Головна Вплив препарату Спірива на клінічні симптоми та частоту загострень хронічного обструктивного захворювання легень

27 березня, 2015

Вплив препарату Спірива на клінічні симптоми та частоту загострень хронічного обструктивного захворювання легень

Автори:
Н.Д. Рудницька, головний обласний пульмонолог, к.м.н, доцент кафедри фтизіатрії і пульмонології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр

На сучасному етапі хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) – це надзвичайно поширена патологія, показники смертності від якої продовжують невпинно зростати.

Згідно з наявними даними, на сьогодні поширеність ХОЗЛ серед дорослого населення становить 5-9%. Патологія є частою причиною звернень до лікаря, госпіталізації до стаціонару та відділення інтенсивної терапії. Смертність від ХОЗЛ займає 4-е місце серед усіх причин смерті в загальній популяції.
Останніми роками розроблено міжнародні рекомендації з діагностики, лікування та профілактики цього захворювання (GOLD). ХОЗЛ – захворювання, яке характеризується не повністю зворотною бронхіальною обструкцією і потребує лікування. Обмеження повітряного потоку за ХОЗЛ, як правило, прогресує і пов’язане з характерною для цієї патології запальною відповіддю дихальних шляхів на шкідливі частинки і гази, які частіше утворюються під час куріння.
Порушення бронхіальної прохідності за ХОЗЛ складається зі зворотного і незворотного компонентів. Зворотний компонент формується зі спазму непосмугованих м’язів, запального набряку слизової оболонки бронхів і гіперсекреції слизу, що виникають під дією підвищеного тонусу блукаючого нерва і недостатньої b-адренорецепції бронхіальної стінки. Клінічно це проявляється кашлем, відходженням мокротиння і задишкою, не пов’язаними із пошкодженням інших органів і систем.
Основу сучасної терапії ХОЗЛ становлять бронхолітики (холінолітики, b2-агоністи і метилксантини), ефективність яких у терапії ХОЗЛ доведено результатами багатоцентрових подвійних сліпих плацебо контрольованих досліджень. Однак застосування бронхолітиків може призводити до виникнення небажаних ефектів з боку серцево-судинної системи: ці препарати мають аритмогенну і позитивну хронотропну дію, можуть погіршувати кровопостачання міокарда, провокуючи ішемію. Зазначені ефекти частіше розвиваються у відповідь на терапію метилксантинами і b2-агоністами. Холінолітики за впливом на серцево-судинну систему більш безпечні. Одним із найефективніших із тих, що використовують для тривалого лікування хворих на ХОЗЛ, є тіотропію бромід (Спірива). Цей препарат блокує переважно М1- і М3-холінорецептори і є першим холінолітиком тривалої дії, призначеним для тривалого лікування ХОЗЛ стабільного перебігу.
Тіотропію бромід характеризується такими ефектами:
– бронходилатацією – зниженням тонусу непосмугованих м’язів дихальних шляхів, що супроводжується підвищенням об’єму форсованого видиху за 1 секунду;
– підвищенням витривалості до фізичного навантаження;
– підвищенням мукоциліарного кліренсу;
– зменшенням запалення внаслідок пригнічення хемотаксичної активності клітин запалення.
Вважаємо за необхідне поділитися досвідом застосування тіотропію броміду (Спіриви) протягом 3 років під час комплексної терапії хворого на ХОЗЛ ІІІ ступеня тяжкості.
Хворого Д. 1941 р. н. було госпіталізовано до пульмонологічного відділення Львівського регіонального фтизіопульмонологічного центру в лютому 2005 р. зі скаргами на виражену задишку, яка посилювалася за незначних фізичних зусиль (під час одягання і роздягання, пересування), малопродуктивний кашель, що не полегшував дихання протягом дня, свист у грудній клітці, серцебиття, швидку втому, втрату ваги.

