Охорона психічного здоров’я дітей і підлітків в Україні: час порозуміння та об’єднання зусиль

8 грудня Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я спільно з Програмою «Психічне здоров’я» Європейського Бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) проводив круглий стіл на тему «Проблеми охорони психічного здоров’я дітей в Україні».

У роботі круглого столу, що відбувся у Верховній Раді України, взяли участь народні депутати України, представники Кабінету Міністрів України, Бюро ВООЗ в Україні, працівники секретаріату Комітету з питань охорони здоров’я, спеціалісти Міністерства охорони здоров’я, керівники служб психіатричної допомоги, державних, наукових установ і громадських організацій. Метою заходу було обговорення актуальних питань розбудови вітчизняної системи охорони психічного здоров’я дітей у контексті Гельсінської та Меранської декларацій, нагальних проблем реформування системи спеціалізованої психіатричної допомоги дітям на засадах доказової медицини, економічної обґрунтованості, ефективного контролю за дотриманням прав людини та дитини.

Відкрила круглий стіл народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Тетяна Дмитрівна Бахтеєва, яка окреслила найактуальніші проблеми у сфері охорони психічного здоров’я дитячого населення України, обґрунтувала низку першочергових заходів для реформування галузі.
– У сучасному світі через невпинне підвищення темпу життя й частоти стресових ситуацій жодна країна світу не захищена від проблем, пов’язаних із психічними розладами. У країнах Європи до 30% усіх звернень громадян до лікарів загальної практики пов’язано із психічним неблагополуччям. У деяких країнах смертність від самогубств перевищує смертність унаслідок дорожньо-транспортних пригод.
За оцінками ВООЗ, у країнах Європи ті чи інші розлади психіки або поведінки мають 20-30% дітей. В Україні, за даними МОЗ, серед загальної кількості осіб із діагнозом психічного розладу до 22% становлять діти та підлітки. Первинно діагностовані випадки розладів психіки та поведінки серед дітей віком до 17 років у 2007 р. становили близько 35% від загальної захворюваності на психічні розлади. Кількість дітей, що були госпіталізовані до психіатричних лікарень із розладами психіки та поведінки, за роки незалежності України зростала, незважаючи на скорочення дитячої популяції та кількості психіатричних ліжок: cумарний приріст за вищезазначений період становив 2,2%. Проте цей показник є лише вершиною айсберга. Значна кількість психічних розладів у нашій країні не враховується статистикою. Батьки значної частки дітей, хворих на психічні розлади, уникають стигматичних послуг неефективної служби спеціалізованої психіатричної допомоги дітям. В Україні немає епідеміологічних даних про поширеність у дитячій популяції депресій; станів залежності від психоактивних речовин; поведінкових розладів, пов’язаних із харчуванням (булімія і анорексія), дефіцитом уваги та гіперактивністю; посттравматичних стресових розладів.
Сучасні діти та підлітки постійно перебувають під деструктивним впливом засобів масової інформації (ЗМІ), які висвітлюють переважно трагічні події та негативну поведінку людей, пропагують вседозволеність і рекламують «легальні наркотики» – тютюн та алкоголь, що не може не позначитися на світогляді та психологічному благополуччі підлітків, порушує їх психосоціальну адаптацію. Все це свідчить про те, що ситуація у сфері психічного здоров’я українських дітей і підлітків сьогодні є досить серйозною.
На жаль, доводиться визнати, що в нашій країні як з боку суспільства, так і з боку держави недостатнє розуміння того, що психічне благополуччя населення є однією з найважливіших запорук якості життя, соціальної єдності та спокою, високої продуктивності праці.

Українське законодавство в основному регламентує порядок надання спеціалізованої психіатричної допомоги, а не цілісної міжсекторальної системи охорони психічного здоров’я, як це має місце в більшості країн Європи.

