтелектуального розвитку. У таких дітей коефіцієнт IQ на 10-15% нижче, ніж у їх однолітків, які проживають у місцевостях з достатнім забезпеченням йодом. Крім того, на територіях, де не проводиться йодна профілактика, кожне наступне покоління має коефіцієнт IQ на 10-15 пунктів нижчий, ніж попередній. Це означає, що майже на 20% стає більше дітей, яким важко навчатися в школі, засвоювати нові знання і навички. Це відбивається на рівні економічного та політичного розвитку країн, призводить до наукового і технічного відставання цілих націй.
За даними Л.А. Щеплягиної (2002), у дітей, які проживають у регіонах з помірним дефіцитом йоду на 56% ослаблена увага (навіть у тих, які добре навчаються в школі), на 30% знижене сприйняття інформації, на 20% – темп розумової діяльності, на 17% – процеси тонкої моторики.

Критерії існування йодного дефіциту
Йодний дефіцит – проблема суспільна. В окремого індивіда можна констатувати наявність тих чи інших проявів йододефіцитних захворювань (зоба, неврологічних порушень, гіпотиреозу тощо). Для встановлення наявності йодного дефіциту в регіоні та оцінки ступеня його важкості необхідним є проведення епідеміологічних досліджень, які виконуються за певними міжнародними стандартами.
Критерії визначення ступеня дефіциту йоду в регіоні були затверджені ВООЗ, ЮНІСЕФ та МРКЙДЗ (табл. 3) і використовуються сьогодні в епідеміологічних дослідженнях, а також для контролю за ефективністю профілактичних заходів з ліквідації дефіциту йоду.

Визначення розмірів щитовидної залози
Традиційними способами визначення розмірів ЩЗ є огляд та пальпація. Ці методи не втратили своєї актуальності завдяки простоті та доступності. Термін «зоб» використовується стосовно ЩЗ, кожна з часток якої має розмір, що перебільшує розмір дистальної фаланги великого пальця руки пацієнта. Для оцінки отриманих результатів ВООЗ рекомендує користуватися класифікацією, дещо спрощеною порівняно з попередніми (табл. 4).
Такий спосіб визначення розмірів ЩЗ носить значною мірою суб’єктивний характер і має велику вірогідність помилки.
При обстеженні ЩЗ у дітей більш точним є сонографічне визначення її об’єму.
Об’єм кожної частки ЩЗ розраховують за формулою:
V (мл) = 0,479 × глибина (см) × ширина (см) × довжина (см).
Об’єм ЩЗ складається з суми об’ємів двох часток. Розміри перешийка при цьому не враховують.
Нормальний об’єм ЩЗ залежить від площі поверхні тіла (ППТ, м2), яка визначається за номограмою або розраховується за формулою:
ППТ(м2)=W0,425×H0,725×71,84×10-4, де W – маса тіла, кг; H – довжина тіла, см.
Результати співвідносяться з нормативними даними ВООЗ (2001), які затвердженні для використання в Україні Протоколом надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «дитяча ендокринологія». Однак слід зазначити, що наприкінці 2007 р. ВООЗ/МРКЙДЗ/ ЮНІСЕФ затвердили нові більш жорсткі нормативи максимального об’єму ЩЗ, які також наведені в таблиці 5.
Визначення рівня йодурії. Більша частина йоду, який надходить в організм людини, виділяється із сечею. Його екскреція є надійним показником надходження цього мікроелемента з їжею. В окремих осіб кількість йоду, що виділяється із сечею, може змінюватися день у день або навіть протягом доби. Такі тенденції нівелюються під час масових досліджень, що дає змогу провести адекватну оцінку вживання йоду населенням. Визначення рівня йодурії є винятково епідеміологічним показником і для індивідуальної діагностики йододефіцитних захворювань не використовується.