Анамнез захворювання. Вважав себе хворим протягом 10 років, коли з’явилась задишка під час інтенсивних фізичних навантажень після перенесеного гострого респіраторного захворювання. В останні 4 роки з’явилась задишка під час швидкої ходи і підйому сходами. Почастішали загострення ХОЗЛ – до 2-3 разів на рік. Явища задишки прогресували, турбували хворого щодня, ставали більш інтенсивними. З 2003 р. пацієнт щоденно застосовував препарат Беротек (до 6-8 разів на добу), відкашлювальні засоби. Незважаючи на терапію, що проводилась, загальний стан хворого погіршувався. У 2004 р. було три загострення хвороби, що потребували стаціонарного лікування. До лікування було додано Теопек 0,3 г двічі на добу, Беродуал 2 дози 3-4 рази на добу, однак загальний стан хворого продовжував погіршуватись.

Анамнез життя. Курив із 18-річного віку по 20 сигарет на добу (46 пачко-років). Працював 28 років на шкідливому виробництві (цементному заводі). В анамнезі – апендектомія, вірусний гепатит В.

Об’єктивний огляд. У хворого спостерігаються явища акроціанозу. Свист у грудях, який чути на відстані. ЧД – 22/хв. Грудна клітка бочкоподібна, в акті дихання беруть участь міжреберні м’язи. Перкуторний звук над легеневими полями з коробковим відтінком. На тлі ослабленого везикулярного дихання вислуховуються сухі свистячі хрипи, більше над нижніми частками. Тони серця ритмічні, ослаблені, акценти ІІ тону над легеневою артерією. ЧСС – 86 уд/хв. АТ – 150/90 мм рт. ст.

Рентгенографічні дані: легеневі поля підвищеної прозорості. Легеневий рисунок деформований унаслідок перибронхіальних змін. Корені тяжисті, не структурні. Діафрагма сплощена, на рівні VІІІ ребер.

ЕхоКГ: початкова дилатація правого шлуночка. Атеросклероз аорти. Помірні дегенеративні зміни аортального клапана. Легенева гіпертензія. Сегментарна скоротливість не порушена.

Спірометрія: різкі порушення прохідності дихальних шляхів, проба з сальбутамолом негативна. Сатурація крові киснем 91%.

Діагноз: ХОЗЛ, ІІІ стадія. ДН ІІ ступеня.

Лікування: тіотропію бромід 18 мкг 1 раз на добу, Беродуал 2 дози 2-3 рази на добу, беклометазон 1000 мкг/добу. Ефективність терапії оцінювали за вираженістю клінічних симптомів. Кашель, який до початку лікування турбував хворого зранку і протягом дня, через 6 міс спостерігався переважно зранку, іноді вдень, через 1 рік – лише зранку. Мокротиння до початку лікування мало слизовий характер, відкашлювалось до 50 мл зранку, через рік – до 30 мл, переважно слизового характеру. Задишка до початку лікування турбувала хворого під час ходьби рівною місцевістю на 100 м. Після року лікування препаратом Спірива хворий міг проходити відстань більше 100 м без задишки. Було зменшено застосування Беродуалу: з 4-8 разів на добу на початку лікування до 3-4 – через рік лікування Спіривою; протягом наступних двох років дозу Беродуалу не збільшували.
Весь період лікування хворий перебував під наглядом дільничного терапевта і пульмонолога. Відзначено по одному загостренню на рік, що потребували госпіталізації до стаціонару. У період загострення хворому додатково призначали антибіотики, проводили небулайзерну терапію Вентоліном і Фліксотидом. Хворий виконував просту роботу вдома, через рік лікування міг виконувати неважку роботу в саду, на подвір’ї власного будинку. Лікування не призводило до розвитку небажаних ефектів.
Отже, наведений приклад 3-річного клінічного спостереження показав, що у хворого на ХОЗЛ ІІІ ст. після тривалого застосування тіотропію броміду (Спіриви) зменшились задишка, кашель, кількість мокротиння, потреба у використанні інгаляторів швидкої дії.

Номер: № 22 Листопад - Медична газета "Здоров’я України"