Профілактика, лікування, надання соціальних послуг для дітей із психічними розладами в Європі здійснюється переважно на рівні громади. Діти отримують медико-психологічну допомогу на етапі первинної медико-соціальної допомоги. Це дає можливість значно скоротити кількість і тривалість стигматизуючих госпіталізацій.
В Україні головною ланкою надання психіатричної допомоги дітям є психіатрична лікарня. Під час надання медичної допомоги застосовуються застарілі науково-методичні підходи. Досі МОЗ України не затверджені сучасні стандарти діагностики та лікування психічних розладів дитячого віку. Як можуть заклади психіатричної допомоги дітям працювати в такому нормативно-правовому полі?
Заклади Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства освіти та науки, соціальні служби країни приділяють недостатньо уваги соціальній і трудовій реабілітації дітей і підлітків з інвалідністю, що зумовлена психічними захворюваннями. У країні функціонує досить потужна мережа дошкільних навчальних закладів компенсаційного типу і спеціальні школи-інтернати для дітей, які потребують корекції фізичного та психічного розвитку. Водночас у нас відсутні спеціальні освітні програми для дітей із помірною та тяжкою розумовою відсталістю, а дітей із легкою розумовою відсталістю часто необґрунтовано переводять на індивідуальні форми навчання, які є економічно недоцільними і порушують соціальну інтеграцію таких дітей.
Окремою проблемою є надання психіатричної допомоги дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування. За офіційними даними Генеральної прокуратури України, щороку виявляються численні порушення прав таких дітей, пов’язані з необґрунтованим утриманням вихованців інтернатів і будинків дитини у психіатричних лікарнях без згоди органів опіки, попереднього психіатричного огляду та направлення лікарів-психіатрів. Прокуратура не надала даних про кількість дитячих самогубств, хоча ця тема активно піднімається у ЗМІ. За даними статистики МОЗ України, смертність унаслідок суїцидів в Україні становить 22,5 випадку на 100 тис. населення, з них 0,6 випадку припадає на дітей і підлітків. Основною причиною самогубств визнана депресія, про недостатню діагностику якої в підлітковому віці вже зазначалося. Батьки не вміють визначати межу між відхиленнями поведінки дітей і початковими стадіями психічного розладу, що зумовлює значну затримку зі зверненням до лікарів. У результаті відсутності ранніх психотерапевтичних втручань відсоток дітей із розумовою відсталістю в Україні значно перевищує аналогічний показник у розвинених країнах. Якщо порушення психомоторного розвитку діагностуються рано і їх корекція розпочинається у віці 1,5-2 роки, соціальні перспективи дитини з розумовою відсталістю значно поліпшуються. Це одна з причин значної поширеності випадків помірної та тяжкої розумової відсталості в Україні, рівень якої у 2-3 рази перевищує аналогічний показник у деяких країнах Європейського Союзу.
Не менш важливою проблемою є хронічне недофінансування галузі охорони психічного здоров’я в Україні. Сьогодні витрати на неї становлять близько 3% від загального бюджету охорони здоров’я, у той час як у більшості європейських країн на потреби служби психіатричної допомоги витрачається до третини всіх коштів, виділених на систему охорони здоров’я, або понад 1% національного бюджету. Очевидно, що адекватне фінансування галузі є економічно доцільним, оскільки допоможе запобігти величезним витратам на фінансування програм соціальної підтримки інвалідів унаслідок психічних захворювань. Охорона психічного здоров’я дітей в Україні взагалі фінансується за залишковим принципом.
До сьогодні в Україні були вжиті деякі заходи, спрямовані на поліпшення ситуації у сфері охорони психічного здоров’я населення. Так, у 2000 р. було прийнято основний Закон «Про психіатричну допомогу», розроблено низку підзаконних актів у цій галузі. У 2005 р. були підписані Гельсінська декларація та Європейський план дій у галузі психічного здоров’я, прийнята Меранська декларація. Однак до цього часу більшість із перерахованих проблем потребують негайного реагування та вирішення на рівні держави.