Профілактика йододефіцитних захворювань у дітей
Профілактика йододефіцитних захворювань у дітей повинна розпочинатися антенатально, оскільки від стану йодного забезпечення майбутньої матері залежить адекватне формування нервової системи плода, інтелектуальних здібностей майбутньої дитини, структура та функціональний стан ЩЗ новонародженого. Ідеальним є початок йодної профілактики ще на етапі планування вагітності.
Методи йодної профілактики. Існують три основних види йодної профілактики: масова, індивідуальна і групова.
Найбільш ефективною є постійна масова («німа») профілактика. Вона полягає у тому, що все населення країни постійно використовує йодовану сіль як джерело йоду. Саме йодування всієї солі, яка використовується у харчуванні людей і домашніх сільськогосподарських тварин, за рекомендацією ВООЗ, МРКЙДЗ, ЮНІСЕФ є головним методом профілактики дефіциту йоду у населення.
Перевага надається саме йодованій солі через те, що вона є доступним, безпечним, дешевим для всіх продуктом, що споживається повсюдно, усіма категоріями населення протягом цілого року в однаковій кількості. Для досягнення профілактичного ефекту йодованої солі вживають стільки ж, як і звичайної, оскільки при регулярному її використанні в організм надходить фізіологічно необхідна кількість йоду, без ризику його передозування. Крім того, важливим є можливість контролю з боку держави за якістю солі та вмістом у ній йоду.
Міжнародний досвід свідчить, що для проведення масової профілактики необхідним є загальне йодування солі в країні, що вимагає прийняття відповідних законодавчих актів. Спорадичне використання солі в окремих сім’ях не дає відчутного профілактичного ефекту в масштабах популяції. Причини низької ефективності застосування йодованої солі в окремих сім’ях з метою профілактики йододефіцитних захворювань полягає в сучасних тенденціях широкого вживання промислово вироблених продуктів харчування (ковбас, напівфабрикатів, кондитерських виробів тощо). Оскільки харчова промисловість та заклади громадського харчування користуються головним чином нейодованою сіллю, дитина протягом доби отримує не більше 3-4 г йодованої солі і переважно вдома. З урахуванням втрат при її зберіганні та приготуванні їжі, з такою дотацією до організму дитини надходить менше 45-65 мкг йоду, що в умовах йодного дефіциту є недостатнім.
У країнах, де не проводиться масова йодна профілактика, виникає необхідність у проведенні групової та індивідуальної профілактики найбільш уразливим категоріям населення – дітям, підліткам, вагітним та жінкам, які годують груддю. Групова профілактика проводиться в організованих колективах (у школах, дитячих садках, різних навчальних закладах), а індивідуальна – так званому «неорганізованому населенню». До розряду останніх можна віднести вагітних і жінок, які годують груддю, новонароджених і маленьких дітей, а також дітей, які навчаються і виховуються в домашніх умовах. Для групової та індивідуальної профілактики краще використовувати точно дозовані лікарські препарати калію йодиду у вікових дозуваннях, що містять відповідно 100 та 200 мкг йоду, наприклад Йодомарин 100 або Йодомарин 200.
При застосуванні лікарських препаратів у вищеназваних групах ризику рекомендовано такі дози:
· діти раннього та дошкільного віку – 50-100 мкг йоду на добу, наприклад від 1/2 до 1 таблетки Йодомарину 100;
· діти молодшого шкільного віку (6-12 років) – 100 мкг йоду на добу, наприклад 1 таблетка Йодомарину 100 або 1/2 таблетки Йодомарину 200;
· діти віком за 12 років і підлітки – 200 мкг йоду на добу, наприклад 1 таблетка Йодомарину 200 або 2 таблетки Йодомарину 100;
· вагітні та жінки, які вигодовують груддю – 200 мкг йоду на добу, наприклад 1 таблетка Йодомарину 200 або 2 таблетки Йодомарину 100.
Після народження дитини проведення профілактичних заходів залежить від характеру вигодовування. У разі грудного вигодовування, що є ідеальним на першому році життя, проводиться йодна профілактика матері-годувальниці. У молозиві у перші дні після пологів міститься в середньому 8-40 мкг% йоду, на 5-й день – 2-3 мкг%. У подальшому вміст цього мікроелемента залежить від йодного забезпечення матері.
