27 березня, 2015
Cонапакс повертається
Багато нейролептиків початку психофармакологічної революції 50-х років
лікарі-психіатри вже почали забувати. Доля Сонапаксу (тіоридазину) інакша.
Пройшли десятиріччя з моменту появи препарату в клініках, а його продовжують
застосовувати і, більше того, коло його застосування розширюється. Наприклад, у
відділенні молодшого дитинства Київської психіатричної лікарні проліковано у
2005 р. близько 400 дітей, з них 250 приймали тіоридазин у вигляді Сонапаксу та
його аналогів.
Також препарат широко застосовують і в амбулаторній практиці.
Сонапакс відноситься до групи піперидинових похідних фенотіазину, входить у
групу малих нейролептиків, має оригінальний спектр психотропної активності.
Потужність його дії, яка обчислюється за «хлорпромазиновим еквівалентом» (J.M.
Davis, 1974), порівняно невелика на відміну від галоперидолу, мажептилу,
трифтазину (А.С. Тіганов, 1999). Препарат швидко розпадається в організмі. Як
правило, під час його прийому не спостерігається явищ кумуляції й передозування.
Особливості психотропної дії. Спектр психотропних властивостей має кілька
складових. Седативні явища розвиваються вже через 20-30 хв після прийому
препарату. Ця седація меншої інтенсивності, ніж у великих нейролептиків.
Сонапакс в оптимальних дозах здійснює регулюючий, нормалізуючий вплив на
емоційну сферу, але не викликає моторної й ідеаторної загальмованості. Тобто в
седативній дії проявляється транквілізуючий эфект, подібний до дії «денних
транквілізаторів».
Г.Я. Авруцький та А.А. Недува (1988) стверджують, що тільки у разі підвищення
дози до високої може развинутися тиовий нейролептичний синдром з психомоторною
загальмованістю, емоційною байдужістю, афективною індиферентністю, які вперше
були описані Делеєм, Денікером і Харлом (1952) у пацієнтів, які приймали
нейролептики.
Треба зауважити, що на прикладі Сонапаксу психіатри вперше зіткнулися із
залежністю психотропного эфекту від дози препарату.
Іншим компонентом психотропної дії Сонапаксу є своєрідна стимуляція психічної
діяльності, що позбавлена збуджуючого впливу і проявляється у збільшенні
активності хворих, у тому числі у спілкуванні. При цьому не відбувається
наростання злостивості, маячної активності, імпульсивності, тривоги. У дорослих
хворих на шизофренію під час прийому цього препарату може збільшитися моторна й
мовна активність (без підсилення продуктивної симптоматики).
Таким чином, психотропна дія Сонапаксу суміщає в собі психолептичну й
психоаналептичну дію.
У психоаналептичній дії Сонапаксу виділяють ще й антидепресивний компонент. Про
це писали багато авторів (Г.Я. Авруцький, Р.Я. Вовін та ін., 1975), підкреслюючи,
що антидепресивний eфект препарату ніколи не супроводжується гіперстимуляцією,
не викликає підсилення тривоги. Препарат не є власне антидепресантом і не
здатний позитивно впливати на мономорфні депресії, однак є дієвим щодо синдромів
зі складною структурою та виділяє з них компоненти з гетерогенною, стосовно
депресії, характеристикою.
В. Канцов підкреслює, що комбінація антидепресивних препаратів і малих
нейролептиків краще відповідає запитам клінічної практики. Тіоридазин, який
застосовують за таким показанням, як «внутрішня занепокоєність», має виражену
антидепресивну дію та знижує ризик виникнення станів збудження та суїцидальних
спроб.
Порівняно давно виявлено, що Сонапакс (тіоридазин) на відміну від інших
нейролептиків фенотіазинової групи не має вираженої загальної антипсихотичної
дії, не здатний протистояти прогредієнтності психотичного процесу. Однак його
переваги чітко проступають, коли доводиться лікувати психопатологічні розлади
«амбулаторного рівня» у вигляді нерозгорнутих параноїдних станів, іпохондричних
розладів, тривожних станів, нав’язливостей і фобій.
При цьому лікування таких розладів у хворих літнього й старечого віку, а також
розладів, що виникають на тлі органічної недостатності, можна проводити із
застосуванням Сонапаксу без побоювання виникнення побічних явищ і передозування
(Ф.Д. Яничак і співавт., 1999).
Сонапакс (тіоридазин) широко застосовується у дитячо-підлітковій психіатрії. Він,
як правило, є препаратом першого вибору під час лікування різних проявів
розгальмованості та гіперактивності, різного виду нав’язливостей і страхів, у
разі кататоно-регресивного прояву синдрому дитячого аутизму, дезінтегративних
психотичних розладів. Мала виразність екстрапірамідних і соматичних побічних
явищ під час терапії Сонапаксом дає можливість широко варіювати дози у дітей і
підлітків.