Заступник міністра охорони здоров’я України Василь Васильович Лазоришинець представив план заходів щодо реформування вітчизняної системи охорони психічного здоров’я дітей та їх медико-соціальної реабілітації.
– МОЗ України створило робочу групу, перед якою поставлено завдання розробити міжгалузеві стандарти профілактики, комплексного програмно-цільового обслуговування та медико-соціальної реабілітації дітей із психічними розладами, що зумовлюють значні обмеження соціального функціонування, зокрема дітей із порушеннями загального розвитку (аутизмом), із дефіцитом уваги та гіперактивністю, коморбідними психічними розладами, що ускладнюють їх перебіг (станами залежності від психоактивних речовин та алкоголю, розладами поведінки). Управління материнства, дитинства та санаторної справи МОЗ України працює над розробкою та науковим обґрунтуванням моделі сучасної системи охорони психічного здоров’я дітям в Україні. Важливим є визначення медичної та економічної ефективності таких інноваційних підходів:
– обслуговування дітей мультидисциплінарними бригадами за участю дитячого психіатра, дитячого психолога, психотерапевта, соціального працівника, лікаря-педіатра;
– розгортання ліжок для надання психіатричної допомоги в структурі дитячих лікарень (а не на базі спеціалізованих психіатричних закладів);
– створення центрів раннього втручання та медико-соціальної реабілітації для дітей дошкільного віку з розладами загального розвитку (аутизмом), специфічними затримками розвитку мовлення, шкільних навичок;
– створення спеціалізованих кабінетів для дітей із гіперкінетичними розладами;
– використання мобільних бригад для надання амбулаторної психіатричної допомоги сільському дитячому населенню;
– відкриття денних стаціонарів для надання психіатричної допомоги, центрів денного перебування для дітей із помірною та тяжкою розумовою відсталістю.
Під час розробки моделі охорони психічного здоров’я дітей в Україні ми плануємо розглянути медико-економічне обґрунтування і низку проектів профілактичного спрямування. Такий підхід відповідає принципам доказової медицини і є економічно доцільним для держави.
Висока ефективність первинної та вторинної профілактики доведена численними прикладами європейських країн. Так, візити медичної сестри чи соціального працівника дають можливість виявляти матерів із ризиком постнатальної депресії, випадки неналежного догляду за дитиною. Велику роль у первинній профілактиці відіграє навчання батьків навичкам моніторингу психомоторного розвитку дітей перших трьох років життя, правильного догляду та виховання, насамперед у родинах із високим ризиком розвитку психічних розладів.

Тягар стигми, який несуть пацієнти, їх родини, психіатри та вся система охорони психічного здоров’я, зумовлює дискримінацію в усіх сферах суспільного життя, деморалізацію, брак персоналу та ресурсів. У зв’язку з цим украй необхідна підтримка антистигмальних програм, які приділяють увагу соціальному та суспільному розвитку, спрямовані на соціальну адаптацію дітей та їх родин.

Управління материнства, дитинства та санаторної справи МОЗ України розпочинає процес інтеграції психіатричної допомоги дітям у загальномедичну систему охорони здоров’я. Зокрема, планується перевести ліжка для надання спеціалізованої психіатричної допомоги із психіатричних лікарень до відома дитячих.

Народний депутат України, голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення державної політики охорони суспільного здоров’я, розвитку фармації і здійснення фармацевтичної діяльності Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України Юрій Олександрович Гайдаєв у своєму виступі торкнувся проблем медикаментозного забезпечення охорони психічного здоров’я дітей в Україні, а також необхідності термінового впроваждення стандартів доказової фармакотерапії психічних розладів.
– Під час вибору лікування, у тому числі пацієнтів із розладами психіки, лікарі мають обов’язково звертатися до наукової бази, яка дає обґрунтовані відповіді на питання ефективності та безпечності тієї чи іншої терапії. З метою уніфікації терапевтичних підходів експерти створюють стандарти надання психіатричної допомоги, що базуються на принципах доказової медицини та включають вивчення, порівняння, аналіз і поширення найважливіших даних систематичних досліджень у клінічну практику з метою їх використання на користь пацієнта. Як самостійний напрям, зокрема у фармакотерапії, доказова медицина отримала визнання світової медичної громадськості; вона сприяє значному підвищенню рівня лікувальної практики як один із провідних чинників успішного реформування національної системи охорони здоров’я.
На жаль, в Україні часто ігнорується головна теза: призначення психотропних ліків дітям має бути обґрунтовано наявністю доказів ефективності та безпечності їх застосування. Показання до застосування мають бути затверджені Державним фармакологічним центром МОЗ України, а в інструкціях до препаратів має бути окремо зазначено «до застосування у дітей».
На другому конгресі підкомітету Експертного комітету із селекції та використання життєво необхідних препаратів, що відбувся у м. Женеві (Швейцарія) 29 вересня – 3 жовтня, був прийнятий перелік життєво необхідних препаратів, рекомендованих ВООЗ для лікування найпоширеніших психічних розладів у дітей.