При штучному вигодовуванні слід звертати увагу на кількість йоду в адаптованих сумішах. Оптимальним є вміст йоду для доношених дітей – до 10 мкг/дл, а для недоношених – до 20 мкг/дл суміші.
Слід зазначити, що фізіологічним є вживання відповідної добової дози йоду щоденно! «Сезонних ритмів» в йодній профілактиці, на відміну від прийому багатьох вітамінних комплексів, не існує. Навпаки, соціологічні дослідження демонструють навіть зниження вживання морепродуктів улітку, а рослинна та тваринна їжа, як уже зазначалося раніше, не здатна забезпечити надходження в організм добової дози йоду.
Припинення йодної профілактики, масової чи індивідуальної, призводить до швидкого відновлення йодного дефіциту та зростання кількості ЙДЗ.
Неприпустимо використовувати для йодної профілактики біологічно активні добавки, які не мають чітко визначеної і головне – контрольованої кількості йоду у своєму складі, і у разі їх вживання людина, особливо дитина, може отримувати або недостатню, або надмірну дозу йоду, що в обох випадках є нефізіологічним і небезпечним. У 2002 р. Науковий комітет з харчування Європейської комісії здоров’я та захисту споживача опублікував висновок, згідно з яким «вживання збагачених йодом препаратів морських водоростей, особливо висушених продуктів, може спричинити небезпечне надмірне надходження йоду» з ризиком виникнення порушення функції ЩЗ.
Йодна профілактика в регіонах із високим антропогенним забрудненням оточуючого середовища проводиться на загальних засадах.
Передозування йоду, як і його дефіцит, спричиняє виникнення цілого ряду патологічних станів, у т.ч. порушення функції ЩЗ (табл. 6).
Ні в якому разі не можна використовувати для профілактики та лікування ЙДЗ спиртовий розчин йоду, який призначений для зовнішнього застосування та має надвисоку концентрацію йоду.
У разі прийому високих доз йоду може виникнути гостре отруєння – йодизм. Для нього характерні специфічний запах із рота, зміна кольору слизових оболонок, спрага, блювання жовтуватими або синіми масами, пронос, слабкість, запаморочення, субфебрильна температура. Може виникнути асептичне запалення слизових оболонок: ринорея, кон’юнктивіт, гнійничкові висипи, слинотеча тощо. Невідкладна допомога: дати випити водний розчин крохмалю або муки, промити шлунок тіосульфатом натрію.
Йодіндукований тиреотоксикоз (ЙІТ) – тиреотоксикоз, виникненню якого сприяє надмірне надходження йоду в організм. Згідно з класифікацією ВООЗ/МРКЙДЗ ЙІТ віднесений до йододефіцитних захворювань. Виникає ЙІТ переважно у людей похилого віку, особливо на тлі вузлового (багатовузлового) зоба, а також прихованого (субклінічного) тиреотоксикозу. В умовах хронічного йодного дефіциту отримання профілактичних доз йоду спочатку сприймається організмом як надмірна його кількість з подальшою адаптацією і зменшенням частоти ЙІТ в межах популяції. У людей молодшого віку та підлітків такі випадки є поодинокими, у дітей – майже не зустрічаються. Тому для запобігання виникненню цієї патології у дорослому віці необхідна своєчасна йодна профілактика з дитинства.
Йод і автоімунний тиреоїдит. Вживання йодованої солі та препаратів калію йодиду у фізіологічній дозі не спричиняє виникнення або прогресування існуючого автоімунного тиреоїдиту, що було доведено численними науковими дослідженнями впродовж останніх років.
Протипоказаннями до проведення індивідуальної та групової, а не масової, йодної профілактики є тиреотоксикоз різного ґенезу та індивідуальна непереносимість препаратів йоду, яка зустрічається вкрай рідко.
Для подолання йодного дефіциту в масштабах популяції необхідні спільні зусилля громадськості, влади та фахівців. Безумовно, роль у цьому процесі медичних працівників важко переоцінити. Лікарі різних спеціальностей мають усвідомити, що йодний дефіцит притаманний Україні в цілому, а не окремим її регіонам, як вважалося раніше. Дифузний нетоксичний зоб, порушення фізичного, інтелектуального та статевого розвитку дітей, передчасне переривання вагітності, народження неповноцінних малюків, висока поширеність вузлових форм зоба, гіпотиреозу, раку ЩЗ у дорослого населення – лише частина його наслідків. Для подолання цього негативного явища необхідна постійна йодна профілактика, особливо в періоди напруженого функціонування ЩЗ – дитинство, статеве дозрівання, вагітність та годування груддю.

