II з’їзд алергологів України

27.03.2015

Другий з’їзд алергологів України відбувся 12-14 вересня 2006 р. у м. Одесі в приміщенні санаторію «Біла акація». 
У роботі з’їзду взяли участь 276 лікарів і науковців, серед яких 15 докторів наук, професорів, 27 кандидатів наук, доцентів; представники 31 вітчизняної і закордонної фірм, що виробляють фармпрепарати, алергени, апаратуру. 
З’їзд відбувався в режимі пленарних засідань. Сьогодні ми представляємо резолюцію цього заходу.

Алергологічна служба України, що виникла в 60-х роках минулого сторіччя, має сталі традиції та певні здобутки. В країні працює понад 300 лікарів-алергологів, існує мережа алергологічних кабінетів, спеціалізованих ліжок, у кожному медичному вузі є кафедри або курси імунології та алергології, функціонують дві кафедри удосконалення лікарів цього фаху, створено широкий асортимент вітчизняних діагностичних і лікувальних алергенів, у кожній області налагоджуються спеціальні функціональні й лабораторні дослідження, створено вітчизняні протоколи надання спеціалізованої допомоги при алергічних захворюваннях (АЗ) як для дорослих, так і для дітей. Певні аспекти роботи (скринінг АЗ, благодійні акції «Вияви алергію вчасно», комбіновані технології лікування респіраторних форм АЗ зі сполученням пероральних форм специфічної імунотерапії та аерозольної фармакотерапії) не мають прямих аналогів у світі. Проблеми алергології досить широко висвітлюють журнали «Астма та алергія», «Український пульмонологічний журнал», «Ринологія», «Імунологія та алергологія», «Алергологія, імунологія, інсектологія» та ін.
Проте слід визнати, що адекватної протидії світовій епідемії АЗ (на алергію страждає від 20 до 40% населення різних країн) вітчизняна алергологічна служба здійснити не може. Головною причиною цього є її недосконала організація, відсутність «вертикалі» алергологічної служби, яка б спиралася на «пункти скринінгу АЗ» у районних лікарнях або амбулаторіях сімейного лікаря, за серцевину мала б обласні й міські алергологічні кабінети, а за вершину – Інститут алергології. Внаслідок цього у різних регіонах України мають місце значні (у 7-14 разів) розбіжності в забезпеченні кадрами, алергологічними кабінетами, у закупівлі алергенів, функціонального, лабораторного обладнання тощо. Різними також є кваліфікація алергологів, надання ними якісної спеціалізованої допомоги, що в умовах обмеженої кількості цих фахівців є вельми небажаним.
Зосередженість алергологічних кабінетів і фахівців-алергологів виключно в обласних центрах і великих містах робить малодоступною спеціалізовану алергологічну допомогу для сільського населення України. Намагання МОЗ та АМН України наблизити її до сільського населення за рахунок впровадження скринінгу АЗ, підготовка для цього в 15 регіонах країни майже 600 лікарів широкого профілю практично не покращили ситуацію.
Проблема АЗ, незважаючи на те що вона стосується кожної 2-3-ої української родини, досі не є серед пріоритетних у країні. В Україні, як і в колишньому СРСР, ведеться недосконала статистика АЗ, оскільки враховується лише частка хворих на бронхіальну астму, алергічний риніт та алергічний дерматит і взагалі не беруться до уваги багато інших АЗ. Значна недореєстрація АЗ, недосконала побудова служби та інші об’єктивні та суб’єктивні обставини заважають адекватній організації служби, забезпеченості кадрами, відповідними ресурсами.
Внаслідок цього переважна більшість хворих на АЗ виявляється лікарями широкого фаху (терапевтами, педіатрами), оториноларингологами, дерматологами, до- і післядипломна підготовка яких у вузах із клінічної алергології є украй недостатньою, що сприяє значній кількості діагностичних і лікувальних помилок, несвоєчасному виявленню більшості АЗ, нераціональному їх лікуванню. Все це не лише знижує якість життя хворих на АЗ, веде до зростання їх тимчасової і стійкої непрацездатності, але й збільшує значні економічні збитки внаслідок АЗ, яких зазнає економіка країни й безпосередньо хворі. В останні десятиріччя в Україні були масові спалахи АЗ, що свідчить про некерованість епідемії АЗ у країні.
В Україні працює багато висококваліфікованих лікарів-алергологів, значна частина їх застосовує сучасні технології діагностики АЗ, специфічного й неспецифічного лікування, але в той же час є фахівці, які за своєю кваліфікацією не відповідають вимогам до представників цієї служби. Певною мірою це зумовлено відсутністю цілеспрямованої підготовки фахівців-алергологів вищої ланки, не проходженням ними атестації в атестаційній комісії при МОЗ України.
Багатьох недоліків у алергологічній службі можна було б уникнути, якби в країні функціонував Інститут алергології або інша штатна структура при МОЗ (відділ, лабораторія тощо), що могла б узяти на себе створення давно очікуваної «вертикалі» алергологічної служби, надання методичної допомоги фахівцям і консультативної – хворим, здійснювала б стратегічне й оперативне керівництво алергологічною службою, координувала б проведення наукових досліджень. Щодо останніх, то вони сьогодні майже не ведуться (за винятком ініціативних і дисертаційних досліджень). У той же час є потреба у вивченні ситуації з АЗ у різних регіонах країни, проведення аеропалінологічних досліджень, створення регіональних алергенів, лабораторних діагностикумів, функціональної апаратури тощо. Слід постійно працювати над удосконаленням вітчизняних протоколів надання алергологічної допомоги хворим на різні прояви алергії, аналізувати ефективність специфічних і неспецифічних методів лікування АЗ, питання працездатності та реабілітації хворих.