Тут доречно згадати про сумісність Сонапаксу з іншими психотропними препаратами.
Сонапакс насамперед сумісний з іншими нейролептиками, коли необхідна корекція
экстрапірамідних явищ або підсилення психотропної дії декількох препаратів з
метою посилення загальної терапевтичної дії. Сонапакс можна успішно комбінувати
з антидепресантами. Практика показує, що поєднання терапії цим препаратом із
серотонінергічними антидепресантами у дітей і підлітків, наприклад, з метою
купірування надцінних страхів і нав’язливостей, цілком можливе. У дітей і
підлітків із правопівкульною церебрально-органічною недостатністю й
епілептиформними вогнищами, що виявляються під час електренцефалографії, досить
продуктивне поєднання Сонапаксу з ламотригіном. Отже, з появою психотропних
препаратів, що володіють вибірковою дією на хімізм мозку, спектр сумісних із
Сонапаксом препаратів збільшується.
Побічні ефекти й ускладнення. Сонапакс відрізняється від інших
нейролептиків слабкою виразністю як екстрапірамідних, так і сомато-вегетативних
побічних ефектів. У разі прийому високих доз Сонапаксу в дорослих можуть
спостерігатися практично всі види побічних ефектів, характерних для
нейролептиків: сонливість, паркінсонізм, головний біль, сухість слизової
оболонки рота, диплопія, набрякання молочних залоз, аменорея, затримка еякуляції,
шкірно-алергічні прояви (М.Д. Машковський, 2005).
Специфічним ускладненням за тривалого лікування великими дозами Сонапаксу (1600
мг на добу протягом декількох місяців) є випадки токсичної ретинопатії за типом
пігментного ретиніту зі зниженням гостроти центрального зору, концентричним
звуженням полів зору, порушенням сутінкового зору, розвитком схуднення. Однак
такі токсичні дози у психіатрії використовувалися рідко, а тривале застосування
Сонапаксу в дозі 600-800 мг ніколи не викликало ускладнень з боку органу зору.
Методика застосування. Препарат випускається у вигляді драже по 10, 25,
100 і 200 мг (на території України зареєстровані драже по 10, 25 і 100 мг). У
нашій клініці Сонапакс використовується у дітей з першого року життя. Доза
препарату залежить від віку. Дітям перших 2 років призначають по 1 мг на 1 кг
ваги на день, дошкільного й раннього шкільного віку – від 10 до 30 мг на день.
Для дорослих під час лікування граничних станів добова доза Сонапаксу може
становити від 40 до 150 мг, а в разі лікування психозів – від 300 до 600 мг.
Протягом доби дозу збільшують увечері. Бажано на етапі підбору дози призначати
Сонапакс 4 рази на день, надалі переходячи на 2-3-кратний прийом добової дози.
Відомі казуїстичні випадки короткочасного застосування й 3000 мг на день, однак
збільшення дози Сонапаксу при психозах не завжди забезпечує терапевтичну
ефективність.
Сонапакс дозволяє швидко нарощувати дозування до необхідної терапевтичної дози.
Варто пам’ятати, що в невеликих дозах більше проявляється стимулююча й
антидепресивна дія препарату, а з підвищенням доз підсилюється нейролептичний
седативний ефект.
Крім лікування гострих станів, можливе тривале (роками) застосування Сонапаксу
як коригуючої і підтримуючої терапії.
Слід зазначити, що сьогодні на фармацевтичному ринку України пропонується кілька
аналогів тіоридазину. Усі вони є генеричними препаратами і, як правило, однакові
за якістю, але мають різну ціну. Сонапакс, що раніше поставлявся відомою ще за
часів СРСР фірмою Polfa, а тепер пропонується її спадкоємицею – компанією Jelfa
(ПФ «Єльфа» СА), на відміну від препаратів-конкурентів сьогодні найдоступніший
за вартістю представник групи тіоридазинів на вітчизняному ринку.
Таким чином, з огляду на перевірені часом ефективність, безпеку та спектр
терапевтичної дії препарату, яка поєднується з оптимальним фармакоекономічним
профілем, Сонапакс є препаратом першої лінії не тільки в дитячій,
геронтологічній і «малій» психіатрії, а й у загальносоматичній практиці при
захворюваннях, де провідним або істотним компонентом етіопатогенезу є психічний
фактор. Отже, Сонапакс дійсно повертається до нас.
Список літератури знаходиться в редакції.