Література
1. Герасимов Г.А. Всеобщее йодирование пищевой поваренной соли для профилактики йододефицитных заболеваний: преимущества значительно превышают риск. // Проблемы эндокринологии. – 2001. – №3. – С. 22-26.
2. Етичні аспекти профілактики йодозалежних захворювань: Круглий стіл RT3. – Матеріали ІІІ Національного конгресу з біoетики. – Київ, 2007.
3. Звіт «Про національне дослідження вживання населенням харчових мікронутрієнтів» – К.: «Прем’єр Медіа», 2004. – 64 с.
4. Зелінська Н.Б., Резнікова А.Л., Маменко М.Є., Єрохіна О.І. Зоб у дітей; клініка, диференційна діагностика, лікування (Методичні рекомендації) // Сучасна педіатрія. – 2006. – № 1 (10). – С. 57-66.
5. Йододефіцитні захворювання: Практичний посібник/ В.І. Паньків. – Київ: 2003. – 72 с.
6. Протокол надання допомоги дітям, хворим на зоб простий нетоксичний (ендемічний і спорадичний): Наказ МОЗ України № 254 від 27.04.2006.
7. Тронько Н.Д., Герасимов Г.А., Кравченко В.И. Все, что вы хотели бы знать о йододефицитных заболеваниях и йодированной соли (информация в вопросах и ответах для практикующих врачей). – К., 2004. – 40 с.
8. Фадеев В.В., Мельниченко Г.А. Гипотиреоз: Руководство для врачей – М.: РКИ Северо пресс, 2002 – 216 с.
9. Л.А. Щеплягина, Н.Д. Макулова, О.Н. Маслова. Йод и интеллектуальное развитие ребенка // Русский медицинский журнал. – 2002. – Т. 10, № 7.
10. Эндокринология (Ред. Н. Лавин). Пер. с англ. – М.: Практика, 1999. – 1128 с.
11. Burgi H., and M.B. Zimmermann, ’Salt as a Carrier of Iodine in Iodine Deficient Areas’, Schweizer Monatsschrift Zahnmedizin, vol. 115, no. 8, 2005, pp. 648-650.
12. Delange F., ’What Do We Call a Goiter?’, European Journal of Endocrinology, vol. 140, 1999, pp. 486-488.
13. Delange, F., et al., ’World Status of Monitoring Iodine Deficiency Disorders Control Programs’, Thyroid, vol. 12, no. 10, 2002, pp. 915-924.
14. Dunn J.T., ’Endemic Goiter and Cretinism: An update on iodine status’, Journal of Pediatric Endocrinology & Metabolism, vol. 14, suppl. 6, 2001, pp. 1469-1473.
15. Report of the 12th International Thyroid Congress (by Henneman G.) // Thyroid International. – 2001. – № 1-2. – Р. 1-20.
16. United Nations Children’s Fund, Progress for Children: A World Fit for Children statistical review, Number 6, UNICEF, New York, 2007.
17. United Nations Children’s Fund, The Roadmap towards Achievement of Sustainable Elimination of Iodine Deficiency – Operational Guidance: 2005 and beyond, UNICEF, New York, 2005.
18. United Nations Children’s Fund, The World Summit for the Children: World declaration on the survival, protection and development of children, UNICEF, New York, 1990.
19. WHO, UNICEF, and ICCIDD. Assessment of the Iodine Deficiency Disorders and monitoring their elimination. // Geneva: WHO, WHO/Euro/NUT/ – 2001 – P. 1-107.
20. WHO, UNICEF, and ICCIDD. Assessment of the Iodine Deficiency Disorders and monitoring their elimination. Third edition.// Geneva: WHO, WHO/Euro/NUT/ – 2007 – P. 1-98.
21. Zimmermann M.B. et al. New reference values for thyroid volume by ultrasound in iodine-sufficient schoolchildren: a World Health Organization/Nutrition for Health and Development Iodine Deficiency Study Group Report. American Journal of Clinical Nutrition, 2004, 79:231-237.
22. Zimmermann M.B., Molinari L., Spehl M., Weidinger-Toth J., Podoba J., Hess S., Delange F. Updated Provisional WHO/ICCIDD Reference Values for Sonographic Thyroid Volume in Iodine-Replete School-age Children. // IDD Newsletter. – 2001. – Vol. 17. – N1. – P. 12.
23. Zimmermann, Michael B., ’Assessing Iodine Status and Monitoring Progress of Iodized Salt Programs’, Journal of Nutrition, vol. 134, 2004, pp. 1673-1677.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ

21.04.2024 Пульмонологія та оториноларингологія Терапія та сімейна медицина Лікування туберкульозу в Програмі медичних гарантій

24 березня – ​Всесвітній день боротьби з туберкульозом. За даними Електронної системи охорони здоров'я (ЕСОЗ), у 2023 році в Україні 98 773 пацієнти мали встановлений діагноз туберкульозу (ТБ), 22 379 пацієнтам діагноз ТБ було встановлено вперше. ...

21.04.2024 Пульмонологія та оториноларингологія Терапія та сімейна медицина Медицина України та світу: основи, реалії та стратегічні перспективи

У Львові 13-15 грудня 2023 року відбувся міжнародний медичний форум (ММФ) «Медицина України та світу: основи, реалії та стратегічні перспективи», присвячений 150-річчю Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ), 125-річчю Лікарської комісії НТШ (ЛК НТШ), а також 25-річчю кафедри та центру клінічної імунології та алергології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. На заключному засіданні після обговорення учасниками заходу були прийняті положення резолюції ММФ....

21.04.2024 Алергія та імунологія Пульмонологія та оториноларингологія Терапія та сімейна медицина Ехінацея Композитум С – ​багатокомпонентна дія на імунну систему

Організм людини – ​це складна жива система, функціонування якої визначається безліччю змінних і задіює величезну кількість механізмів. Зовнішні і внутрішні чинники здатні порушувати регуляцію її діяльності. Однак є механізми, які допомагають ефективно усувати «поломки» в організмі і нормалізувати його стан. Така здатність має назву біорегуляції. Основою біорегуляційної медицини є комплексні біорегуляційні препарати, серед яких одним із найвідоміших є Ехінацея Композитум С. ...

21.04.2024 Пульмонологія та оториноларингологія Терапія та сімейна медицина Чому пацієнти з хронічною кропив’янкою часто залишаються недолікованими і як виправити ситуацію?

Хронічна кропив’янка (ХК) – ​це захворювання шкіри, яке характеризується повторюваною появою пухирів або уртикарних висипань з ангіоневротичним набряком (АНН) або без нього протягом понад 6 тиж [1, 2]. Це складно прогнозоване виснажливе захворювання виявляє виражений негативний вплив на якість життя пацієнтів [1]. ХК може знижувати продуктивність праці [3], порушувати сон і повсякденну активність [4], а також значуще підвищувати рівень тривоги та психологічного дистресу [5-7]. Крім того, непередбачуваний характер АНН, пов’язаного з ХК, який характеризується раптовим набряком дерми, підшкірної клітковини або підслизової оболонки, може супроводжуватися страхом пережити епізод, що загрожує життю [8]. Викликає тривогу й те, що АНН спостерігають приблизно в 40% пацієнтів із кропив’янкою [9], а поєднання АНН і пухирів – ​у 67% пацієнтів [8]. Незважаючи на те що настанови Європейської академії алергології та клінічної імунології (The European Academy of Allergy and Clinical Immunology – ​EAACI), Глобальної європейської спілки алергії та астми (Global Allergy and Asthma European Network – ​GA2LEN), Європейського дерматологічного форуму (The European Dermatology Forum – ​EDF) і Всесвітньої алергологічної організації (WAO) – ​EAACI/GA2LEN/EDF/WAO щодо лікування кропив’янки рекомендують використовувати специфічний алгоритм ескалації лікування до досягнення повного контролю симптомів, в умовах реальної клінічної практики значна частка пацієнтів із ХК залишаються недолікованими. ...