27 березня, 2015
Вплив препарату Спірива на клінічні симптоми та частоту загострень хронічного обструктивного захворювання легень
На сучасному етапі хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) – це
надзвичайно поширена патологія, показники смертності від якої продовжують
невпинно зростати.
Згідно
з наявними даними, на сьогодні поширеність ХОЗЛ серед дорослого населення
становить 5-9%. Патологія є частою причиною звернень до лікаря, госпіталізації
до стаціонару та відділення інтенсивної терапії. Смертність від ХОЗЛ займає 4-е
місце серед усіх причин смерті в загальній популяції.
Останніми роками розроблено міжнародні рекомендації з діагностики, лікування та
профілактики цього захворювання (GOLD). ХОЗЛ – захворювання, яке
характеризується не повністю зворотною бронхіальною обструкцією і потребує
лікування. Обмеження повітряного потоку за ХОЗЛ, як правило, прогресує і
пов’язане з характерною для цієї патології запальною відповіддю дихальних шляхів
на шкідливі частинки і гази, які частіше утворюються під час куріння.
Порушення бронхіальної прохідності за ХОЗЛ складається зі зворотного і
незворотного компонентів. Зворотний компонент формується зі спазму
непосмугованих м’язів, запального набряку слизової оболонки бронхів і
гіперсекреції слизу, що виникають під дією підвищеного тонусу блукаючого нерва і
недостатньої b-адренорецепції бронхіальної стінки. Клінічно це проявляється
кашлем, відходженням мокротиння і задишкою, не пов’язаними із пошкодженням інших
органів і систем.
Основу сучасної терапії ХОЗЛ становлять бронхолітики (холінолітики, b2-агоністи
і метилксантини), ефективність яких у терапії ХОЗЛ доведено результатами
багатоцентрових подвійних сліпих плацебо контрольованих досліджень. Однак
застосування бронхолітиків може призводити до виникнення небажаних ефектів з
боку серцево-судинної системи: ці препарати мають аритмогенну і позитивну
хронотропну дію, можуть погіршувати кровопостачання міокарда, провокуючи ішемію.
Зазначені ефекти частіше розвиваються у відповідь на терапію метилксантинами і
b2-агоністами. Холінолітики за впливом на серцево-судинну систему більш
безпечні. Одним із найефективніших із тих, що використовують для тривалого
лікування хворих на ХОЗЛ, є тіотропію бромід (Спірива). Цей препарат блокує
переважно М1- і М3-холінорецептори і є першим холінолітиком тривалої дії,
призначеним для тривалого лікування ХОЗЛ стабільного перебігу.
Тіотропію бромід характеризується такими ефектами:
– бронходилатацією – зниженням тонусу непосмугованих м’язів дихальних шляхів, що
супроводжується підвищенням об’єму форсованого видиху за 1 секунду;
– підвищенням витривалості до фізичного навантаження;
– підвищенням мукоциліарного кліренсу;
– зменшенням запалення внаслідок пригнічення хемотаксичної активності клітин
запалення.
Вважаємо за необхідне поділитися досвідом застосування тіотропію броміду
(Спіриви) протягом 3 років під час комплексної терапії хворого на ХОЗЛ ІІІ
ступеня тяжкості.
Хворого Д. 1941 р. н. було госпіталізовано до пульмонологічного відділення
Львівського регіонального фтизіопульмонологічного центру в лютому 2005 р. зі
скаргами на виражену задишку, яка посилювалася за незначних фізичних зусиль (під
час одягання і роздягання, пересування), малопродуктивний кашель, що не
полегшував дихання протягом дня, свист у грудній клітці, серцебиття, швидку
втому, втрату ваги.