Для лікування синдрому дефіциту уваги та гіперактивності як препарати першої лінії рекомендовані психостимулятори, зокрема метилфенідат. У разі тривожних розладів рекомендовані препарати групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (флуоксетин, сертралін), а також анксіолітик діазепам.

На жаль, українські стандарти надання психіатричної допомоги дітям не відповідають вимогам доказової медицини. Останні вітчизняні стандарти датуються 2000 р. (Наказ МОЗ України № 271 «Критерії діагностики та принципи лікування розладів психіки та поведінки у дітей та підлітків»). Їх невідповідність даним доказової медицини можна простежити на прикладі лікування гіперкінетичного розладу. У відповідних європейських рекомендаціях (E. Taylor et al., 2004) зазначено, що препаратами першого вибору для лікування цієї патології, згідно з даними доказової бази, є психостимулятори. Засобом другої лінії вибору визнано атомоксетин. Трициклічні антидепресанти (іміпрамін), бупропіон та альфа-агоністи (клонідин, гуанфацин) розглядаються як препарати резерву. Українські рекомендації 2000 р. регламентують застосування в разі гіперкінетичного розладу, окрім психостимуляторів (вони на той час не були зареєстровані в Україні), деяких нейролептиків (тіоридазину, оланзапіну). Стосовно них відсутня доказова база щодо застосування у дітей. Тіоридазин взагалі заборонено використовувати в педіатричній практиці в країнах Європейського Союзу у зв’язку з кардіологічними побічними ефектами.
Окрім того, у вітчизняних стандартах пропонується до застосування у дітей з гіперкінетичними розладами серотонінергічні антидепресанти (сертралін, флуоксетин і міртазапін), транквілізатори, нормотиміки (карбамазепін), вітамінні комплекси, для яких відсутня доказова база щодо ефективності при цій патології, а також ноотропи та ГАМК-ергічні засоби, що можуть навіть погіршувати стан дитини. Вражають дані фармацевтичної маркетингової групи «Бізнес Кредит» за три квартали 2008 р. щодо бюджетних закупівель: 28,2 млн грн витрачено на групу антипсихотичних засобів (препаратів із доказовою базою щодо низки психічних захворювань), а 34,6 млн грн – на ноотропні засоби, які не мають доказової бази у разі лікування психічних захворювань і в країнах Європи не застосовуються.
Інша нагальна проблема пов’язана з обсягами та порядком фінансування психіатричної служби в Україні. Для фінансування послуг у сфері охорони психічного здоров’я дітей і підлітків необхідно мати окрему статтю в бюджеті (навіть якщо така стаття буде частиною загального бюджету системи охорони здоров’я, бюджету психіатричної служби або системи охорони здоров’я дітей і підлітків). В іншому випадку служба охорони психічного здоров’я (фінансується за залишковим принципом) буде «відтягувати» кошти із заходів щодо охорони психічного здоров’я дітей на утримання служб спеціалізованої психіатричної допомоги дорослих, насамперед психіатричних лікарень.
У зв’язку з цим слід здійснити низку першочергових кроків до стандартизації та покращення фінансування сфери дитячої психіатрії:
– посилити контроль за витратою бюджетних коштів, забезпечити першочергове фінансування побудованих на принципах доказової медицини профілактичних, реабілітаційних заходів і фармакотерапії, а не малоефективних психіатричних ліжок;
– проводити регулярне зіставлення бюджетних витрат у сфері охорони психічного здоров’я дітей і підлітків із витратами на охорону психічного здоров’я дорослих;
– підвищити прозорість рішень про розподіл коштів для більш збалансованого та справедливого розподілу ресурсів відповідно до пріоритетних напрямів діяльності, що потребують безперервного моніторингу.
Таким чином, наразі в Україні немає цільової програми охорони психічного здоров’я дітей. Галузь фінансується за залишковим принципом.

Препарати, які психіатричні заклади нині закуповують за бюджетні кошти, часто не мають доказової бази або не рекомендовані до використання у дітей.
Очевидно, нам слід звернутись до рекомендацій ВООЗ щодо стандартизації та фінансування сфери охорони психічного здоров’я дітей.

Народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, голова підкомітету з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС Сергій Володимирович Шевчук окреслив пріоритети реформування національної системи охорони психічного здоров’я дітей у контексті процесу європейської інтеграції.
– Системі охорони психічного здоров’я дітей в Європі притаманні: співіснування різних теоретичних моделей і наукових підходів, спільні культурні цінності, глибока повага до прав людини та дитини, боротьба зі стигматизацією, дискримінацією та соціальною нерівністю. Серед європейських держав-членів ВООЗ спостерігаються значні відмінності щодо показника ВВП на душу населення – від 500 до 30 тис. доларів на рік. Відсоток ВВП, який витрачається на охорону здоров’я, також характеризується значними розходженнями – від 2 до 11%. Причому найбідніші країни мають найнижчий показник. Частка бюджету охорони здоров’я, яка виділяється на охорону психічного здоров’я, також має величезні розходження: від повної відсутності в одних країнах до більш як 20% в інших. Наслідки психічних розладів потребують третини й більше всіх витрат на медичну допомогу, однак у багатьох країнах Європи фінансування галузі охорони психічного здоров’я населення є недостатнім.

Народний депутат України, голова підкомітету з питань державного соціального страхування, розвитку соціального партнерства та діяльності об’єднань громадян Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці Михайло Миколайович Папієв відзначив величезну роль соціальної політики держави у вирішенні проблем охорони здоров’я дітей з особливими потребами.
– На сьогодні комплексне вирішення нагальних проблем охорони психічного здоров’я дітей в Україні неможливе без цілісної соціальної політики держави стосовно дітей з особливими потребами. Така політика має об’єднати зусилля кількох відомств – Міністерства праці та соціальної політики; Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту; Міністерства освіти та науки; Міністерства охорони здоров’я. Сьогодні в Україні виникла потреба у деінститутуалізації побудованої на мережі інтернатів системи соціальної допомоги, опіки та реабілітації для дітей із тяжкими психічними розладами. За економічними розрахунками, якщо кошти на утримання дітей із розладами психіки та розумовою відсталістю у спеціалізованих інтернатах спрямувати безпосередньо на надання їм соціальних та освітніх послуг (наприклад, через мережу служб підтримки безпосередньо в громаді), то на кожну дитину припадало б близько 5 тис. грн на місяць, а цієї суми достатньо для її ефективної психосоціальної реабілітації.