У зв’язку з вищенаведеним ІІ з’їзд алергологів України ухвалив:
1. Звернутися до МОЗ та АМН України з наступних питань: 
1.1. Зважаючи на поширеність, складнощі в лікуванні, значні негативні соціальні та економічні наслідки АЗ визнати проблему алергічних захворювань пріоритетною для України.
1.2. Порушити клопотання про створення Інституту алергології МОЗ України (перехідним заходом може бути створення лабораторії алергології МОЗ та АМН України).
1.3. Розробити національну програму «Алергія», проводити на конкурсній основі (за системою грантів) планування наукових досліджень у галузі алергології, маючи серед пріоритетних завдань вивчення поширеності та особливостей АЗ у різних регіонах України, причин масових спалахів АЗ, аеропалінологічні дослідження.
1.4. Розробити на рівні державних програм заходи щодо оздоровлення довкілля, виробничих процесів, скринінгу проявів алергії як індикаторів екологічного неблагополуччя, мінімізації небажаних ефектів фармакотерапії захворювань.
1.5. Внести корективи у формування діагнозів АЗ із метою приведення їх у відповідність до світової номенклатури.
2. Звернутися до МОЗ України з наступних питань:
2.1. Провести засідання Колегії МОЗ із питань алергічних захворювань.
2.2. Покращити реєстрацію та статистику алергічних захворювань.
2.3. З метою реального наближення спеціалізованої алергологічної допомоги до сільського населення, покращання діагностики медикаментозної алергії провести перевірку виконання наказу МОЗ та АМН України за № 127/18 від 02.04.2002 р.
2.4. Затвердити склад центральної атестаційної комісії при МОЗ із алергології (проект додається) з терміном засідання двічі на рік. 
2.5. Розширити викладання клінічної алергології у вузах, звернувши особливу увагу на невиправдане її обмеження у лікарів-інтернів, сімейних лікарів, а також запровадити короткострокові тематичні цикли удосконалення для лікарів з актуальних проблем алергології.
2.6. Починаючи з 2007 р. раз на 5 років проводити цільові очно-заочні курси вдосконалення для алергологів вищої ланки (позаштатних обласних і міських) за спеціально розробленою програмою при кафедрі алергології НМАПО ім. П.Л. Шупика. 
2.7. Ширше використовувати вітчизняні природні та кліматичні фактори для лікування хворих на алергію.
2.8. Відмовитися на даному етапі від об’єднання алергологічної та імунологічної служб у практичній охороні здоров’я, зважаючи на обмаль відповідних фахівців, принципово різну клінічну патологію, якою вони мають опікуватися, різні клінічні, лабораторні та інші підходи до практичної роботи з хворими на АЗ та імунопатологічні стани, відсутність відповідної до- і післядипломної підготовки лікарів.
2.9. Не видавати ліцензії на діагностику та лікування АЗ особам, які не пройшли післядипломної підготовки зі спеціальності «Клінічна алергологія», заборонити застосування в медичних закладах методів діагностики та лікування АЗ, ефективність яких не перевірено засобами доказової медицини (метод Фоля тощо). Ввести практику погодження цих питань із Асоціацією алергологів України, головними позаштатними фахівцями з алергології МОЗ, регіонів.
2.10. Спільно з санепідслужбою, імунологами розробити показання і протипоказання для проведення профілактичних щеплень, діагностичних тестувань у осіб, які страждають на АЗ і отримують специфічне та неспецифічне лікування з приводу цих захворювань, залишивши відбір для щеплень дітей за лікарями-імунологами.
2.11. Звернути увагу лікарів-офтальмологів на великий прошарок хворих на алергічний кон’юнктивіт у країні (за розрахунками – мільйони хворих), що зумовлює необхідність більш широкого впровадження у їх діяльність алергологічних методів дослідження та лікування.
2.12. Запропонувати регіональним управлінням охорони здоров’я:
2.12.1. Покращити забезпеченість населення штатами алергологів, алергологічними кабінетами, спеціалізованими ліжками в областях, де ці показники є заниженими, маючи за орієнтир середні показники по країні. Вважати існуючу ситуацію із забезпеченням населення штатами алергологів, алергологічними кабінетами, спеціалізованими ліжками за мінімально можливу і не допускати її подальшого погіршення (наприклад, скорочення ліжок у АР Крим у 2005 р.).
2.12.2. Покращити оснащення алергологічних кабінетів функціональною і лабораторною апаратурою, закупівлю за рахунок бюджетних та залучених коштів діагностичних і лікувальних алергенів, лікарських препаратів для лікування хворих на бронхіальну астму.
2.12.3. Суворо дотримуватися умов оплати праці медичних працівників алергологічної служби, затверджених спільним наказом міністерств праці та соціальної політики і МОЗ України за № 308/519 від 5 жовтня 2005 р., п. 219, додаток 3. 
2.12.4. Оснащувати автомобілі швидкої допомоги небулайзерною технікою. 
2.12.5. Здійснити заходи з виробництва в країні вітчизняних пікфлуометрів для дітей і дорослих, доступних за ціною спірографів, засобів для визначення специфічного IgE.
2.12.6. Обов’язково виконувати заходи щодо профілактики та ранньої діагностики медикаментозної алергії (збір медикаментозного анамнезу, скринінг медикаментозної алергії за допомогою стандартизованих шкірних тестів), внесення відповідних відміток до індивідуальних і амбулаторних карт хворих, подання повідомлень про медикаментозні ускладнення, акцентуючи особливу увагу на стоматологічних кабінетах різних форм власності, хірургічних підрозділах тощо.
2.12.7. Ввести до обласних атестаційних комісій лікарів-алергологів з метою контролю рівня підготовки лікарів різного фаху з певних аспектів алергології.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ

20.02.2024 Алергія та імунологія Обґрунтування застосування фіксованої комбінації інтраназального кортикостероїда мометазону та антигістамінного засобу олапатадину в терапії у пацієнтів з алергічним ринітом різного ступеня тяжкості

Алергічний риніт (АР) є глобальною проблемою охорони здоров’я, на нього хворіє від 10 до 20% населення, а серед дітей – ​від 4,0 до 40%. Останніми роками спостерігається зростання частоти алергічних захворювань верхніх дихальних шляхів, що проявляється збільшенням як абсолютних (захворюваності та поширеності), так і відносних (частка в структурі алергологічної та отоларингологічної патології) показників. Згідно з результатами досліджень, проведених за програмою ISAAC у багатьох регіонах світу, перше місце за поширеністю алергічних симптомів посідає Україна, яка поділяє його з Великою Британією. ...

20.02.2024 Пульмонологія та оториноларингологія Ефективність рослинного лікарського засобу BNO 1016 у лікуванні гострого риносинуситу в контексті раціональної антибіотикотерапії

Гострий риносинусит (ГРС) являє собою інфекцію верхніх дихальних шляхів, поширеність якої протягом 1 року становить 6-15% [1]. Велика кількість звернень пацієнтів до лікарів первинної ланки створює значний економічний тягар для системи охорони здоров’я [2]. В Європі, наприклад, 1-2% звернень до лікарів зумовлено підозрою на ГРС [1]. У США на частку ГРС припадає 2-10% звернень до лікарів первинної медичної допомоги й отоларингологів [3]; прямі витрати, пов’язані з ГРС, у 2000 р. оцінювалися майже в 6 млрд доларів США [4]....

20.02.2024 Психіатрія Ефективність та безпека призначення прегабаліну за тривожних розладів

Тривожні розлади (ТР) – ​це біопсихосоціальні стани, пов’язані з узагальненими чи специфічними для ситуації відповідями на передбачувані загрози. Вони є одними з найпоширеніших психічних розладів (1,5-3,1%) (Kessler and Wang, 2008); зазвичай з’являються на ранньому етапі життя, характеризуються високим ступенем хронізації (середня тривалість складає >10 років) (Bruce et al., 2005) і підвищеним ризиком розвитку супутніх захворювань, як-от артеріальна гіпертензія, серцево‑судинні захворювання, деменція....

20.02.2024 Неврологія Розширення терапевтичних можливостей реабілітації пацієнтів із перенесеним ішемічним інсультом

Глобальний тягар інвалідності після інсульту зростає попри терапевтичні досягнення. Інсульт залишається другою провідною причиною інвалідності в усьому світі. Кожна четверта доросла людина має інсульт; ≈63% цих випадків трапляється до 70 років. 87% інвалідності, пов’язаної з інсультом, припадає на країни з низьким і середнім рівнем доходу, де доступ до втручань у разі гострого інсульту часто обмежений. Це робить ефективну реабілітацію потенційно найкращим доступним втручанням для сприяння відновленню після інсульту, а також є глобальним пріоритетом охорони здоров’я [1, 2]....