Анамнез захворювання. Вважав себе хворим протягом 10 років, коли
з’явилась задишка під час інтенсивних фізичних навантажень після перенесеного
гострого респіраторного захворювання. В останні 4 роки з’явилась задишка під час
швидкої ходи і підйому сходами. Почастішали загострення ХОЗЛ – до 2-3 разів на
рік. Явища задишки прогресували, турбували хворого щодня, ставали більш
інтенсивними. З 2003 р. пацієнт щоденно застосовував препарат Беротек (до 6-8
разів на добу), відкашлювальні засоби. Незважаючи на терапію, що проводилась,
загальний стан хворого погіршувався. У 2004 р. було три загострення хвороби, що
потребували стаціонарного лікування. До лікування було додано Теопек 0,3 г двічі
на добу, Беродуал 2 дози 3-4 рази на добу, однак загальний стан хворого
продовжував погіршуватись.
Анамнез життя. Курив із 18-річного віку по 20 сигарет на добу (46
пачко-років). Працював 28 років на шкідливому виробництві (цементному заводі). В
анамнезі – апендектомія, вірусний гепатит В.
Об’єктивний огляд. У хворого спостерігаються явища акроціанозу. Свист у
грудях, який чути на відстані. ЧД – 22/хв. Грудна клітка бочкоподібна, в акті
дихання беруть участь міжреберні м’язи. Перкуторний звук над легеневими полями з
коробковим відтінком. На тлі ослабленого везикулярного дихання вислуховуються
сухі свистячі хрипи, більше над нижніми частками. Тони серця ритмічні,
ослаблені, акценти ІІ тону над легеневою артерією. ЧСС – 86 уд/хв. АТ – 150/90
мм рт. ст.
Рентгенографічні дані: легеневі поля підвищеної прозорості. Легеневий
рисунок деформований унаслідок перибронхіальних змін. Корені тяжисті, не
структурні. Діафрагма сплощена, на рівні VІІІ ребер.
ЕхоКГ: початкова дилатація правого шлуночка. Атеросклероз аорти. Помірні
дегенеративні зміни аортального клапана. Легенева гіпертензія. Сегментарна
скоротливість не порушена.
Спірометрія: різкі порушення прохідності дихальних шляхів, проба з
сальбутамолом негативна. Сатурація крові киснем 91%.
Діагноз: ХОЗЛ, ІІІ стадія. ДН ІІ ступеня.
Лікування: тіотропію бромід 18 мкг 1 раз на добу, Беродуал 2 дози 2-3
рази на добу, беклометазон 1000 мкг/добу. Ефективність терапії оцінювали за
вираженістю клінічних симптомів. Кашель, який до початку лікування турбував
хворого зранку і протягом дня, через 6 міс спостерігався переважно зранку, іноді
вдень, через 1 рік – лише зранку. Мокротиння до початку лікування мало слизовий
характер, відкашлювалось до 50 мл зранку, через рік – до 30 мл, переважно
слизового характеру. Задишка до початку лікування турбувала хворого під час
ходьби рівною місцевістю на 100 м. Після року лікування препаратом Спірива
хворий міг проходити відстань більше 100 м без задишки. Було зменшено
застосування Беродуалу: з 4-8 разів на добу на початку лікування до 3-4 – через
рік лікування Спіривою; протягом наступних двох років дозу Беродуалу не
збільшували.
Весь період лікування хворий перебував під наглядом дільничного терапевта і
пульмонолога. Відзначено по одному загостренню на рік, що потребували
госпіталізації до стаціонару. У період загострення хворому додатково призначали
антибіотики, проводили небулайзерну терапію Вентоліном і Фліксотидом. Хворий
виконував просту роботу вдома, через рік лікування міг виконувати неважку роботу
в саду, на подвір’ї власного будинку. Лікування не призводило до розвитку
небажаних ефектів.
Отже, наведений приклад 3-річного клінічного спостереження показав, що у хворого
на ХОЗЛ ІІІ ст. після тривалого застосування тіотропію броміду (Спіриви)
зменшились задишка, кашель, кількість мокротиння, потреба у використанні
інгаляторів швидкої дії.