Національний координатор від МОЗ України Програми «Психічне здоров’я» ВООЗ, доктор медичних наук Ігор Анатолійович Марценковський представив Європейський план дій у галузі охорони психічного здоров’я та положення низки міжнародних документів, що декларують шляхи розвитку систем охорони психічного здоров’я дітей і підлітків у Європі.
– Психічне здоров’я та психологічне благополуччя – фундаментальні складові життя дитини, які забезпечують формування її світогляду, дозволяють їй розкрити особистісний потенціал, стати суспільно активним громадянином.
Гельсінська декларація щодо психічного здоров’я, прийнята на Європейській конференції ВООЗ у м. Гельсінкі (Фінляндія) 12-15 січня 2005 р., визначає основні напрями реформування систем охорони психічного здоров’я країн Європи:
– усвідомлення значення психічного благополуччя як важливої складової якості життя, визнання країнами Європейського Союзу охорони психічного здоров’я як загальнонаціонального пріоритету;
– запровадження комплексних стратегій, спрямованих на боротьбу зі стигматизацією, дискримінацією та соціальною нерівністю, порушеннями прав осіб із проблемами психічного здоров’я та членів їх родин;
– надання важливого значення знаням і досвіду споживачів служб охорони психічного здоров’я та осіб, які ними опікуються, для планування та розвитку спеціалізованих психіатричних служб; активне залучення їх до створення мережі служб підтримки;
– розробка та впровадження комплексних, інтегрованих і діючих систем охорони психічного здоров’я, що зможуть забезпечити зміцнення фізичного та психологічного благополуччя всіх верств суспільства, дієву профілактику, медикаментозне та психологічне лікування розладів на засадах доказової медицини, медико-соціальну реабілітацію, догляд чи надання послуг, що забезпечують задоволення особливих потреб, відновлення здоров’я;
– забезпечення потреби національних систем охорони психічного здоров’я в кваліфікованому персоналі, здатному ефективно працювати в усіх сферах реформованої галузі.
Європейський план дій у галузі охорони психічного здоров’я – це зобов’язання урядів країн регіону діяти у 12 головних напрямах відповідно до Гельсінської декларації. Зокрема, він визначає низку конкретних заходів, спрямованих на поліпшення психічного благополуччя дитячого населення:
– визнання охорони психічного здоров’я дітей пріоритетною проблемою охорони психічного здоров’я;
– включення до законодавства в галузі охорони психічного здоров’я питань дотримання прав дітей, підлітків, осіб літнього віку відповідно до міжнародних зобов’язань;
– провадження політики зміцнення психічного здоров’я дітей і підлітків як об’єкту довгострокових інвестицій, розробка відповідних освітніх та інформаційних програм, розрахованих на тривалу перспективу;
– розробка та забезпечення доступу до ефективних програм батьківської підтримки та просвіти, починаючи зі здорового способу життя вагітних;
– розробка та забезпечення доступу до науково обґрунтованих програм для дітей і молоді, які сприятимуть розвитку навичок та отриманню інформації з таких питань, як психічна усталеність, уміння опановувати емоції та психосоціальна взаємодія;
– сприяння розвитку на рівні громади багаторівневих видів діяльності, що передбачатимуть проведення кампаній інформування громадськості, залучення до цієї роботи співробітників служб первинної медико-соціальної допомоги, вчителів, священників, працівників ЗМІ;
– проведення активної кампанії в ЗМІ проти психіатричної стигми та стигми, пов’язаної з людьми з особливими потребами. Пояснення того факту, що діти з обмеженими можливостями та особливими потребами можуть повністю інтегруватися в сучасне суспільство, що психічні розлади у дітей рідко супроводжуються насильницькими діями;
– інтеграція дітей з обмеженими можливостями та особливими потребами і дітей з психічними розладами в чинні загальні системи освіти та професійної підготовки;
– створення служб психосоціальної підтримки дітей з обмеженими можливостями та особливими потребами, дітей із психічними розладами за місцем їх проживання у співпраці з родинами, школами, центрами денного догляду, родичами;
– обмеження застосування спеціальних установ закритого типу та програм допомоги, що можуть посилювати ризик соціальної ізоляції дитини з психічними розладами, обмеженими можливостями та особливими потребами;
– інтеграція спеціалізованої психіатричної допомоги дітям у мережу загальномедичної допомоги (мультидисциплінарні бригади за територіальним принципом, психіатричні ліжка в дитячих лікарнях);
– забезпечення доступу до психотропних препаратів, психотерапевтичних процедур, психосоціальних втручань на рівні первинної медико-соціальної допомоги у разі найпоширеніших і тяжких психічних розладів.
Окремо в Європейському плані висвітлені принципи забезпечення справедливого та адекватного фінансування галузі охорони психічного здоров’я дитячого населення:
– оцінка відповідності частки бюджету охорони здоров’я, спрямованого на охорону психічного здоров’я дітей, реальним потребам;
– уживання заходів з метою надання пільг та медико-соціальної допомоги в найбільшому обсязі хворим із дуже серйозними проблемами та найменш забезпеченим прошаркам суспільства;
– оцінка ефективності (з точки зору користі для суспільства) витрат коштів на різні напрями діяльності в галузі охорони психічного здоров’я: профілактичні, лікувальні, реабілітаційні.
Прикладом успішного міжнародного співробітництва в рамках програми «Психічне здоров’я» ВООЗ стало прийняття 5 вересня 2008 р. Меранської декларації, яка конкретизувала шляхи реформування національних систем охорони психічного здоров’я в нових незалежних державах.
Ще одним важливим міжнародним документом стала Флорентійська декларація, прийнята на ХIII Європейському конгресі товариств дитячої та підліткової психіатрії 25-29 серпня 2007 р., у якій, зокрема, наголошується на необхідності:
· деінституціалізації системи охорони психічного здоров’я дітей і відмови від форм допомоги, які передбачають соціальну ізоляцію дитини від суспільства;
· надання психіатричної допомоги дітям за місцем їх проживання силами мультидисциплінарних команд, до яких мають бути інтегровані вузькі спеціалісти;
· створення системи первинної та вторинної профілактики на засадах доказової медицини та мультиконцептуальної толерантності;
· створення загальноєвропейського фармакологічного формуляра для системи охорони психічного здоров’я дітей;
· планування першочергових конкретних дій, спрямованих на розв’язання низки проблем: підліткові самогубства, немедичне застосування психоактивних речовин, порушення харчової поведінки (метаболічний синдром та анорексія), академічні та поведінкові проблеми при затримках формування шкільних навичок та мовленнєвих функцій і розладах із дефіцитом уваги та гіперактивністю, асоціальна поведінка, розлади загального розвитку (аутизм), розумова відсталість, посттравматичні психічні розлади (у біженців і вимушених переселенців), пов’язані з насильством.

Член Національної ради з питань охорони здоров’я при Президентові України, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України Семен Фішелевич Глузман зазначив, що протягом кількох років завдяки спільним зусиллям відомств, громадських організацій та окремих ентузіастів у нашій країні розвивається напрям соціальної психіатрії.
– Ефективна реорганізація системи охорони психічного здоров’я дітей не можлива без зміни акценту з біологічної терапії на психіатричному ліжку на медико-соціальну реабілітацію. Це можливо лише за умови активної співпраці закладів Міністерства охорони здоров’я, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства освіти та науки, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту на основі поваги до прав людини та дитини як загальноєвропейських культурних цінностей, дотримання положень Декларації ООН з прав дитини, Женевської декларації прав дитини та Конвенції ООН з прав дитини, поваги до особливих потреб, людської гідності дітей із розладами психіки та членів їх родин.

Підлітки віком від 10 до 19 років – особлива група населення, яка має додаткові потреби для розвитку та збереження здоров’я.

На жаль, багато з них зазнають труднощів та перешкод на шляху до здорового розвитку, включаючи бідність, неякісне медичне обслуговування, шкідливе довкілля. Близько 2/3 випадків передчасної смерті та 1/3 випадків хронічних захворювань дітей, за даними ВООЗ, пов’язані з умовами та способом життя. Це, зокрема, і негативний вплив куріння, вживання алкоголю, недостатні фізичні навантаження, схильність до насилля, раннє статеве життя. Агітація за здоровий спосіб життя, принаймні впровадження освітніх програм, може допомогти знизити ризики для цієї групи населення. У світі близько 16 млн дівчат віком від 15 до 19 років народжують щороку 11% малюків. Більшість випадків ранньої вагітності припадає на підлітків нерозвинених країн. Ризик смерті в разі ускладнених пологів значно вищий для підлітків, ніж для дорослих жінок.
Сьогодні простежуються дві протилежні тенденції, пов’язані з культурою харчування: недостатнє харчування, обумовлене прагненням схуднути, та ожиріння, асоційоване із вживанням висококалорійних продуктів швидкого приготування. Обидві проблеми є результатом масової культури, що впливає на психічне здоров’я підлітків. Більшість із тих, хто курить у дорослому віці, почали курити ще підлітками. На сьогодні кількість підлітків, що курять, становить 150 млн, і ця цифра постійно зростає. Заборона реклами тютюнових виробів, підвищення цін на них, заборона куріння в громадських місцях – це найпоширеніші методи боротьби з тютюнопалінням, проте їх недостатньо, щоб переконати молодь у шкідливому впливі тютюну.
Надмірне вживання алкоголю підлітками – ще одна загроза їх психічному здоров’ю. Алкоголь може стати причиною нещасних випадків, насилля, передчасної смерті. Насилля (зґвалтування, домашнє насилля) належить до важливих чинників, що негативно впливають на психічне здоров’я підлітків. На кожну смерть підлітка припадає від 20 до 40 звернень по допомогу до медичних установ через насилля. Ті, хто одужують після фізичних травм, потребують медичної допомоги у зв’язку з психічною травмою.

Директор з міжнародної співпраці Асоціації психіатрів України, керівник Міжнародного центру «Психічне здоров’я» Тіна Ігорівна Берадзе торкнулася питань боротьби зі стигматизацією та організації доступу до психіатричної допомоги.
– У розвинених країнах світу на вирішення проблем, пов’язаних зі стигматизацією та дискримінацією осіб із розладами психіки, витрачаються великі кошти. На жаль, українське суспільство продовжує ігнорувати той факт, що стигматизація здатна обтяжувати перебіг психіатричної патології і ускладнювати реабілітацію. Крім того, в країнах, що розвиваються, зокрема в Україні, гостро постає питання доступності психіатричної допомоги для населення. На сьогодні до 70% осіб із патологією психіки у країнах, що розвиваються, не отримують жодного лікування. Більшість із них стигматизовані, позбавлені належного догляду і врешті-решт легко стають жертвами чужої волі або поповнюють статистику самогубств. Особливо це стосується дітей і підлітків. Тому ВООЗ продовжує закликати уряди держав звертати увагу на стан психічного здоров’я своїх громадян та виділяти на потреби його охорони окремі статті в бюджетах.

Головний психіатр МОЗ України, завідувач організаційно-методичного консультативного відділення Донецького міського психоневрологічного диспансеру, кандидат медичних наук Ірина Яківна Пінчук окреслила пропозиції щодо Національного плану дій з питань удосконалення системи охорони психічного здоров’я населення.
– ВООЗ відносить Україну до країн, які досі не мають власних програм охорони психічного здоров’я своїх громадян. Однак слід зазначити, що робоча група МОЗ спільно з фахівцями ВООЗ наразі розробляють проект цієї програми. Спочатку було ретельно вивчено стан психіатричної служби та ефективність її роботи в усіх регіонах країни, виявлено її основні недоліки та означено напрями реформування. Основні кроки на шляху виконання майбутньої державної програми відповідають вимогам міжнародних документів у сфері охорони психічного здоров’я. Це, зокрема, створення нормативно-правової бази надання психіатричної допомоги; подолання явищ стигматизації хворих, членів їх родин і усієї власне клінічної психіатрії; забезпечення доступності та диференційованості психіатричної допомоги; розвиток партнерського співробітництва між медичною та соціальною ланками реабілітації пацієнтів із психічними розладами; залучення родин пацієнтів і осіб громадських організацій, що ними опікуються, до надання психіатричної допомоги.
Серйозність намірів ми намагаємося підтверджувати конкретними діями. Так, протягом 2008 р. МОЗ спільно з Асоціацією психіатрів України розробило пропозиції щодо внесення багатьох важливих змін до Закону України «Про психіатричну допомогу» (2000). На черзі – створення єдиного статистичного реєстру розладів психіки, удосконалення критеріїв акредитації закладів психіатричної служби, оновлення клінічних протоколів відповідно до останніх досягнень доказової медицини. На жаль, коштів, які виділяються на медикаментозне забезпечення вітчизняної психіатрії, не вистачає для виконання вже наявних стандартів лікування.
Сьогодні багато говориться про необхідність передати частину повноважень психіатричної служби ланці первинної медико-санітарної допомоги, але сімейні лікарі та терапевти, вочевидь, поки що не готові прийняти ці повноваження через брак відповідної кваліфікації. Тому окремо постає питання професійної підготовки персоналу первинної ланки з виявлення психічної патології та надання амбулаторної допомоги пацієнтам, які не потребують госпіталізації. Водночас необхідно чітко розподілити обов’язки та завдання між первинною мережею медичної допомоги та етапом спеціалізованої психіатричної допомоги, а також переглянути показання до госпіталізації осіб із розладами психіки.

Планується обмежити використання психіатричних закладів закритого типу, що посилюють ризик соціальної ізоляції та відсутності уваги з боку суспільства до дітей і підлітків із вадами психічного розвитку.

На жаль, умови утримання дітей в деяких із цих закладів принижують гідність вихованців і порушують права людини. Подолання цих та інших проблем є невід’ємною передумовою створення дієвої системи охорони психічного здоров’я нації.

Гість круглого столу з-за кордону – доктор Деніс Угрін (Науково-дослідне товариство Краупл-Тейлора, Інститут психіатрії, Лондонский королівський коледж) – поділився з учасниками досвідом створення багаторівневої мультидисциплінарної системи охорони психічного здоров’я дітей у Великій Британії, висловивши сподівання, що цей досвід буде корисним для України.

Наприкінці круглого столу його організатори висловили сподівання, що проведення подібних заходів суттєво прискорить процес вдосконалення державної політики щодо охорони психічного здоров’я дітей і підлітків в Україні.

Підготував Дмитро Молчанов